08 лютого 2021 року Справа № 160/15925/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/15925/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди,
30.11.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП, відповідач-2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не виділення коштів Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області для виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до п.5 Розділу IV Порядку та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 11 січня 2016 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за № 163/28293;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не направлення до Національної поліції України необхідних документів, передбачених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за №163/28293 відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №160/3573/19;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані допущеною відповідачами протиправною бездіяльністю. Так, ОСОБА_1 зазначив, що 06.12.2019 на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19, відповідно до висновку ГУНП позивачу призначено одноразову грошову допомогу у розмірі 480250 грн. Позивач зауважив, що усі відповіді Національної поліції України та ГУНП вказували на те, що рішення суду у справі №160/3573/19 буде виконано. ОСОБА_1 звернув увагу суду на те, що з часу прийняття рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги (06.12.2019) до винесення постанови Верховного Суду про скасування постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 пройшло 5 місяців (тобто, більше, ніж два місяця) та відповідно до ухвали Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №160/3573/19 виконання означеного рішення суду апеляційної інстанції не було зупинено, а тому воно повинно було бути виконано. При цьому, як зауважив позивач, усі відповіді НПУ та ГУНП не вказували на існування підстав для невиконання рішення суду, однак виплата позивачу відповідної допомоги фактично так і не була здійснена. ОСОБА_1 вважає, що відповідачами була допущена протиправна бездіяльність, у зв'язку з чим останніми порушено ст. 129-1 Конституції України та ч. 2, 4, абз. 2 ч. 7 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими встановлено обов'язковість судових рішень. ОСОБА_1 стверджує, що допущена відповідачами бездіяльність, а саме: не виконання ними постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19, викликали у позивача сильні душевні хвилювання, внаслідок чого значно погіршився стан його здоров'я, що призвело до загострення хвороби. Обґрунтовуючи підстави для стягнення моральної шкоди, позивач зазначив, що у нього у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідачів з'явився пригнічений емоційний та душевний стан, підвищився тиск, погіршився настрій, розпочалася депресія, переживання моральних страждань, адже порушилися нормальні життєві зв'язки. Усе це зараз вимагає відновлення нових додаткових зусиль задля організації свого життя, для відстоювання справедливості, для чергового звернення до суду за захистом порушених прав. ОСОБА_1 зазначає, що бездіяльність відповідачів призвела до відчуття позивачем життєвої незахищеності, відчуття приниження і пригнічення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 відкрито провадження у справі №160/15925/20 та призначено її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
06.01.2021 до суду надійшов від Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву (вх. №1296/21), в якому відповідач-2 заперечив проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та вказав, що предметом спору у справі №160/3573/19 було визнання протиправними дії ГУНП щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , не подання до МВС України документів та висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про міліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015. При цьому, як зауважує відповідач-2, постановою Третього апеляційного адміністративного сулу від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 визнано протиправними дії ГУНП щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням III групи інвалідності та зобов'язано ГУНП розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, з огляду на мотиви, викладені у цій постанові. Відповідач-2 зазначає, що означене рішення суду ним було виконано, заяву позивача розглянуто з огляду на мотиви, викладені у вищезазначеній постанові суду, та призначено ОСОБА_1 відповідну одноразову грошову допомогу відповідно до п.3 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» у розмірі 480250,00 грн. (висновок від 06.12.2019). Надалі, постановою Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №160/3573/19 постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 скасовано та залишено в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2019 у справі №160/3573/19, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відповідач-2 вважає, що ГУНП в повному обсязі виконало постанову суду апеляційної інстанції від 10.10.2019 у справі №160/3573/19, а посилання позивача на допущення бездіяльності з боку ГУНП є безпідставними та належними доказами не підтвердженими. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 5000 грн., на думку ГУНП, є безпідставними та такими, що не підтверджено жодними доказами.
18.01.2021 та 21.01.2021 до суду надійшли від Національної поліції України відзиви на позовну заяву (вх. №781/21-ел і вх. №4807/21), в яких відповідач-1 заперечив проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та вказав, що означені вимоги є безпідставними. Відповідач-1 стверджує про відсутність публічно-правового спору між позивачем та Національною поліцією України, оскільки оскаржена ОСОБА_1 бездіяльність є фактично внутрішніми службово-розпорядчими відносинами між центральним органом управління поліцією та її територіальним органом (відповідач-2). Також відповідач-1 посилається на відсутність у позивача, як поліцейського, права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - ОГД) в порядку, встановленому Законом України «Про Національну поліцію» та Порядком №4. При цьому, відповідач-1 звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 не ініціювалося виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019, з урахуванням його незгоди з порядком, способом чи строками її виконання, у порядку Закону України «Про виконавче провадження» або не звернення до суду щодо встановлення судового контролю у відповідності до положень статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Окремо відповідач-1 наголосив на тому, що Національна поліція України до участі у справі № 160/3573/19 не була залучена. Також відповідач-1 вважає, що підстави для присудження позивачу моральної шкоди відсутні, оскільки останнім не доведено завдання моральної шкоди саме відповідаче -1 та не підтверджено її розмір належними та допустимими доказами.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у період з 04.08.2014 до 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а у період з 07.11.2015 по 02.12.2015 (дата звільнення позивача згідно наказу ГУНП №23 о/с від 30.11.2015), позивач проходив службу у Національній поліції України.
21.01.2019 позивач пройшов обстеження медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), за висновком якої позивачу встановлено факт захворювання, пов'язаного з безпосередньою участю в АТО при виконанні службових обов'язків.
Згідно із випискою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією (довідка серії 12 ААБ №016894) ОСОБА_1 було встановлено III групу інвалідності. Згідно обстеження, встановлено причинний зв'язок між захворюванням та участю в АТО при виконанні службових обов'язків, зокрема, зі змісту виписки з акта огляду МСЕК вбачається: «група інвалідності - третя, з 18.01.2019, причина інвалідності - травма, так, пов'язана з безпосередньою участю в АТО при виконанні службових обов'язків».
31.01.2019 позивач звернувся до керівника ГУНП із заявою про виплату одноразової грошової допомоги за формою згідно Додатку 1 до Порядку та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №4 від 11.01.2016, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №163/28293 (далі - Порядок).
За результатами розгляду означеної заяви відповідач-2 направив ОСОБА_1 відповідь за вих. №908/103/05-2019 від 14.02.2019, в якій зазначив про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Не погодившись із позицією ГУНП, ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ГУНП, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправними дії ГУНП в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , не подання до МВС України документів та висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про міліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015;
- зобов'язати ГУНП в Дніпропетровській області направити до МВС України документи та висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням III групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до вимог ст.23 ЗУ «Про міліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2019, у справі №160/3573/19 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач оскаржив означене рішення суду в апеляційному порядку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року у справі №160/3573/19 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням IIІ групи інвалідності та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням IIІ групи інвалідності відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, з огляду на мотиви викладені у цій постанові. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
18.10.2019 ГУНП звернулося до суду із заявою про роз'яснення постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі №160/3573/19 у задоволенні вищевказаної заяви ГУНП відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУНП на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19.
Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 Національній поліції України відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19.
Разом із касаційною скаргою ГУНП подано заяву про зупинення виконання оскаржуваної постанови у справі №160/3573/19.
Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2020 відмовлено в задоволенні заяви Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19.
08.11.2019 ГУНП направлено до Національної поліції України лист за вих.№7027/103/03-2019 щодо виділення додаткового фінансування для виплати ОГД на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019, який отриманий Національною поліцією України 13.11.2019.
Як зазначає відповідач-1, Національною поліцією України у робочому порядку ГУНП було роз'яснено, що оскільки у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 судом рішення про стягнення з ГУНП конкретного розміру ОГД не ухвалено, а зобов'язано розглянути заяву про призначення ОГД, з урахуванням висновків суду, ГУНП має здійснити її виконання у спосіб, встановлений пунктами 1, 3, 5 Розділу IV Порядку №4, а саме: 1) затвердити висновок про призначення ОГД за встановленою формою (додаток 2 до Порядку № 4); 2) у 15-денний строк з дня затвердження висновку прийняти рішення про призначення виплати такої ОГД, шляхом видання наказу ГУНП про її при виплату; 3) подати відповідний розрахунок потреби в коштах за встановленою формою до центрального органу управління поліцією (додаток 3 до Порядку № 4).
06.12.2019 ГУНП затверджено висновок про призначення позивачу ОГД у розмірі 480250, 00 грн.
28.12.2019 відповідачем-2 видано наказ №420 о/с про виплату ОСОБА_1 . ОГД у розмірі 480 250, 00 грн.
03.03.2020 Верховним Судом відмовлено ГУНП у зупиненні виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019.
15.05.2020 Верховним Судом прийнято постанову у справі №160/3573/19, за якою касаційну скаргу ГУНП задоволено, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 скасовано, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2019 залишено в силі.
ОСОБА_1 вважає, що не виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 до дня її скасування (15.05.2020) є протиправною бездіяльністю з боку Національної поліції України та ГУНП, що мало наслідком також і спричинення позивачу моральної шкоди.
З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із частинами 2,3,4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Положеннями частини 2 статті 14, частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19, зокрема, зобов'язано ГУНП розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням IIІ групи інвалідності відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, з огляду на мотиви викладені у цій постанові.
З метою виконання означеного рішення суду відповідач-2 звернувся до суду із заявою про роз'яснення постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19, однак суд ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2019, відмовив у задоволенні означеної заяви ГУНП.
Слід зазначити, що ГУНП не погодилося із рішенням суду апеляційної інстанції й оскаржило таке рішення в касаційному порядку шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги із заявою про зупинення виконання оскарженої постанови у справі №160/3573/19.
Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №160/3573/19 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУНП, однак згідно ухвали від 03.03.2020 Верховний Суд від 03.03.2020 відмовив в задоволенні заяви ГУНП про зупинення виконання оскаржуваної постанови.
Отже, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 набрала законної сили та підлягала виконанню відповідачем - 2.
Враховуючи вищевикладене, відповідач-2 направив до Національної поліції України лист за вих.№7027/103/03-2019 від 08.11.2019, в якому просив виділити додаткове фінансування для виплати позивачу ОГД згідно постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі № 160/3573/19.
З урахування означеного звернення відповідачем-1 роз'яснено ГУНП, що останнє має здійснити виконання цього рішення суду у спосіб, встановлений пунктами 1, 3, 5 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №4 від 11.01.2016 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 за №163/28293) (далі - Порядок №4), а саме: 1) затвердити висновок про призначення ОГД за встановленою формою (додаток 2 до Порядку № 4); 2) у 15-денний строк з дня затвердження висновку прийняти рішення про призначення виплати такої ОГД, шляхом видання наказу ГУНП про її при виплату; 3) подати відповідний розрахунок потреби в коштах за встановленою формою до центрального органу управління поліцією (додаток 3 до Порядку №4).
Судом встановлено, що на виконання судового рішення ГУНП розглянуто відповідну заяву ОСОБА_1 , затверджено висновок про призначення позивачу ОГД у розмірі 480 250, 00 грн. від 06.12.2019 та у встановлений п. 4 розділу IV Порядку №4 строк (зокрема, 15 днів з дня затвердження висновку) видано наказ №420 о/с від 28.12.2019 про виплату ОСОБА_1 . ОГД у розмірі 480 250, 00 грн.
Відповідні документи були направлені ГУНП до уповноваженого органу щодо виділення коштів для виплати позивачу ОГД, а саме до Національної поліції України.
Як зазначає відповідач-1, з урахуванням дати прийняття ГУНП наказу за №420 о/с (28.12.2020) усі належні документи для виділення коштів на виплату ОСОБА_1 ОГД надійшли до Національної поліції України у бюджетному періоді 2020 року.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідачем-2 не було допущено оскарженої ОСОБА_1 бездіяльності у вигляді не направлення до Національної поліції України необхідних документів, передбачених Порядком № 4 відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19.
Разом з тим, слід зауважити, що в означеній постанові суд апеляційної інстанції не зобов'язував ГУНП направити до відповідача-1 необхідні документи, передбачені Порядком №4, а зобов'язав розглянути ГУНП відповідну заяву ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду, що відповідачем-2 й було виконано, не зважаючи на оскарження ним постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 в касаційному порядку.
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що позивач не отримував у справі №160/3573/19 виконавчий лист з метою виконання постанови суду у примусовому порядку й не звертався до суду із заявами в порядку ст.ст. 382, 383 КАС України.
Стосовно допущення відповідачем-1 протиправної бездіяльності у вигляді не виділення коштів ГУНП для виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до п.5 розділу IV Порядку №4, слід зазначити таке.
Для з'ясування питання виділення коштів для виплати позивачу одноразової грошової допомоги фінансовим підрозділом центрального органу управління поліції - Національної поліції України, відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі № 160/3573/19 згідно до п. 5 Порядку №4, ОСОБА_1 надіслав до Національної поліції України заяву з проханням надати відповідну інформацію (реєстр. №Ч-448 від 02.03.2020).
За підсумком розгляду заяви позивача Департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України направлено ОСОБА_1 відповідь (лист за вих. №4-174/29/2/03-2020 від 02.04.2020), в якій відповідач-1 посилався на резолютивну частину постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 щодо обсягу задоволених вимог позивача та процитував положення пунктів 5,7 розділу IV Порядку №4.
Також у матеріалах справи наявний лист Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України за вих. №Ч-296/29/2/03-2020 від 19.08.2020, в якому позивача повідомлено, що належним виконавцем постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 є ГУНП, а також викладено роз'яснення щодо проведеної останнім процедури задля виділення коштів на виплату ОСОБА_1 ОГД.
При цьому, в означеному листі Департамент зауважив щодо розподілу асигнувань для виплати ОГД шляхом виділення коштів ГУНП в областях, місті Києві, міжрегіональним органам поліції 620 поліцейським на загальну суму 133,2 млн. грн. й повідомив позивача про наявну інформацію про скасування постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 згідно постанови Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №160/3573/19.
З урахуванням фактичних обставин справи суд погоджується із доводами відповідача-1 щодо відсутності публічно-правового спору між ним та позивачем, з огляду на таке.
Національна поліція України не була учасником адміністративної справи №160/3573/19, про що додатково свідчить й зміст ухвали Верховного Суду від 23.12.2019 у цій справі, згідно якою у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 відмовлено.
Зважаючи на викладене, жодних зобов'язань в контексті виділення коштів ГУНП для виплати позивачу ОГД в рамках вказаної адміністративної справи суд по відношенню до Національної поліції України не встановлював.
Пунктом 3 Розділу IV Порядку №4 встановлено, що виділення коштів для виплати ОГД здійснюється фінансовим підрозділом Національної поліції шляхом розподілу асигнувань на зазначені цілі в межах коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції України.
Аналогічні положення містяться і в Положенні про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №877 від 28.10.2015 (підпункт 9 пункту 5 Положення).
Згідно з п. 5 та п. 7 розділу IV Порядку №4, виділення коштів органам поліції для виплати ОГД здійснюється фінансовим підрозділом центрального органу управління поліції шляхом розподілу асигнувань в межах коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції України на зазначені цілі. Виділення коштів навчальним закладам для виплати ОГД здійснюється фінансовим підрозділом Міністерства внутрішніх справ відповідно до законодавства.
ОГД виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження, в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання органів поліції або навчальних закладів.
Отже, з аналізу спірних правовідносин, обґрунтування позовних вимог та вищезазначених положень Порядку №4 слідує, що позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача-1 у відносинах, які фактично знаходяться в площині внутрішніх організаційно-розпорядчих функцій Національної поліції України та не несуть по відношенню до позивача змісту владних управлінських повноважень суб'єкта владних повноважень, що виключає наявність існування публічно-правових відносин та спору саме між позивачем та НПУ.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Суд зазначає, що правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, від 16.07.2020 у справі №924/369/19.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Слід зазначити, що у постанові від 15.05.2020 у справі №160/3573/19 Верховний Суд дійшов висновку, що позивач звільнився з поліції за власним бажанням та інвалідність йому встановлено у термін, який становить понад шість місяців після звільнення особи з поліції, що в свою чергу позбавляє таку особу права на отримання ОГД.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №160/3573/19 скасована Верховним Судом, з урахування вищезазначеного висновку, обраний позивачем спосіб захисту (визнання протиправною бездіяльності відповідача-1) не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідачів на користь позивача сум моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність причинно -наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб'єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.
Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 в адміністративній справі №804/2252/14, від 28.11.2018 в адміністративній справі № 281/550/15-а, від 21.11.2018 в адміністративній справі №826/19928/16 та від 30.01.2018 в адміністративній справі №813/5138/13-а.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди, пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом. При цьому, заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення або допущення протиправної бездіяльності) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість заподіяння їй моральної шкоди.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.06.2020 у справі №9901/845/18.
Матеріали справи не містять жодних доказів, які могли б підтвердити дійсний факт душевних страждань позивача, в тому числі нервового зриву, приниження честі та гідності саме внаслідок бездіяльності відповідачів справі або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок допущеної відповідачами бездіяльності.
Зважаючи на те, що позивачем належним чином не доведено факт заподіяння відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і бездіяльністю відповідачів, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з кожного з відповідачів моральної шкоди по 5000,00 грн.
За таких обставин, позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати з відповідачів не стягуються.
Керуючись ст. ст. 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м.Київ, 01601; код ЄДРПОУ 40108578), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-а, м.Дніпро, 49101; код ЄДРПОУ 40108866) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення складений 08.02.2021.
Суддя О.В. Царікова