Рішення від 11.05.2021 по справі 910/6567/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.05.2021Справа №910/6567/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6567/20

За позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю

до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія"

2) Державне підприємство "СЕТАМ"

3) Міністерство юстиції України

4) Фізична особа ОСОБА_1

5) Фізична особа ОСОБА_2

6) Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост"

7) Фізична особа ОСОБА_3

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними результатів прилюдних торгів, актів про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтв, скасування державної реєстрації, а також відновлення чинності записів

Представники учасників справи:

від позивача: Саєнко Ю.М. , Романюк Х.П.;

від відповідача: Кузовлев Р.В.;

від третьої особи-1: Фєдосєєва Т.Р.;

від третьої особи-5: Курочкін О.О., ОСОБА_2.;

від третіх осіб-2, 3, 4, 6, 7: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - відповідач) про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №7858, вчиненого 20 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем; визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 9 листопада 2018 року та оформлені протоколами електронних торгів державного підприємства "Сетам": № 368626, № 368627, №368628; визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 5 грудня 2018 року та оформлені протоколом електронних торгів державного підприємства "Сетам" №373918; визнання недійсними актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 13 листопада 2018 року №55614130/8, від 13 листопада 2018 року № 55614130/8-1, від 13 листопада 2018 року №55614130/8-2, від 20 лютого 2019 року № 55614130/8; визнання недійсними свідоцтв, оформлених 12 грудня 2018 року та зареєстрованих за №9375, №9376, №9377 та №191; скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія" на нежитлове приміщення №116 загальною площею 1414,4 м2 (номер запису про право власності №29412243), нежитлове приміщення №123 загальною площею 72,6 м2 (номер запису про право власності 9412256), нежитлове приміщення №118 загальною площею 71,0 м2 (номер запису про право власності № 29412251), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації права власності акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 749,9 м2 (номер запису про право власності №30441773), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 ; відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності записів про право власності позивача на нерухоме майно: від 28 травня 2014 року № 5816449 (нежитлове приміщення №116), від 28 травня 2014 року № 5818811 (нежитлове приміщення №123), від 28 травня 2014 року № 5817870 (нежитлове приміщення №118) та від 06 березня 2013 року № 459856 (квартира АДРЕСА_2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом з порушенням приписів статей 87-88 Закону України "Про нотаріат", оскільки відповідач пропустив встановлений строк звернення за вчиненням виконавчого напису, який сплив 01.02.2015, а сума заборгованості, вказана у виконавчому написі, не є безспірною. Позивач вказує на те, що право вимоги виникло у відповідача 01.02.2014р., на наступний день після закінчення строку фінансування, визначеного у п.1.1 Кредитного договору від 04.03.2004 року, в редакції додаткової угоди №46 від 16.12.2013. При цьому, оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону, у виконавчої служби були відсутні правові підстави для виконання такого виконавчого напису та передачі нерухомого майна на примусову реалізацію, що свідчить про недійсність проведених прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна і їх результатів та є підставою для скасування свідоцтв про право власності, виданих за результатами таких торгів і відновлення реєстраційних записів про право власності позивача на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 відкрито провадження у справі №910/6567/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 частково задоволено заяву відповідача, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія", Державне підприємство "СЕТАМ", Міністерство юстиції України, Фізичну особу ОСОБА_1 , Фізичну особу ОСОБА_2 та провадження у справі №910/6567/20 в частині позовних вимог фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 7858, вчиненого 20 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем закрито.

Постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/6567/20 від 29.07.2020 апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 в частині закриття провадження у справі № 910/6567/20 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 в частині закриття провадження у справі №910/6567/20 залишено без змін; матеріали справи № 910/6567/20 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Постановою Верховного Суду у справі №910/6567/20 від 14.01.2021 касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 у справі №910/6567/20 скасовано; справу №910/6567/20 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 задоволено самовідвід судді Павленка Є.В. у справі № 910/6567/20; справу №910/6567/20 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/6567/20 між суддями, справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В., що відображено у протоколі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 справу №910/6567/20 прийнято до провадження судді Васильченко Т.В., ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 02.03.2021.

01.03.2021 через відділ діловодства суду надійшла заява позивача про зміну предмета позову, відповідно до якої просить:

- визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №7858, вчинений 20.12.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем;

- визнати недійсними результати прилюдних торгів, які відбулися 09.11.2018 року та оформлені протоколами електронних торгів №368626, №368627, №368628 Державного підприємства "Сетам";

- визнати недійсними результати прилюдних торгів, які відбулися 05.12.2018 року та оформлені протоколом електронних торгів №373918;

- визнати недійсними акти №55614130/8, №55614130/8-1, №55614130/8-2 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 13.11.2018 року;

- визнати недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №55614130/8 від 20.02.2019;

- визнати недійсними з моменту їх видачі свідоцтва про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія", видані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В., оформлені 12.12.2018 на нежитлове приміщення №116, зареєстроване за №9375, загальною площею 1414,4 м2, нежитлове приміщення №123, зареєстроване за №9376, загальною площею 72,6 м2, нежитлове приміщення №118, зареєстроване за №9377, загальною площею 71,0 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 - про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсним з моменту його видачі свідоцтво про право власності Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 30441773) загальною площею 749,90 м2, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., зареєстроване за №191, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія" на нежитлове приміщення №116 (номер запису про право власності 29412243), загальною площею 1414,4 м2, нежитлове приміщення №123 (номер запису про право власності 29412256), загальною площею 72,6 м2 та нежитлове приміщення №118 (номер запису про право власності 29412251), загальною площею 71,0 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 - з моменту їх вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- скасувати з моменту вчинення державну реєстрацію іпотек щодо нежитлового приміщення №116 загальною площею 1414,4 м2, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни, індексний номер 46106366 від 22.03.2019 (номер запису про іпотеку 30834301); нежитлового приміщення №118 загальною площею 71,0 м2, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни, індексний номер 46106501 від 22.03.2019 (номер запису про іпотеку 30834403), нежитлового приміщення №123 загальною площею 72,6 м2, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни, індексний номер 46106578 від 22.03.2019 (номер запису про іпотеку 30834478), житлової квартири АДРЕСА_2 загальною площею 749,9 м2, житловою площею 358,9 м2, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської Ірини Валентинівни, індексний номер 50455481 від 24.12.2019 (номер запису про іпотеку 34858449) - про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- скасувати з моменту їх вчинення державну реєстрацію обтяжень щодо нежитлового приміщення №116 загальною площею 1414,4 м2, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни, індексний номер 46106438 від 22.03.2019 (номер запису про іпотеку 30834326), нежитлового приміщення №118 загальною площею 71,0 м2, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни, індексний номер 46106548 від 22.03.2019 (номер запису про іпотеку 30834448), нежитлового приміщення №123 загальною площею 72,6 м2, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни, індексний номер 46106615 від 22.03.2019 (номер запису про іпотеку 30834503), житлової квартири АДРЕСА_2 загальною площею 749,9 м2, житловою площею 358,9 м2, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської Ірини Валентинівни, індексний номер 50456027 від 24.12.2019 (номер запису про іпотеку 34858730) - про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- скасувати державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 30441773) загальною площею 749,9 м2, з моменту її вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 (номери запису про право власності 34609878 та 34609788) загальною площею 749,9 м2 - з моменту її вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність записів про право власності Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на нерухоме майно за №5816449 від 28.05.2014, здійсненого на підставі рішення №13381877 від 28.05.2014 (нежитлове приміщення №116), на нерухоме майно за №5818811 від 28.05.2014, здійсненого на підставі рішення №13386784 від 28.05.2014 (нежитлове приміщення №123), на нерухоме майно за №5817870 від 28.05.2014, здійсненого на підставі рішення №13384951 від 28.05.2014 (нежитлове приміщення №118), на нерухоме майно за №459856 від 06.03.2013, здійсненого на підставі рішення №1157021 від 26.03.2013 (квартира АДРЕСА_2) - з моменту їх вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

При цьому, у вказаній заяві позивач також просить залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" та Фізичну особу ОСОБА_3 .

02.03.2021 через відділ діловодства суду надійшли пояснення від Міністерства юстиції України, в яких заперечує проти позову з підстав того, в позовній заяві не наведено жодного порушення проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результати торгів, виданих на їх підставі актів та свідоцтв, а також порушень законних прав позивача, тоді як судами під час розгляду справи №910/17727/18 вже надавалася оцінка результатам прилюдних торгів, які відбулися 09.11.2018 та відповідно виданим за результатами актам про реалізацію предмета іпотеки, правомірність свідоцтва про право власності і жодних порушень при проведенні торгів судом встановлено не було. При цьому, Міністерство зауважує на тому, що вказані вимоги є похідними від основної вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за якою вже наявне судове рішення про відмову в позові, що набрало законної сили, а тому основна вимога не підлягає задоволенню та розгляду.

В судовому засіданні 02.03.2021 судом було оголошено перерву до 12.03.2021.

03.03.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки позивач, вказуючи на те, що право вимоги виникло у відповідача 01.02.2014, не взяв до уваги того факту, що 29.04.2014 між сторонами була укладена додаткова угода №47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004, згідно якої термін кредиту встановлено до 31.03.2021 та передбачено, що сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15376721,00 євро. Також 30.09.2016 між сторонами була укладена додаткова угода №48 до кредитного договору, якою встановлено графік повернення заборгованості, в тому числі і заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14857932,43 Євро. Необґрунтованими відповідач вважає і доводи позивача щодо відсутності безспірності заборгованості, оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено виключно за тілом кредиту, розмір якого погоджено сторонами в додатковій угоді №48. При цьому, відповідач вважає безпідставним посилання позивача на постанову Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19, оскільки під час розгляду даної справи судом з'ясовувалися лише обставини того чи прийнято рішення третейського суду у спорі, передбаченому третейською угодою, а інші умови договору, зокрема п. 2.1 договору, відповідно до якого умови додаткової угоди №47 розповсюджуються також і на умови договору, що діяли до укладення цієї додаткової угоди не досліджувалися, до того ж Верховний Суд у цій справі виступав як суд апеляційної інстанції у третейській справі, а тому обставини, на які вказує суд у вказаній справі, не носять преюдиціального характеру. Водночас відповідач наголошує на тому, що Північним апеляційним господарським судом у справі №910/7933/16 вже досліджувалися додаткові угоди №47 та №48 і встановлено, що даними угодами сторони встановили нові строки виконання зобов'язань за кредитним договором, а Господарський суд міста Києва в ухвалі від 24.05.2017 у справі №910/8143/16 зазначив, що оскільки сторони уклали додаткову угоду №48 до кредитного договору, якою обумовили нові строки виконання зобов'язань Фірми перед Банком за кредитним договором, то станом на 10.04.2017 строк виконання грошового зобов'язання за кредитним договором ще не настав. Отже, умовам додаткових угод №47 та №48 до кредитного договору у вказаних справах вже була надана правова оцінка, яка надана у господарських справах та щодо осіб, які є учасниками даної справи, а відтак ці обставини не підлягають повторному доказуванню.

09.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача та зауважує на тому, що відповідно до п. 1.1 кредитного договору №252-СВ, в редакції додаткової угоди №46, термін фінансування був встановлений до 31.01.2014, а отже строком/терміном дії кредитного договору був проміжок часу з 04.03.2004 по 31.01.2014, адже саме 31.01.2014 позичальник міг належним чином виконати умови кредитного договору, а 29.04.2014 між сторонами було укладено новий договір, який назвали додаткова угода №47. Позивач наголошує на тому, що даний договір хоч і має назву "додаткова угода", але за своєю суттю є окремим кредитним договором і його метою було рефінансування, тобто отримання нового кредиту на погашення раніше взятої загальної суми фінансування, а не реструктуризація заборгованості шляхом визначення нового графіку погашення заборгованості. Безпідставними позивач вважає і посилання відповідача на судові рішення у справах №910/7933/16 та №910/8143/16, оскільки у справі №910/7933/16 судом було лише наведено позиції сторін спору, однак ним не досліджувався кредитний договір, в редакції додаткової угоди №47, та не надавалась оцінка положенням такого договору як окремо, так і в порівнянні із кредитним договором, в редакції додаткової угоди №26 від 30.03.2007, та з урахуванням додаткової угоди № 46 від 16.12.2013, а у справі №910/8143/16 сторонами були ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "ТММ-Будкомплект", які не є сторонами кредитного договору. При цьому, позивач зауважує на тому, що у справі №910/1580/18 момент виникнення права вимоги визначався виходячи виключно із положень кредитного договору, в редакції додаткової угоди №47 від 29.04.2014, за яким позивач грошові кошти не отримував, а питання закінчення строку фінансування та строку дії кредитного договору, в редакції додаткової угоди №46, не досліджувалось. Разом з цим, позивач наголошує на тому, що, оскільки термін фінансування закінчився 31.01.2014, відповідач безпідставно нараховував та списував у безспірному порядку відсотки за кредитним договором, що свідчить про відсутність безспірності заборгованості, вказаної в оспорюваному виконавчому написі.

В судовому засіданні 12.03.2021 суд, у відповідності до частин 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття заяви позивача про зміну предмета спору, залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" та Фізичну особу ОСОБА_3 , продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 16.04.2021.

Згідно приписів частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 25.06.2019 у справі №924/1473/15.

Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог;4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 25.01.2021 у справі №910/10954/19.

Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі надані докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, а тому така заява підлягає прийняттю судом до розгляду.

При цьому, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Враховуючи предмет та підстави позову, а також те, що заявлені похідні вимоги про визнання недійсними результатів торгів та скасування обтяжень нерухомого майна може вплинути на права та обов'язки Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" та Фізичної особи ОСОБА_3 , які є іпотекодержателями спірного майна, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі вищевказаних осіб у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

17.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких наголошує на тому, що у розділі 11 кредитного договору, з урахуванням змін, які вносилися до нього, сторони погодили, що договір діє до повного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а відтак, оскільки відповідач письмово не повідомляв позивача відповідно до п. 11.11 договору про припинення договору, він діє до повного виконання позивачем своїх зобов'язань і відсутні будь-які підстави вважати, що договір закінчив свій строк дії з закінченням терміну кредиту (фінансування). Також відповідач заперечує проти того, що додаткова угода №47 є новим кредитним договором з метою рефінансування, оскільки даною додатковою угодою було зафіксовано суму заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 та встановлено, що з 29.04.2014 надання кредиту банком не здійснюватиметься, що спростовує доводи позивача про мету даної додаткової угоди - рефінансування. При цьому, відповідач зауважує на тому, що під час розгляду справ №910/7933/16, №910/8143/16, №910/1580/18 судами досліджувалося та встановлювалося саме питання строку повернення кредиту позивачем за кредитним договором №252-СВ, з урахуванням внесених до нього змін, в тому числі додатковими угодами №№47, 48.

29.03.2021 через відділ діловодства суду надійшли пояснення Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост", в яких заперечує проти позову, оскільки існує остаточне рішення суду у справі №910/1580/18, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в тому числі і оспорюваного в даній справі, з підстав того, що обидві умови вчинення виконавчого напису, встановлені статтею 88 Закону України "Про нотаріат": його безспірність та дотримання строку, у межах якого він вчиняється, було дотримано. В той час як аргументація позивача свідчить про спробу здійснити переоцінку обставин вже встановлених судом у справі №910/1580/18, що прямо протирічить принципу остаточності судового рішення. При цьому, третя особа-6 зауважує на тому, що визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не спричиняє правові наслідки у вигляді скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження.

30.03.2021 через відділ діловодства суду надійшли пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія", в яких наголошує на тому, що назва додаткової угоди №47 беззаперечно вказує на те, що вона є саме додатковою угодою до кредитного договору №252-СВ, в п.1 якої сторони погодили викласти договір та додатки до нього у новій редакції, в п.3 встановили, що всі терміни, що використовуються у цій додатковій угоді мають ті ж значення, що й в договорі, а в п.4 угоди встановили, що вона набирає чинності з дати її підписання уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною договору. При цьому, зі змісту самої угоди, яка передбачає, що надання кредиту банком не здійснюватиметься, вбачається неможливість видачі нового кредиту і відповідачем будь-яких доказів, які б свідчили про факт чи намір відповідача видавати новий кредит позивачу, надано не було, що спростовує доводи позивача про мету укладення даної додаткової угоди з метою рефінансування. Третя особа-1, за аналізом умов кредитного договору та укладених до нього додаткових угод, зауважує на тому, що закріплені у договорі терміни підлягають застосуванню у значеннях, визначених домовленостями сторін, що знайшло своє відображення у кредитному договорі; строк дії договору та строк виконання зобов'язання у кредитному договорі не збігаються; зміни до кредитного договору оформлені додатковими угодами у належній формі та уповноваженими особами і складають із кредитним договором єдине ціле, а сам факт наявності додаткових угод та їх зміст вказують на збереження чинності кредитного договору для сторін та досягнення домовленостей щодо зміни окремих умов виникнення зобов'язання та про триваючий характер відносин, тоді як доводи позивача ґрунтуються на довільному тлумаченні умов кредитного договору та додаткових угод до нього. Разом з цим, третя особа-1 наголошує на тому, що наявність остаточного рішення суду у справі №910/1580/18, яким було відмовлено у позові про визнання виконавчого напису №7858, вчиненого 20.12.2017, таким, що не підлягає виконанню, є підтвердженням того, що обидві умови вчинення виконавчого напису, закріплені у статті 88 Закону України "Про нотаріат" було дотримано, про що свідчить зміст мотивувальної та резолютивної частин постанови Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/1580/18.

07.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові заперечення на пояснення третьої особи-1, в яких зазначає, що зі змісту положень пункту 1.1 та 1.3 додаткової угоди №47, які визначають, що банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 15376721,00 євро та терміном кредиту до 31.03.2021, а сума заборгованості за кредитом на 29.04.2021 становить 15376721,00 євро, вбачається мета укладення такого договору-рефінансування, тобто отримання нового кредиту на погашення раніше взятої загальної суми фінансування, а не реструктуризація попередньої заборгованості. При цьому, позивач наголошує на тому, що умовами кредитного договору, в редакції додаткової угоди №46 від 16.12.2013, сторони окремо не визначили строку дії договору, але погодили строк фінансування (кредитування), а також термін виконання зобов'язань позичальника з повернення кредитних коштів. Також позивач наголошує на тому, що у справі №910/1580/18 момент виникнення права вимоги визначався виходячи виключно із положень кредитного договору, в редакції додаткової угоди №47 від 29.04.2014, за яким позивач грошові кошти не отримував, а питання закінчення строку фінансування та строку дії кредитного договору, в редакції додаткової угоди №46 не досліджувалось.

В судовому засіданні 16.04.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 11.05.2021.

В судовому засіданні 11.05.2021 представники позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити; представники відповідача та третьої особи 1, 5 заперечили проти позову, просили відмовити у його задоволенні. В свою чергу, треті особи 2, 3, 4, 6, 7 явку своїх повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на належну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що треті особи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що треті особи були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомили суду про причини неявки, а третя особа-6 у своїх поясненнях просила розгляд справи проводити за її відсутності, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 11.05.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, які приймали участь під час розгляду справи по суті, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна" (правонаступником якого наразі є Акціонерне товариство "Альфа-Банк") (Банк) та Фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю (позичальник) укладено кредитний договір №252-СВ (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою кредиту 3200000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і терміном кредиту до 04.03.2005.

Пунктом 1.2 договору визначено, що кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника (придбання будівельних матеріалів та обладнання).

З моменту укладення Кредитного договору сторонами до нього неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.

Зокрема, 30.03.2007 сторони уклали додаткову угоду №26 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004, якою домовилися викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.

Пунктом ІІ.ІІ встановлено, що ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання уповноваженими представниками обох сторін та є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 1.1, 1.2 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 (додаток до додаткової угоди №26), Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 12000000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і з терміном фінансування до 30 квітня 2008 року. Фінансування надається з метою фінансування обігових коштів позичальника, а саме: на придбання будівельних матеріалів обладнання, запасних частин, інструментів, оплату підрядних та субпідрядних будівельно-монтажних робіт/послуг, а також на інші цілі (в тому числі інвестиційного характеру) попередньо погоджені з банком.

Зміни та доповнення до цього договору є чинними та невід'ємною частиною договору, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані уповноваженими особами обох сторін, якщо інше не передбачено договором (п. 11.8).

22.11.2007 сторони уклали додаткову угоду №29, якою, зокрема, п. 1.1 кредитного договору, в новій редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 20000000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і з терміном фінансування до 30 листопада 2008 року".

28.11.2008 сторони уклали додаткову угоду №31, якою, зокрема, п. 1.1 кредитного договору, в новій редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 20000000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і з терміном фінансування до 12 грудня 2008 року".

04.12.2008 сторони уклали додаткову угоду №32, якою, зокрема, п. 1.1 кредитного договору, в новій редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 17204000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і з терміном фінансування до 30 листопада 2011 року".

30.11.2010 сторони уклали додаткову угоду №37, якою, зокрема, п. 1.1 кредитного договору, в новій редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 16171977, 00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і з терміном фінансування до 31 грудня 2012 року".

22.02.2013 сторони уклали додаткову угоду №43, якою, зокрема, п. 1.1 кредитного договору, в новій редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15416721,00 Євро з можливістю отримувати Євро і з терміном фінансування до 30 червня 2013 року".

27.06.2013 сторони уклали додаткову угоду №44, якою, зокрема, п. 1.1 кредитного договору, в новій редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном фінансування до 31 липня 2013 року".

16.12.2013 сторони уклали додаткову угоду №46, якою, зокрема, п. 1.1 кредитного договору, в новій редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном фінансування до 31 січня 2014 року".

29.04.2014 сторони уклали додаткову угоду №47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007, якою погодили викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.

Пунктами 3 та 4 додаткової угоди сторонами узгоджено, що всі терміни, що використовуються у цій додатковій угоді, мають ті ж значення, що й в договорі і що ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання уповноваженими представниками обох сторін та є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 1.1, 1.2 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47), Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро та з терміном кредиту до 31 березня 2021 року. Кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника, а саме: на придбання будівельних матеріалів обладнання, запасних частин, інструментів, оплату підрядних та субпідрядних будівельно-монтажних робіт/послуг, а також на інші цілі (в тому числі інвестиційного характеру), попередньо погоджені з банком.

Пунктом 1.3 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47) встановлено, що сума заборгованості за кредитом станом на 29 квітня 2014 становить 15376721,00 Євро.

При цьому, в розділі 2 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47), сторонами визначено, що надання часток банком здійснювалося відповідно до умов, що передбачені положеннями договору, що діяли на момент видачі відповідних часток. Починаючи з 29 квітня 2014 року надання кредиту банком не здійснюватиметься.

У пункті 3.2 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47) сторонами погоджено графік погашення суми кредиту, а в пункті 10.6 встановлено, що зміни та доповнення до цього договору є чинними та невід'ємною частиною договору, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані уповноваженими особами позичальника та банку, за винятком заяв та повідомлення, що можуть бути підписані уповноваженими особами позичальника та банку засобами дистанційного обслуговування, якщо інше не передбачено договором.

30.09.2016 сторони уклали додаткову угоду №48 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014, якою домовились встановити новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), виклавши його у п. 4 вказаної додаткової угоди.

При цьому, в пункті 2 додаткової угоди сторони підтвердили, що на 9 год. 00 хв. дня підписання даної додаткової угоди розмір заборгованості позичальника за кредитним договором становить 15599248,20 Євро, що включає прострочену заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14857932,43 Євро та проценти в сумі 741315,77 Євро.

В забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004 (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього надалі - кредитний договір) з повернення тіла кредиту та сплати процентів, 04.03.2004 між сторонами був укладений договір застави, який в подальшому з урахуванням змін та доповнень був перейменований на Іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого позивачем в першочергову іпотеку Банку з найвищим пріоритетом обтяження були передані квартира АДРЕСА_4, що складається з 6 кімнат, загальною площею 359,3 кв.м, жилою площею 122,60 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_2, що складається із 8 кімнат, загальною площею 749,90 кв.м, жилою площею 358,90 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення №116, площею 1414,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення №118, площею 71,0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення №123, площею 72,6 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

За умовами вказаного Іпотечного договору передбачено, зокрема, право Банку у разі невиконання Фірмою своїх зобов'язань за Кредитним договором звернути стягнення на предмети іпотеки.

Враховуючи, що позивачем не було виконано належним чином свої зобов'язання за кредитним договором №252-СВ, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, як до позичальника та іпотекодавця, з вимогою про усунення порушення забезпеченого зобов'язання, в якій просило повернути банку прострочену заборгованість за кредитним договором.

Однак, зазначена вимога не була задоволена Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю, у зв'язку з чим 20.12.2017 Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича за виконавчим написом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за зверненням Банку вчинено виконавчий напис №7858, згідно якого запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_4 , нежитлове приміщення №116, нежитлове приміщення №118, нежитлове приміщення №123 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, частково задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" виключно щодо заборгованості за тілом кредиту (без врахування заборгованості за відсотками) у розмірі 14857932,43 Євро, що станом на 13.11.2017 становить еквівалент 459147256,92 грн. Строк за яким проводиться стягнення вказано з 31.10.2017 по 13.11.2017.

За вказаним виконавчим написом нотаріуса головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 23.01.2018 було відкрито виконавче провадження №55614130.

В межах вказаного виконавчого провадження, нерухоме майно було реалізоване ДП "Сетам" на електронних торгах 09.11.2018 та 05.12.2018, за результатами яких: власником нежитлового приміщення №116, нежитлового приміщення №118 та нежитлового приміщення №123 стало ТОВ "Транс Індустрія" (третя особа-1) про що свідчать протоколи електронних торгів №368626, №368627, №368628 від 09.11.2018, акти державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №55614130/8, №55614130/8-1, №55614130/8-2 від 13.11.2018 та свідоцтва про право власності від 12.12.2018, зареєстровані за №9377, №9375, №9376; власником квартири АДРЕСА_2 стало АТ "Укрсоцбанк", про що свідчать протокол електронних торгів №373918 від 05.12.2018, акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №55614130/8 від 20.02.2019 та свідоцтво про право власності від 20.02.2019, зареєстроване за АДРЕСА_2.

В подальшому право власності на квартиру АДРЕСА_2 перейшло до ОСОБА_1 (третьої особи-4) та ОСОБА_2 (третьої особи-5), про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відображені в інформаційній довідці від 03.04.2020 №206043335 та не заперечується сторонами.

Водночас ТОВ "Транс Індустрія" передало в іпотеку Акціонерному товариству "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" нежитлові приміщення №116, №118 та №123, а ОСОБА_1 передав свою частину квартири АДРЕСА_2 в іпотеку ОСОБА_3 , про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відображені в інформаційних довідках від 26.02.2021 №246145846, №246143367, №246142699, №246215460 та не заперечується сторонами.

Спір у даній справі виник у зв'язку із оспоренням позивачем законності вчиненого за зверненням Банку виконавчого напису №7858 від 20.12.2017 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно і правомірності подальшої реалізації такого майна на прилюдних торгах та передачі його в іпотеку.

Так, звертаючись з даним позовом позивач посилається на те, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом з порушенням приписів статей 87-88 Закону України "Про нотаріат", оскільки відповідач пропустив встановлений строк звернення за вчиненням виконавчого напису, який сплив 01.02.2015, а сума заборгованості, вказана у виконавчому написі, не є безспірною. Позивач вказує на те, що право вимоги виникло у відповідача 01.02.2014р., на наступний день після закінчення строку фінансування, визначеного у п.1.1 Кредитного договору від 04.03.2004 року, в редакції додаткової угоди №46 від 16.12.2013, так як, за твердженням позивача, 29.04.2014 між сторонами було укладено новий договір під назвою додаткова угода №47, метою якого було рефінансування, а не реструктуризація заборгованості. Втім, за вчиненням виконавчого напису Банк звернувся лише в грудні 2017 року, тобто з пропуском встановленого ст. 88 Закону України "Про нотаріат" строку. При цьому, оскільки, на думку позивача, строк фінансування закінчився 31.01.2014, Банк неправомірно після 31.01.2014 нараховував відсотки по кредиту і відповідно безпідставно зарахував кошти направлені на погашення заборгованості за кредитним договором в період з 31.01.2014 по 15.02.2017 в сумі 2439988,18 Євро як сплата відсотків, що вплинуло на розмір заборгованості за кредитом.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до такого висновку.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 18 Цивільного кодексу України визначено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 90 Закону України "Про нотаріат" та ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий напис є виконавчим документом, а стягнення за ним провадиться в порядку, встановленому законодавством для виконання судових рішень.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що право власності особи може бути припинено на підставі виконавчого напису нотаріуса, вчиненого у відповідності до вимог законодавства.

Таким чином, передаючи майно в іпотеку, його власник розуміє можливість втрати свого права власності на таке майно в порядку та спосіб, передбаченими законом та відповідним договором, зокрема на підставі звернення стягнення шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат").

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Статтею 87 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису) визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

За приписами ст. 89 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису) у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

При цьому, відповідно до п. 1 "Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 (надалі - Перелік) на підставі виконавчих написів нотаріусів для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що обов'язковою умовою вчинення виконавчого напису є дотримання строку вчинення виконавчого напису та подання документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

Як встановлено судом, 04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна" (правонаступником якого наразі є Акціонерне товариство "Альфа-Банк") (Банк) та Фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю (позичальник) укладено кредитний договір №252-СВ (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою кредиту 3200000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і терміном кредиту до 04.03.2005.

Згідно п. 1.1 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 (додаток до додаткової угоди №26), з урахуванням змін внесених додатковою угодою №44, Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном фінансування до 31 липня 2013 року.

В подальшому, 29.04.2014 сторони уклали додаткову угоду №47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007, якою погодили викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Системний аналіз правовідносин, які склались між сторонами щодо умов, порядку та строків повернення кредиту, отриманого за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004, з урахуванням неодноразових змін до нього, та з огляду на зміст умов додаткової угоди №47, яка, як визначили самі сторони, підписуючи її без будь-яких зауважень, є невід'ємною частиною договору, свідчить, що 29.04.2014 між сторонами було укладено саме Додаткову угоду №47 до Кредитного договору, якою сторони за взаємною домовленістю встановили новий строк (продовжили) повернення кредиту (кредитування) до 31.03.2018 шляхом викладення кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, посилання позивача на те, що 29.04.2014 між сторонами було укладено не Додаткову угоду №47 до Кредитного договору, а новий договір, суд вважає помилковими, оскільки зі змісту даної додаткової угоди вбачається, що вона є невід'ємною частиною Кредитного договору, про що сторони зауважили в самій додатковій угоді, та укладена з метою реструктуризації заборгованості, що виникла за Кредитним договором, а не з метою рефінансування, тобто отримання нового кредиту.

Так, реструктуризація кредиту - це спосіб зменшити кредитне навантаження шляхом зміни умов чинного кредитного договору, тобто метою реструктуризації є зміна вже чинного кредитного договору: суми кредиту, його терміну, процентної ставки та інших істотних умов з метою полегшення для позичальника процесу обслуговування боргу, тоді як рефінансування кредиту (перекредитування) - це процедура, при якій позичальник оформляє новий кредит в банку з метою погашення попереднього кредиту, тобто метою рефінансування є отримання грошових коштів за новим кредитним договором для погашення зобов'язань за їх рахунок іншого кредитного зобов'язання.

В пункті 2.2 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47) сторонами було узгоджено, що починаючи з 29 квітня 2014 року надання кредиту банком не здійснюватиметься і позивач під час розгляду справи підтвердив, що жодних коштів за додатковою угодою №47 не отримував, що спростовує його доводи про те, що метою укладення додаткової угоди №47 було саме рефінансування.

З огляду на вищевикладене, та виходячи зі змісту додаткової угоди №47 від 29.04.2014, якою кредитний договір №252-СВ від 04.03.2004 викладено в новій редакції, суд дійшов висновку, що додаткова угода №47 до договору була спрямована саме на реструктуризацію боргу позивача перед відповідачем шляхом продовження строку кредитування (повернення кредиту) до 31.03.2018.

В подальшому, додатковою угодою №48 від 30.09.2016 сторони погодили новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), а також зафіксували розмір основної заборгованості (по тілу кредиту) в сумі 14 857 932,43 Євро.

Водночас суд зауважує, що умови Додаткових угод №47 та № 48 до Кредитного договору вже були предметом дослідження в інших справах.

Зокрема, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та припиняючи провадження у справі №910/7933/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі на квартиру АДРЕСА_2 та нежитлові приміщення №116, №118 та №123, Київський апеляційний господарський суд у постанові від 04.10.2016, яка набрала законної сили, прийняв до уваги посилання сторін, що 29.04.2014 між ними з метою проведення реструктуризації заборгованості Фірми було укладено Додаткову угоду №47 до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2014, якою викладено умови Кредитного договору у новій редакції, зокрема, обумовлені нові строки виконання грошових зобов'язань Фірми перед Банком за Кредитним договором, які на момент розгляду справи ще не наступили.

Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю під час розгляду даної справи, предметом дослідження якої було, в тому числі, питання настання строку повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2014, з урахуванням внесених змін до нього, не заперечувала того факту, що додаткова угода №47 є невід'ємною частиною кредитного договору, якою продовжено строк повернення кредиту до 31.03.2018.

При цьому, як встановлено судом під час розгляду справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/1580/18 за позовами Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, зокрема, й щодо виконавчого напису №7858.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі №910/1580/18 позовні вимоги було задоволено.

В той же час, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 06.11.2018, вказане рішення суду скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за умовами додаткової угоди № 48 позивач-1 (Фірма "Т.М.М." - ТОВ) був зобов'язаний повернути частину кредиту в розмірі 1 125 000,00 Євро в строк до 30.09.2017, однак не виконав цього зобов'язання, а з виписки по рахунку, з листа № 564/11-д/в від 14.11.2017 та зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем-1 визнається факт прострочення ним виконання зобов'язання з повернення кредиту на суму 1 125 000,00 Євро. З огляду на вказані обставини, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, дійшов висновку про те, що у зв'язку з простроченням боржника банк набув право на дострокове повернення кредиту, яким скористався, надіславши боржнику 30.10.2017 вимогу про повне дострокове погашення боргу, яка була отримана позивачем-1 31.10.2017, а тому право вимоги на повне дострокове повернення усього тіла кредиту виникло у банку 31.10.2017.

Відтак, враховуючи, що додаткова угода №47, якою кредитний договір №252-СВ від 04.03.2014 викладено в новій редакції, є невід'ємною частиною вказаного кредитного договору, а не новим кредитним договором, про що зазначено вище, а під час розгляду господарської справи №910/1580/18, у якій брали участь особи, стосовно яких встановлено ці обставини та зважаючи на предмет спору в ній, встановлено, що право вимоги на повне дострокове повернення кредиту Фірмою "Т.М.М." - ТОВ виникло 31.10.2017, і у відповідності до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають повторному доказування у даній справі, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем пропуску Банком встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строку на звернення для вчинення виконавчого напису, який був вчинений 20.12.2017.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19, в якій, на переконання позивача, встановлено, що строк дії укладеного кредитного договору закінчився 31.01.2014, оскільки обставини, на які вказує суд у вказаній справі, не носять преюдиціального характеру для спірних правовідносин сторін у цій справі, так як зроблені Верховним Судом виключно в контексті правомірності передачі спору на розгляд Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України".

Так, предметом розгляду у справі №873/41/19, в якій Верховний Суд у відповідності до приписів статті 25 Господарського процесуального кодексу України виступав як суд апеляційної інстанції, була заява фірми "ТММ" - товариства з обмеженою відповідальністю про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" від 01.04.2019 у третейській справі № 06/19 за позовом Банку до Фірми про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 04.03.2004 №252-СВ, з підстав того, що оскаржуване рішення третейського суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, так як склад третейського суду, яким прийнято рішення у третейській справі №06/19, не відповідав вимогам закону.

За приписами ч. 7, 8 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

За змістом частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили.

Відтак, враховуючи визначені приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які набувають ознак преюдиційності та зважаючи на те, що повноваження суду під час оскарження рішень третейського суду (як першої, так і апеляційної інстанції) обмежуються вимогами ст. 350 ГПК України, і Верховний Суд у справі № 873/41/19 з'ясовував лише обставини того, чи прийнято рішення третейського суду у спорі, передбаченому третейською угодою, посилання позивача на те, що Верховним Судом встановлено преюдиційні обставини у справі № 873/41/19 є помилковим.

Висновки Верховного Суду, зроблені у справі №873/41/19 під час розгляду заяви позивача у даній справі про скасування рішення третейського суду, не мають преюдиціального значення для розгляду даної справи, оскільки є лише оцінкою суду умов Кредитного договору в контексті правомірності передачі спору на розгляд третейського суду.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.12.2020 у справі №910/6753/20 та від 08.12.2020 у справі №910/7013/20, в яких касаційний суд визнав помилковими посилання на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 14.04.2020 у справі № 873/41/19, оскільки "обставини, на які вказує суд у тій справі, не носять преюдиціального характеру для спірних правовідносин сторін у цій справі, ... зазначені обставини підлягають встановленню під час розгляду справи по суті".

З огляду на вищевикладене та враховуючи умови додаткових угод №47 та №48 до кредитного договору, якими строк кредитування було подовжено до 31.03.2018 і які є невід'ємними частинами кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004, доводи позивача про те, що Банк звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису поза межами строку встановленого законом не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та є безпідставними.

Відхиляє суд і доводи позивача про те, що сума заборгованості, яка вказана у виконавчому написі, не є безспірною, оскільки з урахуванням проведених позичальником погашень, заборгованість за кредитним договором по тілу кредиту станом на 13.11.2017 становить 12417944,25 Євро, а не як зазначено у виконавчому написі - 14857932,43 Євро. У позовній заяві позивач зазначає, що за його розрахунком, загальна сума коштів направлених з 31.01.2014 по 15.02.2017 на погашення заборгованості за кредитним договором становить 2439988,18 Євро, втім, означена сума неправомірно зарахована Банком, як сплата відсотків, всупереч тому, що була фактично оплатою по тілу кредиту.

Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірних зобов'язань боржником.

Судом встановлено, що 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за зверненням Банку вчинено виконавчий напис №7858, згідно якого запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки на користь Банку та запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, частково задовольнити вимоги Банку виключно щодо заборгованості за тілом кредиту (без врахування заборгованості за відсотками) у розмірі 14857932,43 Євро, що станом на 13.11.2017 становить еквівалент 459147256,92 грн. Строк за яким проводиться стягнення вказано з 31.10.2017 по 13.11.2017.

Як вже зазначалось судом, з урахуванням положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат", обов'язковою умовою заборгованості, на погашення якої вчиняється виконавчий напис, є її відповідність критерію "безспірності".

Статтею 87 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису) визначено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

Відповідно до п. 1 "Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 (надалі - Перелік) для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Згідно п. 1-1 Переліку, іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", що діяла на момент вчинення спірного виконавчого напису, внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до пункту 2 яких доповнено перелік стягненням заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин - кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

З системного аналізу наведених вище приписів слідує, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити, зокрема, чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який ідеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання.

При цьому, хоча безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №910/15718/16, від 04.05.2018 у справі №910/385/16, від 02.05.2018 у справі №910/3031/17, від 11.04.2018 у справі №910/8005/17, від 05.07.2017 у справі №754/9711/14-ц.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Як зазначалося вище, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/1580/18 за позовами Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, зокрема, й щодо виконавчого напису №7858, в тому числі з підстав відсутності безспірності заборгованості щодо якої вчинено виконавчий напис.

Під час розгляду справи №910/1580/18 судом апеляційної інстанції у постанові від 26.06.2018, з яким погодився і Верховний Суд у постанові від 06.11.2018, було встановлено, що Банком при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, зокрема: кредитний договір з усіма додатками; договори застави та іпотеки зі змінами та доповненнями по кожному об'єкту; копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (а також докази їх отримання адресатами); розрахункові документи про надання послуг поштового зв'язку та описи вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; довідка про ненадходження платежу та виписки по рахунку, що підтверджують надання кредитних коштів, а згідно наданих Банком виписок вбачається, що сума основного боргу (тіла кредиту) становить саме 14857932,43 Євро.

При цьому, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що надані стягувачем нотаріусу документи підтверджували безспірність заборгованості, свідчать про те, що позивачі визнавали наявність у них заборгованості по тілу кредиту в сумі, яка була стягнута шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за спірними виконавчими написами, а позивачі у встановленому процесуальним законом порядку не спростували належними і допустимими доказами, що сума заборгованості перед банком за кредитним договором станом на дату вчинення нотаріусом оспорюваних виконавчих написів була іншою ніж та, яка запропонована у ньому до стягнення, не надали ні власного контррозрахунку суми заборгованості по тілу кредиту, ні доказів погашення існуючої заборгованості.

Отже, за наслідками розгляду справи №910/1580/18, яка має тотожний із даною справою склад сторін та предмет позову, було ухвалено остаточне судове рішення, згідно з яким позовні вимоги Фірми до Банку про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у тому числі виконавчого напису №7858 від 20.12.2017, були визнані необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, суди дійшли висновку, що спірні виконавчі написи вчинено з дотриманням норм чинного законодавства.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні суду, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (вказану правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).

Таким чином, судове рішення у господарській справі №910/1580/18 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.

У розумінні положень ч. 4 ст. 75 ГПК України однією із цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, уникнення можливості різних висновків і тлумачень щодо наявних між сторонами обставин і правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності (п. 47 постанови Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 43/75-15/7-б).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Надання протилежних висновків в іншій справі щодо одних й тих же обставин суперечить одному з основних елементів верховенства права - принципу юридичної визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (постанова Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/11470/18).

Отже, ті обставини, що Банком при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, і сума основного боргу (тіла кредиту) за Кредитним договором становить саме 14857932,43 Євро, а також обставини щодо законності виконавчого напису №7858 від 20.12.2017 і дотримання Банком строків звернення за отриманням виконавчого напису, визнаються судом преюдиційними та такими, що не підлягають повторному доведенню у даній справі, в якій беруть участь особи стосовно яких встановлено ці обставини.

Разом з цим, судом враховано, що сторонами було підписано Додаткову угоду №48 до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004, в якій узгодили розмір основної заборгованості позичальника в сумі саме 14857932,43 Євро. Отже, у додатковій угоді до Кредитного договору, підписаній повноважними представниками позичальника та кредитодавця без будь-яких зауважень, сторони чітко зафіксували суму грошових зобов'язань Фірми перед Банком за Кредитним договором станом на момент укладення такої угоди.

Положення договору, які містять відомості щодо розрахунків між сторонами, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), а тому такі положення договору відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України (подібний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18).

При цьому, у листі №564/11-д/в від 14.11.2017 позивач фактично визнав суму основного боргу (по тілу кредиту) в розмірі 14857932,43 Євро та просив здійснити реструктуризацію боргу і звернути стягнення на частину нерухомого майна, що належить їй на праві власності.

Відповідно до доктрини venire contra factum proprium, яка базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium", ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі даної доктрини знаходиться принцип добросовісності. Добросовісність учасників цивільних правовідносин означає, що їх дії повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

В даному випадку, позивач самостійно підписав Додаткову угоду №48 до Кредитного договору, в якій визнав існування у нього заборгованості за Кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004 в сумі 14857932,43 Євро і в листі №564/11-д/в від 14.11.2017, зазначаючи про наявність заборгованості по тілу кредиту в розмірі 14857932,43 Євро, не висловлював жодних заперечень, в тому числі, щодо правомірності зарахування Банком сплачених за період з 31.01.2014 по 15.02.2017 коштів в сумі 2439988,18 Євро, як сплата відсотків.

Водночас, суд відхиляє посилання позивача на неправомірність нарахування відсотків та зарахування сплачених коштів на їх погашення, оскільки згідно п. 1.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 47) Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 15376721,00 Євро та з терміном кредиту до 31.03.2018 року (включно) і відповідач здійснював погашення заборгованості за договором у відповідності до умов договору в редакції додаткової угоди № 48 до договору, а саме, п. 6.4, яким сторони добровільно погодили, що спочатку здійснюється погашення заборгованості саме за відсотками (простроченими відсотками) і тільки після погашення такої заборгованості - за тілом кредиту.

Слід зауважити і на тому, що закінчення терміну фінансування не є доказом настання строку виконання зобов'язань за договором за наявності наступних додаткових угод, зокрема, додаткової угоди №47 та №48 до договору, які були укладені після цього і встановлено нові строки повернення кредитних коштів.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, виклавши її у постанові від 07.09.2020 у справі №904/1080/19. Зокрема, Верховний Суд зазначив: "...укладаючи додатковий договір до кредитного договору та погоджуючи Графік платежів, що є додатком до додаткового договору, сторони змінили термін остаточного виконання основного зобов'язання та встановили строки його виконання, а враховуючи те, що зазначений додатковий договір був укладений після направлення Банком вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитними договором, то суди попередніх інстанцій правильно не взяли цю досудову вимогу до уваги в якості доказу зміни строку виконання зобов'язань за кредитним договором...".

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази визнання позивачем боргу у заявленому Банком розмірі і позивач у встановленому процесуальним законом порядку не спростував належними і допустимими доказами, що сума заборгованості перед Банком за Кредитним договором по тілу кредиту станом на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою ніж та, яка запропонована у ньому до стягнення, мотиви позивача щодо формальної незгоди з розміром заборгованості та посилання на неправомірне зарахування Банком коштів в рахунок сплати відсотків, а не по тілу кредиту, не приймаються судом як відсутність ознаки "безспірності" вимог Банку.

Відповідно до статей 13, 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, закріплений в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позаяк, під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, що спірний виконавчий напис №7858 був вчинений в порушення норм чинного законодавства, а обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом є недоведеними та не узгоджуються з приписами чинного законодавства і матеріалами справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання виконавчого напису №7858 від 20.12.2017 таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованою, не підтвердженою вірогідними засобами доказування, а відтак задоволенню не підлягає. Відповідно, вимоги про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, актів про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно, та вимоги про скасування державної реєстрації права власності щодо спірного майна, державної реєстрації іпотеки на нерухоме майно та державної реєстрації обтяжень нежитлових приміщень та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності позивача на нерухоме майно, які були заявлені позивачем лише як похідні від вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яка задоволенню не підлягає, також не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд відзначає, що строк позовної давності, як спосіб захисту порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає, оскільки суд відмовляє в позові по суті у зв'язку з недоведеністю позовних вимог і питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 129, 202, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними результатів прилюдних торгів, актів про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтв, скасування державної реєстрації, а також відновлення чинності записів відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 27.05.2021.

Суддя Т.В. Васильченко

Попередній документ

97217178

Наступний документ

97217180

Інформація про рішення:

№ рішення:	97217179
№ справи:	910/6567/20
Дата рішення:	11.05.2021
Дата публікації:	31.05.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; спонукання виконати або припинити певні дії

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до суду касаційної інстанції (23.01.2023)
Дата надходження:	12.05.2020
Предмет позову:	про зобов'язання вчинити дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (43)

17.05.2026 17:41	Північний апеляційний господарський суд
17.05.2026 17:41	Північний апеляційний господарський суд
17.05.2026 17:41	Північний апеляційний господарський суд
17.05.2026 17:41	Північний апеляційний господарський суд
17.05.2026 17:41	Північний апеляційний господарський суд
17.05.2026 17:41	Північний апеляційний господарський суд
17.05.2026 17:41	Північний апеляційний господарський суд
17.05.2026 17:41	Північний апеляційний господарський суд
25.06.2020 10:00	Господарський суд міста Києва
16.07.2020 15:20	Господарський суд міста Києва
29.07.2020 13:50	Північний апеляційний господарський суд
10.09.2020 10:00	Господарський суд міста Києва
01.10.2020 12:20	Господарський суд міста Києва
01.10.2020 13:30	Касаційний господарський суд
08.10.2020 12:40	Касаційний господарський суд
15.10.2020 13:20	Касаційний господарський суд
12.11.2020 14:00	Касаційний господарський суд
24.11.2020 16:15	Касаційний господарський суд
08.12.2020 16:15	Касаційний господарський суд
14.01.2021 12:30	Касаційний господарський суд
02.03.2021 15:00	Господарський суд міста Києва
12.03.2021 15:15	Господарський суд міста Києва
16.04.2021 14:00	Господарський суд міста Києва
21.04.2021 14:00	Північний апеляційний господарський суд
11.05.2021 16:30	Господарський суд міста Києва
02.06.2021 14:20	Північний апеляційний господарський суд
17.06.2021 10:20	Північний апеляційний господарський суд
05.07.2021 12:00	Північний апеляційний господарський суд
27.07.2021 10:30	Північний апеляційний господарський суд
14.09.2021 11:30	Північний апеляційний господарський суд
19.10.2021 15:15	Північний апеляційний господарський суд
16.11.2021 11:30	Північний апеляційний господарський суд
30.11.2021 14:15	Північний апеляційний господарський суд
07.12.2021 13:15	Північний апеляційний господарський суд
26.01.2022 12:20	Північний апеляційний господарський суд
30.03.2022 16:15	Касаційний господарський суд
25.08.2022 10:00	Касаційний господарський суд
08.09.2022 11:40	Касаційний господарський суд
27.09.2022 10:30	Касаційний господарський суд
11.10.2022 16:30	Касаційний господарський суд
25.10.2022 16:30	Касаційний господарський суд
21.12.2022 16:30	Касаційний господарський суд
15.02.2023 17:00	Касаційний господарський суд