09 квітня 2021 року Справа № 160/17587/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
30.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Покровського районного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки, та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Покровського районного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповіднодо Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.
02.02.2021 року на виконання вищевказаної ухвали позивачем надано до суду уточнений адміністративний позов з уточненими позовними вимога викладеними в наступній редакції:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки, та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 в грудні 1999 року отримала паспорт громадянина у формі книжечки серії НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області. 07.07.2018 позивачем було втрачено вищевказаний паспорт громадянина України, у зв'язку з чим її було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст.198 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді попередження (постанова серії КРМ №018601). З часу втрати позивач намагається отримати паспорт громадянина України, однак на теперішній час їй навіть не було видано тимчасового посвідчення. Позивач зазначає, що копії звернень (заяв) до відповідача надати вона не має можливості, оскільки писала їх в одному екземплярі. В останнє з відповідною заявою про видачу паспорту громадянина України або тимчасового посвідчення ОСОБА_1 звернулась на адресу відповідача 24.11.2020, проте їй було відмовлено у оформленні та видачі паспорта громадянина України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Позивач вважає дії відповідача стосовно відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки незаконною, оскільки відповідні дії позбавляють позивача можливості отримання документу у тій формі, яка згідно із законодавством є прийнятною, чим порушують конституційні права та гарантії позивача.
Крім того, позивач вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); вирішено розгляд справи розпочати з 10.03.2021; встановлено відповідачеві 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи.
02.03.2021 до суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що особисто з заявою за формою, визначеною законодавством Позивач, з питань зазначених у позові до районного відділу не зверталась, а лише у заяві від 24.11.2020, яка мала вигляд довільної форми, зазначила причини по яких не бажає отримувати замість втраченого паспорта громадянина у вигляді ID-картки. Покровським РВ у м.Кривий Ріг ГУ ДМС України в Дніпропетровській області листом-відповіддю надало роз'яснення щодо порядку отримання паспорта громадянина України відповідно до норм чинного законодавства. Відповідач вважає, що належність позивача до певної суспільної групи, так само як і його переконання щодо присвоєння унікального номера, не зважаючи на усю їх значимість, не можуть бути підставою для того, що порушувати/не виконувати вимоги Закону №5492-VI та/чи робити з нього винятки.
Щодо посилань позивача на судове рішення Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), відповідач зазначає, що вказане рішення у зразковій справі є індивідуальним актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи. До того ж, по вищевказаній зразковій справі суддями Верховного Суду винесено окрему думку. При цьому, відповідач також звертає увагу, що суддями Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 позовні вимоги в частині зобов'язання Відповідача не передавати будь-які дані про Позивача до Єдиного державного демографічного реєстру України, формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР) і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру визнано такими, що не підялгають задоволенню, оскільки при видачі позивачу паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
На думку позивача, права, свободи або законні інтереси Позивача не є порушеними, а позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
07.12.1999 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропропетровській області.
20 вересня 2018 року адміністратором Центру адміністративних послуг «Віза» ОСОБА_3 складено постанову в справі про адміністративне правопорушення серії КРМ №018601, відповідно до якої ОСОБА_1 притягуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст.198 КАпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді попередження. У вказаній постанові встановлено, що з 07.07.2018 ОСОБА_1 проживає без паспорту громадянина України внаслідок втрати по недбалості.
24.11.2020 позивач звернулась до Покровського РВ у м.Кривий Ріг Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області із заявою довільної форми, у якій просила видати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки замість втраченого паспорту. У разі неможливості видати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки у найкоротший строк позивач просила видати їй Тимчасове посвідчення, що посвідчує особу. До заяви було додано: копії пенсійного посвідчення та постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Листом від 26.11.2020 №1227-2516/000234-20 Покровським районним відділом у місті Кривому Розі Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області позивачеві повідомлено, що правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права на обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI. Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302. Зазанченою постановою затверджені, зокрема, зразок бланка, його технічний опис, порядок подання заяв, організація його видачі, дії працівників під час прийому заяв, оформлення та видачі паспорта.
Водначас, у листі зазначено, що переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законові. Крім того, виходячи із системного аналізу норм права, видача документу, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжечка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорту підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Враховуючи викладене, у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Не погоджуючись з відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно достатті 5 Закону № 2235-III постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено «Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Згідно із пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 «Положення про паспорт громадянина України», паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно зі статтею 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.
Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону № 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом не передбачено визначення поняття документ.
Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону № 5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відтак, відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов'язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закон є документом.
Як зазначено вище, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
З даного приводу суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, а тому не вбачається відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у вигляді (формі) книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Суд зазначає, що 19 вересня 2018 року Великою Палатою Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі № 806/3265/17.
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи вказане рішення, зазначила, що ознаками типової справи є:
- позивач - фізична особа, який територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;
- відповідач територіальні органи ДМС України;
- предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Згідно з пунктом 21 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
За приписами пункту 22 частини 1 статті 4 КАС України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови позивача від обробки персональних даних), а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам викладеним у рішенні Верховного суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (ч. 3 ст. 291 КАС України).
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №806/3265/17, у зв'язку з чим правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було встановлене законом), не є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки, з огляду на позицію відповідача про те, що видача паспорту можлива лише у формі ID-картки, враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у ОСОБА_1 І.В. права на отримання паспорту у формі книжечки.
Отже, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує про те, що позивачем не було дотримано процедуру для отримання паспорту, а саме подана заява від 24.11.2020 року в довільній формі не може вважатись заявою про видачу паспорта, оскільки для оформлення такого документа необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи, визначені законодавством, зокрема документи, що підтверджують необхідність обміну паспорту.
З приводу таких аргументів відповідача суд вважає за необхідне зазначити те, що спірні правовідносини, які розглядаються у цій справі, виникли не з приводу відповідності чи невідповідності заяви про видачу паспорта вимогам закону, а саме у зв'язку із позицією відповідача про відсутність у позивача права на отримання паспорта у формі книжечки.
Крім того, абзацом 2 частини 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оскільки у відповіді на заяву про видачу паспорта у формі книжечки відповідач не зазначив ані про не відповідність заяви визначеній законодавством формі, ані про відсутність документів необхідних для оформлення паспорта, то вказані аргументи відхиляються судом на підставі положень абз.2 ч.2 ст.77 КАС України.
Отже, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача оформити паспорт без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки при видачі позивачу паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до відповідного реєстру.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищенаведене та те, що дана справа є типовою, беручи до уваги правову позицію, висловлену постанові Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (№Пз/9901/2/18), суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частовому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки в силу п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, а підтвердження наявності інших судових витрат матеріали справи не місться, то судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП відсутній) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд.7; код ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського районного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 26.11.2020 №1227-2516/000234-20 щодо відмови видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Покровського районного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно