27 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/11213/20 пров. № А/857/5229/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (суддя - Кухар Н.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складення повного тексту - 27.01.2021),
в адміністративній справі №380/11213/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: 1) зобов'язати відповідача провести позивачу поновлення нарахування та виплату пенсії по інвалідності з 05.08.2020 року відповідно до Закону №1058-IV, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів; 2) стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
Відповідач у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з дня припинення виплати пенсії (06.08.2020 року). В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 420 гривень 40 коп..
З рішенням суду першої інстанції від 27.01.2021 року не погодився відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог винесене із порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що місцем проживання особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає понад 6 місяців на рік, тому у позивача можливе лише одне зареєстроване місце проживання, а саме в Польщі, що підтверджується довідкою з реєстрації місця проживання від 14.05.2020 №34-вих-35650 та відміткою у паспорті для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 про оформлення 18.05.2020 виїзду на постійне проживання в Польщу, також прийняття з 03.07.2020 року на консульський облік у Генеральному консульстві України в Кракові. Крім того, зазначає, що відповідно до ст.51 Закону України №1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Угодою між Україною і Республікою Польща «Про соціальне забезпечення» від 18.12.2012, яка набрала чинності 01.01.2014, передбачено право на пенсійне забезпечення осіб, які приїхали до Польщі на постійне місце проживання з України. Право на виплату пенсії буде передано на нове місце проживання особи. Якщо місце проживання в Польщі, варто позивачу звернутись до відділення соціального страхування (ZUS). Звертає увагу, що відповідно до ст.102 Закону №1788 пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. Таким чином, Головним управління було правомірно припинено виплату пенсії ОСОБА_1 .. Крім того, вважає, що не заслуговує на увагу посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, оскільки даним рішенням визнано неконституційними положення п.2 ч.1 ст.49 на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України та стаття 51 Закону №1058, яке стосується лише тих випадків, якщо не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Водночас договір між Україною та Республіка Польща є укладений і діючий.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі №380/11213/20 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою в частині задоволених позовних вимог - відмовити.
Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 27.01.2021 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу ОСОБА_1 з 03.11.2015 року призначено пенсію по інвалідності (ІІІ група, загальне захворювання).
18 травня 2020 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Республіки Польща, де 03 липня 2020 року був прийнятий на консульський облік в Генеральному консульстві України в м.Кракові.
Відповідачем припинено виплату пенсії позивачу 05.08.2020 (а.с. 17).
08 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення йому виплати пенсії в Україні (а.с. 15).
Листом від 30.09.2020 №6691-6802/Г-02/8-1300/20 відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, в якому зазначив наступне. У відповідності до ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Питання соціального забезпечення осіб, на яких поширювалося або поширюється законодавство України чи Польщі в галузі соціального забезпечення регулюється положеннями Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення, Адміністративним договором щодо застосування Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншими нормативними актами. Позивач з 18.05.2020 року виїхав на постійне місце проживання до Республіки Польща. Статтею 51 Закону України №1058-IV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Договір про соціальне забезпечення між Польщею та Україною, який почав діяти з 01.01.2014 року стосується і пенсіонерів, які приїхали до Польщі на постійне місце проживання з України. Право на виплату пенсії буде передано на місце проживання особи. Якщо місце проживання в Польщі, варто звернутися до відділення соціального страхування (ZUS) (а.с. 16).
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України та не залежить від місця проживання особи, тому вважає вимогу про поновлення нарахування та виплати пенсії по інвалідності обґрунтованою. Щодо позовної вимоги про виплату пенсії по інвалідності в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, суд зазначив, що предметом розгляду у даній справі є не розмір призначеної позивачу пенсії по інвалідності, а поновлення такої виплати. Відтак, вказана позовна вимога до задоволення не підлягає. Щодо позовної вимоги про нарахування компенсації втрати чинних доходів, то суд першої інстанції вказав, що така не підлягає задоволенню, оскільки обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-ІV) який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Таким чином, позивач, як громадянин України, проживаючи в Республіці Польща, має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.
Угода між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення ратифікована Законом №458-VII від 05.09.2013, застосовується стосовно України - до законодавства щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, що стосується: 1) хвороби (тимчасової непрацездатності), вагітності та пологів (материнства); 2) нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та/або смерті з цих причин; 3) безробіття; 4) пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; 5) допомоги на поховання.
П.1.5 Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженої 23.04.1999 постановою правління Пенсійного фонду України №4-5 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 20.05.2015 №10-1), пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України та не залежить від місця проживання особи. Крім того, позивач не звертався до відповідача чи до компетентних органів Республіки Польща з заявою про переказ пенсії призначеної в Україні, що також є правом особи, а не його обов'язком.
Доводи відповідача про те, що до заяви позивачем не долучені документи про зареєстроване місце проживання на території України, колегія суддів вважає необгрунтованими та зазначає наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну. Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулась за поновленням виплати пенсії.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
П.2.9 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.
Враховуючи це, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Таким чином, подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії є виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі. Волевиявлення позивача щодо поновлення виплати йому пенсії оформлене ним письмово з наданням відповідних документів та засвідчене особистим підписом.
Згідно пункту 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Крім того, як було вірно зазначено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутній розпорядчий акт (рішення, протокол, розпорядження) відповідача про припинення виплати позивачу пенсії починаючи з 06.08.2020 року (останнє зарахування пенсії було 05.08.2020 року), проте факт нездійснення пенсійних виплат з 06 серпня 2020 року відповідач не спростовує.
Сама лише відповідь Головного управління від 30.09.2020 №6691-6802/Г-02/8-1300/20 про відмову в поновлені виплати пенсії за своїм змістом і формою не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні вимог КАС України.
Таким чином, всупереч положенням ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось, а підстава, на якій фактично відбулось припинення виплати пенсії, не відповідає вимогам чинному законодавству.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що вимога про поновлення нарахування та виплати пенсії по інвалідності є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності є протиправними, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з дня припинення виплати пенсії, а саме з 06.08.2020 року.
Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що рішення суду першої інстанції від 27.01.2021 року в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог, не оскаржене позивачем в апеляційному порядку.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність часткового задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року в адміністративній справі №380/11213/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль