Справа № 539/1151/20 Номер провадження 11-кп/814/671/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
20 травня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 січня 2020 року за №12020170240000026 за апеляційними скаргами прокурора Глобинської окружної прокуратури ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 з доповненнями, захисника ОСОБА_8 , поданою в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Оржицького районного суду Полтавської області від 23 лютого 2021 року, -
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жовтневе Лубенського р-ну Полтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого, перебуваючого у цивільному шлюбі, маючого на утриманні одну малолітню дитину (2021 року народження), судимого:
-27 липня 1998 року Лубенським районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 140, ст. 44 КК України на 1 рік позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку згідно ст. 46-1 КК України на 1 рік;
-26 лютого 1999 року Лубенським районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 81, ч.1 ст. 89, ст.ст. 42, 43 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;
-17 липня 2003 року Лубенським районним судом Полтавської області за ч.3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;
-30 січня 2006 року Лубенським міським судом Полтавської області за ч.3 ст. 185, ст.357, ст. 70, 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;
-18 вересня 2006 року Лубенським міським судом Полтавської області за ч.3 ст. 185, ст. 70 КК України на 4 роки позбавлення волі;
-01 червня 2009 року Сквирським районним судом Київської області за ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 162, ст.ст. 70, 71 КК України на 4 роки позбавлення волі;
-23 грудня 2014 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області за ч.3 ст. 186, ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ст. 70 КК України на 5 років позбавлення волі, -
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.3 ст.186 КК України та призначено йому покарання за:
-ч. 3 ст. 187 КК України - 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
-ч. 3 ст. 186 КК України - 5 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
До набрання вироком законної сили залишено попередній запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 01 лютого 2020 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що 05 січня 2020 року приблизно о 19 годині 00 хвилин (точного часу слідством не встановлено) ОСОБА_7 прибув у АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_10 . Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання ОСОБА_7 , шляхом виймання шибки вікна проник у житловий будинок, за вказаною адресою. Знаходячись у будинку, ОСОБА_7 заховався під ліжко та став чекати, поки потерпіла ОСОБА_10 ляже спати. Коли потерпіла заснула, о 02 годині 00 хвилин ОСОБА_7 виліз з-під ліжка та став шукати у будинку цінності, які можна викрасти. Не знайшовши речей, які б його зацікавили, ОСОБА_7 розбудив ОСОБА_10 та наказав відкрити шафу, яка була зачинена на ключ. Коли потерпіла відчинила шафу, ОСОБА_7 викрав ліхтарик зеленого кольору, мобільний телефон «Samsung» та членську кооперативну книжку, які поклав собі до кишені. У подальшому ОСОБА_7 наказав потерпілій ОСОБА_10 віддати гроші, які остання має. Отримавши відмову, ОСОБА_7 застосовуючи фізичне насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я, що виразилось у здавлюванні пальцями рук її шиї (придушування), тримаючи її таким чином, повторив наказ щодо передачі йому грошей. Після вказаного, ОСОБА_10 показала на крісло, під простирадлом якого ОСОБА_7 забрав кошти у сумі 7900 гривень, які поклав до кишені. Наказавши потерпілій не виходити за ним, покинув будинок, спричинивши при цьому потерпілій ОСОБА_10 матеріальний збиток на загальну суму 7900 гривень.
21 січня 2020 року приблизно о 22 годині 00 хвилин (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_7 з метою заволодіння чужим майном прибув у село Михнівці Лубенського району Полтавської області, де обрав господарство за адресою: АДРЕСА_3 , у якому проживає ОСОБА_11 . Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_7 повторно за допомогою газової труби піднявся на дах будинку за вказаною адресою. У подальшому шляхом виймання шибки оглядового отвору у даху будинку, проник на горище, з якого потрапив до самого будинку за допомогою телевізійного кабелю. Перебуваючи у середині помешкання, ОСОБА_7 підійшов до потерпілої ОСОБА_11 та наказав їй віддати йому грошові кошти, які вона має. Виконуючи вимогу, ОСОБА_7 , потерпіла віддала йому 2900 гривень. Після вказаного ОСОБА_7 обшукав будинок де знайшов гаманець, у якому знаходилось 100 гривень, які також поклав до кишені. Після вказаного, ОСОБА_7 покинув місце вчинення злочину, таким чином заволодівши грошовими коштами потерпілої ОСОБА_11 у сумі 3000 грнивень.
27 січня 2020 року приблизно о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_7 , який раніше вчинив розбій, з метою вчинення розбійного нападу та заволодінням чужим майном прибув у АДРЕСА_4 , де проживає ОСОБА_12 . Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання ОСОБА_7 , через отвір попередньо розбитого ним віконного скла веранди будинку, відкривши защіпку, якою були закриті вхідні двері до будинку, проник у житловий будинок. Знаходячись у будинку ОСОБА_7 вчинив розбійний напад, поєднаний з насильством, що є небезпечне для життя та здоров'я, що полягало у здавлюванні пальцями рук шиї (придушування) ОСОБА_12 , та погрозами застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілої, які полягали у погрозі задушити, відкрито заволодів грошовими коштами в сумі 2900 гривень та мобільним телефоном “Fly DS 128» IMEII; НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 , у подальшому з викраденим майном залишив місце вчинення злочину, спричинивши при цьому потерпілій ОСОБА_12 матеріальну шкоду на загальну суму 2900 гривень.
В апеляційній скарзі прокурор Глобинської окружної прокуратури ОСОБА_9 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м'якість, просить скасувати вирок Оржицького районного суду Полтавської області від 23 лютого 2021 року та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.187, ч.3 ст.186 КК України та призначити останньому покарання за: ч.3 ст.187 КК України - 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; ч.3 ст.186 КК України - 6 років позбавлення волі; на підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; виключити із мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 66 КК України - перебування на утриманні малолітньої дитини; в іншій частині вирок суду залишити без змін.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано те, що ОСОБА_7 : раніше 7 разів притягувався до кримінальної відповідальності, переважно за корисливі злочини, пов'язані з проникненням до житла чи іншого володіння потерпілих осіб та пробувши на волі 7 місяців вчинив низку особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які і був засуджений, що свідчить про стійку асоціальну спрямованість ОСОБА_7 на вчинення тяжких та особливо тяжких корисливо-насильницьких злочинів; вчинив злочини виключно щодо одиноких жінок похилого віку, усім потерпілим більше 80 років, які завідомо для обвинуваченого не могли чинити йому опору; проникнувши вночі до будинку застосовував до потерпілих фізичне насильство у вигляді здавлення пальцями рук шиї, що супроводжувалося вимогою надати грошові кошти та особливо цинічною є поведінка ОСОБА_7 після вчинення кримінальних правопорушень, який викравши останні грошові кошти у літніх людей ще тривалий час залишався в будинку та з'їдав продукти харчування належні потерпілим; будучи викритим правоохоронними органами у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, у присутності професійних адвокатів визнав свою провину та під час слідчого експерименту показав обставини вчинення злочинів, а у подальшому під час розгляду судом апеляційної інстанції скарги на ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтвердив ці обставини, але після того як Полтавський апеляційний суд залишив його скаргу без задоволення, припинив визнавати свою вину та почав скаржитися до органів державного бюро розслідування щодо застосування до нього незаконних методів слідства, проведеним досудовим розслідуванням вказані факти не підтвердилися; неодноразово проявляв неповагу до колегії суддів, не реагував на розпорядження головуючого у судовому засіданні, висловлював образи на адресу учасників судового провадження.
Крім того, державний обвинувач зазначає про те, що ОСОБА_7 у шлюбі з будь-ким до ув'язнення не перебував, доказів того, що він є батьком будь-якої дитини у суді відсутні, протягом 2021 року та по теперішній час обвинувачений перебуває у місцях попереднього ув'язнення, а, отже, утримувати дитину 2021 року народження ніяк не міг, у зв'язку з чим, на думку сторони обвинувачення, сумнівним є висновок місцевого суду про наявність обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого - перебування на утриманні малолітньої дитини, 2021 року народження.
В апеляційній скарзі з доповненнями обвинувачений ОСОБА_7 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного вироку суду, просить скасувати вирок Оржицького районного суду Полтавської області від 23 лютого 2021 року та закрити щодо нього кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.
Свої вимоги обвинувачений мотивує тим, що місцевим судом не враховано те, що: слідчим суддею безпідставно надано дозвіл на обшук слідчому та прокурору; ОСОБА_7 був затриманий 31 січня 2020 року та незаконно утримувався у відділенні Лубенської поліції, де обвинувачений надавав показання під погрозами працівників поліції, про що ОСОБА_7 було повідомлено ДБР, Офіс президента та інші інстанції, однак відповідь ДБР була необґрунтованою; потерпіла ОСОБА_12 при пред'явленні для впізнання за фотознімками вказала на чоловіка під №3 як на такого, що щодо неї вчинив злочин, у той час як ОСОБА_7 знаходився під №4; поліцейськими підкинуто ОСОБА_7 викрадений гаманець та кооперативну книжку при проведенні обшуку, що вбачається з показань потерпілої ОСОБА_11 ; обшук у ОСОБА_7 проведено без участі останнього та оперативними працівниками поліції без відповідного дозволу, передбаченого ст.41 КПК України; справу сфабриковано поліцейськими, про що свідчить непроведення експертиз у кримінальному провадженні для виявлення приналежності слідів взуття, одягу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок Оржицького районного суду Полтавської області від 23 лютого 2021 року та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено. Крім того, в апеляційних вимогах захисник просить перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України у випадку якщо суд у ході апеляційного розгляду дійде висновку, що винуватість ОСОБА_7 у частині незаконного заволодіння ним майном ОСОБА_10 та ОСОБА_12 доведена.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що: обвинувачений під час судового розгляду по жодному з епізодів злочинної діяльності не визнав та пояснив, що інкримінованих злочинів не вчиняв, а у ході досудового розслідування ОСОБА_7 вину у вчиненні злочинів визнавав під впливом неправомірних дій працівників правоохоронних органів; судом першої інстанції при засудженні ОСОБА_7 за ч.3 ст.187 КК України щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_12 безпідставно не перекваліфіковано дії обвинуваченого на ч.3 ст.186 КК України, так як ці потерпілі плутались у показаннях щодо механізму здавлювання їм руками шиї чи горла ОСОБА_7 та пояснили, що обвинувачений під час заволодіння майном душив їх руками за шию, але від цього у них на шиї ніякі сліди, а тим більше тілесні ушкодження не утворились та потерпіла ОСОБА_12 повідомила, що обвинувачений здавлював їй шию руками через комір теплої шерстяної кофти, а тому вона ніякого фізичного болю не відчувала, та мала можливість вільно дихати, у зв'язку з цим ОСОБА_12 не могла реально сприймати погрози ОСОБА_7 «задушу», навіть якщо такі останнім і висловлювались; потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_12 доставлялись працівниками поліції, а тому були про консультовані останніми щодо надання показань у частині здавлювання цим потерпілим шиї ОСОБА_7 .
На думку захисника, висновки сторони обвинувачення про вчинення обвинуваченим злочинів, передбачених ч.3 ст.186, ч.3 ст.187 КК України ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому в силу положень ст.62 Конституції України тлумачаться на користь обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав подану стороною обвинувачення апеляційну скаргу та заперечив проти апеляційних скарг сторони захисту, обвинуваченого та його захисника, які просили закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 через відсутність доказів винуватості останнього у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та заперечили проти апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені у апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та пояснив, що 26 січня 2020 року їздив електропоїздом на могилу до покійного брата у с. Жовтневе Лубенського р-ну Полтавської обл. На станції «Ромодан» невідомий чоловік запропонував йому придбати мобільний телефон марки «Fly» за 150 гривень, на що він, ОСОБА_7 , погодився та, оскільки телефон був розряджений, він у кафе придбав до нього зарядний пристрій. Обвинувачений зазначив, що після цього він поїхав у м. Лубни до свого знайомого, де проживав у нього двоє діб, після чого приїхала дружина та забрала 31 січня 2020 року. Цього ж дня, він, ОСОБА_7 , був вдома у с. Велика Круча Пирятинського р-ну, до квартири увірвались люди не у форменному одязі, після чого, він одягнувся та його вивели з квартири, сказали, що знають, що має бути у квартирі якийсь телефон, а також повідомляли, що якщо не зізнається, то знайдуть наркотики. Після цього, його, ОСОБА_7 , повезли у поліцію у м. Лубни, адвоката надали лише 01 лютого 2020 року, який говорив, щоб слухав його. Наполягали, щоб він, обвинувачений, вивчив те, що треба говорити, тим самим готувавши до слідчого експерименту, декілька разів допитували на камеру, поїхали у с. Гінці, слідчий, та інші працівники поліції говорили, що треба казати, кожне відтворення тривало приблизно 40 хвилин. Незаконні дії працівників поліції оскаржував до ДБР, вказував у своїй заяві, що чиниться тиск.
Обвинувачений повідомив, що відношення до вчинених злочинів не має, а справу сфальсифіковано, прокурор діяв у інтересах поліції.
Разом з тим, незважаючи на невизнання вини обвинуваченим, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, ґрунтується на зібраних у справі і перевірених у суді доказах, оцінених у сукупності, як того вимагає ст. 370 КПК України.
Такого висновку місцевий суд дійшов, зокрема, на підставі показань потерпілої ОСОБА_10 , яка у судовому засіданні першої інстанції пояснила суду, що після того як лягла спати приблизно о 22 годині 00 хвилин, почула підозрілий звук та побачила обвинуваченого, що представився сусідом і сказав, щоб вставала та віддавала гроші. До будинку, ОСОБА_7 , проник шляхом пошкодження вікна, а саме вийняття шибок з вікна. ОСОБА_10 підтвердила, що обвинувачений охопив її шию пальцями обох рук та говорив віддавати гроші, тиснув за горло зі значною силою, після чого тиснув рукою між лопатками, таким чином утримуючи голову над столом, пальцями рук тримав за гланди, унеможливлюючи дихання, ніяких погроз при цьому не висловлював. Потерпіла ОСОБА_10 повідомила, що під час нападу були моменти, під час яких думала, що помре.
Після вказаного, вона, ОСОБА_10 , сказала ОСОБА_7 , що гроші лежать під покривалом на кріслі, які ОСОБА_7 забрав у сумі 7900 гривень, сказав, щоб вона за ним не виходила та пішов з будинку. Згодом вона, ОСОБА_10 , побачила, що не має мобільного телефону та ліхтарика, приблизно о 06 годині ранку покликала на допомогу, так як були проблеми з диханням, після чого було викликано швидку екстрену медичну допомогу. У результаті нападу синяків на тілі не було, оскільки обвинувачений тримав за горло так, що перекривав тільки дихання.
У судовому засіданні ОСОБА_10 повідомила, що обвинуваченого впізнає по голосу.
06 січня 2020 року слідчим Лубенського ВП ГУНП у Полтавській області ОСОБА_13 у присутності двох понятих та за участю спеціаліста, потерпілої ОСОБА_10 проведено огляд господарства, яке належить останній, під час якого зафіксовано місця з яких обвинувачений викрав гроші (крісло та покривало на ньому), вікно через, яке було здійснено проникнення до будинку, вийняті шибки, а також те, що на вулиці на землі за будинком у саду було знайдено зелений ліхтарик, що підтверджується протоколом огляду від 06 січня 2020 року з фототаблицею ( а.с. 226-250 т.1).
Наведені показання потерпілої ОСОБА_10 та дані протоколу огляду від 06 січня 2020 року з фототаблицею узгоджуються з даними, проведеного з цією потерпілою слідчого експерименту від 09 січня 2020 року, за якими ОСОБА_10 під час даної слідчої дії показала обставини вчинення обвинуваченим нападу з проникненням у житло щодо неї, зокрема, вчинення дій ОСОБА_7 по її утриманню за шию та придушенні, та на місця, де знаходились речі та гроші, які обвинуваченим було викрадено (а.с. 101-103 т.2).
У свою чергу, допитана у порядку ст.225 КПК України потерпіла ОСОБА_12 підтвердила, що 27 січня 2020 року увечері вона вийшла з кімнати до коридору будинку та побачила, що стоїть обвинувачений, який до приміщення потрапив шляхом виймання шибки та у подальшому відкриття засуву. ОСОБА_12 засвідчила, що ОСОБА_7 схопив її за шию обома руками та потягнув до хати, запитуючи де гроші, при цьому тримав за шию, давив її зі значною силою, через що від наведених обставин вона, ОСОБА_12 , була перелякана. Від дій обвинуваченого у неї синців не було. ОСОБА_12 стверджувала, що коли обвинувачений здійснив напад у коридорі, говорив, що задуше, вона, потерпіла, дуже боялась ножа та за своє життя. У подальшому обвинувачений говорив, що вбивати не буде, ножем не погрожував. Потерпіла підтвердила, що під клейонкою у одній кімнаті було 1000 гривень, у іншій кімнаті у шафі під шпалерами було 1900 гривень, які ОСОБА_7 забрав та запитав чи є золото. Крім цього, ОСОБА_12 підтвердила, що до будинку обвинувачений прийшов з ножем та ліхтариком, забрав гроші, телефон «“Fly», попив каву. Зранку викликали поліцію. Потерпіла повідомила, що під час медичного обстеження ніяких тілесних ушкоджень на її тілі не було.
Такі показання потерпілої ОСОБА_12 підтверджуються протоколом огляду місця події від 28 січня 2020 року, за яким 28 січня 2020 року слідчим Лубенського ВП ГУНП у Полтавській області ОСОБА_14 у присутності двох понятих за участю потерпілої ОСОБА_12 та спеціаліста було проведено огляд господарства, яке належить останній, у ході якого зафіксовано місця, з яких обвинувачений викрав гроші, засув на вхідних дверях з фіксацією пошкодженої шибки біля вхідних дверей будинку та фрагменту розбитого скла при вході до будинку ( а.с 44-57 т.2).
31 січня 2020 року потерпіла ОСОБА_12 у присутності двох понятих під час проведення пред'явлення для впізнання особи за фотознімками впізнала ОСОБА_7 за рисами обличчя, формою носу та очей як такого, що вчинив щодо неї 27 січня 2020 року розбійний напад (а.с. 68-71 т.2). Твердження апелянта про те, що він знаходився на фото №4 при пред'явленні для впізнання за фотознімками не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Крім того, вчинення саме обвинуваченим злочину підтверджено й протоколом пред'явлення речей для впізнання від 06 лютого 2020 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_12 у присутності двох понятих серед 4 однорідних речей (металевих розкладних ножів) впізнала ніж, який був у руках обвинуваченого під час вчинення розбійного нападу, про наявність якого ця потерпіла повідомляла у наведених вище показаннях та який було вилучено 31 січня 2020 року під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого (а.с. 79-82 т.2).
Аналізуючи викладені докази, колегія суддів вважає, що вони узгоджуються з даними протоколу проведення слідчого експерименту від 06 лютого 2020 року з додатком, за якими під час даної слідчої дії потерпіла ОСОБА_12 продемонструвала механізм проникнення обвинуваченого до житла, обставини вчинення на неї нападу ОСОБА_7 , зокрема, на статистові показала дії обвинуваченого щодо її придушення, та місця, де знаходились речі та гроші, які останнім було викрадено (а.с. 110-112 т.2).
Допитана у порядку ст.225 КПК України потерпіла ОСОБА_11 повідомила, що живе одна у с. Михнівці Лубенського р-ну, звечора вирішила лягти спати трохи пізніше, десь біля 22 години, та приблизно через 20 хвилин почула, що у кімнаті хтось є. Увімкнувши світло, обвинувачений їй сказав, щоб вимкнула, та взяв руками її за шию і увесь час повторював, запитуючи де гроші. ОСОБА_11 засвідчила, ОСОБА_7 увесь час тримав її за шию і таким чином довів її до ліжка, де у кутку від стіни лежали гроші у сумі 2500 гривень. Вона, ОСОБА_11 , віддала ці гроші, у ногах на ліжку було ще 500 гривень. Після цього, обвинувачений сам знайшов гаманець з грошима та отримавши гроші, поїв та говорив, що тільки гроші потрібні, не погрожував. На тілі слідів побоїв чи синяків не було.
Потерпіла ОСОБА_11 підтвердила, що обвинувачений потрапив до будинку через дах, що знаходить своє підтвердження у протоколі огляду місця події від 21 січня 2020 року, відповідно до якого 21 січня 2020 року слідчим СВ Лубенського ВП ГУНП у Полтавській області ОСОБА_15 у присутності двох понятих за участю потерпілої ОСОБА_11 , спеціаліста було проведено огляд господарства, яке належить потерпілій ОСОБА_11 , у ході якого зафіксовано місце, з якого обвинувачений викрав гроші (пластикова коробка, де знаходились гроші), вікно на даху будинку, через яке ОСОБА_7 проник на горище, та отвір на горищі будинку, через яке у подальшому обвинувачений проник до житлових кімнат ( а.с. 25-38 т.2).
06 лютого 2020 року під час проведеного з потерпілою ОСОБА_11 слідчого експерименту, остання показала за яких обставин було здійснено проникнення до її помешкання обвинуваченим та на місця, де знаходились речі та гроші, які останнім було викрадено.
Водночас потерпіла ОСОБА_11 показала як обвинувачений взяв банани, які у подальшому вжив і після того як їй стало зле, як її ОСОБА_7 супроводжував за ліками (а.с. 106-108 т.2), що у подальшому було продемонстровано самим обвинуваченим під час проведеного з ним слідчого експерименту у присутності захисника 01 лютого 2021 року у точній відповідності з наведеними аналогічними обставинами, які показала ця потерпіла. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що слідчий експеримент з обвинуваченим було проведено до слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_11 .
Підстав обмовити обвинуваченого потерпілими судом першої інстанції не встановлено. Не виявлено таких обставин і під час апеляційного розгляду. Показання ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 є логічними, послідовними та такими, що відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та об'єктивно узгоджуються з даними результатів проведеного обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_16 , у ході якого було виявлено та вилучено речі, належні потерпілим, розкладний ніж чорного кольору, який був в обвинуваченого в руках при вчиненні злочину.
Наведене у сукупності з іншими доказами спростовує версію обвинуваченого, висунутої ним на свій захист про те, що злочини вчинено не ним.
Так, 31 січня 2020 року на підставі ухвали слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2020 року старшим слідчим ОСОБА_17 за участю двох понятих - ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , користувача житла ОСОБА_16 , оперуповноважених - ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , інспектора криміналіста ОСОБА_22 проведено обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого виявлено та вилучено, зокрема: розкладний ніж, який потерпіла ОСОБА_12 у подальшому впізнала як такий, що був у руках обвинуваченого під час вчинення розбійного нападу; мобільний телефон марки “Fly DS 128» IMEII; НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 , який було викрадено у ОСОБА_12 та членську кооперативну книжку на ім'я ОСОБА_10 (а.с. 174-185 т.2).
На думку суду апеляційної інстанції, безпідставними є твердження обвинуваченого про порушення умов проведення обшуку.
Так, положеннями КПК України не вимагається обов'язкова участь підозрюваного при проведенні обшуку, на що вказують положення ст.236 КПК України, за якими для участі у проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. Тобто, необхідність залучення підозрюваного при проведенні цієї слідчої дії належить до дискреційних повноважень слідчого.
Відповідно до статті 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно зі статтею 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (частина 1 статті 86 КПК). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 86 КПК).
Відповідно до статті 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
За ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення у них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Вказаних гарантій недоторканності житла чи іншого володіння у даному кримінальному провадженні було дотримано.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно протоколу обшуку від 31 січня 2020 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , обшук проведено слідчим ОСОБА_17 , за участю користувача житла ОСОБА_16 , інспектора криміналіста ОСОБА_22 та у присутності двох понятих - ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , з попереднього дозволу слідчого судді (а.с. 171-185 т.2).
З протоколу обшуку вбачається, що його учасниками, також були оперуповноважені - ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які надавали допомогу слідчому при проведенні обшуку.
Так, надання допомоги слідчому при проведенні слідчих (розшукових) дій представниками інших підрозділів органів внутрішніх справ є однією з форм взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ, що регламентовано Інструкцією з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України від 07 липня 2017 року №575.
Згідно з п.п.3 п.3 Розділу І наведеної Інструкції одним із основних принципів такої взаємодії є оптимальне використання наявних можливостей органів досудового розслідування та оперативних підрозділів Національної поліції України у запобіганні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень.
Відповідно до п.3 Розділу VII цієї Інструкції слідчий (дізнавач), ураховуючи наявну інформацію про можливе знаходження в місці проведення обшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, зброї, боєприпасів, вилучених з обігу предметів і речовин, а також обставини, що можуть перешкодити або ускладнити проведення обшуку, на підставі доручення має право залучити працівників оперативних підрозділів, інших органів та підрозділів поліції для участі в проведенні цієї слідчої (розшукової) дії.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 40 КПК слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.
Згідно із статтею 41 КПК такі доручення мають бути виключно у письмовій формі. У відповідності до п.4 Розділу VI наведеної вище Інструкції доручення, які даються оперативному підрозділу, реєструються в канцелярії територіального органу, підрозділу поліції та передаються в порядку, передбаченому нормативним актом про організацію діловодства.
Проте, зі змісту Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України № 747 від 23 серпня 2012 року, слід зробити висновок про те, що усі інші доручення організаційного характеру могли бути як письмовими, так і усними.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для визнання результатів наведеного вище обшуку недопустимим доказом у зв'язку з порушенням його суттєвих умов.
Наведене узгоджується з практикою суду касаційної інстанції, зокрема, з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 149/833/15-к.
Вчинення саме обвинуваченим злочину фактично підтверджується також і даними протоколу проведеного з ним слідчого експерименту та додатком до нього від 01 лютого 2020 року, з яких вбачається, що під час цієї слідчої дії ОСОБА_7 , вільно орієнтуючись на місцевості продемонстрував механізм проникнення ним до будинків за місцями проживання потерпілих: ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_4 ; ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_3 .
Обвинувачений під час даної слідчої дії вільно продемострував механізм та обставини заволодіння ним майном потерпілих з висуванням ним ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вимог щодо надання коштів, вказав на місця знаходження викраденого. Так ОСОБА_7 , зокрема, показав на статистові як потягнув потерпілу ОСОБА_12 в кімнату з вимогою надати гроші, однак заперечив щодо застосування ним до потерпілих насильства та погроз, вказавши, що останні самі на його вимогу віддавали кошти (а.с. 237-240 т.2).
Більш того, обвинувачений під час проведеного з ним слідчого експерименту наглядно продемонстрував обставини щодо його пересування по житлу з потерпілою для надання останній ліків, взяття бананів для вживання, які як зазначено вище було показано аналогічним чином потерпілою ОСОБА_11 під час проведеного з нею слідчого експерименту. Демонстрація ОСОБА_7 таких деталізованих обставин під час проведеного з ним слідчого експерименту (01 лютого 2020 року), який було проведено до проведення такої слідчої дії з потерпілою ОСОБА_11 (06 лютого 2020 року) також виключає розумні сумніви у достовірності цих доказів, отриманих за результатами проведення даних слідчих дій.
З технічного носія інформації не вбачається будь-якого тиску на обвинуваченого слідчим та учасниками слідчого експерименту.
На добровільність позиції обвинуваченого ОСОБА_7 під час проведення з ним слідчого експерименту вказував і свідок ОСОБА_23 , який був понятим при проведенні цієї слідчої з обвинуваченим та у суді першої інстанції підтвердив, що з боку присутніх ніякого тиску не вчинялось, обвинувачений добровільно показував обставини вчинення злочинів у трьох різних населених пунктах.
Колегія суддів також зауважує, що при проведенні слідчого експерименту з ОСОБА_7 дотримано у повному обсязі належну правову процедуру проведення цієї слідчої дії та забезпечено необхідні процесуальні гарантії, оскільки забезпечено: здійснення відеозапису слідчої дії; участь двох понятих та захисника; роз'яснення ОСОБА_7 процесуальних прав та обов'язків, як підозрюваного, що підтверджується протоколом проведення слідчого експерименту від 01 лютого 2020 року та доданим до технічним носієм інформації, на якому зафіксовано цю слідчу дію (а.с.125-132 т.3).
Суд апеляційної інстанції вважає неспроможними доводи сторони захисту щодо застосування до обвинуваченого працівниками поліції недозволених методів досудового розслідування, зокрема з 31 січня по 01 лютого 2021 року як вказується в апеляційній скарзі, оскільки це спростовується даними перевірки звернення ОСОБА_7 , ТУ ДБР, розташованим у м. Полтава, шляхом проведення офіційного розслідування, за результатами якого 26 жовтня 2020 року ТУ ДБР розташованим у м. Полтава кримінальне провадження № 42020171240000042 від 06 березня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України - закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу вказаного кримінального правопорушення у діях службових осіб Лубенського ВП ГУНП у Полтавській області та Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області (а.с. 125-132 т.3).
Крім того, доводи обвинуваченого про те, що справу сфабриковано через непроведення слідчим відповідних експертиз, є неспроможними, оскільки за положеннями ч.5 ст.40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Оцінивши наведені вище докази відповідно до положень ст.94 КПК України, встановивши неправдивість та неспроможність версії ОСОБА_7 , висунутої на свій захист, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом встановлено винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч.3 ст.187, ч.3 ст.186 КК України відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
Судом першої інстанції правильно кваліфікавано дії обвинуваченого по епізодах від: 05 січня 2020 року - за ч.3 ст.187 КК України, а саме як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазначала нападу, поєднаний з проникненням у житло; від 21 січня 2020 року - за ч.3 ст.186 КК України, а саме як відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.
Місцевим судом правильно кваліфіковано дії ОСОБА_7 і по епізоду від 27 січня 2021 року, а саме як розбій, поєднаний з проникненням у житло, однак при викладенні об'єктивної сторони цього кримінального правопорушення цим судом безпідставно зазначено, що заволодіння чужим майном було поєднано не тільки із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазначала нападу, а також і з погрозами застосування такого насильства, оскільки відповідно до обвинувального акта ОСОБА_7 не було інкриміновано органом досудового розлідування заволодіння чужим майном саме у поєднанні із погрозами застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазначала нападу, а тому посилання суду першої інстанції на здійснення обвинуваченим погроз застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазначала нападу, підлягає виключення з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.
Разом з тим, це не впливає на доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні даного кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч.3 ст.187 КК України за наявності кваліфікуючої ознаки - з проникненням у житло, та відповідно на призначення ОСОБА_7 покарання.
Щодо доводів захисника про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України по епізодах нападу на ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , то вони були також предметом аналізу суду першої інстанції, який правильно визнав їх такими, що не знайшли свого підтвердження з наведенням докладних мотивів у тексті вироку.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах проти власності" небезпечне для життя чи здоров'я насильство (стаття 187, частина третя статті 189 КК) - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.
За загальним визначенням розбій, як злочин проти власності, це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
Отже, в разі вчинення розбою посягання відбувається на два об'єкти - власність та життя і здоров'я потерпілої особи.
При грабежі, поєднаному із застосуванням насильства до потерпілого, основним об'єктом посягання виступає власність, і незважаючи на те, що у момент вчинення грабежу відбувається вплив на потерпілого, однак він є незначним, тому й не може бути мови про існування ще одного об'єкту - життя і здоров'я особи.
Однією з характеризуючих ознак розбою є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Агресивність й спрямованість таких дій на подолання опору по відношенню до особи, яка зазнала нападу, є відмінною ознакою від грабежу.
При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є не тільки наслідки, що настали у результаті застосування насильства до потерпілого, але й сам спосіб дії винної особи.
Судом першої інстанції правильно враховано те, що ОСОБА_7 напав на потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 у темну пору доби, його дії мали різкий та неочікуваний характер, злочини обвинуваченим вчинено щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які є самотніми людьми похилого віку та вчинення щодо них дій насильницького характеру, що полягали у придушенні шиї руками, які унеможливлювали нормальне дихання, становили реальну загрозу для їх життя з огляду також на їх вік та стан здоров'я. Зусилля ОСОБА_7 були направлені проти життя та здоров'я потерпілих, які є власниками майна. Таким чином, спосіб вчинення насильницьких дій по відношенню до потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 свідчить про вчинення саме розбою, через характер насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я цих потерпілих, які зазнали нападу.
Так, при кваліфікації дій обвинуваченого судом першої інстанції правильно враховано не тільки наслідки протиправних дій, але і характер та спосіб їх вчинення.
Таким чином, судом першої інстанції за результатами дослідження доказів у провадженні, беззаперечно встановлено, що вчинення ОСОБА_7 нападів з метою заволодіння чужим майном щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_12 супроводжувалося насильством, небезпечним для життя і здоров'я цих потерпілих.
Крім того, не залишено місцевим судом без належної оцінки і те, що судово-медичну експертизу щодо потерпілої ОСОБА_24 проведено лише через місяць, а щодо потерпілої ОСОБА_12 майже 10 днів після вчинення злочину обвинуваченим, що має суттєве значення для виявлення на їх тілі тілесних ушкоджень.
Отже, доводи обвинуваченого та його захисника про відсутність доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено та твердження захисника про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого є неспроможними.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
Суд першої інстанції при призначенні покарання виконав вказані вимоги закону та роз'яснення Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» і врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими та тяжким злочинами, особу обвинуваченого, який характеризується посередньо за місцем проживання, не працює, перебуває у цивільному шлюбі, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває (а.с 90-91 т.2), хворіє на загальне захворювання (а.с. 160 т.3), те, що матеріальні збитки завдані злочином жодній потерпілій не відшкодовано, наявність обставини, що пом'якшує покарання - перебування на утриманні малолітньої дитини, 2021 року народження, та обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінальних правопорушень щодо осіб похилого віку.
За таких підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Твердження прокурора про необхідність виключення обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого - перебування на утриманні малолітньої дитини, 2021 року народження, є неспроможними, оскільки спростовуються даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 12 січня 2021 року, за яким ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_25 , 2021 року народження (а.с. 151 т.3). Обвинувачений у судовому засіданні апеляційної інстанції повідомив, що він неофіційно працював, утримуючи тим самим малолітню дитину. Указані обставини не спростовано прокурором на засадах змагальності та диспозитивності.
Зазначені в апеляційній скарзі прокурором інші обставини щодо застосування заходу примусу ОСОБА_7 належним чином враховано місцевим судом при призначенні покарання обвинуваченому. Підстави вважати таке покарання явно несправедливим - відсутні, а тому колегія суддів з огляду на засади загальної та особливої превенції не вбачає причин для його посилення, як про це просить прокурор.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції зауважує, що обрання винній особі виду і розміру заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, належить до дискреційних повноважень суду, який призначає покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Таким чином, призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 186 КК України, яке призначено у межах санкції вказаної частини статті у розмірі, наближеному до максимального, ч.3 ст.187 КК України - основне покарання, яке є мінімальним і додаткове покарання у вигляді конфіскації всього майна, яке є власністю ОСОБА_7 , та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 та 70 КК України, яке призначено із врахуванням тяжкості вчинених злочинів, характеру та ступеню суспільної небезпечності, даних про особу обвинуваченого, наявністю обставини, яка пом'якшує покарання та обставини, яка його обтяжує, а тому є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Нових обставин, які б переконали колегію суддів у протилежному висновку ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції при призначенні покарання, в ході апеляційному розгляду колегії суддів наведено не було.
Зважаючи на встановлені вище обставини та відповідні їм правовідносини, апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,-
Апеляційні скарги прокурора Глобинської окружної прокуратури ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 з доповненнями, захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а вирок Оржицького районного суду Полтавської області від 23 лютого 2021 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4