26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2412/20 пров. № А/857/15956/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “КГД-Буд” на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі №300/2412/20 за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “КГД-Буд” про стягнення заборгованості,-
суддя в 1-й інстанції - Главач І.А.,
час ухвалення рішення - 23.11.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулося в суд з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “КГД-Буд”, в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у сумі 200 729,73 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “КГД-Буд” (індекс 77422, вулиця Галицька, будинок 58, с. Ямниця, Тисменицький район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 31889827) в дохід місцевого бюджету податковий борг на загальну суму 200 729 (двісті тисяч сімсот двадцять дев'ять) гривень 73 копійки.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що 17 березня 2020 року Верховна Рада України у терміновому порядку прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 533-ІХ, який вже з 18 березня 2020 року набрав чинність, яким, зокрема, передбачалось звільнення платників податків на час карантину від плати за землю та податку на нерухомість на період з 1 березня по 30 квітня (на два місяці). Відтак, зазначає, що не нараховується та не сплачується за березень 2020 року земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності фізичними та юридичними особами за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, та використовуються ними в господарській діяльності. Також, вказує на те, що станом на даний час, відповідні повідомлення - рішення оскаржуються ТОВ «КГД-Буд» в адміністративному суді. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Представником Головного управління ДПС в Івано-Франківській області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “КГД-Буд” просить залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі №300/2412/20 залишити без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об'єктивно з'ясовано всі обставини справи. Крім того, покликається на те, що відповідачем було надано уточнюючу податкову декларацію і, відповідно, за вказаний період відповідачу не нараховано земельного податку з юридичних осіб, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у період з 01 по 31 березня 2020 року, що також відображено у ІКП.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник позивача - Лаврук В. В. в судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги, і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача (апелянта) у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без його участі за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач з 19 лютого 2002 року перебуває на податковому обліку в Тисменицькій ДПІ ГУ ДПС в Івано-Франківській області.
Відповідачем допущено утворення податкового боргу в розмірі 200 729,73 грн, що виник в результаті несплати грошових зобов'язань з земельного податку з юридичних осіб, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, у відповідача наявна заборгованість в сумі 8 969,14 грн. з земельного податку з юридичних осіб згідно з поданою декларацією за 2020 рік від 17 лютого 2020 року, відповідно до якої відповідачем самостійно визначено річну суму зобов'язання в розмірі 111 582,00 грн, однак з них не сплачено 8 969,14 грн (а.с. 6-7).
Також у відповідача наявна заборгованість, яка виникла внаслідок несвоєчасної сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 191 760,59 грн згідно з поданою декларацією за 2019 рік від 13 лютого 2019 року, якою самостійно визначено грошове зобов'язання в сумі 197 035,70 грн (а.с. 8-9), однак не сплачено 80 064,15 грн. та декларацією за 2020 рік від 17 лютого 2020 року на суму 223 004,94 грн (а.с. 10-11) сума заборгованості становить 111 502,48 грн.). Крім того, на підставі статті 129 Податкового кодексу України контролюючим органом нараховано пеня в розмірі 193,96 грн.
Враховуючи наявність у відповідача податкового боргу в розмірі 200 729,73 грн, що виник в результаті несплати грошових зобов'язань з земельного податку з юридичних осіб, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач звернувся з позовом до суду для стягнення вказаної суми з боржника.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена до стягнення сума є узгодженою та є податковим боргом відповідача перед бюджетом, який ним не сплачено, а тому підлягає стягненню у відповідності до норм ПК України.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Ст.16 ПК України визначає обов'язки платника податків, зокрема, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (підпункт 16.1.3.), сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4).
Згідно зі ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з пунктом 284.1 статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до пункту 285.1, 285.2 статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Пункт 286.2 статті 286 цього Кодексу передбачає, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Згідно з пунктом 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до пункту 287.4 статті 287 ПК України податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Поряд з цим, підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт (пп. 266.3.3).
Відповідно до пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з підпунктом 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою - платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
Підпункт 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 ПК України передбачає, що податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Відповідно до підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 цього Кодексу податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується: юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.
Слід зазначити, що пунктом 54.1 статті 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Матеріалами справи підтверджується, що грошові зобов'язання відповідача з плати за землю за 2020 рік та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік та за 2020 рік, визначені ним у податкових деклараціях від 17 лютого 2020 року та від 13 лютого 2019 року (а.с. 6-11), а тому відповідно до зазначених норм ПК України є узгодженими та утворюють податковий борг відповідача, який ним не сплачено.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Як встановлено судом, позивач на виконання вимог п. 59.1. ст. 59 ПК України вручив 07 лютого 2020 року уповноваженому представнику відповідача податкову вимогу за №2530-55 від 28 січня 2020 року, однак податковий борг Товариство з обмеженою відповідальністю “КГД-Буд” в повному обсязі не сплатило (а.с. 12).
Відповідно до підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.
Пунктом 95.1 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Пунктом 95.2 статті 95 ПК України передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно з пунктом 95.3 статті 95 вказаного Кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Відповідно до пункту 95.4. статті 95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Аналізуючи наведені вище законодавчі норми та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена до стягнення сума є узгодженою та є податковим боргом відповідача перед бюджетом, який ним не сплачено та підлягає стягненню відповідно до положень ПК України.
Щодо покликань апелянта на звільнення платників податків на час дії карантину від плати за землю та податку на нерухомість за період з 1 березня до 30 квітня 2020 року, то такі не можуть братися до уваги, оскільки згідно з п.52.4, 525 Закону України №533-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19)» та Закону України від 30.03.2020 року №540-ІХ «Про внесення соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» плата за землю та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за період з 01 березня по 31 березня 2020 року.
Платники плати за землю (крім фізичних осі), які подали податкову декларацію, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов'язання зі сплати за землю та податку на нерухоме майно за відповідний період.
Так, у спірних правовідносинах при розрахунку податкового боргу, заявленого до стягнення контролюючим органом, враховано подання відповідачем уточнюючого розрахунку з податку на нерухоме майно №9090953952 від 28 квітня 2020 року (- 18583,75 грн), а також уточнюючого розрахунку з земельного податку №9090947 від 28 квітня 2020 року (- 9298,5 грн), що відображено у ІКП.
Щодо доводів апелянта в частині оскарження податкових повідомлень- рішень у цій справі, то колегія суддів такі до уваги не приймає, вважає їх безпідставними, оскільки до матеріалів справи не долучено жодних доказів на підтвердження цих обставин.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “КГД-Буд” залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі №300/2412/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді О. Б. Заверуха
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 28 травня 2021 року.