28 травня 2021 року Справа № 160/2754/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 №Ф-31969-51-13-05/62.
В обґрунтування позову зазначено, що в 2012 році позивачем отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та взято на облік у контролюючому органі. Також, позивач вказує, що з 01.10.2018 прийнятий на посаду начальника договірного відділу, юриста де отримує заробітну плату. ЄСВ за позивача сплачує його роботодавець, як за найманого працівника, а тому, на думку позивача, у нього не виникає обов'язку сплати ЄСВ, як особи, яка проводить незалежну професійну діяльність. Крім того, позивач зазначає, що відповідними судовим актами вже скасовувалися попередні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позов, в якому зазначив, що у разі якщо платником податків не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Також, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) звернулось до суду із клопотанням в порядку статті 52 КАС України про заміну сторони Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) на його правонаступника Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658).
Вирішуючи заявлене клопотання суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби згідно визначеного Кабінетом Міністрів переліку. До переліку ліквідованих територіальних органів Державної податкової служби входить у тому числі Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
На базі ліквідованого Головного управління ДПС у Дніпропетровській області утворено територіальний орган на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, яке утворено 30.09.2020, про що міститься відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1000741030008085321.
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, Державна податкова служба здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. Державна податкова служба та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).
Згідно із пунктом 1 Положення про Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 № 643 (далі - Положення), Головне управління ДПС у Дніпропетровській області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, ГУ ДПС забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Дніпропетровської області та ГУ ДПС є правонаступником майна, прав та обов'язків Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015).
Відповідно до пункту 15 Положення ГУ ДПС утворюється без статусу юридичної особи та є органом державної влади, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України, є розпорядником бюджетних коштів.
Частиною першою статті 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із частиною статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення клопотання відповідача про процесуальне правонаступництво та заміни Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) його правонаступником Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658), яке є територіальним органом на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.10.2012 позивач отримав Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та 27.03.2013 взятий на облік в органах державної податкової служби.
Як встановлено судовими рішеннями у справі № 160/4585/19 та № 160/1622/20, які набрали законної сили, відповідно до запису №12 у трудовій книжці, позивач 01.10.2018 прийнятий в договірний відділ на посаду начальника відділу, юриста Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Благоустрій". В матеріалах справи відсутній запис про звільнення позивача з займаної посади. Сплата страхових внесків підтверджується Індивідуальною відомістю про застраховану особу, яка наявна в матеріалах справи.
Так, зазначеними рішенням суду визнано протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-3196-51 та від 13.11.2019 року № Ф-3196-51.
Із матеріалів справи слідує, що відповідачем 18.11.2020 сформовано вимогу №Ф-31969-51-13-05/62 про сплату боргу (недоїмки), відповідно до якої, станом на 31.10.2020 за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 46114,67 грн.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №5076 адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону №5076 визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2010 №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу 7), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Відповідачем не надано доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження індивідуальної адвокатської діяльності та у відзиві на позов про наявність таких доходів не зазначено.
За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює наведеного вище і факт перебування особи на обліку в контролюючих органах, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в спірний період, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем, за подання даного позову, сплачено судовий збір в розмірі 908 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 18.11.2020 №Ф-3196-51-13-05/62.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судовий збір в розмірі 908 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна