Справа № 640/31780/20 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
26 травня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.,
судді: Беспалов О.О.,
Ключкович В.Ю.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 27.11.2020 ВП63120217, зобов'язання вчинити дії, -
Міністерство внутрішніх справ України звернулось в суд з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 27.11.2020 про накладання штрафу в розмірі 5100,00 грн. у виконавчому провадженні №63120217;
- зобов'язати державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження №6312027 на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року у задоволенні адміністративного позову Міністерства внутрішніх справ України відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що останній не отримував рішення суду, також зазначає, що рішення фактично виконане, про що повідомлено відповідача.
З огляду на зазначене, позивач вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з'ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 травня 2021 року.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.
У судове засідання учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку уповноважених представників не забезпечили та причини їх неявки суду не повідомили.
За наведених обставин, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів ухвала здійснити апеляційний розгляд даної справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 24 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП №63120217 з примусового виконання виконавчого листа №440/2585/20, виданого 20.08.2020року Полтавським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) та Управління МВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 08592276) вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням I групи інвалідності, в порядку та в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції".
Пунктом 2 вказаної постанови зобов'язано боржника (міністерство внутрішніх справи України) виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та невідкладно повідомити державного виконавця з наданням підтверджуючих документів.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 27 листопада 2020 року ВП №63120217 за невиконання без поважних причин рішення накладено на боржника - Міністерство внутрішніх справ України штраф на користь держави в розмірі 5100 грн.
Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Обґрунтовуючи безпідставність та протиправність постанови про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. у виконавчому провадженні №63120217, позивач у позовній заяві вказував на те, що Міністерство внутрішніх справ України не отримувало рішення суду, також зазначав, що рішення фактично виконане, про що було повідомлено відповідача.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що поважних причин, які б унеможливлювали виконання боржником у ВП №63120217 у строки, визначені державним виконавцем, обов'язку покладеного рішенням суду, у ході розгляду справи встановлено не було, а також те, що застосування такого заходу реагування як накладання штрафу на боржника є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій та рішень державного виконавця та відсутність правових підстав для скасування постанови про накладення штрафу від 27.11.2020 у виконавчому провадженні №63120217.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Вимогами статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом №1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 75 вказаного Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії виконавець наступного робочого дня після закінчення строку для добровільного виконання рішення перевіряє його виконання та у випадку якщо рішення за яким було відкрито виконавче провадження не було виконано виносить постанову про накладення на боржника - юридичну особу штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що підставою для прийняття рішення про накладення штрафу за невиконання судового рішення є невиконання такого рішення виключно за відсутності поважних причин такого невиконання.
Поважними в розумінні наведених норм Закону можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником, та які не залежали від його власного волевиявлення.
Колегія суддів зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому, чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Отже, державний виконавець зобов'язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Поважними в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №127/3770/17 та від 12 грудня 2018 року в справі №821/1568/16.
З матеріалів справи вбачається, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 24 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП №63120217 з примусового виконання виконавчого листа №440/2585/20, виданого 20.08.2020року Полтавським окружним адміністративним судом про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням I групи інвалідності, в порядку та в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції".
Пунктом 2 вказаної постанови зобов'язано боржника (міністерство внутрішніх справи України) виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та невідкладно повідомити державного виконавця з наданням підтверджуючих документів.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлена на адресу сторін виконавчого провадження супровідним листом від 24.09.2020.
На виконання рішення суду боржником Висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 затверджено лише 19 жовтня 2020 року.
Наразі, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України боржником у виконавчому провадження повідомлено лише листом від 27.11.2020року.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що оскаржувану постанову про накладення штрафу державним виконавцем винесено 27.11.2020, тобто після сплину двох місяців з дня відкриття виконавчого провадження, та за відсутності інформації від боржника про фактичне повне виконання ним рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі № 440/2585/20 .
Отже, з урахуванням наведених обставин, а також у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду у встановлений йому строк для виконання, відповідач, відповідно до приписів наведених вище норм законодавства, зобов'язаний був вжити відповідних заходів притягнення боржника до відповідальності.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта щодо неотримання ним рішення Полтавського окружного адміністративного суду, та припущення можливого зупинення його дії, оскільки вказані доводи жодним чином не підтверджено та позивач не заперечує факт своєчасного отримання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, що в даному випадку є вирішальною обставиною для спірних правовідносин і з'ясування питання правомірності оскаржуваної постанови.
Таким чином, апелянтом не наведено жодних поважних причин невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, а тому відповідач мав всі законні підстави та зобов'язаний був застосувати до відповідача штрафні санкції за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством у той час як позивачем не доведено наявності обставин, що виключають адміністративну відповідальність.
Щодо вимог позивача про зобов'язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження №6312027 на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» колегія суддів зазначає, що станом на час прийняття спірної постанови від 27.11.2020 відповідач не був проінформований про фактичне повне виконання рішення з боку МВС України, що, як наслідок, свідчить про наявність у Відділу виконавчої служби підстав для накладання штрафу на боржника з підстав невиконання рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний.
Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про протиправність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та відсутні підстави до його скасування.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 313, 315-316, 321-322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 26.05.2021р.)