Справа № 240/16167/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
27 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому просив:
-визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
-зобов'язати ГУ ПФУ в Житомирській області призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 29.08.2020.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 по досягненню 54 років 6 місяців звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку, встановленого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на 5 років, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За результатами розгляду заяви, відповідач листом від 27.08.2020 № 0600-0329-8/43990 повідомив позивачку про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, посилаючись на те, що остання постійно не проживала та не працювала 4 роки з моменту аварії до 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю.
При цьому, в листі зазначено, що довідка від 14.07.2020 №3225, видана Олевською міськрадою, в якій вказано, що ОСОБА_1 постійно з 26.04.1986 року проживає у зоні посиленого радіологічного контролю не може бути взята до уваги, оскільки згідно записів у трудовій книжці останньої вбачається, що вона в період з 29.09.1986 по 17.03.1992 працювала в м.Надим Ямало-Ненецького автономного округу.
Не погоджуючись з вказаної відмовою позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Ч.2 ст.19 Конституції України врегульовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статті 9 вказаного Закону встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС- громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В свою чергу, пунктом 4 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорія 4 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років
У частині третій статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" закріплено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Так, за змістом вказаної статті призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років,-зменшення віку передбачено - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
За приписами статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" унормовано, що заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Водночас законодавець встановив перелік документів, що подаються до органу пенсійного фонду для призначення пенсії особі, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
У статті 65 Закону № 796-XII закріплено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення-органами місцевого самоврядування. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи є посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Так, з матеріалів справи з'ясовано, що ОСОБА_1 згідно дубліката посвідчення Серія НОМЕР_1 від 27.02.2009, має статус особи, яка постійно проживає або постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4).
В свою чергу, постановою правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно абзацу дев'ятого підпункту 5 пункту 2.1 Порядку N 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком, окрім іншого, додається довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Як вбачається із матеріалів справи, позивачкою окрім посвідчення Серія НОМЕР_1 від 27.02.2009 подано до органу пенсійного фонду довідку №3225 від 14.07.2020, видану Олевською міською радою, згідно якої остання постійно прописана та проживає за адресою АДРЕСА_1 , з 26.04.1986 по даний час.
Однак, згідно запису на сторінці 11 у паспорті Серії ВМ 972914, виданому на ім'я ОСОБА_1 місце реєстрації за адресою АДРЕСА_1 підтверджується лише з 05.12.2011, оскільки місцем реєстрації останньої з 1983 року зазначена інша адреса- АДРЕСА_2 .
В той же час, згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , остання в період 29.09.1986 по 17.03.1992 працювала в Автобазі №5 тресту "Арктиктрансгазстрой" м. Надим, Ямало-Ненецький автономний округ.
Таким чином, відомості, зазначені у довідці №3225 від 14.07.2020 містять розбіжності із записами, внесеними до паспорта та трудової книжки позивачки.
Відповідно до п.3 ст. 44 Закону N 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
За приписами п.38 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Отже, відповідач, виявивши розбіжності у записах в трудовій книжці із відомостями, що містяться у довідці №3225 від 14.07.2020, мав право перевірити їх.
Так, згідно архівних довідок від 14.02.2020 №№309/С-3013/С, наданих Муніципальним архівним закладом м.Надима та Надимського району на запит ГУ ПФУ в Житомирській області, ОСОБА_1 в період 29.09.1986 по 17.03.1992 працювала в Автобазі №5 тресту "Арктиктрансгазстрой" м.Надим, Ямало-Ненецький автономний округ, що співпадає з записами в трудовій книжці останньої.
Варто зазначити, що записи в трудовій книжці позивачки за період з 29.09.1986 по 17.03.1992 ніким не оскаржувалися та не визнавалися недійсними та підтверджують реальність трудового стажу останньої.
Тобто, вказані записи заперечують ту обставину, що ОСОБА_1 проживала або працювала у зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 року в термін понад чотири роки.
Стосовно доводів апелянтки про те, що ні трудова книжка, ні довідка про періоди роботи не відносяться до документів, які підтверджують чи спростовують періоди проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні гарантованого добровільного відселення, колегія зауважує, що згідно принципів адміністративного судочинства, суд з метою об'єктивного та належного розгляду справи, повинен з'ясувати всі обставини справи та надати оцінку наявним у справі доказам в сукупності.
Колегія суддів в рамках розгляду даної справи не може надавати оцінку правомірності видачі позивачці посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" Серія НОМЕР_1 від 27.02.2009. Однак під час апеляційного розгляду справи з'ясовано, що відомості, зазначені в довідці №3225 від 14.07.2020, на яку окрім іншого посилається ОСОБА_1 як на доказ у справі, частково не співпадають з відомостями про місце реєстрації, вказаними у паспорті останньої, а також з записами в трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує трудову діяльність особи. В свою чергу позивачкою не надано ні органу пенсійного фонду, ні суду доказів, які б спростовували інформацію, вказану у вищезазначених документах та підтверджували протилежне.
Таким чином, на підставі наданих позивачкою доказів наразі неможливо встановити наявність чи відсутність у останньої права на призначення пільгової пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років.
В той же час, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлена права на повторне звернення до органу пенсійного фонду з документами, які б спростовували відомості трудової книжки та довідок про період роботи з 29.09.1986 по 17.03.1992.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та вважає їх передчасними.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.