Справа №760/20940/20 Головуючий у 1 інстанції: Оксюта Т.Г.
Провадження №22-ц/824/4133/2021 Доповідач: Гаращенко Д.Р.
20 травня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 09 серпня 2016 року у розмірі 38883,42 грн та судовий збір у розмірі 2102 грн.
У мотивування вимог посилалося на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав заяву №б/н від 09 серпня 2016 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого початкового кредитного ліміту на картковий рахунок.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15 000 грн.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, у зв'язку з чим станом на 12 серпня 2020 року має заборгованість у розмірі 38 883,42 грн, з яких: 29 268,56 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 614,86 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що відповідно до укладеного договору №б/н від 09 серпня 2016 року відповідач отримав кредит у розмірі 29 268,56 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
На підтвердження умов договору банк надав копію анкети-заяви відповідача від 09 серпня 2016 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанк, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку, на що суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
09 серпня 2016 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком Договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з Договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник Договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua. Він зобов'язується виконувати вимоги Умовам та Правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. (а.с. 11)
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 12 серпня 2020 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 38 883,42 грн, з яких: 29 268,56 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 614,86 грн - заборгованість за простроченими відсотками. (а.с. 5-8)
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору з визначенням умов надання кредиту та його погашення, погодження сторонами його істотних умов, надання кредитного ліміту, видачі відповідачу грошових коштів.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах та нормах процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Однак, ні анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , ні Умови та Правила надання банківських послуг, які надані суду позивачем, не містять ні розміру кредиту, ні розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при укладенні договору, ні строки та порядок погашення.
Крім того, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана ОСОБА_1 , не містить прохання видати йому кредитну картку та встановити відповідний кредитний ліміт.
Колегія суддів зазначає, що анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , містить особисту інформацію відповідача, а саме, прізвище, ім'я, по батькові, серію та номер паспорта, ІПН, адресу проживання, адресу реєстрації, номери засобів зв'язку, розмір щомісячної заробітної плати, тощо.
Анкета-заява не містить жодних даних про те, яку картку отримав відповідач, строк її дії, розмір наданого кредиту, процентів за користування кредитом та строку повернення кредиту.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тобто позивач, як сторона у справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, що визначено статтями 12, 81 ЦПК України.
До позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» додано довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої відповідачу неодноразово збільшувався кредитний ліміт. (а.с. 10)
Так, станом на 09.08.2016 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 500 грн, а станом на 02.06.2017 року - 15 000 грн.
Водночас, банк просить стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 29 268,56 грн.
Крім того, анкета-заява ОСОБА_1 не містить інформації як про бажання отримати кредит у відповідному розмірі, так і про факт його отримання.
Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з виписки, наданої позивачем, неможливо встановити, яка сума кредиту була обумовлена сторонами та відповідно видана відповідачу. Дана виписка відображає рух коштів по ній, при цьому доказів, що це саме кредитні кошти не надано.
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, також посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів розумів ОСОБА_1 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Отже, суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення не впливають, колегія суддів вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль