м. Вінниця
27 травня 2021 р. Справа № 120/2340/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної ради про зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Апарату Верховної ради, в якій просила:
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити компенсацію за 111,5 календарних дні невикористаних щорічних відпусток;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата їй не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. При цьому, посилання на відсутність бюджетних призначень на оплату праці, на думку позивача, не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Також позивач вважає, що оскільки відповідач не провів з нею повний розрахунок у день її звільнення відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, то наявні підстави для зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Ухвалою суду від 26.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що відповідно до положень чинного законодавства України правовий статус, умови діяльності, особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України Про статус народного депутата України та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР. Вказані законодавчі акти є спеціальними для цієї категорії публічних службовців.
Вказує, що виходячи зі змісту статті 34 Закону України Про статус народного депутата України та статей 3.1, 3.2 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, який самостійно здійснює підбір помічників-консультантів, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Саме народний депутат України визначає, хто з його помічників консультантів прикріплюється для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, а хто до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.
Також, постановою Верховної Ради України Про структуру апарату Верховної Ради України від 20.04.2000 № 1678-ІІІ встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України, однак серед такого переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України. Тобто, на думку відповідача, Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для них, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. Таким чином, відповідач вважає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, в даному випадку народним депутатом України VІІІ скликання ОСОБА_2 та позивачем.
Також зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України Про Державний бюджет України на 2019 рік такі бюджетні призначення не були передбачені. Звертає увагу на те, що Апарат Верховної Ради України не має права брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Зауважує, що на момент звільнення позивача з посади 27.11.2014 та 29.08.2019 економія фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була відсутня.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, відповідач зазначає, що Апарат Верховної Ради України ніколи не був роботодавцем по відношенню до позивача і відсутня вина відповідача, оскільки всі належні суми при звільненні позивача були виплачені їй у повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до вимог чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 з 13.12.2012 по 27.11.2014 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання Ханенка С.М., в тому числі з 02 січня 2013 року по 27 листопада 2014 року з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
З 01.02.2016 по 29.08.2019 працювала на посаді помічника- консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 (патронатна служба)
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 № 1305-к помічників - консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено з займаних посад 29.08.2019 у зв'язку з закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України), зокрема ОСОБА_1 . Підстава: пункт 2 ч. 1 ст. 4.5 Положення про помічника - консультанта народних депутатів України, затвердженого постановою ВРУ від 13.10.1995 № 379/95-ВР.
Згідно з вказаним розпорядженням визначено необхідність провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» згідно з додатком. В розпорядженні вказано, що у 107,5 дні основної щорічної відпустки за період з 01.02.2016 по 29.08.2019.
Крім того, згідно довідки № 2020/157 від 19.02.2021, виданої Апаратом Верховної ради України, за період роботи ОСОБА_1 з 13.12.2012 по 27.11.2013 нею не використано 4 календарні дні щорічної основної відпустки.
При звільненні ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за серпень 2019 року та одноразову грошову допомогу у розмірі однієї заробітної плати, що підтверджується довідкою по зарплаті Управління справами Апарату Верховної Ради України №9-1-15/162 від 12 лютого 2021.
04.02.2021 ОСОБА_1 звернулася із заявою до в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України Теплюка М.О. з проханням виплатити компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток за період роботи з 13 грудня 2012 по 27 листопада 2014 та з 01 лютого 2016 по 29 серпня 2019 (111,5 днів).
На своє звернення в лютому 2021 одержала відповідь від Апарату Верховної Ради України від 17 лютого 2021 року №18/07-294 із відмовою у виплаті компенсації за невикористані відпустки у зв'язку з тим, що Апарат Верховної Ради України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам виплачуються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. На момент звільнення позивача була відсутня економія фонду оплати праці помічників - консультантів народних депутатів України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток у кількості 111,5 позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити компенсацію за 111,5 календарних дні невикористаної щорічної відпустки суд зазначає таке.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України Про статус народного депутата України та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР (далі - Положення).
Частиною першою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до частини другої Положення, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно з статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16.11.1993 № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі Закон № 504/96-ВР).
Згідно із частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Згідно з матеріалами справи, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України 16.04.20045 № 4432 «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України» позивача з 08.04.2015 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» в порядку переведення із Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області та присвоєно сьомий ранг державного службовця.
Позивач з 13.12.2012 по 27.11.2014 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 , в тому числі з 02 січня 2013 року по 27 листопада 2014 року з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
З 01.02.2016 по 29.08.2019 працювала на посаді помічника- консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 (патронатна служба)
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 № 1305-к помічників - консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено з займаних посад 29.08.2019 у зв'язку з закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України), зокрема ОСОБА_1 . Підстава: пункт 2 ч. 1 ст. 4.5 Положення про помічника - консультанта народних депутатів України, затвердженого постановою ВРУ від 13.10.1995 № 379/95-ВР.
Враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народним депутатом України Верховної Ради України.
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.03.019 у справі № 757/9144/16-ц.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.
При цьому, суд зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» такі бюджетні призначення не були передбачені.
Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.
З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, не приймаються судом до уваги.
Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані позивачем 111,5 дні щорічної основної відпустки, а тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.
Відповідно до частини першої вказаної статті, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У випадку спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Разом з тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вже встановлено судом, відповідно до Витягу з розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 № 1305-к Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України позивачеві на день звільнення підлягала грошова компенсація за невикористані 111,5 календарних дні щорічної основної відпустки, яка не була виплачена позивачу у зв'язку із відсутністю на момент звільнення (29.08.2019) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у зв'язку з задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 908 грн. належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 111,5 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) гривень сплаченого судового збору.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Апарат Верховної ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, код ЄДРПОУ 20064120)
Рішення в повному обсязі складено: 27.05.2021 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна