17 травня 2021 року Справа № 160/4779/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнік-Сервіс» до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Дніпро) про визнання протиправними та скасування постанов,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнік-Сервіс» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Дніпро), в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Дніпро) Петровим Олександром Вікторовичем було винесено постанови ВП №64806957 від 12 березня 2021 року про стягнення виконавчого збору;
- визнати протиправною та скасувати постанову Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Дніпро) Петровим Олександром Вікторовичем було винесено постанови ВП №64806957 від 12 березня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач не погоджується з оскаржуваними постановами, оскільки виконавче провадження №64806957 було відкрите державним виконавцем з порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий збір був нарахований на всю суму боргу, яка станом на дату нарахування виконавчого збору була розстрочена і строк виконання по жодному з встановлених графіком платежів не настав. Зауважено, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно у встановлений для цього строк і воно було виконано примусово. Позивач вважає, що винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, строк пред'явлення якого до примусового виконання ще не настав, є передчасним.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
14.05.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому ДВС позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що при відкритті виконавчого провадження №64806957 з примусового виконання наказу №904/5520/20, виданого 11.01.2021 року Господарським судом Дніпропетровської області, державному виконавцю не було відомо про винесення ухвали №904/5520/20 від 02.03.2021 року про розстрочення виконання рішення. Позивач звертався до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою від 16.03.2021 року на дії та бездіяльність державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Дніпро). Господарським судом Дніпропетровської області за даною справою 08.04.2021 року було винесено ухвалу про відмову в задоволенні скарги позивача, яка набрала законної сили з дати оголошення - 08.04.2021 року. Станом на час звернення стягувача до відділу із заявою про примусове виконання рішення суду в даній справі (26.02.2021 року), судом ще не було прийнято ухвалу за результатами розгляду заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду. Станом на дату прийняття оскаржуваних постанов (12.03.2021 року), не був належним чином повідомлений про прийняття судом 02.03.2021 року ухвали про розстрочку виконання рішення суду на 3 місяці зі сплатою суми боргу у загальному розмірі 212551,87 грн. рівними частинами по 70850,62 грн. до 25 числа кожного місяця. Отже, відповідач вважає, що постанови від 12.03.2021 року є правомірними та винесені у відповідності до вимог чинного законодавства.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 року у справі №904/5520/20 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнік-Сервіс" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 198 663 грн. 36 коп. штрафу, 10 747 грн. 35 коп. пені та 3 141 грн. 16 коп. витрат зі сплати судового збору.
11.01.2021 року на виконання вказаного рішення Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ.
На адресу Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), 11.03.2021 року за вхідним №1908 надійшла заява AT «Українська залізниця в особі регіональної філії «Одеська залізниця» AT «Українська залізниця» від 26.02.2021 року разом з оригіналом виконавчого документа про примусове виконання наказу №904/5520/20, виданого Господарським судом Дніпропетровської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнік-Сервіс» на користь АТ «Українська залізниця в особі регіональної філії «Одеська залізниця» AT «Українська залізниця» штрафних санкцій за порушення термінів поставки товару у загальній сумі 209410 грн. 71 коп.
Вказаний наказ разом із заявою 26.02.2021 року стягувачем направлено на адресу відділу. Згідно з трекінгом Укрпошти №6506908022737, що міститься в описі вкладення до листа та накладній Укрпошти, відповідно до яких на адресу відділу направлені вищевказані документи, Заводським відділом державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) заява стягувача отримана 03.03.2021 року та зареєстрована 11.03.2021 року, про що свідчить штамп для вхідної кореспонденції виконавчої служби на заяві стягувача.
Державним виконавцем 12.03.2021 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64806957 з примусового виконання наказу №904/5520/20, виданого 11.01.2021 року Господарським судом Дніпропетровської області про стягнення товариства з обмеженою відповідальністю «Юнік Сервіс» на користь АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» AT «Українська залізниця» штрафу у сумі 198663,36 грн., пені у сумі 10747,35 грн. та витрат по сплаті судового збору у сумі 3141,16 грн.
Державним виконавцем 12.03.2021 року у ВП №64806957 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 22155,19 грн. та постанову про стягнення з боржника мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 180,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятими постановами, позивач звернувся до суду з цим позовом, зазначаючи, що ухвалою господарського суду від 02.03.2021 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнік-Сервіс" про розстрочку виконання рішення суду у справі; розстрочено виконання рішення господарського суду від 16.12.2020 на 3 місяці зі сплатою суми боргу у загальному розмірі 212 551 грн. 87 коп. рівними частинами по 70 850 грн. 62 коп., відповідно до наступного графіку:
- до 25.03.2021 70 850 грн. 62 коп.;
- до 25.04.2021 70 850 грн. 62 коп.;
- до 25.05.2021 70 850 грн. 63 коп.
В іншій частині заяви про розстрочення виконання рішення відмовлено.
Судом встановлено, що 15.03.2021 року представником ТОВ «Юнік-Сервіс» до відповідача подано повідомлення про розстрочення та розстрочення рішення у справі №904/5520/20, а також копію ухвали №904/5520/20 від 02.03.2021 року про розстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 року на 3 місяці зі сплатою боргу у загальному розмірі 212 551 грн. 87 коп. рівними частинами по 70 850 грн. 62 коп., відповідно до вищезазначеного графіку.
Позивач вважає, що виконавчий збір та мінімальні витрати виконавчого провадження оскаржуваними постановами були нараховані на всю суму боргу, яка станом на дату нарахування виконавчого збору була розстрочена і строк виконання по жодному з встановлених графіком платежів не настав.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 42 Закону №1404, кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Частиною 2 статті 42 Закону №1404 передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
На підставі ч.3 ст. 27 Закону №1404, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору виносяться державним виконавцем за наслідком відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій за таким виконавчим провадженням.
З аналізу вказаних норм вбачається, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.
Суд також зазначає про те, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VІІІ не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 року у справі №480/3452/19 (провадження №К/9901/32373/19), 07.03.2018 у справі №750/7624/17 (провадження №К/9901/620/17) та від 15.07.2019 у справі №805/1174/17-а (провадження №К/9901/22996/18).
Виходячи з аналізу наведених норм у їх сукупності, постанови про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження виносяться одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, однак, підставою отримання державним виконавцем виконавчого збору є фактичне виконання (повне або часткове) виконавчого документа та сума виконавчого збору визначається у відсотках до стягнутої суми.
Таким чином, постанова про стягнення виконавчого збору має визначати суму основної винагороди у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню та яка заявлена у виконавчому документі, пред'явленому до виконання, оскільки виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, та державний виконавець на момент відкриття виконавчого провадження не володіє інформацією стосовно подальшого фактичного стягнення суми коштів та їх розміру. В подальшому вказана постанова реалізується у випадку виконання виконавчого провадження державним виконавцем.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 року у справі №160/5321/20, для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди/виконавчого збору виконавця, визначеної у вигляді відсотка, винесеної виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).
Враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання виконавцем, необхідно перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди/виконавчого збору та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди/виконавчого збору, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
При цьому необхідно мати на увазі, що сума основної винагороди/виконавчого збору, визначена виконавцем у постанові про її/його стягнення, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.
З аналізу змісту позову, пред'явленого до суду, вбачається, що доводи позивача зводяться до того, що за наявності ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2021 року у справі №904/5520/20 про розстрочку виконання рішення суду на 3 місяці зі сплатою суми боргу у загальному розмірі 212 551 грн. 87 коп. рівними частинами по 70 850 грн. 62 коп. до 25 числа кожного місяця, строк сплати за якою на час пред'явлення виконавчого документа до виконання та на час прийняття оскаржуваних постанов, не закінчився, у Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) були відсутні правові підстави для відкриття виконавчого провадження, та, відповідно, вжиття в межах такого виконавчого провадження заходів, спрямованих на забезпечення реального виконання рішення суду шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника на всю суму, що підлягає стягненню, оскільки відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, строк пред'явлення якого до примусового виконання ще не настав, є передчасним.
Суд зазначає, що за приписами п. 6 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.
Проте, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення стягувача до виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду у даній справі (26.02.2021 року), судом ще не було прийнято ухвалу за результатами розгляду заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду; станом на дату прийняття оскаржуваних постанов (12.03.2021 року) державний виконавець не був належним чином повідомлений про прийняття судом 02.03.2021 року ухвали про розстрочку виконання рішення суду на 3 місяці зі сплатою суми боргу у загальному розмірі 212 551 грн. 87 коп. рівними частинами по 70 850 грн. 62 коп. до 25 числа кожного місяця.
Разом з тим, Законом України «Про виконавче провадження», як і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, не передбачений обов'язок державного виконавця перевіряти обставини надання судом розстрочки чи відстрочки виконання рішення, на примусове виконання якого відкривається виконавче провадження; обов'язок доводити таку інформацію до державного виконавця покладений законом на сторін виконавчого провадження.
За правовою природою відстрочка виконання рішення означає перенесення виконання рішення на інший час, а розстрочка - надання можливості виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.
Судом встановлено, що відповідач на момент відкриття виконавчого провадження №64806957 від 12.03.2021 року та винесення оскаржуваних постанов від 12.03.2021 року про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження не володів інформацією стосовно сплачених та розстрочених сум боргу позивача, а тому прийняв оскаржувані постанови у відповідності до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про виконавче провадження» у день винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, з розрахунку суми, визначеної у наказі Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021 року.
Отже, державний виконавець на момент винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та мінімальних витрат на виконавче провадження не мав можливості визначити належну суму виконавчого збору з урахуванням ухвали Господарського суду від 02.03.2021 року у справі №904/5520/20 до стягнення, а обов'язок винесення відповідної постанови покладено на виконавця разом з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
Натомість визначення конкретної суми виконавчого збору не є підставою та гарантією того, що вказана сума буде стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.
Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 року у справі №160/5321/20, зазначив, що той факт, що виконавець не роз'яснив цього учасникам виконавчого провадження в оспорюваній постанові не відміняє встановленого законом механізму стягнення виконавчого збору в залежності від фактично стягнутих ним сум.
З огляду на викладене, судом не встановлено порушення прав позивача оскаржуваними постановами від 12.03.2021 року про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, оскільки, як вже зазначалось, заявлена сума не є гарантією її безумовного стягнення, на підставі вказаної постанови не проведено стягнення саме визначеної суми, а обов'язок винесення постанови про стягнення виконавчого збору з відсотковим визначенням суми до стягнення від суми стягнення, визначеної у виконавчому документі, покладено на державного виконавця статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження".
Також суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено повторного винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, відтак, їх скасування позбавить державного виконавця права на передбачене законом відшкодування витрат виконавчого провадження.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що оскаржувані постанови прийняті на підставі, у межах та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України, й відповідають критеріям, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного вище, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнік-Сервіс» до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Дніпро) про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, набирає законної сили у строк та порядку, визначеному ст.272 КАС України.
Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, оскаржується у строк та порядку, встановленому ч. 6 ст.287 КАС України.
Суддя В.В. Кальник