21 травня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6493/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року в адміністративній справі №280/6493/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.04.2016 по 31.03.2019 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 29.04.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.03.2019 - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 31.03.2019 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 29.04.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.03.2019 - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період проходження ОСОБА_1 військової служби нарахування індексації грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі. Позивач вважає, що має право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 28.02.2018, виходячи із базового місяця січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.03.2019 - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. З урахуванням наведеного, посилаючись на норми Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення просить задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.03.2019 № 77 звільнений у запас (у зв'язку із закінченням строку контракту).
В період з 29.04.2016 по 31.03.2019 нарахування грошового забезпечення позивача, зокрема індексація грошового забезпечення, проводилося не в повному обсязі.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 25.03.2020, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 в сумі 74 468,76 грн., а також провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.03.2019.
Матеріали справи не містять доказів надання позивачу відповіді на вказану заяву.
ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 31.03.2019 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 29.04.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.03.2019 - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на проведення індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2016 року по 28.02.2018 року включно. При цьому, суд зазначив, що вимоги позивача про визначення базового місяця для проведення індексації, а також фіксованої суми індексації не є спірними у даній справі, оскільки відповідачем не було проведено індексації грошового забезпечення позивача, відтак, вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни,військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до ст. 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення (далі - Закон або ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 ЗУ Про індексацію грошових доходів населення підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов'язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 включно.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.
Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, на момент звернення до суду з даним позовом, мало місце порушення права позивача на проведення самої індексації, оскільки відповідач заперечував, що позивачу має бути проведена індексація грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 включно.
При цьому, відповідачем, до повноважень якого належить проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не розглядалось та не вирішувалось по суті питання про проведення індексації грошового забезпечення позивача, не встановлювалось останнього підвищення посадового окладу позивача (місяць підвищення), та, відповідно, визначення базового місяця для розрахунку суми індексації грошового забезпечення, кількісна зміна тарифних ставок та зазначення кількості базових місяців для здійснення відповідних розрахунків із зазначенням конкретної суми, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (перевищення або не перевищення порогу індексації, встановленого в розмірі 103 %), наявність підстав для іншого базового місяця при проведенні індексації, визначення базового місяця із встановленням конкретних умов для його зазначення та застосування.
Таким чином, право позивача щодо визначення базового місяця, конкретної фіксованої суми для проведення індексації грошового забезпечення не є порушеним на час звернення до суду, а суд при розгляді справи не вправі перебирати на себе повноваження військової частини та самостійно визначати кількісні показники та інші відповідні конкретні умови для проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 включно.
Доводи позивача з приводу наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо встановлення базового місяця проведення індексації та визначення фіксовано суми індексації грошового забезпечення із посиланням на рішення Верховного Суду у справах №200/9297/19-а, №816/1728/16 суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
У відповідності до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Між тим, Верховним Судом у справах, які наводить позивач, не викладено висновків щодо застосування норм права, у справі №200/9297/19-а судом Верховним Судом прийнято не постанову, а ухвалу.
Так, в адміністративній справі №200/9297/19-а Верховним Судом було розглянуто апеляційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції про роз'яснення судового рішення, відповідно в ній не викладались висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права. В свою чергу, в адміністративній справі №816/1728/16 Верховним Судом розглянуто справу за позовом фізичної особи підприємця до управління Держпраці про скасування постанови про накладення штрафу, у зазначеній справі судом було зроблено висновок по суті конкретного спору, який є відмінним від спору, що становить предмет розгляду у даній справі.
Відтак, з огляду на викладене, висновки Верховного Суду у справах №200/9297/19-а, №816/1728/16, на які посилається позивач, не можуть бути враховані судом під час розгляду даної справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивача індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 включно
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року в адміністративній справі №280/6493/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов