27 травня 2021 р.Справа № 520/2333/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 24.03.21 року по справі № 520/2333/21
за позовом ОСОБА_2
до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс"
про визнання протиправними та скасування постанови,
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни (далі по тексту - приватний виконавець Малкова М.В., відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі по тексту - ТОВ «Таліон Плюс», третя особа), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №64035860 від 06.01.2021 про стягнення з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованості в розмірі 14473,50 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 13.01.2021 у виконавчому провадженні №64035860;
- стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на користь позивача витрати зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 1000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М.В., винесені в рамках виконавчого провадження №64035860, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню оскільки приватний виконавець може прийняти до виконання виконавчий документ стосовно боржника, яким є фізична особа, виключно за місцем проживання, перебування цього боржника, у межах відповідного виконавчого округу, в той час як позивач зареєстрованій та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а виконавчим округом приватного виконавця Малкової Марії Вікторівни є місто Київ.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 по справі № 520/2333/21 адміністративний позов ОСОБА_2 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про визнання протиправними та скасування постанов - задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №64035860 від 06.01.2021.
Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 13.01.2021 у виконавчому провадженні №64035860.
Стягнуто на користь ОСОБА_2 з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни судовий збір у розмірі 1816,00 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_2 з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни витрати зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 1000,00 грн.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 по справі № 520/2333/21 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, судові витрати покласти на ОСОБА_2 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що виконавче провадження було відкрито на підставі даних, зазначених стягувачем ТОВ «Таліон Плюс», який в силу приписів ч. 1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" наділений правом вибору місця відкриття виконавчого провадження. Пояснив, що у виконавчому написі № 89096 від 31.10.2020 року, виданому приватним нотаріусом, зазначено місце проживання боржника у межах виконавчого округу м. Києва, а тому підстави для повернення виконавчого документа стягувачу через його пред'явлення не за місцем виконання були відсутні. З огляду на те, що приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження відповідно до норм ст. ст. 24, 26 Закону України "Про виконавче провадження", керується виключно інформацією, зазначеною у виконавчому документі та заяві стягувача, а також відсутність передбаченого чинним законодавством обов'язку приватного виконавця вимагати від стягувача документи на підтвердження такої інформації або перевіряти відомості виконавчого документа, зокрема, відсутність норм чинного законодавства, які б встановлювали можливість відкриття виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника, вважає свої дії, як приватного виконавця, такими, що вчинені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові № 460/3537/20 від 09.12.2020 року, якою підтверджено правомірність прийняття приватним виконавцем виконавчого документа за вказаним у виконавчому написі нотаріуса місцем роживання боржника та, як наслідок, відкриття виконавчого провадження, стверджує про відсутність підстав для скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни від 06.01.2021 та від 13.01.2021 року. Також, вважає завищеним розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн, який не є обгрунтованим та пропорційним до предмета спору.
27.05.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна зазначила, що в провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебуває справа №380/9335/20, предметом розгляду в якій є правовідносини аналогічні правовідносинам , як склалися у даній справі №520/2333/21, а саме щодо правомірності прийняття приватним виконавцем виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, яке вказано у виконавчому документі. Вказує, що ухвалою Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/9335/20 справу передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян у зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків щодо застосування положень статей 4, 24 Закону 1404-VIII, викладених в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20. Враховуючи вищевикладене, просить зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №380/9335/20.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З приводу клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 380/9335/20, яке надійшло на електронну адресу суду 27.05.2021 колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до п.5 ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Слід зауважити, що умовою для зупинення провадження у справі на підставі вказаної норми є перегляд судового рішення палатою Верховного Суду. Разом з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції з Єдиного державного реєстру судових рішень, та як про це зазначає сам відповідач, справу № 380/9335/20 лише передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян. Докази відкриття провадження за наслідками такої передачі на час вирішення вказаного клопотання відсутні. Отже, подія за наявності якої суд може зупинити провадження за п.5 ч. 2 ст. 236 КАС України не настала.
Крім того, зупинення провадження в силу наведеної норми є правом, а не обов'язком суду.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження по даній справі.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, який наявний у матеріалах справи.
На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни перебуває виконавче провадження № 64035860, у якому позивач є боржником.
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою Марією Вікторівною 06.01.2021 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису від 31.10.2020 № 89096, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем.
Водночас, 13.01.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою Марією Вікторівною прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
У виконавчому написі від 31.10.2020 № 89096, виданому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, вказано адресу місця проживання боржника: АДРЕСА_2 , а також адресу місця реєстрації: АДРЕСА_3 . Останню адресу місця проживання боржника - позивача зазначено у заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про примусове виконання рішення.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у договорі про надання кредиту від 11.11.2019 № 125173013, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» правонаступником, якого є ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем, вказано адресу місця реєстрації та фактичного проживання боржника: АДРЕСА_3 .
Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С, 21.10.2020 вчинено виконавчий напис № 89096 про стягнення з позивача на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованості у розмірі 14 473,50 грн.
ТОВ «Таліон Плюс» звернулось до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни із заявою від 05.01.2021 про примусове виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого приватний виконавець прийняв постанову від 06.01.2021 про відкриття виконавчого провадження № 64035860.
Не погоджуючись з оскаржуваними постановами відповідача позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних постанов, оскільки виконавче провадження відкрито приватним виконавцем за відсутності доказів проживання боржника або знаходження його майна у м. Києві, при наявності у стягувача обов'язку з надання разом із заявою документів, що дають змогу перевірити місце проживання боржника, а у приватного виконавця обов'язку з перевірки отриманої інформації на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приписами ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Вимогами п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі по тексту - Закон № 1403-VІІІ) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ, виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч.4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ).
Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за №512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону №1404-VІІІ.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ, право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VІІІ, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Вимогами ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
З наведених норм випливає, що Законом № 1404-VІІІ саме на виконавця покладено обов'язок встановити, чи пред'явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону.
Проте, приватний виконавець Малкова М.В., всупереч вищезазначеній нормі, при відкритті виконавчого провадження, не пересвідчилася з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місце проживання позивача.
Так, згідно з витягом з Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Малкова М.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій паспорту та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 03.07.2000 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з копією витягу з наказу ГУНП в Харківській області від 18.09.2020 по особовому складу №300 о/с ОСОБА_2 прийнято на службу в поліції та призначено на посаду поліцейського сектору патрульної поліції №2 відділу поліції в метрополітені ГУНП в Харківській області, присвоївши спеціальне звання "рядовий поліції"(а.с. 70).
З довідки № 16/34 від 11.03.2021, виданої національним університетом внутрішніх справ інституту післядипломної освіти, колегією суддів встановлено, що позивач з 30.09.2020 року зарахований слухачем Харківського національного університету внутрішніх справ за програмою первинної професійної підготовки спеціальної поліції працівників ГУНП в Харківській області. Навчання буде проходити до 23 березня 2021 року (а.с. 71).
Також, як вбачається зі змісту, наявної в матеріалах справи копії кредитного договору №125173013 від 11.11.2019 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 (позичальник), адресою позичальника зазначено: АДРЕСА_4 (а.с.90 г-91 а).
Доказів внесення сторонами змін до вищезазначеного договору щодо адреси місцезнаходження позичальника матеріали справи не місять, а відповідачем або третьою особою не надано.
Таким чином, відомості про фактичне місце проживання ОСОБА_2 , вказані у виконавчому написі нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. за №89096 (01014, АДРЕСА_5 ), не відповідають тим відомостям щодо фактичного місця проживання боржника, які вказані у кредитному договорі ( АДРЕСА_4 ).
Колегія суддів зауважує, що ані відповідачем як приватним виконавцем, ані третьою особою ТОВ «Таліон Плюс» як кредитною установою на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитним договором № 125173013 від 11.11.2019 року (а.с.90 в) не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання боржника по АДРЕСА_5 , що ставить під сумнів достовірність даних про місце проживання позивача у м. Києві, зазначеного у виконавчому написі нотаріуса № 89096.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, наявні матеріали справи не містять жодного доказу щодо підтвердження інформації, зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, що боржник мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене твердження спростовується копією витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання.
Жоден з наданих стягувачем документів, ані кредитний договір, ані будь-який інший документ, не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису від 21.12.2020 року за вих. 125173013.
Наведене є підставою для висновку, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володіла достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з яких би чітко вбачалось, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві, зокрема, наявність власних грошових коштів (майна) ОСОБА_2 в м. Києві відповідачем при прийнятті виконавчого документа до виконання не перевірено.
Посилання відповідача на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов'язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.
Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Вимогами ч.1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).
Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV).
Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання рішення.
Зазначена адреса позивача у місті Києві не відповідає тим відомостям щодо фактичного місця проживання боржника, яка вказана у кредитному договорі ( АДРЕСА_4 ).
Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника ( АДРЕСА_2 ) та місце реєстрації боржника ( АДРЕСА_4 ) відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округів, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивача у м. Київ достовірно не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що в даному випадку приватний виконавець був зобов'язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна.
Вказана у виконавчому написі № 89096 від 31.10.2020 року та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві, на думку колегії суддів, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.
Також, колегія суддів зазначає, що приватним виконавцем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились на території виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Малкова М.В. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Тобто, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ВП № 64035860 та прийняття виконавчого документу не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових кошів (Харківська область).
Отже, оскільки місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Малкова М.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, виконавчий документ у виконавчому провадженні № 64035860 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність законних підстав для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у Харківській області.
Приписами ч.1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Однак, приватним виконавцем Малковою М.В. не доведено, що вона, при відкритті виконавчого провадження про стягнення коштів з ОСОБА_2 , діяла в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом №1404-VІІІ.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження № 64035860 від 06.01.2021 про стягнення з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованості в розмірі 14473,50 грн та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 13.01.2021 у виконавчому провадженні № 64035860, діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а відтак, оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.
Такі висновки колегії суддів узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 580/3311/19, від 29.01.2021 року по справі №160/12729/19, від 31.03.2021 по справі №380/7750/20, від 05.05.2021 по справі №160/15005/20, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування судом апеляційної інстанції.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі №905/3542/15 колегія суддів відхиляє, оскільки вказана постанова ухвалена за інших фактичних обставин. У справі касаційної інстанції адреси, зазначені у кредитному договорі та заяві стягувача фактично збігалися, в той час як у даній справі такі адреси є різними.
Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Виходячи зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
На виконання вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).
Сплата позивачем судового збору у розмірі 1816,00 грн підтверджується наявними в матеріалах справи квитанцією АТ КБ «Приватбанк» від 10.02.2021 № 0.0.2010093290.1 на суму 908 грн та квитанцією АТ КБ «Приватбанк» від 11.03.2021 № 0.0.2046656306.1 на суму 908 грн, надісланою на виконання вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 по справі № 520/2333/21 про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, враховуючи приписи ч. 1 ст. 139 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_2 з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни судового збору у розмірі 1816,00 грн.
В силу п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000,00 грн позивачем до суду надано договір про надання правової допомоги від 05.02.2021 року № 132, укладеним між адвокатом Литвиновою Г.В. та ОСОБА_2 , додатковою угодою №1 до вказаного договору, в якій визначено вартість послуги зі складання позовної заяви зі спірних правовідносин в сумі 1000 грн, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 08.02.2021 року, та платіжне доручення від 05.02.2021 року № Р24АР940901845С15183 на суму 1005 грн, яким підтверджується факт понесення позивачем відповідних витрат на правничу допомогу.
Таким чином, наданими представником позивача документами підтверджено розрахунок між адвокатом і клієнтом та підтверджено фактичне здійснення позивачем оплати послуг адвоката, а отже, і понесення ОСОБА_2 вказаних витрат.
З приводу посилань апелянта на непропорційність до предмета спору витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 1000 грн, колегія суддів зазначає, що наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на зазначене, відповідач, у разі заперечення зазначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Водночас, відповідачем в апеляційній скарзі не вказано розміру витрат на правничу допомогу, яку він вважає обґрунтованою, а також не наведено жодного доводу, який би свідчив про неспівмірність заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт або непідтвердження вимоги про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу належними та допустимими доказами.
Також, колегія суддів наголошує, що в адміністративному судочинстві інститут стягнення витрат на правничу допомогу з суб'єкта владних повноважень покликаний на те, щоб такі суб'єкти владних повноважень діяли у суворій відповідності до вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням наявних в матеріалах справи документів в системному зв'язку з кількістю, якістю складених представником позивача процесуальних документів, підготовлених та поданих доказів, розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн. є співмірним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд дійшов вірних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 268, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 по справі № 520/2333/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій