Справа № 938/55/21
Провадження № 33/4808/346/21
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І.
Суддя-доповідач Васильєв
25 травня 2021 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1
розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2021 року, якою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , українця, не працюючого, громадянина України,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, а також стягнуто судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп.,-
Судом першої інстанції встановлено, що 25.01.2021 року о 17 год. 55 хв. ОСОБА_1 в с. Буковець, Верховинського району керував автомобілем марки «IVECO» д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, та у встановленому законом порядку відмовився від проходження огляду на стану алкогольного сп'яніння в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що постанова судді є незаконною, необґрунтованою, прийнятою з неповним дослідженням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 зазначив, що правопорушення він не вчиняв, оскільки не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують керування ним автомобілем марки «IVECO» д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння не перебував.
Звертає увагу на те, що 25.01.2021 року о 17 год. 55 хв. в с. Буковець, Верховинського району, коли його зупинили працівники поліції, жодних свідків з числа цивільних осіб з ними при цьому не було.
Апелянт вказав на те, що працівниками поліції було порушено вимоги законодавства щодо проходження огляду водія на визначення стану сп'яніння, оскільки ні спеціальним технічним засобом, ні в умовах медичного закладу, йому не пропонувалось освідування на стан алкогольного сп'яніння.
ОСОБА_1 зазначає, що судом не було належним чином перевірено відповідність протоколу вимогам до ст. 256 КУпАП.
Апелянт стверджує, що в його випадку керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, а саме виконання функцій водія під час руху не було, адже на момент приїзду наряду поліції в стані алкогольного сп'яніння він не перебував, а тому в його діях відсутній склад правопорушення.
Окрім того, вказує на те, що судом розгляд справи проведено за його відсутності
Апелянт вказує , що не був повідомлений судом про розгляд справи та отримав копію постанови 27.04.2021 року.
Просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до відповідальності, ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову суду та закрити провадження на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що судова практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа "Гурепка проти України")
При цьому, позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом як кримінально-правова санкція, оскільки «“право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.»
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.
Зокрема, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право на участь у судовому засіданні, право на захист своїх інтересів за допомогою професійного захисника, право на надання доказів та пояснень щодо висунутого обвинувачення.
Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Апеляційний суд надає оцінку сукупності доказів, які містяться в матеріалах справи з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.
Апеляційним судом не встановлено порушень вимог ст. ст.254, 255, 256 КУпАП, які вказують на незаконність постанови суду та свідчать про необхідність її скасування.
Так, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без його участі, чим порушив його право на захист.
Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перевіряючи вищевказані доводи , апеляційний суд також виходить із сукупності обставин, які свідчать про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності об'єктивної реальної можливості бути присутнім у суді під час розгляду справи та організувати ефективний захист своїх інтересів, які свідчать про прийняття судом першої інстанції необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про розгляд справи та враховує характер процесуальної поведінки вищевказаної особи протягом розгляду справи у суді.
Апеляційний суд вважає, що саме такий підхід зможе забезпечити рівновагу між інтересами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства.
Право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що він був складений за участю ОСОБА_1 , якому були роз'яснені його права та обов'язки, передбачені ст..268 КУпАП, ст.63 Конституції України.
Окрім того, зі змісту даного протоколу вбачається, що апелянт був повідомлений, що розгляд адміністративної справи щодо нього відбудеться в суді м. Косів.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що справа щодо ОСОБА_2 за звинуваченням у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП була направлена до розгляду до Верховинського районного суду 28.01.2021 року.
ОСОБА_1 надіслав на адресу суду заяву про направлення справи відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП до Косівського районного суду за місцем його проживання (а.с.10) та долучив до заяви копію паспорта із відбитком про місце проживання в с. Яворів Косівського району (а.с.11).
Постановою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11.02.2021 року клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд до Косівського районного суду було задоволено, а матеріали справи направлені для розгляду до Косівського районного суду Івано-Франківської області (а.с.14), про що ОСОБА_1 було повідомлено та направлено копію даної постанови суду для відому.
16.02.2021 року матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП надійшли для розгляду до Косівського районного суду Івано-Франківської області, розгляд яких було призначено судом на 26.02.2021 року.
Про розгляд справи ОСОБА_1 був повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить його власноручний підпис на рекомендованому повідомленні Укрпошти про вручення поштового відправлення(а.с.20).
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, повторно розгляд справи судом було призначено на 10.03.2021 року, про що ОСОБА_1 повторно завчасно та належним чином був повідомлений, про що свідчить його власноручний підпис на рекомендованому повідомленні Укрпошти про вручення поштового відправлення(а.с.22).
09.03.2021 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про відкладення розгляду справи призначений на 10.03.2021 року у зв'язку із поганим самопочуттям. (а.с.23).
Розгляд справи судом було призначено на 30.03.2021 року, про що ОСОБА_1 було повідомлено у відповідності до вимог КУпАП, свідчить його власноручний підпис на рекомендованому повідомленні укрпошти про вручення поштового відправлення (а.с.28).
29.03.2021 року ОСОБА_1 власноручно подав заяву до суду про відкладення розгляду справи призначеної на 30.03.2021 року у зв'язку із наданням йому можливості скористатися правовою допомогою (а.с.29-30).
08.04.2021 року судом ухвалено постанову суду за відсутності ОСОБА_1 . Судом зазначено, що ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, так як і в попередні судові засідання останній не з'являвся, подаючи клопотання про відкладення.
Постанову суду про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП було надіслано 12.04.2021 року, про що свідчить супровідний лист суду (аю.с.32) та звернуто до виконання (а.с.33-34).
27.04.2021 року ОСОБА_1 на електронну пошту суду надіслав заяву про видачу йому копії постанови суду (а.с.35-39), яка йому повторно в той же день була надіслана судом (а.с.40).
06.05.2021 року ОСОБА_1 на постанову суду подав апеляційну скаргу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від14.05.2021 року, з метою доступу до правосуддя та забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення, строк на апеляційне оскарження було поновлено.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності повинна добросовісно використовувати надані їй процесуальні права, не зловживати ними та зобов'язана демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що встановлення діючим законом скороченого строку щодо можливості накладення адміністративного стягнення провокує осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності на зловживання своїм правом на відкладення розгляду справи та навмисне затягування розгляду справ з метою уникнення адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
В той же час, наявність вищевказаної норми закону свідчить про те, що законодавець вважає що вказаний строк достатній для того, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності змогла належним чином реалізувати своє право на участь у судовому засіданні та організувати ефективний захист своїх інтересів у суді.
Зокрема, зі змісту матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 знаючи про те, що стосовно нього складено протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КупАП та будучи обізнаний про те, що розгляд відповідної справи здійснюється судом першої інстанції, неодноразово з різних підстав подавав клопотання про відкладення розгляду провадження.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані обставини та процесуальна поведінка особи, яка притягалась до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 протягом розгляду справи в суді першої інстанції дозволили суду прийти до обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи без його участі.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд справи судом першої інстанції за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не порушував права ОСОБА_1 на організацію ефективного захисту його інтересів і не може бути правовою підставою для скасування судового рішення.
Разом з тим, постановою судді Івано-Франківського апеляційного суду від 14 травня 2021 року з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та права на апеляційне оскарження рішення суду, ОСОБА_1 було поновлено строк на апеляційне оскарження постанови суду, а тому його доводи щодо незаконності судового рішення підлягають перевірці.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 повністю підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив скасувати постанову суду і закрити провадження по справі, оскільки суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про те, що він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Стверджує, що він не вживає алкогольні напої протягом тривалого часу, оскільки йому це протипоказано за станом здоров'я. Вказує, що працівники поліції взагалі не пропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння у медичному закладі, а від проходження огляду за допомогою спеціального технічного приладу він дійсно відмовився, оскільки не довіряє результатам такого огляду. Вказує, що дійсно він керував транспортним засобом , оскільки їздив по справам та був зупинений працівниками поліції, однак алкогольні напої не вживав.
Апеляційний суд вважає, що доводи ОСОБА_1 про його невинуватість у вчиненні правопорушення є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №458722 від 25.012021 року водій ОСОБА_1 25.01.2021 року о 17 год. 55 хв. в с. Буковець, Верховинського району керував автомобілем марки «IVECO» д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нечітка хода, тремтіння пальців рук. Пройти медичний огляд у встановленому законом порядку відмовився та від проходження огляду на стану алкогольного сп'яніння за допомогою приладу Драгер 6810 в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
Вказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою - інспектором СРПП 2 Верховинського ВП Косівського ВА ГУНП лейтенантом поліції Кіщук С.В., з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст.256 КУпАП, протокол та підписаний уповноваженою особою та свідками.
ОСОБА_1 було роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи у суді м. Косів.
В протоколі зазначені свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із зазначенням місця їх проживання та їх власноручними підписами.
Зазначено, що до протоколу додається матеріали справи.
Працівниками поліції у ОСОБА_1 не було вилучено посвідчення водія та тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом не видавався.
У вказаному протоколі у графі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначено, що від надання пояснень ОСОБА_1 відмовився.
У протоколі також містяться дані про те, що ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення зі змістом протоколу.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 , додатково, було роз'яснено зміст обвинувачення та повідомлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення він звинувачується в тому, що, будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, ОСОБА_1 детально були роз'яснені процесуальні права, якими він користується у судовому засіданні апеляційної інстанції відповідно до вимог ст.268 КУпАП та ст..63 Конституції України.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП була забезпечена реальна можливість ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення з метою організації ефективного захисту своїх інтересів.
При вирішанні питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає, що обставини за яких було зупинено ОСОБА_1 , свідчать про те, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння за допомогою приладу Драгер та в медичному закладі.
Зокрема, умови за яких стосовно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, вимагали від нього більш детальних та переконливих пояснень.
Разом з тим, процесуальна поведінка ОСОБА_1 свідчила про намагання ускладнити працівникам поліції виконання їх обов'язків щодо оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, носила деструктивний характер та була спрямована на уникнення адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
Зокрема, зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 , маючи явні ознаки алкогольного сп'яніння, зневажливо ставився до поліцейських ,які зупинили транспортний засіб під його керуванням, намагався ухилятись від відповіді на прямі запитання працівників поліції та вже через незначний проміжок часу з моменту його зупинки транспортного засобу під його керуванням, стверджував, що не керував транспортним засобом.
Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_5 вбачається, що останній вважає, що відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт керування ним транспортним засобом.
В той же час, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі звернув увагу на те, що 25.01.2021 року о 17 год. 55 хв. в с. Буковець, Верховинського району, коли його зупинили працівники поліції, жодних свідків з числа цивільних осіб з ними при цьому не було.
Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 повністю визнавав, що керував транспортним засобом марки «IVECO» д.н.з. НОМЕР_1 , 25.01.2021 року та був зупинений працівниками поліції. Однак, стверджував, що не перебував у стані алкогольного сп'яніння і працівники поліції не пропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння у медичному закладі.
Апеляційний суд вважає, що вказані доводи є неспроможними, оскільки сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом доводить, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Так, відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозапис належним та допустимим доказом, оскільки він отриманий у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Зафіксовані відеозаписом обставини стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
При вирішанні питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає, що обставини за яких було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , свідчать про те, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд приймає до уваги, що у відповідності до відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що під час патрулювання патрульних поліцейських в с. Буковець Верховинського району був помічений транспортний засіб марки «IVECO» д.н.з. НОМЕР_1 , який їхав посеред дороги, а потім з'їхав та обочину та зіткнувся із відбійником на дорозі, після чого зупинився.
На відеозаписах чітко зафіксовано, що за кермом транспортного засобу марки «IVECO» д.н.з. НОМЕР_1 , перебував саме ОСОБА_1 , який повідомив працівників поліції про те, що при собі у нього відсутні посвідчення водія та повідомив своє прізвище та ім'я, вказав місце свого проживання.
Таким чином, зі змісту відеозапису вбачається, що саме водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «IVECO» д.н.з. НОМЕР_1 .
Відеозаписи містять чіткі дані того, що ОСОБА_1 як водій автомобіля повідомив, що не бажає проходити огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння за допомогою технічного приладу Драгер та в медичному закладі.
З нагрудних камер працівників поліції вбачається, що під час зупинки транспортного запису під час керування ОСОБА_1 в автомобілі перебував тільки ОСОБА_1 , про що сам водій також підтвердив. Однак, останній намагався ухилитися від проходження огляду на стан сп'яніння, стверджуючи, що не керував автомобілем.
Так, на неодноразові пропозиції працівниками поліції водієві пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою спеціального технічного засобу або у медичному закладі, ОСОБА_1 категорично відмовився.
До матеріалів справи також долучено відеозапис зі службового автомобіля працівників поліції, на якому зафіксовано зупинку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .
Вказаний відеозапис є належним та допустимим доказом, оскільки зроблений за допомогою відеореєстратора, який було встановлено в поліцейській патрульній машині та стосується обставин вчиненого правопорушення, оскільки дозволяє встановити, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом під час його зупинки працівниками поліції.
Таким чином, вищевказані відеозаписи дозволяють встановити, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та неодноразово відмовився на пропозицію працівників поліції пройти огляд на стан сп'яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного засобу або в медичному закладі.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав вищевказані відеозаписи належним та допустимими доказами, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини, які мають істотне значення.
До матеріалів справи долучені письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.2-3), згідно яких вони були запрошені працівниками поліції в якості свідків, в їхній присутності ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду у встановленому Законом порядку за допомогою приладу Драгер для визначення стану алкогольного сп'яніння та проходження медичного огляду в медичному закладі, що засвідчили власноручними підписами у протоколі про адміністративне правопорушення .
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на показання вищевказаних свідків, оскільки останні не допитувались у судовому засіданні .
Разом з тим, письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є достатньо вагомими і не мають вирішального значення для вирішання питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки сукупність інших доказів разом із відеозаписами, якими зафіксовано вчинення адміністративного правопорушення, дозволяють повно та об'єктивно встановити обставини, які мають істотне значення для розгляду справи по суті.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до вказаного закону присутність двох свідків є обов'язковою тільки при проведенні огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів і не є обов'язковою у разі відмови водія пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Так, відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Пункт 1.3 ПДР України зобов'язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
При цьому, згідно диспозиції даної частини статті, для настання адміністративної відповідальності, особа, яка керує транспортним засобом може відмовитись від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції тільки за наявністю обставин, які передбачені ст.17 КУпАП.
Зокрема, відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак алкогольного сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Зі змісту матеріалів справи та відеозаписів з відеореєстраторів працівників поліції вбачається, що правовою підставою для пропозиції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння було саме виявлення працівником поліції наявних ознак алкогольного сп'яніння у водія ОСОБА_1 .
У відповідності до рапорту працівника поліції інспектора СРПП 2 Верховинського ВП Косівського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції Кіщука С.В. (а.с.4) про те, що під час несення служби в Верховинському районі було зупинено транспортний засіб марки «IVECO» д.н.з. НОМЕР_1 , із застосуванням проблискових маячків. Підійшовши до транспортного засобу керуванням водія ОСОБА_1 та пред'явити посвідчення водія ОСОБА_1 відмовився. Дані водія було встановлено з його слів. При спілкуванні з водієм було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння. Було запропоновано пройти огляд на факт вживання алкоголю на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер та проїхати до медичного закладу, на що водій відмовився в присутності двох свідків. Зазначено, що відносно ОСОБА_1 було складено адміністративні матеріали за ст.126 ч.1 КУпАП та за ч.1 ст.130 КУпАП.
До матеріалів справи долучено копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №818881 від 25.01.2021 року (а.с.5), у відповідності до якої на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу за порушення вимог ст. 126 ч.1 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника Верховинського ВП Косівського ВП ГУНП в Івано-Франківській області про законність своїх дій.
Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовного дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Так, диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Керуючись законом і оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд поза всяким розумним сумнівом вважає доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
При накладенні стягнення було враховано судом першої інстанції характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника.
Вказане адміністративне стягнення накладено судом першої інстанції в межах строку встановленого ст. 38 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, та у відповідності до ст.36 КУпАП.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови суду не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2021 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв