Справа № 157/1248/20 Провадження № 11-кп/802/350/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст.122 КК України Доповідач: ОСОБА_2
25 травня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 26 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , із професійно-технічною освітою, розлученого, непрацюючого, в порядку ст.89 КК України не судимого,
засуджено за ч.1 ст.122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 визначено рахувати з дня приведення вироку до виконання.
Згідно з вироком суду, 07 лютого 2019 року близько 23 години у житловому будинку за місцем проживання, що на АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, під час сварки та шарпанини повалив свою матір ОСОБА_10 на підлогу, при цьому загнув її праву руку за спину та здійснив надмірне перерозгинання ліктьового суглобу, внаслідок чого заподіяв потерпілій тілесне ушкодження у вигляді закритого вивиху кісток правого передпліччя із вираженим набряковим синдромом, яке за ступенем тяжкості відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, терміном більше як 21 день.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений та його захисник оскаржують рішення суду з мотивів незаконності та необґрунтованості. Вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджують, що ОСОБА_7 не наносив матері тілесних ушкоджень. Вважають, що обвинувачення ґрунтується на недопустимих і неналежних доказах. З огляду на наведене, просять вирок суду скасувати і ухвалити новий, яким виправдати обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст.122 КК України.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляцію у повному обсязі і просили скасувати вирок суду та виправдати обвинуваченого ОСОБА_7 , міркування прокурора, який подану апеляцію заперечив у повному обсязі та просив вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Стаття 94 КПК України визначає, що слідчий, прокурор, суд повинні оцінювати докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ при цьому не має наперед встановленої сили.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, дотримуючись вказаних вимог закону, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив усі представлені стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, а саме: умисному середньої тяжкості тілесному ушкодженні, тобто умисному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, і надав їм належну правову оцінку.
У суді першої та апеляційної інстанцій обвинувачений не визнав вину у вчиненні інкримінованого злочину і пояснив, що 07 лютого 2019 року близько 23 години у нього з потерпілою, дійсно, виник конфлікт з приводу надмірного вживання нею спиртних напоїв. Ствердив, що він кричав на матір, однак тілесних ушкоджень їй не наносив. Припускає, що ОСОБА_10 отримала вивих правого передпліччя від падіння на землю, а,отже, сама винна у тому, що з нею сталося.
У поданій апеляційній скарзі сторона захисту посилається на те, що обвинувачення ґрунтується на недопустимих і неналежних доказах, однак, на переконання апеляційного суду, такі доводи не заслуговують на увагу і спростовуються сукупністю наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, які у повній мірі були досліджені судом першої інстанції, і яким надана належна юридична оцінка.
Зокрема, у своїх показаннях у місцевому суді потерпіла ОСОБА_10 вказала, що обвинувачений, з яким вони проживають в одному житловому будинку, постійно зловживає алкогольними напоями та вимагає у неї гроші для придбання спиртного. 07 лютого 2019 року близько 23 години, коли вона лежала на ліжку, до неї підійшов син, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, та в черговий раз почав вимагати гроші. Після того, як вона йому відмовила, він стягнув її з ліжка на підлогу та загнув її праву руку за спину настільки, що вона відчула сильний біль. Тоді вона змушена була віддати йому гроші, які знаходилися в її кишені. В лікарні вона розповіла, що отримала травму руки внаслідок падіння з висоти, аби в такий спосіб обвинувачений міг уникнути покарання.
Об'єктивність та правдивість показань потерпілої повністю підтверджується і висновком судової медичної експертизи №107 від 25.06.2020, згідно якого у потерпілої виявлено тілесні ушкодження у вигляді підшкірні гематоми в ділянці обличчя та лівої верхньої кінцівки, закритий вивих кісток правого передпліччя з крайовим переломом дистального метафаза плечової кістки із вираженим набряковим синдромом. Закритий вивих кісток правого передпліччя відноситься до середнього ступеня тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров'я, терміном більше як 21 день. Судово-медичних даних, що вище вказані ушкодження утворились при падінні з висоти власного росту немає (а.к.п.58-59).
Крім того, свої показання про обставини спричинення їй тілесних ушкоджень саме ОСОБА_7 потерпіла повністю підтвердила і під час слідчого експерименту за її участю (а.к.п.60-63).
Отже, показаннями самої потерпілої ОСОБА_10 , висновком судової медичної експертизи та протоколом слідчого експерименту повністю спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що син потерпілої ОСОБА_7 не наносив їй тілесних ушкоджень, а потерпіла їх отримала в результаті падіння з драбини.
Вище вказані показання потерпілої ОСОБА_10 підтвердила у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_11 - фельдшер у фельдшерсько-акушерському пункті с. Піщане Камінь-Каширського району, яка показала, що 08 лютого 2019 року о 12 год. 45 хв. вона виїхала на виклик у с. Великий Обзир, де місцева мешканка ОСОБА_10 отримала ушкодження правої руки. Вона оглянула потерпілу та доставила її до Камінь-Каширської центральної районної лікарні. Зазначила, що під час огляду та транспортування ОСОБА_10 до медичного закладу місцеві мешканці говорили, що потерпіла отримала тілесні ушкодження внаслідок побиття її сином.
Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_12 показав, що потерпіла є його матір'ю, а обвинувачений - рідним братом, а тому час від часу він їх навідує. ОСОБА_7 постійно зловживає спиртними напоями, ображає і б'є матір. Неодноразово проведені з ним розмови щодо зміни своєї поведінки, які проводили працівники сільської ради та родичі, ніяких результатів не дали. Останнього разу він відвідував матір 11 грудня 2020 року, яка знову мала побої. В особистій розмові з нею довідався, що її побив ОСОБА_13 , однак розголошувати це вона не хоче, оскільки боїться розправи останнього. Про побиття обвинуваченим потерпілої в лютому 2019 року він також дізнався з її слів, хоча відразу вона приховувала цей факт, оскільки не хотіла, щоб ОСОБА_7 притягнули до кримінальної відповідальності.
Свідок ОСОБА_14 у місцевому суді пояснила, що в лютому 2019 року на прохання сільського голови вона ходила відвідувати потерпілу ОСОБА_10 , яка скаржилася на біль у правій руці. Потерпіла не раз розповідала, що її син ОСОБА_7 зловживає спиртними напоями та відбирає у неї гроші на придбання горілки. З метою уникнення таких сварок ОСОБА_10 неодноразово ночувала в інших людей або в хліві.
Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_15 показав, що неодноразово чув про сварки обвинуваченого з потерпілою. Одного разу ОСОБА_10 ночувала в його матері ОСОБА_14 сім ночей поспіль, оскільки боялася повертатися додому через агресивну поведінку її сина ОСОБА_7 . Також потерпіла розповідала, що в лютому 2019 року під час чергової сварки обвинувачений наздогнав її, повалив на землю та викручував руку.
Крім вище наведених показань, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, об'єктивно підтверджується іншими дослідженими місцевим судом доказами.
Зокрема, проколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 11 червня 2020 року (а.к.п.39), протоколом проведення слідчого експерименту від 26 червня 2020 року (а.к.п.60-63), згідно з якими 07 лютого 2019 року близько 23 години в спальній кімнаті житлового будинку, що на АДРЕСА_1 , обвинувачений ОСОБА_7 вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження щодо потерпілої ОСОБА_10 .
Згідно зі ст.86 КПК України, вищенаведені докази отримані у порядку, встановленому КПК України, а, отже, є допустимими.
Піддавати їх сумніву у апеляційного суду немає підстав.
Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07 лютого 2003 року № 2 регламентовано, що відповідно до ст.76 КПК України для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов'язковим. Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 107 від 25 червня 2020 року, потерпілій ОСОБА_10 було заподіяно тілесне ушкодження у вигляді закритого вивиху кісток правого передпліччя з крайовим переломом дистального метафіза плечової кістки з вираженим набряковим синдромом, що виникло внаслідок надмірного перерозгинання ліктьового суглобу, що виходить за межі його функціонального об'єму, яке за ступенем тяжкості відноситься до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров'я, терміном більше як 21 день (а.к.п.58-59).
Апеляційний суд вважає, судом першої інстанції належним чином досліджена та дана належна правова оцінка вказаній експертизі.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства при призначенні та проведенні вказаної експертизи не встановлено, а даний доказ також є належним та допустимим.
Тому твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не наносив потерпілій тілесних ушкоджень, на думку апеляційного суду, є голослівними і безпідставними, адже показання потерпілої об'єктивно стверджуються висновком експерта № 107 від 25 червня 2020 року, протоколом слідчого експерименту від 26.06.2020 та показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .
Посилання апелянтів на відсутність в даному кримінальному провадженні заяви потерпілої ОСОБА_16 та як наслідок відсутність правових підстав проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні не приймаються апеляційним судом до уваги, так як є безпідставними і спростовуються матеріалами кримінального провадження, які досліджені місцевим судом.
Так, в матеріалах кримінального провадження є протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 11.06.2020, в якій ОСОБА_10 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, вказала, що ОСОБА_7 спричинив їй тілесні ушкодження (а.к.п.39-40).
Необхідно звернути увагу і на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, відповідно до вимог ст.368 КПК України, а досягнення правосуддя, у зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, обставини вчинення даного злочину в сукупності з дослідженими місцевим судом доказами повністю спростовують версію сторони захисту про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_7 , а свідчать про вчинення ним умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, і правильно кваліфіковане судом за ч.1 ст.122 КК України.
Що ж стосується тверджень сторони захисту про призначення ОСОБА_7 надто суворої міри покарання, то вони не беруться апеляційним судом до уваги, так як не відповідають матеріалам кримінального провадження та нормам матеріального права.
Так, відповідно до приписів ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, місцевий суд відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який належить до категорії нетяжких, усі обставини кримінального провадження та дані про особу винного.
До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції відніс вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлені.
Судом першої інстанції також враховано, що ОСОБА_7 уже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи (а.к.п.70, 71-72), посередньо характеризується за місцем проживання, як особа схильна до вживання алкоголю, притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності (а.к.п.66).
Обвинувачений своєї вини у вчиненому не визнав та не розкаявся.
З огляду на наведене, місцевий суд обґрунтовано призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Отже, призначене ОСОБА_7 покарання апеляційний суд вважає таким, що повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових злочинів, і не є надто суворим, як про це зазначено в апеляційній скарзі.
На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Законних підстав для скасування вироку та задоволення апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, суд апеляційної інстанції не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 26 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді