29 квітня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5897/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
за участю секретаря судового засідання Бодюл М.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження
адміністративну справу за позовом
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач-1: Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області (275006, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 6/7, код ЄДРПОУ 34894735)
відповідач-2: Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49027, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 21А, код ЄДРПОУ 43314918)
представники: Волошина Н.Л., Капиш В.М.
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (надалі - ГТУЮ у Кіровоградській області), Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 1997 року він працював в органах юстиції, а з вересня 2011 року - на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області. Однак, наказом ГТУЮ у Кіровоградській області №930/к від 26.12.2019 року він був звільнений з займаної посади відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" з 28.12.2019 року у зв'язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області, з припиненням державної служби. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 року в адміністративній справі №340/5897/20 вказаний наказ визнано протиправним та скасовано, а позивача поновлено на попередній посаді з одночасною виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На виконання цього рішення суду головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано наказ №18-к від 23.10.2020 року про поновлення позивача на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області з 29.12.2019 року. Проте 23.10.2020 року позивача ознайомлено з попередженням про подальше вивільнення з роботи відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області. Згодом головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано наказ №23/к від 24.11.2020 року, яким на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" позивача знову було звільнено із займаної посади з 24.11.2020 року у зв'язку з ліквідацією державного органу, з припиненням державної служби. Позивач вважає своє звільнення незаконним та стверджує, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіальних органів юстиції, а правонаступником ГТУЮ у Кіровоградській області є Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), для проходження служби в якому позивач мав бути переведений на аналогічну до займаної ним посади. З цих підстав позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №23/к від 24.11.2020 року;
- поновити його на рівнозначній посаді категорії "Б" начальника відділу у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), або на аналогічній посаді, що відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню та досвіду роботи;
- стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день набрання законної сили рішенням у справі.
Ухвалою судді від 04.01.2021 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі за цим позовом та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.
Від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що у зв'язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області, яка відбулася на виконання постанови Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", позивача правомірно звільнено з посади на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". Відповідач стверджує, що у даному випадку відбулася саме ліквідація державної установи з переданням повноважень та функцій з реалізації державної політики іншому новому територіальному органу Міністерства юстиції. При звільненні позивача дотримано процедуру, передбачену Законом України "Про державну службу" та Кодексом законів про працю України, а саме за 30 днів до дня звільнення позивача попереджено про наступне вивільнення. Відповідно до статей 22, 87 Закону України "Про державну службу" пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби у разі ліквідації державного органу є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком. З прийняттям Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" зі статті 87 Закону України "Про державну службу" виключено обов'язок суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби чи іншу роботу у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу. Доводячи законність оскарженого наказу, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти звернутих до нього позовних вимог, вказавши, що відповідачі не мали обов'язку пропонувати позивачу посаду в новоутвореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), оскільки цей орган є іншою юридичною особою публічного права, а норми частини 2 статті 40, частин 1, 2 статті 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Наголошував, що порядок добору кадрів та призначення на вакантні посади державної служби відноситься до сфери дискреційних повноважень суб'єкта призначення у державному органі. Поновлення позивача на будь-якій посаді у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) суперечитиме чинному законодавству, оскільки позивач не був переведений туди в установленому законом порядку. Вимога про стягнення з цього відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу також є незаконною, оскільки позивач не перебував з цієї установою у трудових відносинах. Тож просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою від 25.02.2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.
Розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 з 15.09.2011 року працював на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області, має п'ятий ранг державного службовця в межах категорії "Б" посад державної служби. (а.с. 23 - 41, т.1)
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. (а.с. 95 - 97, т.1)
На виконання цієї постанови наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" №3173/5 від 16.10.2019 року зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України №502/5 від 11.02.2020 року, наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. (а.с. 103 - 107, 108 - 110, т.1)
Цим наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яких зобов'язано, зокрема: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції.
Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано накази №129/07 від 17.10.2019 року "Про створення ліквідаційної комісії" та №135/07 від 18.10.2019 року "Про затвердження плану заходів", яким затверджено план заходів, пов'язаних з ліквідацією ГТУЮ в Кіровоградській області. (а.с. 111 - 115, т.1) Цим планом передбачено письмово повідомити працівників про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області та попередити державних службовців про наступне припинення державної служби та вивільнення (статті 83, 87 Закону України "Про державну службу", статті 40, 49-2 КЗпП України).
Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області позивачу вручено персональне попередження №08-02.1/01-41/1687 від 23.10.2019 року, яким його повідомлено про те, що по закінченню двомісячного терміну з моменту попередження він підлягає звільненню з роботи відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".
Наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №930/к від 26.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області з 28.12.2019 року, у зв'язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.
Не погодившись зі своїм звільненням, позивач у січні 2020 року звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 року в адміністративній справі №340/243/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Цим рішенням визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №930/к від 26.12.2019 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області з 29.12.2019 року. Стягнуто на його користь заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2019 року по 22.10.2020 року у сумі 235 720, 57 грн. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України звернено до негайного виконання. (а.с. 1 - 7, т.2)
На виконання цього судового рішення головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано наказ №18-к від 23.10.2020 року "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", яким скасовано наказ ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №930/к від 26.12.2019 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області з 29.12.2019 року зі збереженням п'ятого рангу державного службовця в межах категорії "Б" державної служби. (а.с. 42, т.1)
Того ж дня головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області позивачу вручено персональне попередження №08/01-41/971 від 23.10.2020 року, яким його повідомлено про те, що по закінченню тридцяти календарних днів з моменту попередження він підлягає звільненню з роботи відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". (а.с. 43, т.1)
Наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №23/к від 24.11.2020 року позивача звільнено з посади начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області з 24.11.2020 року, у зв'язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби. (а.с. 44, т.1)
Не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач 23.12.2020 року звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України "Про державну службу".
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
У статті 2 Закону України "Про державну службу" визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Порядок припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення установлений статтею 87 Закону України "Про державну службу".
Так, частиною 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Згідно з частиною 4 статті 87 Закону України "Про державну службу" у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Отже, звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку з реорганізацією державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу") та у зв'язку з ліквідацією державного органу (п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу") є різними підставами припинення державної служби.
Визначення терміну "державний орган" наведене у частині 1 статті 1 Закону України "Про запобігання корупції", згідно з яким державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб'єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.
Судом установлено, що позивач займав посаду державної служби в Управлінні державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області - територіальному органі Міністерства юстиції України - та наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області №930/к від 26.12.2019 року був звільнений з роботи з 28.12.2019 року у зв'язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року. На виконання судового рішення у справі №340/243/20 за наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області №18-к від 23.10.2020 року позивач був поновлений на посаді з 29.12.2019 року, але спірним наказом знову був звільнений з припиненням державної служби на тій же підставі, яка була вказана у попередньому наказі №930/к від 26.12.2019 року - у зв'язку з ліквідацією державного органу - ГТУЮ у Кіровоградській області - відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу".
Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача-1, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).
Згідно з частиною 4 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Мін'юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін'юсту.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5) Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.
Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін'юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об'єднань, суб'єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.
Як вже зазначалося, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року установлено, що:
- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
- здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року. ГТУЮ у Кіровоградській області з 18.10.2019 року перебувало у стані припинення юридичної особи, а 16.04.2021 року проведена державна реєстрація припинення цієї юридичної особи. (а.с. 242 - 249, т.1)
Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб'єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін'юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об'єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін'юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін'юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
Пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, що спростовує доводи відповідачів про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року №3228/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.10.2019 року за №1126/34097, затверджено Зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, внаслідок яких у тексті Положення слова "Головне територіальне управління юстиції" в усіх відмінках і числах замінено словами "міжрегіональне управління" у відповідних відмінках і числах. Зміни щодо повноважень, завдань та функцій, які покладаються на міжрегіональні територіальні органи Мін'юсту, до цього Положення не вносилися.
Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 року №4362/5 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" погоджено пропозицію Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, та іншими нормативно-правовими актами, з 28.12.2019 року.
Наказом Міністерства юстиції України №3261/к від 27.10.2020 року "Про затвердження структур" затверджено структури міжрегіональних територіальних управлінь Міністерства юстиції, зокрема, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Цим наказом у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) створено структурний підрозділ - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області, до якого за штатним розписом на 2020 рік входить відділ примусового виконання рішень. Вказане управління здійснює такі ж самі функції з виконання судових рішень, що раніше виконувало Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. (а.с. 135 - 212, т.1)
З пояснень представників відповідачів установлено, що в процесі припинення юридичної особи ГТУЮ у Кіровоградській області його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов'язки, фінансові зобов'язання передані до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а більшість державних службовців ГТУЮ у Кіровоградській області були звільнені в порядку переведення для подальшої роботи до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Вказані обставини свідчать, що фактично відбулася реорганізація територіального органу Мін'юсту - ГТУЮ у Кіровоградській області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Кіровоградській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 440/395/20.
Тож оскільки в ГТУЮ у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, тому роботодавець зобов'язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, а щодо державних службовців - спеціальним Законом України "Про державну службу".
Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).
Згідно з частиною 3 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У частині 4 статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року) наголошено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно з частиною 6 статті 49-2 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-IX від 12.12.2019 року, який набрав чинності 02.02.2020 року) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Воднораз, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року, зі статті 87 Закону України "Про державну службу" виключено абзаци 1 та 2 частини 3, які передбачали, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, а звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Згодом Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" №440-IX від 14.01.2020 року, який набрав чинності 13.02.2020 року, у Законі України "Про державну службу" статтю 87 частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
Судом установлено, що у жовтні 2020 року про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" позивача було попереджено у письмовій формі за 30 календарних днів, як це передбачено абзацом 1 частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції Закону України №440-IX від 14.01.2020 року), частиною 6 статті 49-2 КЗпП України.
При цьому позивачу з моменту попередження і до фактичного звільнення 24.11.2020 року не пропонувалася жодна вакантна посада державної служби у новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), хоча такі посади були наявні, що підтверджується переліком вакантних посад, наданих відповідачем-2 на запит суду. (а.с. 23 - 33, т.2)
У ході судового розгляду справи відповідачі визнавали, що дійсно, попри наявні вакантні посади, позивачу будь-яка інша робота за відповідною професією чи спеціальністю не пропонувалася, оскільки з прийняттям Закону України №440-IX від 14.01.2020 року при звільненні державних службовців у зв'язку з реорганізацією чи ліквідацією державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Суд зазначає, що на час звільнення позивача у жовтні 2020 року, з огляду на законодавчі зміни, внесені у тому числі до спеціального Закону України "Про державну службу", що має пріоритетне значення, врегульована цим Законом процедура вивільнення державних службовців за ініціативою суб'єкта призначення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації значно звужувала трудові права та гарантії державних службовців
Зокрема Законом України "Про державну службу" не було передбачено обов'язок суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби чи іншу роботу у цьому державному органі, а також на державних службовців не поширювалися положення законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні, щодо врахування переважного права на залишення на роботі, щодо отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
При цьому абзацом 1 частини 3 статті 87 Законом України "Про державну службу" було змінено строк попередження державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (не пізніше ніж за 30 календарних днів), а також передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби при цьому може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Тож на той момент суб'єкт призначення не ніс перед державним службовцем зобов'язань щодо його працевлаштування, натомість законом було встановлено свободу розсуду суб'єкта призначення у цьому питанні та передбачено його право надавати пропозиції державним службовцям про зайняття наявних вакантних посад.
Суд зазначає, що надання суб'єктом призначення державному службовцю пропозиції зайняття вакантної посади має наслідком переведення державного службовця на цю посаду, у разі його згоди на переведення.
Згідно з частиною 5 статті 22 Закону України "Про державну службу" у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Порядок переведення державних службовців передбачений у статті 41 Закону України "Про державну службу".
Відповідно до частин 1, 2 статті 41 Закону України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Суд вважає, що передбачене у частині 5 статті 22, абзаці 1 частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" право суб'єкта призначення у разі реорганізації або ліквідації державного органу пропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби та приймати рішення про переведення державного службовця на іншу посаду в тому самому або іншому органі не може трактуватись як можливість прийняття рішення таким суб'єктом на власний розсуд, свавільно, без будь якого обґрунтування такого рішення та відсутності мотивів.
При реалізації цих дискреційних повноважень орган влади повинен дотримуватися вимог до діяльності суб'єктів владних повноважень, закріплених у частині 2 статті 2 КАС України, та обирати варіант рішення (дій), керуючись принципами державної служби, передбаченими у статті 4 Закону України "Про державну службу".
Відповідно, суб'єкт владних повноважень має використовувати дискреційне повноваження з метою, з якою воно було надано, з урахуванням принципу об'єктивності (обґрунтованості), тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); має здійснюватися своєчасно, тобто протягом розумного строку; безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про державну службу" державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів:
1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;
2) законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
3) професіоналізму - компетентне, об'єктивне і неупереджене виконання посадових обов'язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону;
4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові;
5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;
6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики;
7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;
8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов'язків;
9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України;
10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.
Суд вважає, що можливість переведення конкретного державного службовця до державного органу, що реорганізується/ліквідується, на вакантну посаду державної служби, наявну у новоствореному державному органі, повинна визначатися суб'єктом призначення насамперед з огляду на професійну підготовку та професійні компетентності такого державного службовця, оскільки ці критерії передбачені як визначальні при прийнятті рішень про переведення державних службовців.
Ненадання державному службовцю пропозицій зайняти вакантні посади державної служби у новоствореному державному органі (за їх наявності), або відмова у наданні таких пропозицій, або надання переваги іншим державним службовцям у вигляді таких пропозицій повинно бути належним чином обґрунтованим, що б виключало сумніви у небезсторонності та упередженості суб'єкта призначення та зловживанні ним владою та дискреційними повноваженнями.
У судовому засіданні позивач пояснював, що він, маючи значний стаж, високий освітньо-кваліфікаційний рівень та досвід роботи, не мав наміру звільнятися з органів юстиції та бажав продовжувати службу в реорганізованому територіальному органі Мін'юсту, натомість відповідачі навіть не розглядали питання про можливість його працевлаштування у зв'язку з реорганізацією ГТУЮ у Кіровоградській області та двічі поспіль звільнили його з роботи, не пояснивши неможливість подальшого використання його на державній службі.
Такі доводи позивача підтверджуються, зокрема, його заявами від 23.12.2019 року, поданими голові ліквідаційної комісії ГУ ТУЮ у Кіровоградській області та в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України про звільнення у зв'язку з переведенням та про переведення на рівнозначну посаду, які залишилися невирішеними (а.с. 16, 17, т.2), а також фактом оскарження позивачем до суду наказу №930/к від 26.12.2019 року про його звільнення.
Відповідач-1, поновивши позивача на роботі на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 року в адміністративній справі №340/243/20, яким встановлено, що звільнення позивача з посади відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, знову звільнив позивача з тієї ж підстави, яка визнана незаконною судом.
При цьому ні відповідачем-1, ні його правонаступником - відповідачем-2 не надано суду доказів того, що ними перед звільненням позивача розглядалася можливість переведення позивача у новостворений державний орган - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), або проводилася перевірка рівня професійної підготовки та професійної компетентності позивача, за наслідками якої вони не знайшли можливості запропонувати йому будь-яку вакантну посаду державної служби у цього органі, попри те, що такі вакантні посади були наявні.
Отже, суд прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави, а формулювання причини звільнення та припинення державної служби у спірному наказі "Про звільнення ОСОБА_1 " №23/к від 24.11.2020 року з посиланням на пункт 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (ліквідація державного органу) є незаконним, оскільки ГТУЮ у Кіровоградській області фактично було реорганізовано шляхом злиття, а не ліквідовано.
Крім того, від моменту попередження позивача про його звільнення 23.10.2020 року і до видання спірного наказу №23/к від 24.11.2020 року відповідачами не було забезпечено можливість переведення позивача на будь-яку вакантну посаду державної служби до новоствореного державного органу - правонаступника, яку позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, професійної підготовки та професійних компетентностей.
Відповідачі не довели, що під час реорганізації ГТУЮ у Кіровоградській області у жовтні - листопаді 2020 року була відсутня можливість запропонувати позивачу відповідні вакантні посади, а єдиним способом вирішення питання, пов'язаного із проходженням позивачем державної служби після його поновлення на роботі за рішенням суду, було припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Ці обставини свідчать, що відповідачі при звільненні позивача діяли необ'єктивно, упереджено, нерозсудливо та порушили принципи забезпечення рівного доступу та стабільності державної служби, а спірний наказ №23/к від 24.11.2020 року як індивідуальний правовий акт не відповідає критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, та є протиправним. Відтак спірний наказ слід скасувати, а позов у цій частині вимог - задовольнити.
Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про державну службу", не врегульовано процедури поновлення на посаді державного службовця в разі його незаконного звільнення.
Тож до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У постанові від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14 Верховний Суд України зазначив, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом. У випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
У ході розгляду справи суд установив, що позивача незаконно звільнено з посади начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області з 24.11.2020 року. Відповідно до записів у трудовій книжці цей день був останнім днем його роботи (а.с. 27, т.1). Тож позивача слід поновити на роботі з 25.11.2020 року.
За правилами статті 235 КЗпП України позивач як незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений саме на роботі, яку займав до звільнення, тобто на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області.
Таке застосування положень статті 235 КЗпП України відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 04.07.2018 року (справа №826/12916/15), від 26.07.2019 року (справа №826/8797/15), від 09.10.2019 року (справа №П/811/1672/15) у справах про поновлення на посаду в органах юстиції.
Підстав для поновлення позивача на рівнозначній посаді категорії "Б" начальника відділу у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), або на аналогічній посаді, що відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню та досвіду роботи, про що він просить у позові, суд не вбачає, оскільки суд не вправі поновлювати особу на посаді у новоствореному органі, в якому вона не працювала і до якого не була переведена у встановленому законом порядку.
Повноваження щодо призначення державного службовця за результатами конкурсу або в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореному державному органі, який є правонаступником державного органу, що припинив свою діяльність, є винятковою компетенцією суб'єкта призначення, і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
Відповідно до статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 245 КАС України передбачені повноваження суду при вирішенні справи.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд враховує, що ГТУЮ у Кіровоградській області з 16.04.2021 року припинене як юридична особа, тож наразі воно втратило цивільну, а також адміністративну процесуальну правоздатність і дієздатність і не може бути відповідачем у суді та відповідати за своїми зобов'язаннями. Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" його правонаступником є Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке повинно відповідати за усіма його зобов'язаннями. Відтак саме на Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) покладається обов'язок поновлення позивача на роботі.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" №1285-IX від 23.02.2021 року, який набрав чинності 06.03.2021 року, частину 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" викладено у такій редакції:
"Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".
Таким чином, з 06.03.2021 року відновлено обов'язок суб'єкта призначення у разі реорганізації державного органу забезпечити працевлаштування державного службовця шляхом його переведення на відповідну посаду, з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей, а також переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.
З огляду на те, що суб'єкт призначення - ГТУЮ у Кіровоградській області з 16.04.2021 року припинене як юридична особа в результаті реорганізації, тому суд, керуючись повноваженнями, наданими частинами 3, 4 статті 245 КАС України, вважає за доцільне для відновлення порушених трудових прав позивача зобов'язати правонаступника ГТУЮ у Кіровоградській області - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - вирішити питання про прийняття ОСОБА_1 на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду державної служби.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується зокрема у випадках вимушеного прогулу.
Відповідно до пунктів 2, 5, 8 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідачем-1 до суду надано довідку №12.6/01.2-41/112 від 09.02.2021 року про заробітну плату позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням, а саме за вересень та жовтень 2020 року, відповідно до якої середньоденна заробітна плата становить 472,06 грн. (а.с. 133, т. 1)
Вимушений прогул позивача у період з 25.11.2020 року по 29.04.2021 року складає 108 робочих днів, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 50982, 48 грн. (472,06 грн. х 108 днів). Вказана сума заробітку визначена без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено роботодавцем як податковим агентом при виплаті цієї суми позивачу.
Кошти втраченого заробітку за час вимушеного прогулу позивача слід стягнути на його користь з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) як з правонаступника ГТУЮ у Кіровоградській області.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 9913, 26 грн. (472,06 грн. х 21 день) слід звернути до негайного виконання.
Судові витрати сторонами у справі не понесені.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 143, 242-246, 250, 251, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №23/к від 24.11.2020 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 25.11.2020 року.
Зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вирішити питання про прийняття ОСОБА_1 на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду державної служби.
Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.11.2020 року по 29.04.2021 року у сумі 50982, 48 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 9913, 26 грн. звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш
Повне рішення суду складено 25.05.2020 року.