19 травня 2021 року справа №380/11539/20
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., представника відповідача Боднара В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 08.12.2020 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України (далі - УПО у Львівській області, відповідач) з вимогою стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 08.04.2019 по 30.09.2020.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомив, що проходив службу в органах поліції, з 08.04.2019 звільнений зі служби за власним бажанням. Позивач вказує, що на день звільнення відповідач не виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільненні. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №1.380.2019.005085 від 10.02.2020, яке набрало законної сили 05.08.2020, зокрема, зобов'язано Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 при звільненні зі служби одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Це рішення фактично виконане Управлінням поліції охорони у Львівській області 30.09.2020. Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання розрахунку грошової допомоги, який здійснено за рішенням суду від 10.02.2020, видачу довідки про отримане позивачем грошове забезпечення за лютий, березень 2019 року, позивач стверджує, що відповіді на запит не отримано. Оскільки виплату одноразової грошової допомоги при звільненні позивача зі служби відповідач не здійснив позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, а саме з 08.04.2019 по 30.09.2020.
19.01.2021 представник позивача подала заяву про уточнення змісту позовних вимог в частині уточнення суми середнього заробітку. В заяві представник позивача, в результаті отриманої відповіді від УПО у Львівській області на свій адвокатський запит з інформацією щодо середнього заробітку ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням, здійснила розрахунок середнього заробітку позивача на підставі Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 та просить стягнути з УПО у Львівській області середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 08.04.2019 по 30.09.2020 в сумі 197160 грн. (а.с. 50).
Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с. 32-38), позов не визнає, просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Відповідач вважає, що одноразова грошова допомога при звільненні поліцейських є соціальною гарантією при звільненні та не входить до структури грошового забезпечення поліцейських, вважає, що норми статей 116,117 КЗпП на ці правовідносини не поширюються. Відповідач вважає, що позивач вправі вимагати присудження середнього заробітку за невиплату одноразову грошову допомогу при звільненні це з моменту звільнення до моменту присудження виплати цієї допомоги за рішенням суду. Відповідач звернув увагу суду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та вказав на право суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. Відповідач провів власний розрахунок суми середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та зазначає, що позивач, за умови обгрунтованості його позовних вимог, міг би вимагати компенсацію, рівноцінну тій сумі, яку він сплатив би за користування кредитом у розмірі виплаченої йому за рішенням суду одноразової грошової допомоги в сумі 15079,36 грн. протягом 484 днів (з моменту звільнення до моменту присудження спірної суми, а саме за період з 08.04.2019 по 05.08.2020). За підрахунком відповідач, за користування кредитом протягом 484 днів позивач сплатив би 40,444% від 15079,36 грн., тобто 6098,70 грн. є сумою, що могла б бути визначена належною компенсацією середнього заробітку.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив службу в органах Національної поліції України; відповідно до наказу №90о/с від 08.04.2019 звільнений зі служби в поліції (а.с. 13).
При звільненні зі служби відповідач не провів виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, що було підставою звернення до суду з позовом. 10.02.2020 Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення №1.380.2019.005085, відповідно до якого задовольнив позов ОСОБА_1 до УПО у Львівській області: - визнати протиправними дії УПО у Львівській області Національної поліції України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби; - зобов'язав УПО у Львівській області Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 при звільненні зі служби одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (а.с. 14-16). Це рішення суду набрало законної сили 05.08.2020 (а.с. 17-18).
30.09.2020 на банківський рахунок ОСОБА_1 проведено виплату одноразової грошової допомоги в сумі 15079,36 грн. (а.с. 2, 44)
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
На виконання статті 94 Закону України «Про Національну поліцію», постанови КМ України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» прийнятий наказ № 260 від 06.04.2016 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання». Цим наказом затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту "б", «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, в редакції на час звільнення позивача зі служби, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби: - особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту; - особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі №820/660/17 вказав:
« … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини»;
«… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України»;
«…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань».
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:
ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції 08.04.2019, при звільненні зі служби відповідач протиправно не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Ці обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі №1.380.2019.005085 між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.
При обчисленні періоду затримки суд враховує, що ОСОБА_1 фактично отримав 30.09.2020 одноразову грошову допомогу; період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 09.04.2019 по 29.09.2020) та становить 539 календарних днів.
Відповідно до довідки УПО у Львівській області про виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 від 23.12.2020 (а.с.44), розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за лютий 2019 року - 5867,52 грн., березень 2019 року - 9384,62 грн., усього - 15252,14 грн.; при ділення цієї суми на 59 днів середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 258,51 грн. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 139336,89 грн. (258,51*539).
Разом з тим, порівнюючи розмір несвоєчасно виплаченої суми (15079,36 грн.) з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (139336,89 грн.) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними, оскільки несвоєчасно виплачена сума в 9,2 рази менша за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку.
При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц:
"[…](1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
67. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
[…]
78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]
87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. […]
94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".
З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц суд при вирішенні питання щодо суми відшкодування враховує такі обставини:
суд переконаний, що обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 139336,89 грн. є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, наведеній вище, дійшла таких висновків:
- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п.89 постанови);
- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування - суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови).
Застосовуючи наведений вище підхід Великої Палати Верховного Суду для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні (https://bank.gov.ua/files/Procentlastb_KR.xls) можна розрахувати розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти в сумі 15079,36 грн. від УПО у Львівській області, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових кредитів (до одного року), оскільки суд виходить з припущення, що і працівник, і роботодавець зацікавлені у якнайшвидшому вирішенні спірного питання щодо виплати коштів. У випадку, якщо питання не було вирішено протягом року, суд виходить з припущення, що для погашення кредиту за перший рік (разом з відсотками) працівник бере кредит на наступний рік на суму, рівну сумі несвоєчасно виплачених коштів та відсотків за користування кредитом за перший рік (рефінансування кредиту) і так далі, аж до дати виплати коштів роботодавцем.
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:
- одноразова грошова допомога в сумі 15079,36 грн. виплачена 30.09.2020, період затримки виплати становить 539 календарних днів;
- середньозважена ставка короткострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 09.04.2019 становила 29,7% річних, станом на 09.04.2020 - 38,9% річних;
- сума відсотків за користування кредитом в національній валюті за період з 09.04.2019 по 08.04.2020 становить 4478,57 грн. (15079,36*29,7%);
- сума відсотків за користування кредитом в національній валюті за період з 09.04.2020 по 30.09.2020 становить 7608,04 грн. ((15079,39+4478,57)*38,9%/365*173 дні).
Отже, загальна сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням сум та періодів затримки розрахунку становить 12086,61 грн. (4478,57 +7608,04).
З огляду на застосування підходів, обраних Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, суд задовольняє позовні вимоги частково, в сумі 12086,61 грн. Стягнення більшої суми, на переконання суду, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України (79019, Львівська область, місто Львів, вул. Липинського, буд. 44; ідентифікаційний код 40108887) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 12086 (дванадцять тисяч вісімдесят шість) гривень 61 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України (79019, Львівська область, місто Львів, вул. Липинського, буд. 44; ідентифікаційний код 40108887) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 120(сто двадцять) гривень 86коп.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 27.05.2021.
Суддя Москаль Р.М.