28 травня 2021 року Справа №480/2655/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2655/21 за позовом ОСОБА_1 до Тростянецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тростянецької міської ради (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Тростянецької міської ради Охтирського району Сумської області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Тростянецької міської ради Охтирського району Сумської області (за межами населених пунктів);
- зобов'язати Тростянецьку міську раду Охтирського району Сумської області на найближчій сесії розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.12.2020 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Тростянецької міської ради Охтирського району Сумської області відповідно до вимог чинного законодавства України та з урахуванням висновків суду.
Вимоги обґрунтовані тим, що у грудні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Листом від 01.03.2021 Тростянецька міська рада повідомила, що формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав буде здійснюватися на місці вже сформованої та зареєстрованої земельної ділянки, формування такої земельної ділянки може здійснюватися лише на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Тому Тростянецька міська рада не може розглянути заяву по суті. На думку позивача, відповідач порушив норми діючого законодавства, оскільки міською радою не прийнято відповідне рішення.
Ухвалою від 02.04.2021 відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Тростянецька міська рада подала до суду відзив у якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що листом від 01.03.2021 позивача було повідомлено про те, що заяву задовольнити не можливо, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5925083900:00:004:0239 вже є сформованою та перебуває у комунальній формі власності. Сформувати нову земельну ділянку за рахунок вищевказаної можливо шляхом її поділу, або ж шляхом її об'єднання з іншою земельною ділянкою, однак рішення сесії Тростянецької міської ради про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5925083900:00:004:0239 або ж про її об'єднання з іншою ділянкою не приймалося. Також відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог щодо зобов'язання міської ради надати дозвіл, оскільки такі вимоги не є об'єктивно правильними та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
30.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Тростянецької міської ради із заявою від 29.12.2020 про надання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Тростянецького району Сумської області (а.с. 20).
Тростянецька міська рада листом від 01.03.2021 № ЦНАП-63 повідомила позивача про те, що формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав буде здійснюватися на місці вже сформованої та зареєстрованої земельної ділянка, формування такої земельної ділянки може здійснюватися лише на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Тому Тростянецька міська рада не може розглянути заяву по суті (а.с. 5).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Судом встановлено, що позивач, відповідно до вимог ст. 118 ЗК України, звернувся до органу місцевого самоврядування - Тростянецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України, статтями 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Згідно із п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Тобто питання щодо передачі земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Тростянецької міської ради є повноваженням міської ради, що реалізується шляхом розгляду на засіданнях міської ради, за результатами яких приймаються рішення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Тростянецької міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована за межами населеного пункту на території міської ради, однак отримав відмову, викладену у листі.
Відповідач, розглядаючи заяву ОСОБА_1 , повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.
При цьому, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинне оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення.
Відсутність належним чином оформленого рішення Тростянецької міської ради про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.
Отже, має місце протиправна бездіяльність Тростянецької міської ради.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині шостій статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Тростянецької міської ради прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Частиною десятою статті 118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Оскільки відповідач не прийняв жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання позивача, а лише надіслав позивачу лист, у якому повідомлено про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки комунальної власності у користування, суд не надає правову оцінку підставам, викладеним у листі від 01.03.2021 № ЦНАП-63, оскільки такий документ не є рішенням суб'єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні пункту 19 частини першої статті 4, частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак не може бути предметом судового розгляду.
Тому суд зазначає, що у даному випадку відповідач не вчиняв дій щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, натомість допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши жодного з передбачених статтею 118 ЗК України рішень.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №818/1010/17.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Тростянецької міської ради щодо не розгляду у передбачений законодавством спосіб заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Тростянецької міської ради; зобов'язати Тростянецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, та за результатами її розгляду прийняти рішення з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 2400,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 908,00 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 908,00 грн. судового збору.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України). Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Отже склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З матеріалів справи вбачається, що з метою отримання правничої допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Сумцовим Є.С. був укладений Договір про надання правової допомоги від 01.02.2021.
Відповідно до додатку № 1 від 07.05.2021, на виконання умов Договору про надання правової допомоги від 01.02.2021 сторони погодили розмір та порядок оплати правової допомоги з розрахунку 800,00 грн. за 1 годину.
Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг № 1 до Договору про надання правової допомоги від 07.05.2021 обсяг наданої правової допомоги становить:
- підготовка адміністративного позову (1год. 30 хв.) на суму 1200,00 грн., підготовка відповіді на відзив (1 год. 30 хв. на суму 1200,00 грн.) з розрахунку витраченого часу 3 год. (вартість 1 години 800,00 грн).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано квитанцію від 07.05.2021, відповідно до якої за надання правничої допомоги сума понесених витрат складає 2400,00 грн.
Позовна заява підписана адвокатом Сумцовим Є.С., як представником позивача. Зазначене свідчить про проведену адвокатом роботу.
Проте, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
При цьому суд зазначає, що адміністративна справа № 480/2655/21 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності та дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов був задоволений лише частково, суд, виходячи з критеріїв пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача частково в сумі 800,00 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Тростянецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Тростянецької міської ради щодо не вирішення питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Тростянецької міської ради (за межами населених пунктів).
Зобов'язати Тростянецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.12.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Тростянецької міської ради (за межами населених пунктів), та прийняти рішення за вказаною заявою з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Тростянецької міської ради Сумської області (вул. Миру, 6, м. Тростянець, Сумська область, 42600, код ЄДРПОУ 24006361) витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко