Справа № 299/2097/19
Закарпатський апеляційний суд
25.05.2021 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретарки ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/587/20 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20. 12. 2019.
Цим вироком:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Виноградів Закарпатської області, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, українець, із середньою освітою, не працюючий, не одружений, в порядку ст. 89 КК України вважається не судимим, засуджений:
- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 02 (два) роки.
Вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15. 08. 2019 у справі №299/1523/19, ухвалено виконувати самостійно.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту фактичного виконання вироку.
Документи залишено у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Речовий доказ - лазерний компакт диск «DVD-R 16х» на якому міститься відео-інформація ухвалено зберігати при матеріалах кримінального провадження.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
06. 06. 2019 близько 12 год. 50 хв. ОСОБА_6 , з метою скоєння крадіжки чужого майна, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно-небезпечних наслідків, скориставшись відсутністю власника та сторонніх осіб, які б могли викрити його протиправні дії, повторно, діючи умисно, з особистих корисливих спонукань, знаходячись в магазині «Квітка», що за адресою АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_9 , таємно викрав чотири набори столових ложок із неіржавіючої сталі марки «АИСТ», вартість одного столового набору становить 120 грн., після чого із викраденим зник, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 , матеріальну шкоду на загальну суму 480 грн.
В апеляційній скарзі, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20. 12. 2019 змінити та застосувати до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України. В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає проте, що суд першої інстанції
-2-
при призначенні ОСОБА_6 покарання не дотримався вимог закону, оскільки належним чином не врахував обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, зокрема, визнання ним вини, щире каяття та відсутність у потерпілого претензій до обвинуваченого, а також наявність на утриманні у ОСОБА_6 п'ять неповнолітніх дітей, які хоч і не проживають разом з ним, однак він їм постійно допомагає за наявності підробітків. Також вказує на те, що судом не враховано і обставини справи, зокрема, кількість і вартість викраденого у потерпілого майна, що не співвідноситься з тяжкістю призначеного обвинуваченому покарання.
Судове провадження розглядається за відсутності обвинуваченого, захисника, потерпілого, неявка яких з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду. При цьому, враховується, що вказані особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги на вирок суду, а також те, що від них не надходили заяви чи клопотання про відкладення розгляду судового провадження на інший термін та відомості про поважність причин їх неявки. Крім того апеляційний суд враховує заяву захисника - адвоката ОСОБА_7 про розгляд апеляційної скарги у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, промову прокурора про необґрунтованість апеляційної скарги захисника та залишення без змін вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із частиною 3 статті 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
-3-
Основною умовою застосування такого судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження як події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні за обставин, викладених в обвинувальному акті, так і виду та розміру завданої шкоди, що згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України входить до предмету доказування у кримінальному провадженні.
Суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У разі, якщо будь-яка з наведених обставин заперечується учасниками судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а спрощена процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, застосована бути не може.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 вищевказаних вимог кримінального процесуального Закону та Конвенції дотримався.
Як вбачається з вироку суду та журналу судового засідання від 22. 11. 2019 обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованому йому злочині визнав повністю, у зв'язку з чим, враховуючи думку учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним досліджене доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих даних, що узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України.
Також суд належним чином роз'яснив сторонам, що вони будуть позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку обставини, які ніким не оспорюються, та з'ясував, що усі учасники судового процесу правильно розуміють зміст цих обставин, переконався у добровільності їх позиції, що підтверджується змістом журналу судового засідання від 22. 11. 2019 та інформацією, зафіксованою на технічному носієві інформації, на якому зафіксоване судове провадження в суді першої інстанції.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції правомірно було прийнято рішення щодо проведення судового розгляду у скороченому порядку за нормами ч. 3 ст. 349 КПК України, без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Оскільки в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину визнавав повністю, погодився на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, та ні він, ні його захисник - адвокат ОСОБА_7 не заявляли клопотань щодо дослідження доказів, а тому відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України апеляційний суд позбавлений можливості досліджувати повторно обставини, встановлені під час кримінального провадження, та докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, оскільки про дослідження таких доказів учасники судового розгляду не заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції, про зазначені докази було відомо до ухвалення судового рішення, судом першої інстанції правомірно було прийнято рішення щодо проведення судового розгляду у спрощеному порядку за нормами ч. 3 ст. 349 КПК України, без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 2 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, який за змістом ч. 2 ст. 394 КПК України апеляційним судом не переглядається.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , про те, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання не дотримано вимог ст. ст. 50, 65 КК України і таке є надмірно суворим, колегія суддів приходить до таких висновків.
-4-
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Такий висновок узгоджується з позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 22. 03. 2018 у справі № 51-1985 км 18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к).
У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24. 10. 2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
-5-
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, покарання ОСОБА_6 за вчинений злочин призначено у відповідності до загальних засад призначення покарання, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, в тому числі і з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, всіх обставин справи і даних про його особу. Зокрема, як вбачається з вироку, суд першої інстанції при вирішенні питання про міру покарання обґрунтовано визнав обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 ,- щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання. Крім того, врахував його вік, сімейний та матеріальний стан, посередню характеристику за місцем проживання, стан здоров'я.
Наведене свідчить про те, що судом враховані обставини, на які посилався в апеляційній скарзі захисник, зокрема, щире каяття.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі на строк два роки, яке останній має відбути реально, та яке, на думку апеляційного суду, буде достатнім для реальної корекції соціальної поведінки останнього та запобігання продовженню злочинної діяльності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині призначення ОСОБА_6 покарання в мінімальних межах санкції статті кримінального закону відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 50, 65, 66, 67 КК України і не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної суворості.
Що стосується апеляційних вимог захисника ОСОБА_10 щодо наявності підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд зазначає наступне.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бемер проти Німеччини» від 03. 10. 2002, Європейський суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і, що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз, суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою».
При прийнятті рішення колегія суддів враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, в тому числі за вчинення корисливих злочинів проти власності, і знову повторно вчинив умисний корисливий тяжкий злочин проти власності, що свідчить про його відверте небажання ставати на шлях виправлення. Згідно досудової доповіді, по місцю проживання характеризується посередньо, неодружений, непрацюючий, проживає у складних соціально-побутових умовах, підтримує зв'язки з раніше судимими особами, у зв'язку з чим орган пробації вважав, що ОСОБА_6 може становити небезпеку для суспільства та оцінив ризик повторного вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, як високий.
-6-
Вказане у своїй сукупності давало підстави суду першої інстанції прийти до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_6 неможливе без ізоляції від суспільства, а покарання необхідно призначити у виді позбавлення волі, в межах санкції статті.
Із таким висновком погоджується і колегія суддів, оскільки судом першої інстанції при винесенні вироку щодо ОСОБА_6 дотримано вимоги ст. ст. 50, 65 КК України та призначено покарання, яке на думку колегії суддів, відповідає особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також співмірним вчиненому протиправному діянню, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17. 09. 2009 (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції при ухваленні даного вироку дотримався вимог Закону про кримінальну відповідальність, призначене ОСОБА_6 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає особі винного та обставинам кримінального правопорушення, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника - адвоката ОСОБА_7 , поданої в інтересах ОСОБА_6 не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при провадженні досудового розслідування та судового розгляду, які б тягнули за собою скасування або зміну вироку апеляційним судом не встановлено.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20. 12. 2019 щодо ОСОБА_6 - без змін.
На ухвалу Закарпатського апеляційного суду безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: