Справа № 420/8690/21
27 травня 2021 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали позовної заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 до Заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Начальника управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Сускова Андрія Олександровича про визнання протиправною та скасування довідки за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки від 29.04.2021 року, -
До Одеського окружного адміністративного суду 25 травня 2021 року надійшов адміністративний позов приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 до Заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Начальника управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Сускова Андрія Олександровича, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати довідку за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 від 29.04.2021 року.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі за даним позовом, суд виходить з наступного.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Таким чином, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.
Судом встановлено, що предметом спору в даній справі є Довідка заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Начальника управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Сускова Андрія Олександровича, яка складена 29 квітня 2021 року за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 .
У висновку вказаної Довідки зазначено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 щодо здійснення виконавчого провадження №62996355, яка проводилась на підставі звернення ОСОБА_2 від 09.03.2021 року та в межах предмету цього звернення встановлено порушення вимог пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При цьому рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Тобто, обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
За своєю правовою природою оскаржувана Довідка від 29 квітня 2021 року за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин і має обов'язковий характер.
Висновки, які вказані у спірній Довідці не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані у Довідці обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, оскаржувана Довідка від 29 квітня 2021 року за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки є лише носієм певної інформації.
Водночас, обов'язковою ознакою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Таким чином, правова природа оскаржуваної Довідки унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання її протиправною, а також дій щодо її складання і підписання, у зв'язку із чим такі позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року в справі №817/3305/15, від 02 жовтня 2019 року у справі №821/2137/15-а, від 24 листопада 2020 року у справі № 360/902/19 та від 30 березня 2021 року у справі №420/3307/20.
При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин суд зазначає, що вимоги позивача не підлягають окремому розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду, що згідно з п.1 ч.1 ст.170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4,19, 20, 170, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 до Заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Начальника управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Сускова Андрія Олександровича про визнання протиправною та скасування довідки за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки від 29.04.2021 року - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя С.О. Стефанов