19 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 817/511/17 пров. № А/857/2927/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.,
за участю представника позивача Скоковського А.М.,
за участю представника відповідача Булгакова С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року, прийняте головуючим суддею Дудар О.М., суддями Гудимою Н.С., Недашківською К.М. о 12 годині 45 хвилин у місті Рівне, повний текст складений 23.11.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Національного банку України (надалі - відповідач), де з уточненням позовних вимог просила стягнути з Національного банку України на її користь заробітну плату за період з 01.10.2015 року по 30.04.2016 року в сумі 19613,00грн. та зобов'язати Національний банк України нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки розрахунку з 01.07.2016 року по 02.09.2020 року у розмірі 644574,00 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність щодо невиплати у період 1 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року доплати за ранг державної служби та надбавки за вислугу років на державній службі; зобов'язано Національний банк України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 1 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року в сумі 19613,00 грн.; стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку з 1 липня 2016 року по 2 вересня 2020 року у сумі 322287 грн.
Суд виходив з того, що предметом спору у даній справі є право працівника Національного банку України, що має сьомий ранг державного службовця, на отримання доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі за період з 01.10.2015 року по 30.04.2016 року, оскільки статус державного службовця позивач втратила 01.05.2016 року.
Суд відкинув твердження відповідача щодо уповноваження Законом №679-XIV Правління Національного банку України визначати умови оплати праці, оскільки у спірний період Законом України «Про Національний банк України» хоча й були надані Правлінню Національного банку України зазначені повноваження, однак статтею 64 вказаного Закону регламентована відповідність цих умов нормам законодавства про оплату праці, зокрема, Закону України «Про державну службу».
Таким чином, вважає, що право ОСОБА_1 на отримання надбавки за ранг державного службовця та доплати за вислугу років на державній службі у період з 01.10.2015 року по 30.04.2016 року є порушеним та підлягає судовому захисту.
Суд врахував вимоги ст.116 КЗпП України та прийшов до висновку про стягнення з відповідача невиплаченої при звільненні суми заробітної плати в розмірі 19613,00 грн.
З приводу позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку, суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц та вважав, що достатньою і справедливою сатисфакцією, що відповідатиме обставинам справи, співмірною з невиплаченою при звільненні позивачу сумою заробітної плати, буде сума 322287,00 грн.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Національний банк України подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що після внесень змін до Закону України «Про Національний банк України» від 08.06.2015 року у ч.1 ст.64 умови оплати праці службовців Національного банку виключені з переліку питань, які визначаються Законом України «Про державну службу».
У ч.8 виключено посилання на Закон України «Про державну службу», як на підставу для визначення розміру та структури оплати праці службовців Національного банку.
Постановою Правління Національного банку України від 10.07.2015 року №456 запроваджені нові умови оплати праці працівників Національного банку України з 01.10.2015 року без застосування Закону України «Про державну службу». Відтак, з 01.10.2015 року посадовий оклад ОСОБА_1 був збільшений з 1700 грн. до 8800, а в подальшому - до 9500 грн.
Вважає, що суд першої інстанції вибірково застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц та не врахував п.94.5 постанови від 26.06.2019 року, в якому зазначено, що суму майнових втрат працівника можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Зазначає, що покликання апелянта на зміну формулювання ст.64 Закону України «Про Національний банк» , зокрема, виключення слів «оплата праці» не спростовує той факт, що статус державного службовця позивач при цьому не втратила, а відтак, обов'язки та права, визначені Законом України «Про державну службу» не перестали діяти.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 01.03.2011 року по 30.04.2016 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах державного службовця в Управлінні Національного банку України в Рівненській області, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 (т.1 - зворотній бік а.с.4, а.с.5).
Наказом Управління Національного банку України в Рівненській області від 03.06.2015 року №75-к ОСОБА_1 з 04.06.2015 року присвоєно дев'ятий ранг державного службовця (т.1 - а.с.87)
Наказом Національного банку України від 29.03.2016 року № 1400-к ОСОБА_1 з 1 січня 2016 року присвоєно сьомий ранг державного службовця (т.1 - а.с.85).
Відповідно до запису № 42 у трудовій книжці НОМЕР_1 , з 01.05.2016 року ОСОБА_1 втрачено статус державного службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» від 10.10.2015 року №889-VIII (т.1 - а.с.5).
30.06.2016 року згідно з наказом від 24.06.2016 року №2833-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за п.1 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін (т.1 - а.с.5).
Відповідно до розрахункової відомості ОСОБА_1 за вересень 2015 року, до складових її заробітної плати як державного службовця входили доплата за ранг державного службовця та надбавка за вислугу років на державній службі (т.1 - а.с.6).
Наказом Головного управління Національного банку України в Рівненській області від 01.10.2015 року №225-к було змінено структуру заробітної плати ОСОБА_1 : з 01.10.2015 року встановлено посадовий оклад в розмірі 8800,00 грн (т.1 - а.с.72).
Наказом Головного управління Національного банку України в Рівненській області від 01.10.2015 року №302-к ОСОБА_1 встановлено надбавку за особливі умови та інтенсивність праці у розмірі 880 грн (т.1 - а.с.64).
Про зміну структури заробітної плати (а саме про: встановлення посадового окладу в розмірі 8800,00 грн на місяць та надбавки за особливі умови та інтенсивність праці у розмірі 880 грн) ОСОБА_1 ознайомлена 29.12.2015 року, про що свідчить її особистий підпис (т.1 - а.с.65).
Зміна структури та розміру оплати праці ОСОБА_1 підтверджується долученими копіями особових рахунків та розрахунковими листками, а саме починаючи з жовтня 2015 року відповідач виплачував заробітну плату у вигляді посадового окладу, надбавки за особливі умови та інтенсивність праці у розмірі 10% від посадового окладу та преміювання (т.1 - а.а.с.6-7, 43-47).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 5 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 108/95-ВР) визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі:
законодавчих та інших нормативних актів;
генеральної угоди на національному рівні;
галузевих (міжгалузевих), територіальних угод;
колективних договорів;
трудових договорів.
Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Відповідно до статті 7 Закону № 108/95-ВР законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України «Про колективні договори і угоди», Закону України «Про підприємства в Україні» та інших актів законодавства України.
За приписами ст.2 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року №679-XIV (надалі - Закон №679-XIV) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до ч. 1 ст.64 Закону №679-XIV умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України «Про державну службу».
Частиною 8 ст. 64 зазначеного вище закону передбачено, що розмір оплати праці службовців Національного банку встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до положень Закону України «Про державну службу».
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розбудови інституційної спроможності Національного банку України» від 18.06.2015 року №541-VIII (далі - Закон №541-VIII) внесено зміни у ч.1 ст.64 Закону України «Про Національний банк України», зокрема, виключено слова «оплати праці». Таким чином, вказану норму викладено наступним чином: «умови найму, звільнення, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку з урахуванням законодавства про працю».
Частина восьма статті 64 в редакції Закону № 541-VIII від 18.06.2015 року також зазнала змін та викладена у наступній редакції: структура та розмір оплати праці службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку відповідно до законодавства про оплату праці.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що з часу ухвалення Закону №541-VIII оплата праці службовців Національного банку не регулюється Законом України «Про державну службу», окрім іншого, що наведено у вказаній вище нормі Закону, а отже її структура та розмір визначаються Правлінням Національного банку відповідно до законодавства про оплату праці.
Закон № 541-VIII від 18.06.2015 року набрав чинності 10 липня 2015 року.
На виконання даного закону, постановою Правління Національного банку України від 10.07.2015 року №456, яка набрала чинності з 01.10.2015 року, затверджено Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України (далі - Положення №456) (т.1 - а.а.с.74-81) без застосування Закону України «Про державну службу».
Пунктом 2 Положення №456 визначено умови оплати праці (заробітної плати) працівників, які перебувають у трудових відносинах із Національним банком України, та порядок установлення їм складових та розмірів заробітної плати.
Відповідно до п.10 Положення №456 оплата праці працівників Національного банку складається з основної і додаткової заробітної плати та інших виплат.
Згідно з пунктами 11 та 12 Положення №456 основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Для працівників Національного банку встановлюється у вигляді посадових окладів. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та особливі умови праці. Вона включає премії, надбавки, доплати, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством України.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, посадовий оклад ОСОБА_1 з 01.10.2015 року був збільшений з 1700 грн. до 8800 грн. Також позивач отримувала щокварталу премії, які розраховувалися виходячи із її квартального розміру оплати праці.
Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що заробітна плата ОСОБА_1 за період з 01.10.2015 року по 30.04.2016 року виплачувалася у відповідності до чинного законодавства, відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Національного банку України на її користь заробітну плату за період з 01.10.2015 року по 30.04.2016 року в сумі 19613,00 грн. слід відмовити.
З приводу позовної вимоги про зобов'язання Національного банку України нарахувати та виплатити середній заробіток позивачу за період затримки розрахунку з 01.07.2016 року по 02.09.2020 року у розмірі 644574,00грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Національного банку України на користь позивача заробітної плати за період з 01.10.2015 року по 30.04.2016 року в сумі 19613,00 грн., то підстав для задоволення вимоги щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку також немає, так як зазначена вимога є похідною.
Вищенаведене свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Національного банку України задовольнити.
Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року у справі № 817/511/17 та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного банку України про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 28.05.2021 року.