26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/17547/20 пров. № А/857/7144/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі №140/17547/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
суддя в 1-й інстанції - Лозовський О.А.,
час ухвалення рішення - 26.02.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів - Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Волинської митниці ДФС від 16 листопада 2020 року №61-о про його звільнення із займаної посади головного державного інспектора митного поста “Ковель” Волинської митниці ДФС з 19 листопада 2020 року; поновити його на іншій рівнозначній посаді державної служби у Волинській митниці Держмитслужби; стягнути з Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2020 року до дня поновлення на посаді.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року в задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідачами не забезпечено передбачених законодавством гарантій працевлаштування позивача при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Покликається на те, що реорганізація митних органів загалом та Волинської митниці зокрема не була поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або змінами в організації роботи (служби), внаслідок яких позивач об'єктивно не міг виконувати посадових обов'язків за посадою. Крім того зазначає, що у профільному Законі України «Про державну службу» до 13 лютого 2020 року була відсутня норма щодо порядку вивільнення державних службовців на підставі п.1 ст.87 Закону. Відтак, за наявності обставин, які б внаслідок реорганізації Волинської митниці ДФС зумовлювали скорочення чисельності/штату державних службовців, у відношенні позивача мав би застосовуватись порядок вивільнення визначений КЗпП України станом на 04 жовтня 2019 року (дата набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України “Про утворення територіальних органів Державної митної служби” №858 від 02 жовтня 2019 року, згідно з яким Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби) з відповідними гарантіями для вивільнювальних внаслідок реорганізації працівників - державних службовців. У підсумку зазначає, що лише у випадку незгоди державного службовця на переведення Волинська митниця ДФС була наділена правом прийняти рішення відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 43 Закону України «Про державну службу», за якою у разі незгоди державного державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ Волинської митниці ДФС від 16 листопада 2020 року №61-о про звільнення ОСОБА_1 , головного державного інспектора митного поста “Ковель” Волинської митниці ДФС, із займаної посади 19 листопада 2020 року; поновити ОСОБА_1 на іншій рівнозначній посаді державної служби у Волинській митниці Держмитслужби; стягнути з Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2020 року до дня поновлення на посаді.
Представником Волинської митниці Держмитслужби подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі №140/17547/20 залишити без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об'єктивно з'ясовано всі обставини справи.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник позивача - Степанюк С. Є. в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити.
Представник відповідача- Волинської митниці Держмитслужби - Наумчик Р. А. в судовому засіданні в режимі відеоконференції не погодилася з доводами апеляційної скарги, і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Представник Волинської митниці ДФС у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності представника Волинської митниці ДФС за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 17 серпня 2017 року згідно з наказом Волинської митниці ДФС №487-о від 16 серпня 2017 року переведений на посаду головного державного інспектора митного поста “Ковель” Волинської митниці ДФС.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України” від 18 грудня 2018 року №1200 утворено Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про утворення територіальних органів Державної митної служби” від 02 жовтня 2019 року №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено Волинську митницю Держмитслужби, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, згідно якого Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби.
Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року №30-рп “Про реорганізацію митниць ДФС” розпочато реорганізацію Волинської митниці ДФС.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 27 листопада 2019 року розпочато процедуру припинення Волинської митниці ДФС.
15 листопада 2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Волинської митниці Держмитслужби.
У відповідності до наказу Державної митної служби України від 28 жовтня 2019 року №22 “Про введення в дію структур територіальних органів Держмитслужби та затвердження граничної чисельності їх працівників” затверджено граничну чисельність працівників Волинської митниці Держмитслужби у кількості 579 штатних одиниць (було 623 штатні одиниці Волинської митниці ДФС), затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 12 липня 2016 року №622 “Про внесення змін до наказу ДФС від 11 грудня 2015 року №978”.
У зв'язку з реорганізацією Волинської митниці ДФС та з урахуванням особливостей визначених частиною 3 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу”, частиною 6 статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 28 травня 2020 року попереджено про наступне звільнення із займаної посади із 02 липня 2020 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про Державну службу”, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, з чим позивач ознайомлений 28.05.2020.
Наказом Волинської митниці ДФС від 16 листопада 2020 року №61-о ОСОБА_1 , головного державного інспектора митного поста “Ковель” Волинської митниці ДФС, звільнено із займаної посади 19 листопада 2020 року у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу”, пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Вважаючи прийнятий Волинською митницею ДФС наказ від 16 листопада 2020 року №61-о про звільнення про звільнення з роботи незаконним, позивач з метою захисту та відновлення своїх порушених прав, звернувся з цим позовом в суд.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем-1 з дотриманням встановленої законодавством процедури звільнення працівника, станом на момент виникнення спірних правовідносин, при цьому відповідачем дотримано вимоги щодо належного персонального попередження позивача про наступне вивільнення, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно технічного навчання. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з положеннями частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтею 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1).
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2).
Відповідно до частини першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Однак, частиною п'ятою статті 40 КЗпП України (у редакції із змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” від 19.09.2019 №113-IX) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Отже, зазначеними змінами, які були внесені до КЗпП України, визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України, статті 42, частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Так, нормою пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу” визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Станом на час виникнення спірних правовідносин Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” від 19.09.2019 № 113-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Законом України “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи” від 14.01.2020 №440-IX частину третю статті 87 Закону України “Про державну службу” доповнено новим абзацом першим такого змісту: “ 3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення”.
Положеннями ч.3 ст.87 Закону України “Про державну службу” (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Ч.5 ст.22 Закону України “Про державну службу” передбачає, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави вважати, що станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме: частини другої статті 40 (звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу), статті 42 (переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці), частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України щодо обов'язку власника або уповноваженого ним орган пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації) не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п'ятої статті 40 КЗпП України. Такі правовідносини врегульовані Законом України “Про державну службу”, що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за його рішенням у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця або іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Редакція статті 87 Закону України “Про державну службу” набула чинності 13 лютого 2020 року.
Матеріалами справи стверджується, що позивача було належним чином попереджено про наступне вивільнення 28 травня 2020 року, тому норми цієї статті у такій редакції поширюються на спірні правовідносини.
Безпідставними є покликання позивача на протиправність оскаржуваного наказу з посиланням на обов'язок роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади, оскільки Волинська митниця ДФС є територіальним органом ДФС.
Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України визначено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Відтак, чинним законодавством не передбачено процедури пропонування державним службовцям, які працюють у органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі, коли суб'єктом призначення є не одна й та сама особа.
Виходячи з положень частини 5 статті 22 Закону України “Про державну службу” вбачається, що таке призначення може відбуватися лише шляхом переведення, порядок якого визначений статтею 41 вказаного Закону. При цьому, із урахуванням статті 41 Закону України “Про державну службу” є не обов'язковим для керівника державної служби в органі державної влади.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується, що до Волинської митниці ДФС не надходило рішення керівника Волинської митниці Держмитслужби про можливість призначення позивача на посаду у Волинській митниці Держмитслужби шляхом переведення, а голова комісії з реорганізації Волинської митниці ДФС не є суб'єктом призначення працівників у Волинські митниці Держмитслужби.
Крім того, як встановлено апеляційним судом під час розгляду справи, позивач заяви про переведення його до новоствореної митниці не подавав, цей факт сторонами не заперечується.
Доводи апелянта щодо того, що у спірних правовідносинах необхідно було застосовувати порядок вивільнення станом на 04 жовтня 2019 року - дату набрання чинності постановою Кабінету міністрів №858 від 02 жовтня 2019 року «Про утворення територіальних органів Держмитслужби» не заслуговують на увагу, зважаючи на наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019 вказав, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
У рішенні від 03 жовтня 1997 р. № 4-зп/1997 Конституційний Суд України також зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, хоча спірні правовідносини з проходження державної служби і розпочалися з листопада 2017 року (з часу призначення позивача на посаду), чи, як зазначає позивач, у зв'язку з прийняттям рішення про реорганізацію 02 жовтня 2019 року, проте продовжували існувати і після набрання чинності Законами № 117-ІХ та № 378-ІХ, а тому саме ці останні зміни до Закону України «Про державну службу» повинні застосовуватись у даному випадку.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірний наказ від 16 листопада 2020 року № 61 відповідає встановленій чиним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедурі звільнення працівника, тому відсутні підстави для його скасування та, відповідно, поновлення позивача на займаній посаді.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі №140/17547/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді О. Б. Заверуха
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 28 травня 2021 року.