Постанова від 11.05.2021 по справі 753/2140/19

КИЇВСЬКИЙАПЕЛЯЦІЙНИЙСУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року місто Київ

справа № 753/2140/19

апеляційне провадження № 22-ц/824/4566/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

за участю секретаря судового засідання: Коцюрби Л.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Мицик Ю.С. від 27 листопада 2020 року; ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року, на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Мицик Ю.С. від 8 грудня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що з 9 червня 2015 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. На початку жовтня 2018 ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом про розірвання шлюбу.

Під час перебування у шлюбі за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , позивач просила визнати квартиру АДРЕСА_1 і об'єктом спільної сумісної власності подружжя; припинити право спільної сумісної власності, визнавши за нею право власності на Ѕ частки вказаної квартири.

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації за частку.

Позов мотивовано тим, що 9 червня 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який в подальшому розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2019 року.

Перебуваючи у шлюбі, 1 червня 2018 року ОСОБА_1 придбала автомобіль Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Посилаючись на те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 просив визнати його об'єктом спільної сумісної власності до отримання ним грошової компенсації вартості його частки; стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ вартості спірного автомобіля в розмірі 284 573 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 9 березня 2017 року, спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації задоволено частково. Визнано автомобіль Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_1 автомобіль марки Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 455 069 грн. 21 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості Ѕ частки у праві власності на автомобіль в сумі 227 534 грн. 60 коп. Відшкодувано ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір у загальному розмірі 6 535 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спільним сумісним майном, яке набуте сторонами за час шлюбу та за спільні кошти є квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . При визначенні часток у праві спільної сумісної власності суд виходив із принципу їх рівності, оскільки сторонами не доведено, що спірна квартира була придбана лише за власні кошти ОСОБА_2 , а спірний автомобіль був

отриманий ОСОБА_1 в якості призу. Залишаючи спірний автомобіль у власності ОСОБА_1 та стягуючи з неї Ѕ частку його вартості в розмірі 227 534 грн. 60 коп., суд виходив з вартості автомобіля, зазначеної у договорі купівлі-продажу, станом на момент його набуття позивачем, оскільки сторонами не було надано висновку щодо його реальної вартості на момент розгляду справи. Також суд врахував, що ОСОБА_1 не було надано доказів неможливості сплати визначеної судом грошової компенсації вартості частки автомобіля і що така сума становитиме для неї надмірний тягар.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 8 грудня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про відшкодування понесених судових витрат залишено без задоволення.

Відмовляючи у стягненні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що суду не було надано договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; відсутній детальний опис наданих послуг.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та їх узагальнені доводи

(1) У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Скаржник зазначає, що судом не було враховано, що реальна вартість спірної квартири на момент її купівлі становила 71 500 доларів США, що передбачено у попередньому договорі-купівлі продажу від 30 січня 2017 року, крім того, очевидним є те, що трикімнатна квартира в новобудові в місті Києві не може коштувати 1 307 926 грн., як зазначено у договорі купівлі-продажу від 9 березня 2017 року, і такий розмір становив лише частину всієї суми. При цьому спірна квартира була придбана не за спільні гроші подружжя, а за його власні, оскільки частина коштів на придбання квартири була взята з його власного банківського рахунку, який був відкритий 14 березня 2014 року (до одруження), в розмірі 23 725,52 доларів США. Іншу частину коштів для придбання квартири він отримав, як учасник бойових дій, в якості грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 321 006 грн. 19 коп., що також є його особистою власністю.

Вказував, що зазначення у договорі ціни продажу квартири в розмірі 1 307 926 грн. зумовлено тим, що грошові кошти в розмірі 1 321 006 грн. 19 коп. могли бути списані зі спеціального рахунку, відкритого в АТ “Ощадбанк” на ім'я ОСОБА_2 , лише за платіжним дорученням з оплати договору купівлі-продажу житла, що і було зроблено після укладення вказаного договору. 31 березня 2017 року, після отримання всієї суми (71 500 доларів США) за продаж квартири, ОСОБА_4 (продавець квартири), написав розписку про те, що отримав всю суму за договором та не має претензій до ОСОБА_2 .

Також скаржник вказує, що стягуючи з ОСОБА_1 половини вартості спірного автомобіля Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд першої інстанції помилково оцінив його повну вартість на підставі договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року в розмірі 455 069 грн. 21 коп., оскільки середня ціна такого автомобіля згідно аналогічних пропозицій, розміщених на інтернет-ресурсі “auto.ria.com”,

становить 569 146 грн., і відповідна грошова компенсація, яка підлягає стягненню на його користь, має становити 284 573 грн.

(2) У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , а також додаткове рішення суду і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити і стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 15 817 грн. 40 коп.

Скаржниця зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірний автомобіль є спільним майном подружжя, оскільки цей автомобіль ОСОБА_1 , як працівник ТОВ “Комфі Трейд”, виграла внаслідок розіграшу лотереї, а тому є її особистою власністю. Крім того, у порушення статті 71 Сімейного кодексу України суд не врахував, що ОСОБА_1 не давала згоди на те, щоб з неї була стягнута компенсація за частку спірного автомобіля, а ОСОБА_2 не було внесено на депозитний рахунок суду грошову суму відшкодування вартості частки у спільному майні.

Також скаржниця зазначає, що висновок суду про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу є помилковим, оскільки в суді першої інстанції були надані достатні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, зокрема розрахунок вартості послуг, акт про прийняття-передачі наданих послуг, квитанція, квитки на проїзд до міста Києва.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя, а тому висновок суду щодо поділу спільного майна порівну є вірним.

ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався.

Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведеного за допомогою додатку “EASYCON”, підтримала свої апеляційні скарги та просила їх задовольнити; проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечувала та просила залишити рішення суду в оскаржуваній частині без змін.

ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі; проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 заперечував та просив їх відхилити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що 9 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2019 року було розірвано.

31 січня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого, сторони домовились укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у строк до 31 березня 2017 року. Ціна продажу визначена в розмірі 1 944 245 грн. 31 коп., що еквівалентно 71 500 доларів США. З метою забезпечення укладення договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 отримав грошові кошти в розмірі 135 961 грн. 21 коп., що еквівалентно 5 000 доларів США.

9 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено основний договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 1 307 926 грн., які ОСОБА_2 зобов'язався сплатити до 28 березня 2017 року включно, шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_2 в АТ “Ощадбанк”. Факт отримання коштів буде підтверджуватися письмовою заявою ОСОБА_4 .

В цей же день право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2

31 березня 2017 року ОСОБА_4 склав письмову заяву про отримання грошових коштів за продаж квартири в розмірі 1 307 926 грн. Претензій до ОСОБА_2 відносно виконання умов договору купівлі-продажу квартири не має.

1 червня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю “ДОМІНАНТА ІНВЕСТ” та ОСОБА_1 укладено договір купівлі продажу транспортного засобу Nissan Qashqai, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 . Продаж транспортного засобу вчинено за 455 069 грн. 21 коп.

1 червня 2018 року вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_1 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства “ІКІО” щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Частина 4 статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, за час перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 і та автомобіль марки Nissan Qashqai, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Рішенням Комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців та інвалідів про виплату грошової компенсації Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 4 від 1 грудня 2016 року було встановлено, що ОСОБА_2 належить до резервістів військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України, що відповідає вимогам пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Заявник має статус “Інвалід війни” (II група) (посвідчення НОМЕР_5 від 10 лютого 2016 року). Кількість членів сім'ї заявника складає - 2 (дві) особи, а саме: ОСОБА_2 , 1983 року народження - заявник; ОСОБА_1 , 1988 року народження - дружина. Заявник перебуває на пільговому квартирному обліку відповідно до рішення районної громадської комісії з житлових питань, протокол № 11 від 6 липня 2015 року, на квартирному обліку з 8 липня 2015 року. Рішенням комісії було вирішено призначити ОСОБА_2 грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 321 006 грн. 19 коп. (том 1 а.с. 91).

Таким чином, вказана компенсація отримувалася ОСОБА_2 з урахуванням члена його родини - дружини ОСОБА_1 виходячи із нормативів затверджених Порядком виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення членам сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також інвалідам I-II групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719.

В подальшому між ПАТ “Державний Ощадний банк України” та ОСОБА_2 було укладено договір № 162903926 про відкриття та обслуговування спеціального поточного рахунку для зарахування компенсації за належні для отримання жилі приміщення членам сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також інвалідам I-II групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов (том 1 а.с. 92-94).

На підставі заяви про відкриття поточного рахунку від 5 грудня 2016 року ОСОБА_2 відкрито рахунок в ПАТ “Ощадбанк” № НОМЕР_6 (том 1 а.с. 95-97).

Квартира АДРЕСА_1 і була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 9 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за ціною 1 307 926 грн. (том 1 а.с.8-11).

Згідно пункту 4 вказаного договору купівлі-продажу грошові кошти в розмірі 1 307 926 грн. були перераховані з рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_6 , відкритого в АТ “Ощадбанк”, на рахунок ОСОБА_4 , що підтверджується копією платіжного доручення № 415903491 від 10 березня 2017 року (том 1 а.с. 108).

Також за умовами попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31 січня 2017 рокуз метою забезпечення укладення договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 отримав грошові кошти в розмірі 135 961 грн. 21 коп., що еквівалентно 5 000 доларів США, які мали бути зараховані в суму основного договору (пункт 5.1.).

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, врахувавши наведені обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно набуте у шлюбі за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя і оскільки сторони не дійшли згоди щодо порядку поділу квартири АДРЕСА_1 і, обґрунтовано визнав за кожним із них по 1/2 частці у праві власності на зазначене нерухоме майно.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя, після припинення шлюбних відносин залишився у користуванні ОСОБА_5 , є неподільною річчю, а тому з урахуванням вимог зустрічного позову, Ѕ частина його вартості підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 , виходячи з ціни, зазначеної у договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що реальна вартість спірної квартири на момент її купівлі становила 71 500 доларів США, що передбачено у попередньому договорі-купівлі продажу від 30 січня 2017 року, і вказана сума була сплачена ним за рахунок власних коштів, які складалися з 23 725,52 доларів США, розміщених на депозитному вкладі ще до одруження, а також грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 321 006 грн. 19 коп., що також є його особистою власністю, є необґрунтованими та відхиляються колегією.

Згідно рішення Комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців та інвалідів про виплату грошової компенсації Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 4 від 1 грудня 2016 року, грошова компенсація за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 321 006 грн. 19 коп. призначалася ОСОБА_2 з урахуванням кількості членів його сім'ї тобто враховувала цільові потреби і його дружини ОСОБА_1 , а тому отримана фактично на сім'ю, що дає підстави для висновку про віднесення таких коштів до спільного майна подружжя, враховуючи цільовий характер компенсації - на придбання житла, яке є предметом розгляду даного спору.

Доводи апеляційної скарги, що на придбання спірної квартири ОСОБА_2 також були втрачені його особисті кошті, які знаходилися на банківському рахунку, який був відкритий 14 березня 2014 року (до одруження), в розмірі 23 725,52 доларів США відхиляються колегією суддів, оскільки а ні до укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири, ані до укладення основного договору грошові кошти з його рахунку не знімалися. Видача грошових коштів відбулася 29 березня 2017 року, тобто після укладення зазначених правочинів та з огляду на встановлені обставини справи не може свідчити про їх використання при укладенні зазначених договорів.

Крім того, умовами основного договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 9 березня 2017 року встановлено, що продаж квартири здійснено за 1 307 926 грн., і навіть з урахуванням сплачених коштів за умовами попереднього договору від 30 січня 2017 року в розмірі 135 961 грн. 21 коп., така сума є меншою за 71 500 доларів США, що спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в означеній частині.

При цьому складена ОСОБА_4 розписка від 31 березня 2017 року про отримання від ОСОБА_2 всієї суми за продаж квартири свідчить лише про те, що останній виконав свої зобов'язання за умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про те, що спірний автомобіль є її особистою власністю, оскільки був виграний в результаті розіграшу лотереї серед працівників ТОВ “Комфі Трейд”, а не придбаний за спільні кошти подружжя, відхиляються колегією суддів. Скаржницею не надано жодних письмових доказів на підтвердження вказаних обставин. При цьому наявні в матеріалах справи скріншоти з невідомих ресурсів з текстом про виграш автомобіля ОСОБА_1 не можуть бути покладені в основу доказування цієї обставини. Натомість, копія договору-купівлі продажу спірного автомобіля від 1 червня 2018 року є підтвердженням укладення правочину щодо купівлі вказаного майна.

Посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що вона не давала згоду на стягнення з неї компенсації за частку спірного автомобіля, а також не внесення ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду грошової суми відшкодування вартості частки у спільному майні є необґрунтованими.

Як вже зазначалось, за змістом частин 4,5 статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до

суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини 5 статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, колегія суддів вважає, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції помилково визначив вартість спірного автомобіля на підстав договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року в розмірі 455 069 грн. 21 коп., оскільки середня ціна такого автомобіля згідно аналогічних пропозицій, розміщених на інтернет-ресурсі “auto.ria.com”, становить 569 146 грн., і відповідна грошова компенсація, яка підлягає стягненню на його користь, має становити 284 573 грн., відхиляється колегіє суддів.

При неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості автомобіля, суд може визначити ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи, зокрема на підставі оголошень про продаж схожого автомобіля. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані про технічні характеристики спірного автомобіля, зокрема щодо його комплектації, пробігу, технічного стану, що

унеможливлює його порівняння з наданими ОСОБА_2 відомостями щодо продажу аналогічних автомобілів, розміщених на інтернет-ресурсі “auto.ria.com”.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд правомірно визначив вартість спірного автомобіля на підставі даних, зазначених у договорі купівлі-продажу від 1 червня 2018 року в розмірі 455 069 грн. 21 коп.

Посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що суд безпідставно відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки суду були надані достатні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, зокрема розрахунок вартості послуг, акт про прийняття-передачі наданих послуг, квитанція, квитки на проїзд до міста Києва, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин 3, 4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги,

оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем за первісним позовом витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надала суду копію ордера на надання правової допомоги серії ЗП № 64234 від 19 жовтня 2018 року, акт про прийняття-передачі наданих послуг від 27 листопада 2020 року із зазначенням наданих послуг та їх вартості, копію посадочного документа на проїзд адвоката із Запоріжжя до Києва та назад (26-27 листопада 2020 року).

Проте стороною позивача не надано суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг.

Інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема - представництво адвоката у провадженні суду І інстанції та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Також скаржницею не було надано суду копію договору про надання правничої допомоги у вказаній справі, що є обов'язковим про доведенні розміру відповідних витрат.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката немає.

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року; ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року, на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 8 грудня 2020 року залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року; додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 8 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 25 травня 2021 року.

Головуючий

Судді:

Попередній документ
97240453
Наступний документ
97240455
Інформація про рішення:
№ рішення: 97240454
№ справи: 753/2140/19
Дата рішення: 11.05.2021
Дата публікації: 02.09.2022
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Київський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: (01.10.2021)
Результат розгляду: Приєднано до матеріалів справи
Дата надходження: 30.09.2021
Предмет позову: про розподіл спільно нажитого майна, за зустрічним позовом про визнання права спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації за частку
Розклад засідань:
20.01.2020 16:30 Дарницький районний суд міста Києва
30.04.2020 15:00 Дарницький районний суд міста Києва
26.05.2020 14:00 Дарницький районний суд міста Києва
22.10.2020 10:00 Дарницький районний суд міста Києва
27.11.2020 10:00 Дарницький районний суд міста Києва
08.12.2020 10:10 Дарницький районний суд міста Києва