27 травня 2021 року м. Київ № 320/4581/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального
міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)
про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Білоцерківського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі по тексту - відповідач, Білоцерківський МВ ДВС ЦМУМЮ (м.Київ)), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацького Р.О. від 21.12.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 37710,20 грн. в дохід держави ВП №41819614.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що на виконанні Білоцерківського МВ ДВС ЦМУМЮ (м.Київ) перебувало виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2427/10 виданого 14.07.2011 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» боргу в сумі 377 102, 01 грн. У рамках вказаного виконавчого провадження, 21.12.2019 державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 37 710, 20 грн.
Позивач зазначив, що у подальшому, 21.12.2020 головним державним виконавцем Білоцерківський МВ ДВС ЦМУМЮ (м.Київ) було винесено постанову про повернення виконавчого листа на підставі п.1ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» де зазначено про те, що залишок боргу становить 374 787, 92 грн.
На думку позивача, постанова від 21.12.2019 про стягнення виконавчого збору є протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на ту обставину, що під час примусового виконання виконавчого листа від 14.07.2011 виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області з нього було фактично стягнуто 2314,09 грн., відтак у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 10 % від суми стягнення, оскільки при виконанні виконавчого документа відповідачем не було стягнуто всю суму заборгованості.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі. Крім того, вказаною ухвалою суд також витребував у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 41819614.
Вказаною ухвалою встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Копію ухвали суду направлено на електронну пошту відповідачу 26.04.2021.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якій зазначив, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем вживалися передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішення, а саме: 08.02.2014 р. державним виконавцем було винесено постанову про розшук майна боржника, якою було оголошено в розшук транспортний засіб належний боржнику; 11.08.2016 р. державним виконавцем повторно було винесено постанову про розшук майна боржника, якою було оголошено в розшук транспортний засіб належний боржнику; 22.12.2019 р. державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №41819614 від 22.12.2018р. в розмірі 10% від суми боргу, а саме: 37710,20 грн.; 14.05.2020 р. державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках відкритих у боржником у фінансових установах.
З огляду на викладене, відповідач зазначив, що оскаржувану постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №41819614 від 22.12.2018 винесено у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження», тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 суд відклав розгляд справи на 19.05.2021 та повторно витребував від відповідача матеріали виконавчого провадження.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 27.05.2021.
У судове засідання, призначене у справі на 27.05.2021 сторони не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату час та місце проведення судового засідання.
Судом встановлено, що 19.05.2020 на адресу суду надійшла заява позивача про здійснення розгляду справи без участі позивача. Також позивач зазначив про те, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.
Відповідно до вимог частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.
Приписами частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи викладене, протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
31.01.2014 року державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Дорошенко Р.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 41819614 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2427/10 виданого 14.07.2011 Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» боргу в сумі 377 102 грн. 01 коп.
Постановою головного державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області прийнято постанову від 11.08.2016 ВП № 41819614 про розшук майна боржника.
Судом встановлено, що згідно Білоцерківським міським відділом ДВС ГТУЮ у Київській області на протязі виконання виконавчого провадження ВП № № 41819614 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2427/10 виданого 14.07.2011 Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» боргу в сумі 377 102 грн. 01 коп. було перераховано стягувачу ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» наступні суми боргу 43,98 грн. згідно платіжного доручення № 817 від 12.06.2017№ 51,63 грн., згідно платіжного доручення № 818 від 12.06.2017; 51,63 грн. згідно платіжного доручення № 1339 від 26.08.2016; 51,63 грн. згідно платіжного доручення №1484 від 22.09.2016; 43,89 грн. згідно платіжного доручення № 821 від 12.06.2017; 51,63 грн. згідно платіжного доручення№ 822 від 12.06.2017; 51,63 грн. згідно платіжного доручення №819 від 12.06.2017; 51,63 грн. згідно платіжного доручення№ 820 від 12.06.2017; 51,63 грн. згідно платіжного доручення №823 від 12.06.2017; 187,32 грн. згідно платіжного доручення № 824 від 12.06.2017.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2019 року у справі № 761/17069/19 замінено стягувача у виконавчому листі, виданому 14 липня 2011 року Шевченківським районним судом м. Києва у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» на Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ».
09.09.2019 року головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прохацьким P.O. винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження та замінено стягувача у виконавчому листі, виданому 14.07.2011 Шевченківським районним судом м. Києва в цивільній справі № 2-2427/10, а саме Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» на Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ».
21.12.2019 року головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прохацьким P.O. винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 41819614, якою стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 37710,20 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2020 року ТОВ «АНСУ» подало до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про повернення виконавчого документа стягувачу.
На підставі вказаної заяви, 21.12.2020 року головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прохацьким Р.О винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 41819614 на підставі п.1 частини першої статті 37 Закону України « Про виконавче провадження».
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови від 21.12.2019 про стягнення виконавчого збору ВП №41819614, позивач звернувся до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.
На час відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2427/10 виданого 14.07.2011 Шевченківським районним судом м. Києва підстави та порядок здійснення виконавчого провадження визначалися Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі по тексту - Закон №606-XIV).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частинами першою та другою статті 2 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).
Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами (частини перша та друга статті 17 Закону № 606-XIV).
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Статтею 25 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною третьою вказаної статті обумовлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
При цьому, прийняття відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 21.12.2019 ВП № 41819614 було вчинене під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Згідно з пунктами 6, 7 розділу XІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 ст.14 Закону № 1404-VIII визначено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.15 Закону №1404- VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Частиною п'ятою статті 15 Закону № 1404- VIII обумовлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.42 Закону №1404- VIII кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Частиною 1 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини 2 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 9 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Отже виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення та за своєю природою є санкцією за невиконання рішення суду боржником.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно з вимогами розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1 - 4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст. 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 Закону.
Згідно п. 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону № 1404- VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (ч.4 ст.37 Закону № 1404- VIII).
Частиною 3 статті 40 Закону №1404- VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Разом з тим, обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, наслідком яких стало його фактичне виконання.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
З наведеного слідує, що умовою справляння даного збору є саме примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, тоді як у разі відсутності факту примусового виконання ними такого рішення законних підстав для справляння виконавчого збору немає.
Тобто, виконання рішення суду про стягнення боргу відбувається або у добровільному порядку, коли боржник сам сплачує заборгованість кредитору, або у примусовому порядку, коли цю заборгованість у примусовому порядку стягують з боржника органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, та в подальшому перераховують її кредитору.
Так, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна.
Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми чи майна.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72403101).
З матеріалів справи слідує, що державний виконавець під час прийняття постанови від 21.12.2019 року про стягнення виконавчого збору ВП №41819614 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника у розмірі 10 % від суми зазначеної у виконавчому документі - виконавчому листі № 2-2427/10 виданому 14.07.2011 Шевченківським районним про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» 377 102, 01 грн.
Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи стягувач - ТОВ «АНСУ» 10.09.2020 звернувся до Білоцерківського МВ ДВС ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу, зокрема про повернення оригіналу виконавчого листа № 2-2427/10 виданого Шевченківським районним судом м. Києва 14.07.2011, яка була зареєстрована Білоцерківським МВ ДВС ЦМУМЮ (м.Київ) 18.09.2020 за № 43826/18 24-27.
Тобто, судом встановлено, що стягувачем у вересні 2020 року було подано заяву про повернення виконавчого листа без виконання.
Судом встановлено, що в постанові про повернення виконавчого документу стягувачу від 21.12.2020 ВП №41819614 вказані відомості про те, що від стягувача - ТОВ «АНСУ» надійшла письмова заява про повернення виконавчого документа без виконання. Залишок боргу становить 374 787 грн. 92 коп.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суду відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження №41819614 у період з дня відкриття виконавчого провадження і до моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
У свою чергу, органами державної виконавчої служби у примусовому порядку з позивача стягнуто не було суму коштів за виконавчим документом, примусового виконання даного рішення фактично не відбулося, а тому правові підстави для справляння виконавчого збору відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18.
Отже, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що оскаржувану постанову винесено відповідачем протиправно, оскільки реального виконання рішення суду (стягнення коштів за виконавчим документом) не відбулось.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19, від 16.04.2020 у справі №260/1261/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що постанова Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №640/8425/19 ухвалена після змін до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», внесених згідно із Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII.
Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки в рамках виконавчого провадження № 41819614 дії державного виконавця не забезпечили примусове виконання виконавчого документу про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум відповідно до виконавчого листа та не призвели до стягнення у примусовому порядку суми, зазначеної у цьому виконавчому листі, отже підстави для стягнення виконавчого збору в розмірі 37 710, 20 грн. не виникли.
Водночас, суд зазначає, що виконавчий збір не може бути стягнутий лише на підставі повернення виконавчого документа стягувачу за заявою останнього.
Отже для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, результатом яких є фактичне виконання виконавчого документу.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацького Р.О. від 21.12.2019 ВП № 41819614 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 37710,20 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, відповідач при винесенні оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору діяв не у спосіб, встановлений законодавством, без дотримання встановленої законом процедури вчинення дій, що в свою чергу призвело до порушення прав позивача.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Водночас, відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, не надав доказів на підтвердження вчинення виконавчих дій по примусовому виконанню виконавчих листів а відтак, не довів правомірності своїх дій та рішень.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Виходячи з викладеного, оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, а також встановлені судом факти порушення відповідачем порядку проведення виконавчих дій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 13.04.2021 № 1, оригінал якої знаходиться в матеріалах адміністративної справи.
Відтак, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 908,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статями 9, 14, 71, 77, 90, 143, 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацького Р.О. про стягнення виконавчого збору від 21.12.2019 ВП № 41819614 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 37710,20 грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (місцезнаходження: 09113, Київська обалсть, м. Біла Церква, б-р. Олександрійський, буд. 94) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.