26 травня 2021 р. Справа № 120/1974/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та стягнення коштів
У березні 2021 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 , відповідач) за вимогами якого просив визнати протиправною відмову відповідача в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 25.03.2020 по 09.02.2021 включно в розмірі 156161,25 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (25.03.2019), відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, не виплатив грошову компенсацію за речове майно та індексацію грошового забезпечення у період 2016-2020 роки. Такі обставини спонукали його в подальшому захищати свої права в суді. Наголошує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі за № 120/1721/20-а зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на його користь грошову компенсацію за неотримане речове майно. Відповідні кошти на виконання цього рішення в сумі 11344,69 грн. надійшли на його рахунок лише 22.10.2020. Крім того, іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі за № 120/1722/20-а відповідача також зобов'язано нарахувати та виплати на його користь одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби. Відповідні кошти на виконання цього рішення надійшли на його картковий рахунок в сумі 60549,92 грн. лише 09.02.2021. Також позивач зазначає і про те, що наразі триває судовий спір відносно виплати на його користь індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.03.2020.
На переконання позивача, оскільки виконання військовою частиною НОМЕР_1 останнього судового рішення відбулося лише 09.02.2021, у зв'язку з чим відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 25.03.2020 по 09.02.2021 в сумі 156161,25 грн. Так як його звернення до відповідача про відшкодування даних компенсаційних виплат було залишене без задоволення, про що надано лист від 26.02.2021 № 50/08/33-414, тому з метою захисту своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою від 26.03.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
13.04.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 19943/21), у якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач проходив військову службу, яку не можливо ототожнювати із трудовими відносинами, у зв'язку з чим положення КЗпП України до даних правовідносин застосуванню не підлягають. Так, відповідач погоджується із тією обставиною, що при виключені позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення із останнім не було проведено розрахунків щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, грошової компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення. Однак як правові підстави для нарахування таких виплат так і їх суми були спірними, а тому, відповідно, не могли бути виплаченими до завершення розгляду судових спорів. Тобто, в цьому випадку відповідач вказує на відсутності своєї вини у невиплаті вказаних сум у день звільнення позивача, та, як наслідок, відсутності підстав для застосування відповідальності, передбаченою ст. 117 Кодексу законів про працю України. За таких обставин відповідач просить суд відмовити у задоволенні даного позову.
У своїй відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 30.04.2021, позивач вважає доводи відповідача безпідставними, а тому просить суд задовольнити його позовні вимоги. Окрім того, зазначає про понесення ним витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн., які також просить стягнути із відповідача на свою користь.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.03.2020 № 64, припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення капітана ОСОБА_1 з 25.03.2020.
Як зазначає позивач, 25.03.2020 із ним було проведено розрахунки при звільненні, однак відповідачем всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не було виплачено, зокрема, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, грошову компенсація за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення. Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі № 120/1721/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити позиву грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 11517,45 грн.
На виконання даного судового рішення, відповідачем платіжним дорученням № 3515 від 21.10.2020 було перераховано позивачу грошові кошти в сумі 11344,69 грн., які надійшли на його картковий рахунок 22.10.2020 (а.с. 16, 21).
Відповідно до іншого рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 120/1722/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 також задоволено та, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На виконання даного судового рішення, платіжним дорученням № 260 від 08.02.2021 відповідач перерахував на користь позивача нараховану суму коштів в розмірі 60549,92 грн., які надійшли на його рахунок 09.02.2021 (а.с. 17, 22).
Отже, в межах спірних відносин позивач вказує у своїй позовній заяві на проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні фактом виконання останнього судового рішення, тобто 09.02.2021.
З огляду на це, позивач 17.02.2021 звернувся до відповідача із письмовою заявою про здійснення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2020 по 09.02.2021 згідно статті 117 КЗпП України.
Втім, за результатами розгляду відповідної заяви, відповідач листом від 26.02.2021 за № 50/08/33-414 відмовив позивачу у здійсненні відповідних виплат з тих підстав, що норми трудового законодавства не поширюються та не застосовуються до військовослужбовців Національної гвардії України.
Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Отже, доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства не застосовуються до спірних правовідносин є безпідставними.
Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі N 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.
Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. В той же час суд бере до уваги і те, що виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена ст. 15 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII, а тому її виплата мала бути здійснена на час звільнення позивача зі служби.
Отже, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється також у разі невиплати згаданої компенсації за неотримане речове майно так і за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі N 480/3105/19, про яку суд згадував вище. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі N 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі N 520/11337/18.
Таким чином, застосовуючи означені підходи щодо пропорційності визначення розміру середнього заробітку до обставин цієї справи, суд враховує таке.
Позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 25.03.2020.
Згідно з довідкою про заробітну плату (грошове забезпечення) ОСОБА_1 , виданою військовою частиною НОМЕР_1 від 30.03.2020 № 530, вбачається, що середньоденний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (січень - лютий 2020 року) складає 439,40 грн. (10998 + 15368 : 60 днів).
При цьому судом встановлено, що відповідачем було здійснено поетапний розрахунок з позивачем по тим виплатам, щодо яких завершилися судові спори.
Зокрема, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в сумі 11344,69 грн. була виплачена позивачу лише 22.10.2020. А одноразова грошова допомога при звільненні - 09.02.2021.
За таких обставин, суд вважає за доцільним визначати суму середнього заробітку, що підлягає компенсації відносно кожної окремої виплати, виходячи із її пропорційності до суми такого заробітку.
Так, щодо несвоєчасно отриманої позивачем грошової компенсації вартості речового майна. Відповідні кошти в сумі 11344,69 грн. отримані позивачем 22.10.2020. Тобто період за який здійснюється розрахунок з 25.03.2020 по 22.10.2020, що становить 210 календарних днів. Як зазначалось вище, середньоденний заробіток позивача складає 439,40 грн. Істотність частки невиплаченої компенсації в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за цей період становить 12,29 % (439,4 грн. х 210 днів = 92274 грн. Відповідно, 11344,69 грн. із суми 92274 грн. становить 12,29 %).
Отже розмір середнього заробітку за даною виплатою грошової компенсації виходячи з критеріїв пропорційності розраховується наступним чином: 439,40 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 12,29% = 54 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 54 грн. х 210 (днів затримки розрахунку) = 11340 грн.
Щодо несвоєчасно отриманої позивачем одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, то суд вкотре зазначає, що відповідні кошти в розмірі 60549,92 грн. позивач отримав 09.02.2021. Тобто період за який здійснюється розрахунок за даною виплатою - 25.03.2020 по 09.02.2021, що становить 321 календарний день. Як зазначалось вище, середньоденний заробіток позивача складає 439,40 грн. Істотність частки невиплаченої компенсації в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за цей період становить 42,92 % (439,4 грн. х 321 днів = 141047,4 грн. Відповідно, 60549,92 грн. із суми 141047,4 грн. становить 42,92 %).
Отже розмір середнього заробітку за даною виплатою виходячи з критеріїв пропорційності розраховується наступним чином: 439,40 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 42,92% = 184,54 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 184,54 грн. х 321 ( днів затримки розрахунку) = 59237,34 грн.
Таким чином загальний розмір середнього заробітку, який визначений пропорційно розміру невиплачених позивачу сум за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 70577,34 грн. (11340 + 59237,34).
В той же час, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц, суд виходячи із обставин даної справи та окреслених Верховним Судом критеріїв, вважає за необхідним зменшити розмір відповідного відшкодування.
Так, в цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки належних позивачу виплат є їх спірний характер, який обумовлювався відповідними судовими спорами. Відповідно, такі виплати були проведені відповідачем після набранням судовими рішеннями законної сили, з чого власне і виник значний період затримки розрахунку. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим власним трактуванням відповідачем діючих норм законодавства.
Отже, з огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд доходить висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 10 000 грн.
Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі N 360/3574/19.
За наведених вище обставин суд вважає, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2020 по 09.02.2021 в сумі 10000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У той же час відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Щодо витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Так, позивачем була заявлена вимога майнового характеру на суму 156161,25 грн. та сплачений судовий збір в сумі 1561,61 грн. (1% від суми позову), що підтверджується квитанцією АК КБ «Приватбанк» № 0.0.2058530382.1 від 19.03.2021, оригінал якої наявний в матеріалах справи.
Оскільки судом позовні вимоги задоволено частково на суму 10000 грн., тому і витрати пов'язані із оплатою судового збору за таку позовну вимогу майнового характеру підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 908 грн., що є мінімальною ставкою судового збору згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору б/н про правничу допомогу від 17.02.2021 з Додатком № 1 від 05.03.2021, Акт наданих послуг по даному договору, який містить відомості про обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений на такі роботи час, копію квитанції до прибуткового касового ордера № 05/03-1/2021 від 05.03.2021 про прийняття від ОСОБА_1 оплати за надані послуги правничої допомоги на суму 5000 грн.
Так, за умовами договору б/н від 17.02.2021 про правничу допомогу, укладеного між адвокатом Середенком Михайлом Миколайовичем (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт), адвокат зобов'язався надати клієнту правничу допомогу пов'язану із підготовкою, подачею і інтересах клієнта до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви про стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2020 по 09.02.2021.
Додатковою угодою № 1 від 05.03.2021 сторони погодили, що клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 5000 грн.
У відповідності до статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається із акту наданих послуг, адвокатом зазначено обсяг виконаних послуг та витрачений час, який загалом становить 10 годин. Із відображеного опису робіт слідує, що адвокатом надавались консультації клієнту, вивчення наданих ним документів, підготовка і подання запиту на ім'я відповідача та опрацювання отриманої відповіді, підготовка позовної заяви до суду та відповіді на відзив.
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 року по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Судом встановлено, що згідно копії квитанції до прибуткового касового ордера № 05/03-1/2021 від 05.03.2021, позивачем ОСОБА_1 сплачено адвокату Середенко М.М. в рахунок наданих послуг кошти в сумі 5000 грн. Отже, такі витрати позивача в розмірі 5000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.
Втім, враховуючи, що згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, а оскільки в кінцевому результаті заявлений адміністративний позов задоволено судом частково, тому суд доходить висновку, що виходячи із співмірності та пропорційності понесених витрат, на користь позивача необхідно присудити судові витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2500 грн. (5000/2).
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2020 по 09.02.2021.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2020 по 09.02.2021 в сумі 10000 гривень (десять тисяч гривень).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень (дев'ятсот вісім гривень), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмір 2500 гривень (дві тисячі п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 26.05.21.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 08803572; місцезнаходження: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович