31 травня 2021 року Справа № 280/211/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, надіслана засобами поштового зв'язку 29.12.2020, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд: визнати бездіяльність Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області стосовно призначення, нарахування та виплати позивачу пенсії за віком - протиправною та зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком.
Крім того, просить стягнути з відповідача понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати.
Ухвалою від 14.01.2021 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
25.01.2021 від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову, до якої доданий уточнений позов, в якому в якості відповідача зазначене Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій , позовні вимоги лишились незмінними.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Запорізькій області із письмовою заявою про призначення пенсії за віком. Однак, листом відповідача йому було відмовлено у призначенні пенсії, з посиланням на те, що позивач вже зареєстрований у пенсійному органі, проте його пенсійну справу було вилучено правоохоронними органами в рамках кримінальної справи. Зазначено, що призначення пенсії за віком позивачу буде здійснено після винесення рішення правоохоронними органами. Позивач вважає, що оскільки за результатами його звернення (заяви) відповідачем не приймалося будь-якого рішення, то бездіяльність відповідача є протиправною.
Ухвалою від 27.01.2021 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначено на 25.02.2020 без виклику сторін (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів пенсійної справи позивача.
08.02.2021 від позивача надійшли пояснення в яких ОСОБА_1 посилається на те, що з огляду на досягнення ним пенсійного віку відповідач був зобов'язаний розглянути питання щодо призначення пенсії. Позиція відповідача стосовно вирішення питання про призначення та виплати позивачу пенсії за віком, лише після розгляду кримінального провадження, не ґрунтується на Законі. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
16.02.2021 від відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що розпорядженням УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя №4644 від 05.10.2015 ОСОБА_1 , на підставі його особистої заяви про призначення пенсії, було призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. Після призначення пенсії позивачу, на адресу ГУ ПФУ в Запорізькій області надійшла інформація від слідчого управління ГУНП в Запорізькій області про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо незаконного призначення пенсій з використанням підроблених документів, в тому числі стосовно позивача. У зв'язку з чим, Центральним об'єднаним УПФУ м. Запоріжжя було вирішено переглянути право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах. В результаті повторного розгляду пенсійної справи позивача, було не підтверджено наявність пільгового стажу за Списком №1. Через що було прийнято рішення припинити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.02.2019. У листопаді 2020 року позивач подав до Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) звернення про призначення та виплату пенсії за віком. Листом Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) від 25.11.2020 №10437-10326/К-02/08-0800/20 було повідомлено позивача, що призначення йому пенсії за віком буде здійснено після винесення рішення правоохоронними органами. Таким чином, при розгляді заяви позивача, питання наявності у нього права на призначення пенсії за віком не розглядалось, та додані до заяви документи на предмет достатності та їх відповідності законодавству не досліджувались. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також відповідач повідомив суд, що надати пенсійну справу позивача у нього немає можливості, оскільки вона вилучена старшим слідчим СУ ГУНП в Запорізькій області.
23.02.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив з обґрунтуванням позовних вимог аналогічним тому, що надавалось раніше.
02.03.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь в яких пенсійний орган посилається на те, що заява позивача про призначення пенсії по суті не розглядалась. З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу, з питань призначення або відмови у призначення пенсії, вимога позивача щодо призначення та виплати пенсії є передчасною. Просить відмовити в позові.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
05.10.2015 ОСОБА_1 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за віком.
На підставі вказаної заяви та наданих документів про наявний стаж та заробітну плату з 05.10.2015 позивачу була призначена пенсія за віком, зі зниженням пенсійного віку за Списком №1, на підставі протоколу від 05.10.2015 №4644.
Проти вказаної обставини сторони не заперечують.
У зв'язку з проведенням органами поліції досудового розслідування №12014080060002048 за ознаками кримінального правопорушення щодо мети особистого збагачення та прикриття незаконної діяльності по незаконному нарахуванню пільгових пенсій зацікавленими особами з використанням підроблених документів, підрозділом відповідача було прийнято рішення переглянути право на отримання позивачем пенсії ОСОБА_1 .
Рішенням комісії по вирішенню спірних питань при призначенні та виплаті пенсії №11/05 від 25.01.2019 припинено виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2019.
05.11.2020 позивач звернувся до Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з приводу призначення пенсії за віком.
Як зазначив відповідач у відзиві, зареєструвати заяву в електронній формі не вдалось, оскільки позивач уже перебував на обліку в Центральному об'єднаному УПФУ м. Запоріжжя та йому була призначена пенсія за віком на пільгових умовах.
Також у запереченнях на відповідь ГУ ПФУ в Запорізькій області зазначило, що: «заява позивача по суті розгляду призначення пенсії за віком не розглядалась, право на призначення пенсії за віком та додані документи на предмет достатності та їх відповідності законодавству не досліджувались».
16.11.2020 позивач подав до Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) звернення про призначення та виплату пенсії за віком.
Листом Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Запорізькій області від 25.11.2020 №10437-10326/К-02/08-0800/20 було повідомлено позивача, що призначення йому пенсії за віком буде здійснено після винесення рішення правоохоронними органами.
10.02.2021 позивач повторно звернувся з заявою про призначення пенсії. Проте, рішення щодо даної заяви відповідачем також не було прийнято.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо розгляду заяви та призначення пенсії за віком, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Як вбачається з наданих матеріалів та письмових пояснень сторін, 05.10.2015 позивачу була призначена пенсія за віком, зі зниженням пенсійного віку за Списком №1. В подальшому, рішенням комісії по вирішенню спірних питань при призначенні та виплаті пенсії №11/05 від 25.01.2019 було припинено виплату пенсії ОСОБА_1 .
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорту України. Таким чином, 18.10.2020 йому виповнилось 60 років.
Відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Після досягнення 60-річного віку, позивач звернувся до відповідача з заявою встановленого зразка про призначення йому пенсії за віком на загальних підставах. До заяви ОСОБА_1 додавав документи на підтвердження наявного у нього стажу.
Проти вказаної обставини сторони не заперечують.
Однак, його заява по суті розглянута не була, про що зазначив відповідач у запереченнях.
З огляду на це, суд зазначає, що постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до приписів розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 1.9 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (пункт 4.2 розділу ІV Порядку №22-1).
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 встановлено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Проте, у встановлені вищезазначеними нормами строки відповідач не прийняв рішення з питань призначення позивачу пенсії за віком на загальних підставах чим порушив вимоги зазначених норм.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, №44277/98).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява №39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява №33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), №18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), №8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява №12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), №11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), №42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява №27798/95, пункт 56).
Отже, в даному випадку, мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення по заяві позивача про призначення пенсії за віком. Таким чином, в цій частині, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком, то суд зазначає, що матеріали справи не містять достатню кількість документів для встановлення стажу ОСОБА_1 необхідного для призначення пенсії за віком у 60 років Так, позивачем до позову не додано завіреної копії власної трудової книжки, а відповідач не надав суду копії пенсійної справи позивача, оскільки вона була вилучена старшим слідчим СУ ГУНП в Запорізькій області Войтенком В.В.
Крім того, у рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Розрахунок страхового стажу, призначення пенсії та нарахування пенсійних виплат відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати розмір страхового стажу позивача.
За таких обставин для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.11.2020 про призначення йому пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Щодо інших доводів сторін, то в даному випадку суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява №18390/91; пункт 29).
Інші доводи сторін не впливають на суть спору, а отже не потребують детальних відповідей.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 840,40 грн.
Таким чином підлягає стягненню, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, сума судового збору в розмірі 420,20 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 16.11.2020 про призначення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.11.2020 про призначення пенсії та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «31» травня 2021 року.
Суддя Р.В. Кисіль