03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/112/2021
13 травня 2021 року м. Київ
Справа № 753/10330/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Прудивус Миколою Анатолійовичем , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Цимбал І.К.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,
встановив:
В червні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого ними спільно було набуте майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 . У зв'язку з тим, що подружжям не досягнуто спільної згоди на поділ вказаного майна, позивач була вимушена звернутись до суду з позовом в якому просила:
- визнати договори дарування квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , удаваними правочинами;
- визнати квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 спільно нажитим майном подружжя та поділити спільно нажите майно подружжя, визнавши за позивачем ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартир: АДРЕСА_1 ; № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_5 ; № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_6 ;
- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 8640 грн.
12.07.2017 року відповідач по справі - ОСОБА_4 , перед початком розгляду справи, подав заяву про визнання позову в повному обсязі.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задоволено.
Визнано договори дарування квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , удаваними правочинами.
Визнано квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 спільно нажитим майном подружжя.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартир: АДРЕСА_1 ; № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_5 ; № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_6 .
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 8640 грн.
Не погоджуючись з рішенням, представник особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 - Прудивус М.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що 17 серпня 1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Уманської міської ради народних депутатів Черкаської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , актовий запис №327. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_6 , 1999 року народження.
За час спільного проживання сім'єю за спільні кошти придбано: в 2003 році квартиру АДРЕСА_7 ; в 2009 році квартиру АДРЕСА_3 згідно з договором купівлі - продажу від 25.05.2009 року; 8 серпня 2015 року - квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 .
Наприкінці 2015 року сімейні стосунки у подружжя погіршились. На початку грудня 2015 року ОСОБА_1 , з врахуванням того, що все майно зареєстроване формально в Державних реєстрах на ОСОБА_5 , для забезпечення дотримання своїх інтересів, а також інтересів їх неповнолітнього сина, подала позов до Уманського міськрайонного суду Черкаської області про поділ майна подружжя.
Разом з позовом ОСОБА_1 також подавала ряд клопотань про забезпечення позову та ухвалами суду від 11.12.2015 р., 5.01.2015 р., 18.01.2015 р. накладено арешти на вищевказані квартири, а також внесено заборону на відчуження всього майна, що належить ОСОБА_5 .
В ході судового розгляду вказаної справи ОСОБА_1 дізналась, що 9 грудня 2015 року ОСОБА_5 продав спільно придбану квартиру АДРЕСА_3 , переоформивши право власності на свою племінницю ОСОБА_7 . В подальшому, 6 січня 2016 року ОСОБА_7 переоформила право власності на громадянина ОСОБА_4 , що приходиться ОСОБА_5 двоюрідним братом, за усною домовленістю та по бажанню ОСОБА_5 .
В ході судового розгляду ОСОБА_1 дізналась, що 5 січня 2016 року ОСОБА_5 подарував їх спільно нажите майно, квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_4 , аналогічно незаконно розпорядившись спільно нажитим майном без згоди іншого з подружжя.
Вказує, що основною судовою справою є цивільна справа Уманського міськрайонного суду Черкаської області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та інших про поділ майна подружжя №705/6720/15-ц з 15 грудня 2015 року, що на сьогодні передана за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва, провадження в якій зупинено до закінчення розгляду справи №753/11640/16-ц про визнання угод з спільним сумісним майном подружжя недійсними.
В межах даної цивільної справи було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_8 та АДРЕСА_1 . 15 січня 2016 року ОСОБА_8 подала позов до Уманського міськрайонного суду Черкаської області, справа №705/223/16-ц до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та приватного нотаріуса Чеповицької І.ІО. про визнання угод з спільним сумісним майном подружжя, а саме квартирою АДРЕСА_3 , а також квартирами АДРЕСА_8 та АДРЕСА_1 - недійсними.
21 червня 2016 року ОСОБА_8 подала позов до Дарницького районного суду міста Києва, справа №753/11640/16-ц до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та приватного нотаріуса Чеповицької про визнання угод з спільним сумісним майном подружжя а саме квартирами АДРЕСА_3 , а також АДРЕСА_8 та АДРЕСА_1 , недійсними.
Про зазначені обставини сторони у даному спорі суд першої інстанції не повідомили, однак ця інформація вбачається із наданих позивачем у підтвердження права власності на спірне нерухоме майно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме маймо, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів поділу.
Суд першої інстанції на вказані відомості уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про те, що визнання відповідачем позову не порушує прав чи інтересів інших осіб, в той час як позбавлення відповідача права власності на частину майна унеможливлює віндикацію даного майна за рішенням суду в справі за позовом про визнання угод недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння - володіння того ж відповідача ОСОБА_4 у разі винесення такого рішення судом, унаслідок чого ОСОБА_8 має підстави вважати право на своє майно порушеним.
Висновок суду про те, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, а саме нормам сімейного та цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини є неправомірним. Отже, матеріалами апеляційної скарги підтверджується, що ОСОБА_4 , виступаючи відповідачем в даній справі та визнаючи позов своєї дружини (шлюб з якою зареєстровано за 6 днів до придбання квартири АДРЕСА_9 ) діяв не добросовісно, а саме звернення до суду з зазначеним позовом має штучний характер.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , вважаючи апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою, не підтвердженою жодними доказами та такою, що базується на бажанні ОСОБА_1 отримати те, що їй не належить, просить відмовити у задоволення скарги, рішення суду залишити без змін.
Вказує, що жодних доказів, передбачених діючим законодавством України, які б доводили в установленому законом порядку існування та наявність в діях вигаданої адвокатом Прудивусом М.А. "групи, члени якої розробили схему заплутування слідів та введення в борги з метою перешкоджання поділу майна", з кінця 2015 року та по теперішній час адвокатом Прудивусом М.А. надано не було.
Посилається на те, що в кінці 2015 року ОСОБА_5 , який на той час мешкав в Російській Федерації в Приморському Краю запропонував відповідачу у цій справі ОСОБА_4 купити в нього щось з належної йому нерухомості в м. Києві, що складалась з трьохкімнатної квартири та двох однокімнатних квартир. Як пояснив ОСОБА_5 , вони з дружиною мали намір повернутися в Україну та не планували назавжди залишатися проживати в Росії. Тому ОСОБА_5 вирішив придбати трьохкімнатну квартиру в Києві для проживання сім'ї після повернення та ще дві однокімнатні з метою здачі їх в оренду. У зв'язку з чим, ОСОБА_5 , під особисті зобов'язання, без будь-якої участі та згоди дружини, взяв в борг у друзів та знайомих велику суму грошових коштів та купив три квартири в Києві, як і планував, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 (була придбана в 2009 році); однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (грошові кошти було інвестовано в 2011 році, свідоцтво про право власності отримано в 2015 році); однокімнатну квартиру в Києві № АДРЕСА_12" за адресою: АДРЕСА_5 (грошові кошти було інвестовано в 2012 році, свідоцтво про право власності отримано в 2015 році). Однак, в 2015 році, коли все було підготовлено для запланованого переїзду сім'ї до України, ОСОБА_8 відмовилась переїжджати в Україну та продавати належну сім'ї нерухомість в Приморському Краю РФ, тим самим позбавивши ОСОБА_5 можливості повернути позичені грошові кошти (свої особисті борги), за рахунок яких придбавались квартири в м. Києві. Тому ОСОБА_5 був змушений терміново шукати покупців на придбані ним квартири, оскільки це був єдиний спосіб виконати свої боргові зобов'язання.
ОСОБА_5 цілком обґрунтовано вважав, що вищезазначені квартири є його особистим майном, відповідно до ч.1 п. 3 ст.57 СК України. ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_4 купити в нього трьохкімнатну квартиру на АДРЕСА_6 за 90 000 доларів США, а за дві однокімнатні квартири по АДРЕСА_5 ОСОБА_5 просив по 35 000 доларів США за кожну. На момент пропозиції ОСОБА_5 ОСОБА_4 мав власні заощадження, а також як пенсіонер Міністерства оборони України, очікував в кінці 2015 року на грошову компенсацію за не отримане належне йому житло, що загалом складали 60 000 доларів США.
Крім того, на момент пропозиції ОСОБА_5 ОСОБА_4 проживав в цивільному шлюбі з теперішньою дружиною - позивачем у цій справі ОСОБА_3 , та вже була призначена дата весілля. У позивача ОСОБА_3 було близько 100 000 доларів США, які належали її сину та знаходились у неї на зберіганні. З них 60 000 доларів США власних грошових заощаджень ОСОБА_3 подарувала своєму синові на весілля. Решта 40 000 доларів США складали кошти, які подарували батьки дружини сина на весілля та кошти, які її син заробив в США. Коли ОСОБА_4 отримав всю належну грошову компенсацію, а дружина надала грошові кошти, яких не вистачало для придбання квартир, йому стало відомо про те, що трьохкімнатну квартиру ОСОБА_5 вже продав іншій родичці ОСОБА_10 , але ОСОБА_5 повідомив, що укладення договору купівлі-продажу відбулося на вимогу чоловіка ОСОБА_9 як засіб забезпечення повернення 90 000 доларів США, що їх отримав від них ОСОБА_5 .
В подальшому ОСОБА_4 домовився з ОСОБА_11 , яка своїми діями мала намір лише допомогти ОСОБА_5 вийти з ситуації, яку створила його дружина, а тому 06 січня 2016 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 було укладено договір купівлі-продажу квартири по Дніпровській Набережній в м. Києві, за яку ОСОБА_12 отримала 90 000 доларів США. Також, 05 січня 2016 р. він придбав у ОСОБА_5 дві однокімнатні квартири по АДРЕСА_5 за 70 000 доларів США. Позивач ОСОБА_3 , коли відповідач ОСОБА_4 придбавав нерухомість, не була обізнана з ситуацією, яка склалася в родині його брата, ОСОБА_5 .
Причиною подання цього позову було те, що дружина ОСОБА_3 дізналась про те, що з метою зменшення витрат на оформлення нерухомості, дві однокімнатні квартири, які фактично було придбано за 70 000 доларів США, юридично були подаровані ОСОБА_5 ОСОБА_4 шляхом укладання договорів дарування від 05.01.2016 р., а трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_10 , не зважаючи на наявність розписки на 90 000 доларів США, згідно з договором купівлі-продажу, була придбана за 146 000 гривень. Вказує, що виникла конфліктна ситуація, оскільки дружина переживала за позичені у її сина грошові кошти, і будь-які вмовляння, що така ситуація з оформленням нерухомості жодним чином не вплине на його зобов'язання перед нею і її сином, не переконали дружину у відсутності необхідності юридично визначити статус спільного майна. Тому ОСОБА_3 після консультації у юриста та відвідування нотаріуса вирішила звернутись до суду з позовом про поділ майна подружжя та визнання права власності на 1/2частину нерухомості. Таким чином, звернення з позовом про поділ майна подружжя стало наслідком дій ОСОБА_13 , яка вирішила відібрати все у свого колишнього чоловіка ОСОБА_5 , незважаючи на те, що вона немає жодного відношення до придбаної особисто ОСОБА_5 нерухомості.
Стверджує, що визнання ним позову жодним чином не порушує ні прав, ні інтересів ОСОБА_13 , оскільки до майна, придбаного ним та його дружиною в шлюбі, ОСОБА_8 не має жодного відношення, так як ніколи не була і не є власником придбаної нерухомості. Доказів протилежного до апеляційної скарги не додано.
Вказує, що жодних доказів чи документів, які б доводили право власності ОСОБА_13 на спірну нерухомість чи підтверджували факт того, що дана нерухомість придбана за спільні сімейні кошти чи її особисті кошти, а не особисті кошти її колишнього чоловіка ОСОБА_5 , до апеляційної скарги не додано.
В судове засідання позивач ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка не була учасником справи, та/або її представник Прудивус М.А. не з'явились, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.
11 травня 2021 до суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - Прудивуса М.А. про відкладення розгляду справи у зв'язку перебуванням на лікуванні та про витребування доказів.
Заявлені клопотання колегією суддів відхилені, оскільки доказів на підтвердження перебування представника ОСОБА_1 - Прудивуса М.А. на лікуванні до клопотання додано не було. Клопотання про витребування доказів також не підлягає задоволенню, оскільки заявлені для витребування докази не стосуються предмету позовних вимог у даній справі, а їх перевірка не відноситься до компетенції апеляційного суду при розгляді даної апеляційної скарги.
Згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на зміст апеляційної скарги та судового рішення, що оскаржується, з урахуванням обставин даної справи, її складності, мотивованим викладенням позиції особи, яка не приймала участі у справі, в її апеляційній скарзі та відсутністю потреби у наданні усних пояснень учасників справи, явка яких до апеляційного суду є необов'язковою, колегія суддів вважала можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, що не з'явились в судове засідання.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказані норми процесуального закону встановлюють порядок та спосіб апеляційного оскарження судового рішення, який можливий у тому разі, коли суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 2- 4392/09, постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 705/2-1281/2010Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, постанові від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов'язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12також зазначається, що в залежності від того, чи вирішувалось судовим рішенням питання про права та обов'язки особи, яка його оскаржує, визначається право на оскарження такого рішення. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Звертаючись з даною апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуване рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року порушує її права, оскільки зазначене нерухоме майно належало до спільної сумісної власності її та чоловіка ОСОБА_5 , проте було незаконно відчужене її чоловіком ОСОБА_5 у той період, коли вона звернулась до нього з позовом про поділ спільного майна подружжя. Новим власником майна став ОСОБА_4 , тому позбавлення відповідача ОСОБА_4 права власності на частину майна унеможливлює віндикацію спірного нерухомого майна за рішенням суду в справі за її позовом про визнання угод недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_4 в разі винесення такого рішення судом.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу.
При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків заявника, та лише після встановлення таких обставин переглянути справу за його апеляційною скаргою, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Київський апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , ухвалою від 22 листопада 2018 року зупинив провадження у даній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя до розгляду Дарницьким районним судом м. Києва справи № 753/11640/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що предметом спору в обох справах є одні і ті ж самі об'єкти нерухомості.
Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 - залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року - залишено без змін.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що установивши, що предметом справи, яка переглядається, та справи № 753/11640/16-Ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння є одні і ті ж самі об'єкти нерухомості, а також установивши, що у справі, яка переглядається, існує вмотивований зв'язок між очікуваними висновками рішення суду у справі № 753/11640/16-ц, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зупинення апеляційного провадження у справі до набрання чинності вказаного судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договорів, витребування майна та визнання права власності було задоволено.
Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 , що учинений 9 грудня 2015 року ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_7 (покупцем), посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою Інною Юріївною.
Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 , що учинений 6 січня 2016 року продавцем ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н.Г.
Визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування від 5 січня 2016 року квартири АДРЕСА_1 , що укладені між відповідачем ОСОБА_5 - дарувальником та ОСОБА_4 - обдарованим.
Визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування від 5 січня 2016 року квартири АДРЕСА_2 , що укладені між відповідачем ОСОБА_5 - дарувальником та ОСОБА_4 - обдарованим.
Витребувано з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 .
Витребувано з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Витребувано з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 .
Визнано право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на квартири АДРЕСА_11 , АДРЕСА_2 .
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про реєстрацію заборони за договорами іпотеки №27805976 від 13 січня 2016 року, що вчинений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І.Ю. на квартиру АДРЕСА_2 та №27807761 від 13 січня 2016 року приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І.Ю. на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 9650 гривень сплаченого судового збору.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у справі № 753/11640/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 березня 2020 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договорів, витребування майна та визнання права власності - відмовлено.
Скасовуючи рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем було доведено факт купівлі майна, а саме квартир № НОМЕР_2 по АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , за особисті позичені кошти, які він в подальшому самостійно повертав стягувачам, а також не було встановлено наявність знаходження на території України спільних грошових коштів подружжя та їх кількості, необхідної для придбання трьох квартир, а тому права позивача в даному випадку не порушені.
Крім того, позивач не є стороною договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 від 6 січня 2016 року, та при його укладанні її майнові права не були порушені, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним.
Суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання недійсними договорів дарування квартири АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 , оскільки судом встановлено, що зазначені квартири придбані за особисті кошти відповідача ОСОБА_5 , а права позивача в даному випадку не порушені.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги про витребування майна не підлягають задоволенню, оскільки майнові права позивача ОСОБА_1 не порушено, при цьому позивач у своїх позовних вимогах не зазначив, на користь кого здійснити таке витребування.
Таким чином, встановивши, що майнові права позивача ОСОБА_1 не були порушені відповідачами, суд апеляційної інстанції у постанові від 01.12.2020 року дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - відсутні.
Враховуючи положення ст. 384 ЦПК України, постанова Київського апеляційного суду набрала законної сили 01 грудня 2020 року.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду у справі, що переглядається, порушує права ОСОБА_1 , оскільки позбавлення відповідача ОСОБА_4 права власності на частину майна унеможливлює віндикацію спірного нерухомого майна, що належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та було незаконно відчужене її чоловіком ОСОБА_5 без її згоди, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.03.2020 року у справі № 753/11640/16-ц скасовано судом апеляційної інстанції та прийнято постанову про відмову у задоволенні позову, при цьому встановлено, що права ОСОБА_1 щодо майна, яке є предметом спору у цій справі, що переглядається, не були порушені, оскільки зазначені квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_5 .
Отже, оскаржуване судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов'язки, інтереси та свободи ОСОБА_1 , як особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки її права у даному випадку не порушені, адже постановою Київського апеляційного суду у справі № 753/11640/16-ц встановлено, що спірне майно придбано ОСОБА_5 за особисті позичені кошти, які він в подальшому самостійно повертав стягувачам.
При цьому підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - Прудивус М.А. про зупинення апеляційного провадження у даній справі №753/10330/17, що переглядається, до закінчення судового розгляду Касаційним цивільним судом Верховного Суду справи № 753/11640/16-ц не вбачається, адже рішення у суду цій справі набрало законної сили. Оскільки статтею 251 ЦПК України передбачено обов'язок суду зупинити провадження у справі лише до набрання рішенням законної сили, а не до закінчення розгляду справи судом касаційної інстанції, то у суду відсутні процесуальні підстави для задоволення цього клопотання.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Згідно з ч. 2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувались, тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 362 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником Прудивус Миколою Анатолійовичем , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 28 травня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.