Іменем України
20 травня 2021 року м. Кропивницький
справа № 386/845/20
провадження № 22-ц/4809/715/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області (суддя Шкамерда К. С.) від 18 січня 2021 року
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву від 29 грудня 2010 року в якій підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
На виконання договору банк відкрив відповідачу картковий рахунок і встановив на ньому кредитний ліміт, а відповідачу надав платіжну картку.
Відповідач користувався коштами банку, але в порушення умов кредитного договору зобов'язання по поверненню кредиту не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 28 липня 2020 року становить12162,10 грн та складається з наступного:
9188,62 грн - заборгованість за «тілом» кредиту;
2923,48 грн - заборгованість за простроченими відсотками;
50,00 грн - пеня.
Позивач просить стягнути на свою користь з ОСОБА_1 12162,10 грн заборгованості по договору та компенсацію понесених ним судових витрат.
Короткий зміст рішення суду
Заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є безпідставними через відсутність доказів того, що сторони в належній формі дійшли згоди з істотних умов кредитного договору, зокрема: про розмір кредитного ліміту, розмір процентної ставки, порядок виконання зобов'язань, неустойку та інше. Позивач також не надав доказів видачі відповідачу кредитних карток із зазначенням їх виду та строку дії. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору так, як не підписаний відповідачем, що не дає підстав вважати, що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника та відповідно брав на себе зобов'язання з відсотків за користування кредитними коштами, а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом, відсотками та пенею відсутні. Суд також дійшов висновку про недоведеність факту отримання кредиту відповідачем.
Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на неї
Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову та покладення судових витрат на відповідача.
Позивач вважає, що суд дав не вірну оцінку доказам у справі. За твердженням банку надані ним до суду докази доводять, що між банком і відповідачем був укладений кредитний договір у формі договору приєднання до запропонованих банком Умов та Правил. Факт укладення договору підтверджується діями відповідача, який неодноразово отримував кредитні картки у банку, активував їх та використовувала кошти, які надав банк, здійснював часткову сплату заборгованості. Ці відомості містяться у виписці по рух коштів на рахунку, який банк відкрив для відповідача. Суд, вочевидь, помилково відмовив у стягнені з відповідача «тіла» кредиту та процентів, як плати за користування кредитом, попри неспростовні докази використання ним коштів, які йому надав банк.
Апеляційний суд надіслав відповідачу ухвалу про відкриття апеляційного провадження, копію апеляційної скарги з додатками та роз'яснив право на відзив, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (с. 123). Однак, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина третя статті 360 ЦПК України.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
29 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» (у зв'язку зі зміною типу товариства змінено назву на АТ КБ «Приватбанк») з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Відповідно до цієї анкети-заяви, він в повному обсязі приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі Інтернет за адресою privatbank.ua, і які разом із Пам'яткою клієнта і Тарифами банку складають договір банківського обслуговування.
Після цього банк відкрив, на ім'я ОСОБА_1 картковий рахунок та встановив на ньому кредитний ліміт.
За даними позивача відповідач користувався коштами, які йому надав банк, але не повернув їх банку і має заборгованість за кредитом станом на 28 липня 2020 року в сумі 12162,10 грн, яка складається з такого:
9188,62 грн - заборгованість за «тілом» кредиту, в т. ч. 20,00 грн - заборгованість за поточним «тілом» кредиту та 9168,62 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту;
2923,48 грн - заборгованість за простроченими відсотками;
50,00 грн - пеня.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному Цивільно процесуальним кодексом України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
До того, як вирішувати питання чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, суд має вирішити такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
За змістом ст. 76 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи на підставі досліджених ним доказів, які містять дані про такі обставини.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).
Стандарт оцінки доказів закріплено в ст. 89 ЦПК України, яка передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінку доказам суд надає у рішенні.
У цій справі на підтвердження факту укладення кредитного договору, його виконання банком і порушення виконання зобов'язання з боку позичальника позивач надав до суду першої інстанції наступні докази:
анкету-заяву ОСОБА_1 від 29 грудня 2010 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, підписану відповідачем (с. 14);
підписану відповідачем 25 січня 2011 року довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» де вказано тип картки - MasterCard Mass, тип кредитної лінії - відновлювальна, пільговий період - 55 днів (до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості), валюта кредитування - гривня, базова процентна ставка - 2,5 % (нараховується на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів у році), розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячного платежу - до 25 числа місяця, наступного за звітним, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - обраховується за формулою 2,5%/30 + 1%, але не менше 30 грн на місяць, а також деякі інші тарифи за обслуговування та надання додаткових послуг банком (с. 15);
витяг з умов та правил надання банківських послуг від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (с. 16 - 40);
світлокопію паспорта громадянина України, на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчену відповідачем (с. 41- 43);
довідку АТ КБ «ПриватБанк» про номери виданих ОСОБА_1 в різний час платіжні картки із зазначенням строку їх дії (с. 12);
виписку по банківському рахунку, відкритому ОСОБА_1 за період з 25 січня 2011 року по 12 липня 2020 з відображенням руху коштів на рахунку (с. 50 - 56);
виконаний банком розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 за період з 25 січня 2011 року по 28 липня 2020 року (с. 4 - 11).
Суд першої інстанції вважав, що оскільки анкета-заява ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку не містить відомостей про суму кредиту, про проценти та неустойку, а довідка про умови кредитування не містить відомостей про прізвище особи, яка її підписала, то ці докази не можна вважати частиною договору. З мотивів відсутності підпису відповідача суд також відхилив витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, довідку про видачу платіжних карток відповідачу та виписку про рух коштів на банківському рахунку.
Таким чином оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що банк не довів факт укладення між ним і відповідачем кредитного договору на умовах про яків стверджується у позові.
З оцінкою доказів у справі, які надав суд першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується.
На переконання суду апеляційної інстанції з наданих позивачем доказів, зокрема з анкети-заяви ОСОБА_1 від 29 грудня 2010 року, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача (банку) з метою отримання банківських послуг, в тому числі із здійснення розрахункових операцій та надання кредитів з використанням платіжної картки «Універсальна».
Підпис відповідача на довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 25 січня 2011 року вказує на те, що банк в письмовій формі довів до відома клієнта інформацію про істотні умови кредитування. При цьому заголовку цієї довідки прямо зазначено, що вона надана ОСОБА_1 та зазначено РНОКПП відповідача, а отже сумніви суду першої інстанції про те, що підпис на цій довідці може не належати відповідачу ґрунтується на припущеннях. Суд не мав підстав для розумних сумнівів у належності підпису на цьому документі відвідачу ще й з огляду на те, що суд направив копію цього документу разом з копією позовної заяви та додатками до неї і копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу, які той отримав, що підтверджується супровідним листом від 13 жовтня 2020 року (с. 13) та повідомленням про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення (с. 76). Отримавши надіслану судом кореспонденцію, відповідач жодних заперечень щодо належності йому підпису в анкеті-заяві від 29 грудня 2010 року чи в довідці про умови кредитування від 25 січня 2011 року не висловив.
Виписка по банківському рахунку ОСОБА_1 за період з 25 січня 2011 року по 12 липня 2020 року, яка містить інформацію про рух, здійснюваний згідно з розпорядженнями відповідача або в результаті його дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи, у поєднані з довідкою банку про видані відповідачу платіжні картки дають підстави для висновку, що банк відкрив ОСОБА_1 рахунок і встановив на ньому кредитний ліміт, а відповідач, бувши ознайомлений з умовами кредитування, отримав платіжну картку та здійснював витрати коштів, які йому надав банк, а також частково повертав їх, що також підтверджується відомостями з виписки, тобто він фактично виконував договір,
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
З положень частин 1 та 2 статті 207 ЦК України можна зробити висновок, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Зі змісту статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України вбачається, що кредитний договір є консенсуальним, двостороннім та відплатним.
Зобов'язання з кредитного договору передбачає єдиний обов'язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом.
При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.
Надана позивачем анкета-заява ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а саме щодо надання йому кредитної картки типу «Універсальна» в поєднанні з підписаною ним же довідкою про умови кредитування з використанням кредити «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», вказують на те, що відповідач погодився на запропоновані банком умови отримання банківських послуг, зокрема, на отримання кредиту в обмін на зобов'язання його повернення та сплату процентів за користування такими коштами в розмірі 2,5 % на місяць (30 % на рік - суд), також він зобов'язався здійснювати на користь банку щомісячний платіж, який охоплює плату за користування кредитом, у розмірі 7% від суми заборгованості, але не менше 50 грн на місяць, а у випадку несвоєчасної сплати заборгованості сплачувати пеню.
Колегія суддів апеляційного суду приймає доводи апеляційної скарги позивача в цій частині, як обґрунтовані, але з тим застереженням, що Умови і Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, витяг з яких надав до суду позивач, суд першої інстанції оцінив правильно й вони не можуть вважатися частиною кредитного договору оскільки розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, однак банк не довів, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Наявний в мережі Інтернет за адресою: htths://privatbank.ua архів договорів містить відомості про Умови та Правила актуальні лише з 01 вересня 2013 року та які регулярно зазнають змін, а не Умови та Правила чинні на дату укладення договору з відповідачем. Так, як витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як стандартну форму та частину кредитного договору, укладеного між сторонами по справі шляхом підписання заяви-анкети. Зробивши такий висновки, суд першої інстанції врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 03 липня 2019 року по справі ЄУН: 342/180/17.
Однак відхилення судом такого доказу, як Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанк не дає підстав для категоричного висновку про не укладення договору так, як інші докази у справі вказують на те, що сторони по справі досягли в письмовій формі згоди з усіх його істотних умов кредитного договору, які передбачені законом.
Підписавши вказану анкету-заяву 29 грудня 2010 року, яка є складовою частиною кредитного договору, та Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що місцевий суд неправильно встановив обставини цієї справи, що потягло необгрунтовану відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а саме: надання відповідачу коштів на умовах договору, а також факт часткового виконання відповідачем зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті процентів підтверджується випискою з банківського рахунку, яку суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги.
Так доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічну за змістом норму містить п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, яке діє на час ухвалення судом рішення.
Отже, належним та допустимим первинним доказом проведення операцій з коштами на рахунку можуть являтися: виписки з особового рахунку клієнта банку, інші касові документи або документальні розпорядження розпорядника коштів про їх перерахування.
З розрахунку заборгованості, який зробив банк на підставі виписи з особового рахунку відповідача (с. 5 - 10), вбачається наявність від'ємного платіжного балансу, зокрема, заборгованість ОСОБА_1 за використаними коштами банку становить 9188,62 грн.
При цьому попри умову договору, яка зобов'язує позичальника сплачувати заборгованість щомісячно до 25 числа, відповідач сплачує заборгованість час від часу і не в повному обсязі, що спричиняє виникнення простроченої заборгованості по кредиту та процентах, яку позивач має право вимагати стягнути з відповідача в судовому порядку.
Відповідач не заперечував наявність у нього заборгованості перед банком, доказів, які б вказували на належне і своєчасне виконання ним зобов'язань суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
За таких обставин та відповідно до закону позивач має право вимагати стягнення з відповідача не лише 9188,62 грн простроченої заборгованості за «тілом» кредиту, а й 20,00 грн заборгованості, строк сплати якої на час пред'явлення позову не настав.
Суд повторно зазначає, що право позивача вимагати від відповідача сплати процентів за користування кредитом ґрунтується на нормах статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовах укладеного між сторонами по справі договору, зокрема, тих які містяться в узгодженій сторонами довідці про умови кредитування.
З розрахунку заборгованості вбачається, що прострочені зобов'язання відповідача перед банком існують з 01 січня 2020 року (с. 11) так, як попередні прострочені зобов'язання, які за період дії договору неодноразово виникали, він сплачував та повертався у графік платежів.
Однак за останній період прострочення банк нарахував відповідачу проценти, виходячи з процентної ставки 3,5 % на місяць, а щодо прострочених платежів - 7% на місяць або ж 84% на рік, що не відповідає мовам укладеного між сторонами договору, який передбачає розмір процентів - 2,5 % на місяць (30 % на рік).
Згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Отже, позивач має право вимагати від відповідача сплати процентів за користування кредитом за ставкою, яка передбачена договором - 30% річних із розрахунку 360 днів на рік.
Таким чином за період з 01 січня 2020 року по 28 липня 2020 року, з урахуванням того, що загальна заборгованість за «тілом» кредиту становила 9188,62 грн, розмір заборгованості про процентах становить:
9188,62 х 30 : 100 : 360 х 210 = 1608,00 грн, де
9188,62- сума боргу в грн,
210 - кількість днів за які нараховуються проценти,
30:100:360 - проценти.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи наявність прострочених грошових зобов'язань відповідача та умови укладеного договору про пеню, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 50,00 грн є правомірними та підлягають задоволенню.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264 ЦПК України суд не з'ясував належним чином обставини цієї справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам, наданим позивачем, зокрема анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку та довідці про умови кредитування, які підписані відповідачем, іншим доказам, що призвело до неправильного вирішення спору.
Отже, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» належить задовольнити частково.
Про судові витрати
Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню частково, в силу положень статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути компенсацію сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 29 грудня 2010 року станом на 28 липня 2020 року у розмірі 10866,62 грн, яка складається з такого: 9208,62 грн - заборгованість за «тілом» кредиту, 1608,00 грн - заборгованість за процентами, 50,00 грн - пеня.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження:м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д,код ЄДРПОУ14360570) компенсацію сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4676,95 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді А. М. Головань
С. І. Мурашко