06 січня 2021 року Справа № 160/16033/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
01.12.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 19391-19655/3-02/8-0400/20 від 01.10.2020 року в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальний стаж роботи період роботи в «Даурське будівельне управління «Передвижна механізірована колона №2 Главчитастроя» (Читинська область РФ)» з 06.04.1981 по 10.04.1984 рр.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальний стаж роботи період роботи в «Ясельному садку №116 м. Жданова» з 01.05.1989 по 21.06.1989 та в «Приватному малому підприємстві «Ромашка» з 22.10.1995 по 05.01.1999р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком з 14 вересня 2020 року (дата звернення до органу ПФУ).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_2 ) 14.09.2020 звернулась до сервісного центру обслуговування громадян у м.Кам'янське Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявою та повним покетом документів про призначення пенсії за віком, в тому числі й трудовою книжкою НОМЕР_1 , однак рішенням № 19391-19655/3-02/8-0400/20 від 01.10.2020 відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком, оскільки на дату звернення стаж позивача становить 21 рік 23 дні, замість необхідних 27 років. При цьому, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області до загального стажу ОСОБА_1 не врахувало такі періоди роботи: з 01.05.1989 по 21.06.1989 та з 22.10.1995 по 05.01.1999 рр., оскільки «записи в трудові книжці при звільненні або переведенні повинні провадитись у точній відповіданості з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону»; з 06.04.1981 по 10.04.1984 рр., оскільки «печатка підприємства, що засвідчувала факт звільнення, не читабельна». Позивачем зазначено, що ОСОБА_1 не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи в трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства. Крім того, часові видозмінення кольору печатки не є наслідком дій людини.
Позивач вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування періоду роботи до загального страхового стажу позивача та такими, що порушують право ОСОБА_1 на соціальний захист. З огляду на те, що при зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, виконується умова щодо необхідного стажу 27 років, та враховуючи наявність у ОСОБА_1 віку 59 років 6 місяців, є всі підстави для призначення їй пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача додаткові докази та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано копії матеріалів пенсійної справи позивача та встановлено строк для їх подання до 21.12.2020 року.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи.
Копію ухвали від 07.12.2020 направлена сторонам, відповідачеві - разом з копією адміністративного позову, засобами телекомунікаційного зв'язку на адреси електронної пошти 16.12.2020, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву на позов відповідачем до 31.12.2020. Крім того, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією адміністративного позову відповідач отримав нарочно 21.12.2020, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія розписки.
Станом на 06.01.2021 відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, витребуваних судом доказів від відповідача до суду також не надходило.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України встановлений карантин шляхом продовження дії карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, від 20 травня 2020 р. № 392 та від 22 липня 2020 р. № 641.
Проте, суд звертає увагу, що від відповідача станом на 06.01.2021 жодних повідомлень про неможливість подання витребуваних ухвалою від 07.12.2020 доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв'язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача також не надходило, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачем процесуального строку, встановлений судом для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
З огляду на вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 13.08.1998 Міським в/м Дніпровського РВ Дніпродзержинськго МУ УМВС України в Дніпропетровській області.
14.09.2020 позивач звернувся до Лівобережного відділу обслуговування громадян у м.Кам'янське (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком з відповідним пакетом документів.
Листом Лівобережного відділу обслуговування громадян у м.Кам'янське (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення» від 01.10.2020 №19391-19655/3-02/8-0400/20 позивачеві повідомлено, що до загального стажу ОСОБА_1 не враховано такі періоди роботи: з 01.05.1989 по 21.06.1989 та з 22.10.1995 по 05.01.1999 рр., оскільки записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні повинні провадитись у точній відповіданості з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону; з 06.04.1981 по 10.04.1984 рр., оскільки печатка підприємсва, що засвідчувала факт звільнення, не читабельна. На дату звернення стаж роботи позивача становить 21 рік 23 дні. Враховуючи викладене, в призначенні пенсії за віком згідно наданої заяви від 14.09.2020 ОСОБА_1 відмовлено, за відсутністю необхідного стажу роботи.
Не погоджуючись з відмовою в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із статтею 26 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), зокрема, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки, які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року, після досягнення ними 59 років 6 місяців.
У статті 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV).
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Із записів трудової книжки серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом встановлено, що в спірний період, не зарахований відповідачем до трудового стажу, позивач працювала:
- в Даурському будівельному управлінні «Передвижна механізірована колона№2 Главчитастроя» з 06.04.1981 по 10.04.1984 рр. (наказ про прийняття від 28.04.1981р.№96к; наказ про звільнення від 09.04.1984р. №144);
- в «Ясельному садку №116 м. Жданова» з 01.05.1989 по 21.06.1989 (наказ про прийняття від 01.05.1989р. №44; наказ про звільнення від 21.06.1989 №74 підстава мовою оригіналу: «по уходу за детьми до 8 лет»);
- в «Приватному малому підприємстві «Ромашка» з 22.10.1995 по 05.01.1999р. (наказ про прийняття від 22.10.1995 №9; наказ про звільнення від 05.01.1999 р. №12 підстава «за власним бажанням»).
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що органом Пенсінйого фонду не зараховано до загального стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 період роботи з 06.04.1981 по 10.04.1984 рр. з огляду на те, що печатка підприємсва, що засвідчувала факт звільнення, не читабельна, а також періоди з 01.05.1989 по 21.06.1989 та з 22.10.1995 по 05.01.1999 рр. із посиланням на те, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні повинні провадитись у точній відповіданості з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітниківта службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно зпунктом 4.1. Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З аналізу наведених положень вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
В подальшому наведені норми були перенесені в Інструкцію про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58).
Крім того, відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд зазначає, що обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірний період роботи позивача підтверджено відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , засвідчені підписами уповноваженої особи та містять відповідні печатки, відтак відомості, які зазначені в трудовій книжці свідчать про те, що позивач працював у вказані періоди. При цьому, неналежний порядок заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Таким чином, оскільки позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд також зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність печатки на записах в трудовій книжці або її нечитабельність не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку, суд звертає увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим нечитабельність відбитку печатки підприємства (записи №5-7) та відсутність посилання у записах про звільнення з роботи (запис №16 та №20), не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Отже, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірний період роботи позивача підтверджено відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , засвідчені підписами уповноваженої особи та містять відповідну печатки, відтак відомості, які зазначені в трудовій книжці свідчать про те, що позивач працювала у вказані періоди. При цьому, неналежний порядок заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії, серед іншого, додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Тобто, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Записи у трудовій книжці позивача містять повну інформацію щодо періодів роботи ОСОБА_1 з 06.04.1981 по 10.04.1984 рр., з 01.05.1989 по 21.06.1989 та з 22.10.1995 по 05.01.1999 рр з посиланням на дати та номери відповідних наказів. Крім того, судом взято до уваги, що в розділі трудовій книжки про заохочення в записи 1 від 08.03.1982, печатка підприємства - «Даурське будівельне управління «Передвижна механізірована колона №2 Главчитастроя» чітко виражена та читабельна.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, зазначений в трудовій книжці.
При цьому, суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 року у справі №593/283/17.
Оскільки у позивача наявна трудова книжка з відповідними записами про стаж роботи у спірний період, позивачу не потрібно додатково підтверджувати пільговий стаж роботи довідками з місця роботи або архівних установ.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.04.1981 року по 10.04.1984 року в «Даурське будівельне управління «Передвижна механізірована колона №2 Главчитастроя», з 01.05.1989 року по 21.06.1989 року в «Ясельному садку №116 м. Жданова» та з 22.10.1995 року по 05.01.1999 року в «Приватному малому підприємстві «Ромашка».
З огляду на встановлені у справі обставини, суд прийшов до висновку, що в листі Лівобережного відділу обслуговування громадян у м.Кам'янське (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення» від № 19391-19655/3-02/8-0400/20 від 01.10.2020, яким відмовлено у призначенні пенсії через незарахування до загального страхового стажу періоду роботи позивача, відповідач дійшов невірних висновків, а тому належним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправним та скасування вказаного рішення у зв'язку з вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині.
Оскільки відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірного періоду роботи до пільгового стажу, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.04.1981 року по 10.04.1984 року в «Даурське будівельне управління «Передвижна механізірована колона№2 Главчитастроя», з 01.05.1989 року по 21.06.1989 року в «Ясельному садку №116 м. Жданова» та з 22.10.1995 року по 05.01.1999 року в «Приватному малому підприємстві «Ромашка».
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком з 14 вересня 2020 року (дати звернення до органу ПФУ), суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем не проводився розрахунок загального страхового стажу позивача з урахуванням періоду, врахованого судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію.
Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволенні позовних вимог в цій частині.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що належним способом порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 18.09.2020 про призначення пенсії та провести розрахунок стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 01.12.2020 року №МР_АВ2701996DS_16784938, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 630,60 грн.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного відділу обслуговування громадян у м.Кам'янське (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення» від №19391-19655/3-02/8-0400/20 від 01.10.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 06.04.1981 року по 10.04.1984 року в «Даурське будівельне управління «Передвижна механізірована колона №2 Главчитастроя», з 01.05.1989 року по 21.06.1989 року в «Ясельному садку №116 м. Жданова» та з 22.10.1995 року по 05.01.1999 року в «Приватному малому підприємстві «Ромашка».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2020 про призначення пенсії та провести розрахунок стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень шістдесят копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно