27 травня 2021 року м. Дніпросправа № 280/8344/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року (суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області № Ф-13688-49 від 13.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 21030,90 грн. та зобов'язати відповідача видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 21030,90 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 24.06.2010 зареєстрований як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, та перебуває на обліку як платник податків та платник єдиного внеску.
Податковим органом сформовано вимогу № Ф-13688-49 від 13.05.2019 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21030,90 грн. за період 2017-2019 років.
Вказана вимога є предметом оскарження в даній адміністративній справі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Також суд першої інстанції зазначив, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони отримують дохід від здійснення такої незалежної професійної діяльності.
Оскільки позивач не спростовує факту здійснення незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально у 2017-2019 роках, отримання у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально, та факту реєстрації у податковому органі, як особи, яка здійснювалась у формі індивідуальної адвокатської діяльності (самозайнята) за період нарахування відповідачем спірної суми єдиного внеску, підстави для задоволення позову відсутні.
Надаючи оцінку правильності висновків суду першої інстанції, правомірності та обґрунтованості оскаржуваної вимоги, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Верховний Суд, зокрема у постанові від 27.11.2019 в адміністративній справі № 160/3114/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах та зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Суд першої інстанції, як того вимагає принцип офіційного з'ясування, не перевірив всі обставини, що мають значення для справи, не запропонував позивачеві надати додаткові докази задля прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Натомість судом апеляційної інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що позивач протягом 2017-2019 років не отримував доходів від здійснення незалежної професійної діяльності, як адвокат.
Натомість з листопада 2017 року позивач перебуває на посаді голови дисциплінарної палати КДКА Запорізької області, яка сплачує йому компенсацію втрати робочого часу адвоката за участь в адвокатському самоврядуванні та сплачували за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, враховуючи, що позивач є застрахованою особою, за яку єдиний внесок у відповідному періоді був нарахований та сплачений роботодавцем, позивач звільняється від обов'язку по сплаті у цей період єдиного внеску як самозайнята особа.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа № 260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа № 0440/5632/18), від 05 листопада 2020 року (справа № 460/2442/19).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем фактично виконано обов'язок щодо сплати єдиного внеску, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована податковим органом неправомірно.
Належним способом поновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 21030,90 грн.
Судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного його вирішення та ухвалення невірного рішення, яке підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року в адміністративній справі № 280/8344/20 скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області № Ф-13688-49 від 13.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 21030,90 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 21030,90 грн.
Постанова суду набирає законної сили з 27 травня 2021 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 27 травня 2021 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров