«24» травня 2021 року
м. Харків
справа № 643/1013/21
провадження № 22ц/818/2602/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М.
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року в складі судді Сугачової О.О.
У січні 2021 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про винесення обмежувального припису.
Заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_2 є рідними братами, зареєстровані та мешкають у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є власником 2/3 частин зазначеної квартири, а він - 1/3 частини.
Зазначив, що після смерті їхньої матері 27 жовтня 2020 року ОСОБА_2 вважає, що має більше прав на квартиру та намагається змусити його не проживати у квартирі. З листопада 2020 року він позбавлений можливості вільно заходити у житлове приміщення, оскільки ОСОБА_2 змінив вхідні замки квартири.
Просив заборонити ОСОБА_2 перешкоджати йому у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , а саме: змінювати замки на вхідній двері, користуватися одним з житлових приміщень площею 18 кв м (з прямим балконом) у квартирі та місцями загального користування; створювати інші перешкоди його користуванню житлом.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення про видачу обмежувального припису.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення порушив норми процесуального права, зокрема, розглянув заяву без його участі, належним чином не повідомивши його про розгляд справи. Судова повістка-повідомлення йому не надходила. Заявки про отримання повістки у формі SMS-повідомлення він не подавав. ОСОБА_2 не спростовував того, що він є його братом. Вказав, що суд першої інстанції не надав оцінки ризиків продовження з боку кривдника щодо нього економічного насильства, а саме перешкоджання користуванню житлом. Суд поставив можливість вжиття обмежувальних заходів у залежність від вирішення цивільно-правового спору, якого немає, оскільки розмір часток у праві власності визначений.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
До суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення з додатками, в яких він надав інформацію про відносини, які склалися між ним та його рідним братом щодо користування спірною квартирою.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю доказів того, що з боку ОСОБА_2 чиниться домашнє насильство стосовно заявника, у зв'язку з чим він потребує захисту у порядку положень, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_2 належить 1/3 частка у праві власності на квартиру на підставі договору про визначення ідеальних часток від 07 вересня 2016 року і свідоцтва про право власності на житло від 19 травня 2009 року, а також 1/3 частка - на підставі договору дарування від 27 вересня 2016 року. ОСОБА_1 належить 1/3 частка у праві власності на квартиру на підставі договору про визначення ідеальних часток від 07 вересня 2016 року і свідоцтва про право власності на житло від 19 травня 2009 року (а. с. 2-4, 7).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що вбачається із копії паспорту громадянина України ОСОБА_1 та підтверджено ОСОБА_2 у суді першої інстанції (а.с.5-6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка, як вбачається з пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , була їхньою матір'ю (а. с. 8).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства.
Пунктами 3, 4, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника, встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких рідні брати і сестри.
Частинами другою, третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Зазначене відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року, справа № 756/3859/19, провадження № 61-11564св19.
Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 30 травня 2019 року, справа № 159/5880/18, провадження № 61-5273св19; від 29 серпня 2019 року, справа № 641/7592/18, провадження № 61-3532св19.
Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Звертаючись до суду з заявою про винесення обмежувального припису, ОСОБА_1 посилався на економічне насильство з боку його рідного брата, яке виразилося у тому, що його брат перешкоджає у користуванні йому його майном, спадковою квартирою, яка залишилися братам у спадок після смерті їхньої матері.
В суді апеляційної інстанції сторони підтвердили наявність між ними неприязних родинних відносин, що виникли у зв'язку з проживанням в спірній квартирі. Домовленості між ними щодо користування спірною квартирою не досягнуто. З позовами щодо усунення перешкод у здійсненні права власності, визначення порядку користування спірною квартирою сторони не зверталися. ОСОБА_2 не заперечував проти того, що його брат є співвласником спірної квартири та має право як і він на користування нею.
Надаючи оцінку їхнім поясненням, слід дійти висновку про наявність між ними більш неприязних родинних відносин ніж невирішеного житлового питання. Доказів на підтвердження будь-якої форми домашнього насильства у розумінні зазначеного вище Закону, зокрема, економічного, а також ризиків настання чи продовження насильства у майбутньому, не надано. При цьому судова колегія зауважує на тому, що більш ефективним способом захисту в цій ситуації є здійснення права власності та порядку користування квартирою, що неможливо вирішити без проведення відповідної експертизи. У зв'язку з чим ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися з такими позовами, які вирішуються в позовному провадженні.
Надані до додаткових пояснень відповіді правоохоронних органів від 18 жовтня 2016 року та 11 січня 2021 року на звернення ОСОБА_2 щодо його сестри та брата підтверджують взагалі тривалі неприязні родинні відносини.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що суд поставив можливість вжиття обмежувальних заходів у залежність від вирішення цивільно-правового спору, якого не існує, адже частки у праві власності визначені, є безпідставними, оскільки з його заяви вбачається наявність спору між ним та ОСОБА_2 не щодо розміру часток у праві власності на квартиру, а щодо усунення перешкод у здійсненні права власності та порядку користування квартирою.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не надав оцінки ризикам продовження з боку кривдника щодо нього економічного насильства, а саме перешкоджання користуванню житлом, не можуть бути взяті до уваги, оскільки жодних доказів, які б свідчили про наявність таких ризиків, заявником не надано.
Отже, суд першої інстанції на підставі досліджених обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви та видачі обмежувального припису.
До доводів ОСОБА_1 щодо того, що його не було належним чином повідомлено про дату та час розгляду його заяви судова колегія відноситься критично, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Згідно частин 9, 11 статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Дійсно, матеріали справи свідчать про повідомлення заінтересованої особи ОСОБА_2 про дату та час розгляду справи SMS-повідомленням. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 стверджував, що його брату було відомо про розгляд справи, однак, він не з'явився до судового засідання, оскільки не бажав приймати участь у ньому, що не спростовано в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи обгрунтованість судового рішення по суті вимог, ці доводи не свідчать про неправильне вирішення справи.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Відповідно до частини 3 статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться за рахунок держави. Отже, питання щодо розподілу судових витрат у справі не вирішується
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А.В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 27 травня 2021 року.