Справа № 305/12/20
Іменем України
24 травня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кондора Р.Ю., Готра Т.Ю.
з участю секретаря судового засідання: Балаж Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області ухваленого 10 лютого 2020 року головуючим суддею Бліщ О.Б. у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
встановив:
Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі по тексту - АТ «ПУМБ») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 , 03.02.2014 укладено кредитний договір № GP-5973974 на підставі якого останній видано кредит у сумі 19860,93 гривні. 19.07.2016 ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до ПАТ «ПУМБ». Отже, АТ «Перший Український Міжнародний Банк» є правонаступником усіх прав та зобов'язань ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», у тому числі і за кредитним договором, укладеним із відповідачкою ОСОБА_1 . Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісія за користування кредитом та інших витрат. Разом з тим, у порушення умов договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим, станом на 10.12.2019 року має заборгованість в сумі - 93133,15 гривні, що складається з наступного: 18506,01 грн. - заборгованість за кредитом, 4220,84 грн. - заборгованість за відсотками, 11855,53 грн. - заборгованість за комісією, 58550,77 грн. - штрафні санкції.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № GP-5973974 від 03.02.2014 в розмірі 93133 гривні 15 копійок, що складається з наступного: 18506 гривень 01 копійку - заборгованість за кредитом, 4220 гривень 84 копійки - заборгованість за відсотками, 11855 гривень 53 копійок - заборгованість за комісією, 58550 гривень 77 копійок - штрафні санкції.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» 1921 гривню, судових витрат.
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування скарги посилається на те, що вона підписала лише договір про намір отримання кредиту, однак кредитні кошти так і не отримала. Банк не перерахував коштів на її рахунок, як і не надавав їх у будь-який інший спосіб. Вважає надані позивачем виписки з рахунку неналежними доказами, так-як такі оформлені не у відповідності до чинного законодавства. Крім того, банк уже звертався з таким же позовом до неї, в результаті чого вчинено виконавчий напис від 23.01.2019 року, а тому, потворне стягнення з неї заборгованості суперечить статті 61 Конституції України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
А відповідно до приписів частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 03.02.2014 року між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № GP-5973974 на підставі якого останній видано кредит у сумі 19 860,93 гривень під 15% річних на строк до 03.02.2017 року (а.с.6-8).
19.07.2016 року ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», що підтверджується випискою з ЄДРПОУ (а.с. 25).
Отже, ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» є правонаступником усіх прав та зобов'язань ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», у тому числі і за кредитним договором, укладеним із відповідачкою ОСОБА_1 .
Згідно наданої позивачем виписки з рахунка ОСОБА_1 станом на 10.12.2019 остання заборгованість в сумі - 93 133,15 гривні, що складається з наступного: 18 506,01 грн. - заборгованість за кредитом, 4 220,84 грн. - заборгованість за відсотками, 11 855,53 грн. - заборгованість за комісією, 58 550,77 грн. - штрафні санкції (а.с.11).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Однак з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів з огляду на такі доводи.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на не отримання нею кредитних коштів, оскільки це спростовується матеріалами справи.
Так, п.2.7 кредитного договору передбачено, що надання кредитних коштів здійснюється кредитором шляхом переказу на банківський рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно наданих позивачем виписок з особового рахунку ОСОБА_1 на вказаний вище рахунок було перераховано кошти в розмірі 19 860,93 гривень (а.с.12-24). При цьому апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на неналежність вказаних доказів, оскільки такі оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства. Зокрема, зазначені виписки з особового рахунку містять відомості про: номер рахунку, дати здійснення операцій, код банку, код валюти, суми операцій, суми оборотів за дебетом та кредитом рахунку, суми залишку тощо. Твердження апелянта про протилежне не відповідає фактичним обставинами справи.
Відтак, усі доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів отримання кредиту підлягають відхиленню.
Водночас апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків, який наданий на строк дій кредитного договору. При цьому, внаслідок пред'явлення позову про дострокове погашення заборгованості кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання.
Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця. Після пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, відповідач мав обов'язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий же правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16.
В даному випадку кредит надано на строк до 03.02.2017 року, а тому правомірним є нарахування відсотків та неустойки виключно до вказаної дати. Нарахування відсотків та неустойки після вказаної дати є неправомірним, а отже відповідні суми стягненню не підлягають.
Також з матеріалів справи вбачається, що 23.01.2019 року приватним нотаріусом Київського МНО Хара Н.С. вчинено виконавчий напис №1647 згідно якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № GP-5973974 від 03.02.2014 року у розмірі 34 579,05 грн., в тому числі: 18 506,01 грн. простроченої заборгованості за кредитом; 11 855,53 грн. простроченої заборгованості за комісією; 4217,51 грн. простроченої заборгованості за відсотками, а також 500 грн. за вчинення виконавчого напису (а.с.56). Даний виконавчий напис було пред'явлено до виконання в результаті чого, починаючи з 01.06.2019 року з пенсії відповідачки здійснюються відповідні відрахування, що підтверджується листом ГУПФ в Закарпатській області від 16.08.2019 року №Б-3 (а.с.55).
Даючи оцінку зазначеним обставинам, колегія суддів констатує, що оскільки виконавчим написом вже стягнуто з ОСОБА_1 18 506,01 грн. простроченої заборгованості за кредитом; 11 855,53 грн. простроченої заборгованості за комісією; 4217,51 грн. простроченої заборгованості за відсотками, то пред'явлені наразі відповідні позовні вимоги банку в межах таких сум стягненню не підлягають, позаяк це суперечить статті 61 Конституції України.
Щодо іншої частини вимог банку про стягнення відсотків на суму 3,33 грн. (4220,84 - 4217,51), то оскільки виконавчим написом від 23.01.2019 року стягнуто прострочену заборгованість по відсотка, то цілком логічним є те, що така сума відсотків нарахована після вказаної дати, а отже й після закінчення строку дії кредитного договору, тобто неправомірно.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги банку про стягнення 18 506,01 грн. заборгованості за кредитом, 4 220,84 грн. заборгованості за відсотками та 11 855,53 грн. - заборгованості за комісією є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо вимог банку про стягнення суми 58 550,77 грн. штрафних санкцій, то з цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Як уже було вищезазначено, враховуючи Постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16, правомірним є нарахування позивачем неустойки (штрафних санкції) виключно в строк до 03.02.2017 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення неустойки, позивач надав виключно виписку з рахунку ОСОБА_1 (а.с.11), яка не є розрахунком заборгованості, позаяк у ній лише вказана зазначена сума 58 550,77 грн., без відомостей про періоди нарахування складових сум сплачених боржником на її погашення тощо. При цьому долучені позивачем виписки з особистого рахунку ОСОБА_1 (а.с.12-24), також не місять жодних відомостей щодо нарахування (періоди, суми) такої складової заборгованості як неустойка (штрафні санкції). За таких обставин апеляційний суд позбавлений можливості арифметичним шляхом визначити який саме розмір неустойки нарахований банком у період до 03.02.2017 року, який би був правомірним.
Відтак, враховуючи приписи статей 12, 81 ЦПК України, зокрема, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, апеляційний суд вважає, що позовна вимога банку про стягнення 58 550,77 грн. штрафних санкцій є недоведеною належними та допустимим доказами, а звідси також задоволенню не підлягає.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Також, у відповідності до приписів статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1261,40 грн., понесений останньою за подання апеляційної скарги.
Виходячи з наведеного та керуючись положеннями статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2020 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову Акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний Банк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1261,40 грн., судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повний текст даної постанови суду складено 27 травня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: