м. Вінниця
26 травня 2021 р. Справа № 120/2176/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
В березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), у якому просив:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16.04.2014 по 16.04.2017;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.04.2014 по 16.04.2017, з урахуванням виплачених сум;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 8000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 16.04.2014 року позивача було прийнято на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 14-РС від 12.04.2017 року позивача звільнено з військової служби у запас із закінченням строку контракту.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 77 від 16.04.2017 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 16.04.2017 року.
На день звільнення з позивачем не було проведено повний розрахунок, а саме не було здійснено нарахування та виплату індексації за період з дати заключення контракту та проходження військової служби з 16.04.2014 року до 14.07.2017 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою суду від 22.03.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
13.04.2021 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що позивач був виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ще 16.04.2017 року, а позов подав лише в березні 2021 року, тобто з пропуском строку на звернення до суду.
Вказує, що виплата індексації грошового забезпечення позивачу в період до кінця 2015 року здійснювалась на підставі додаткових відомостей, які були знищені в 2018 -2019 роках.
З 01.01.2016 року військовослужбовцям (в тому числі і позивачу) Збройних Сил України було призупинено нарахування індексації грошового забезпечення.
На предмет підтвердження, що саме з даного періоду було призупинено нарахування індексації в Реєстрі судових рішень наявно більше 1000 аналогічних рішень з таким предметом спору.
Зазначає, що відповідно до пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2 (далі- Роз'яснення), у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення, що також має своє підтвердження у роз'ясненнях Мінсоцполітики щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди, а саме: роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №78/0/66-17; роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/0/14 - 15/10 (на вих. №248/3/9/3/202 від 08.07.2015).
Лише в роз'ясненні Департаменту фінансів № 248/1485 від 26.03.2018 було зазначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 2018 року. Також зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було.
Тобто, на думку відповідача, індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Щодо витрат на професійну допомогу відповідач вказує, що позивачем не надано суду доказів, що його адвокат має касу і веде касову книгу. Відтак, адвокат позивача не може сам виписувати квитанцію чи касовий прибутковий ордер про отримання коштів. Також не надано акту виконаних робіт, а надано лише додаток 1 до договору в якому адвокат необгрунтовано нарахував 8000 гривень, не долучивши ні розрахунку такої допомоги, ні відповідного тарифу цін на такі послуги, тощо.
Тобто, відповідач наголошує, що з наданих позивачем документів неможливо встановити точної вартості отриманих позивачем послуг, а також факт оплати вказаних послуг.
Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
13.04.2021 року позивач подав заперечення на відзив, у якому просив відзив на адміністративний позов відхилити, а позовні вимоги задовольнити.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
16.04.2014 року позивача було прийнято на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 14-РС від 12.04.2017 року позивача звільнено з військової служби у запас із закінченням строку контракту.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 77 від 16.04.2017 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 16.04.2017 року.
На день звільнення з позивачем не було проведено повний розрахунок, а саме не було здійснено нарахування та виплату індексації за період з 16.04.2014 року до 16.04.2017 року.
23.02.2021 року представник позивача - адвокат Станіславська І.В. подала до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит разом із заявою ОСОБА_1 від 22.02.2021 року, у якій останній просив виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 16.04.2014 року по 14.07.2017 року. Також представник позивача - адвокат Станіславська І.В. просила відповідача надати належним чином засвідчену копію довідки про заробітну плату за період з 16.04.2014 року до 16.04.2017 року.
За наслідком розгляду запиту та заяви, відповідач листом № 350/139/11/203/пс повідомлено, що у Військовій частині НОМЕР_1 виплата індексації грошового забезпечення протягом 2008-2015 років особовому складу, який відповідно до чинного законодавства набув права на її отримання (в тому числі ОСОБА_1 ), проводилася щомісячно в розмірі, що відповідав базовому місяцю. Станом на 01.03.2021 року надати інформацію щодо розміру нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період часу з 01.01.2008 по 01.01.2016 року із розбивкою помісячно неможливо у зв'язку зі знищенням додаткових відомостей та меморіальних ордерів № 5/1 за вказаний період. Оскільки в разі проведення фінансового аудиту (аудиторський звіт від 09.07.2018 №234/3/46/аз) термін зберігання даних відомостей (які не являються основними відомостями з нарахування грошового забезпечення) становить 3 роки та підлягають знищенню у січні 2019 року (останні відомості - за 2015 рік, відомості за попередні роки відповідно ще раніше).
З довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2021 року вбачається, що в період з січня 2016 по травень 2016 року позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, а з червня 2016 року по квітень 2017 року позивачу нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Відповідно до довідки від 09.03.2021 року про фактично отримане грошове забезпечення з 16.04.2014 по 16.04.2017 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон України №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У відповідності до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон України №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
У силу вимог частини першої статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно частини першої статті 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону №1282-ХІІ).
Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Порядок №1078), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 1-1 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У відповідності до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Відтак, право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом, зокрема, Законом 1282-ХІІ та Порядком № 1078, а листи, на які посилається відповідач, не є нормативно-правовими актами та мають виключно рекомендаційний характер.
Аналізуючи доводи ввдповідача про те, що до 2016 року позивачу індексація грошового забезпечення виплачувалася разом з тим термін зберігання даних відомостей становить 3 роки і такі відомості знищенні судом відхиляється, оскільки відповідачем не надано до суду доказів знищення, зокрема відповідногоо звіту, актів.
Разом з тим до суду надано довідки про фактично отримане грошове забезпечення з 16.04.2017 по 16.04.2017 року, у яких відсутні відомості про отримання позивачем індексації грошвого забезпечення.
Відповідачем жодним чином не обгрунтовано не виплату індексації грошового забезпечення, не надано доказів щодо підвищення грошового забезпечення позивача чи того, що розмір грошового забезпечення позивача за вказані періоди не підлягав індексації у зв'язку зі зміною величини індексу споживчих цін.
Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
У відповідності частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Крім того, у справах «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язана з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а.
При цьому, суд вважає, що відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.04.2014 року до 14.07.2017 року.
Щодо доводів відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд зазначає, що стягнення сум індексації грошового забезпечення не обмежені будь-яким строком позовної давності у відповідності до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України.
При цьому судом враховується рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 зі змісту якого слідує, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Отже, поняття грошового забезпечення в даній справі є аналогічним поняттю заробітної плати, тому суд погоджується з доводами позивача, що ним не пропущено строку звернення до суду з адміністративним позовом.
За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав позов підлягає до задоволення.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано копію договору про надання професійної правничої допомоги№ 73/20-а від 02.10.2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг) за договором №73/20 про надання професійної правничої допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера №73/20 від 06.10.2020 року про сплату позивачем 8000 грн.
19.02.2021 року року між позивачем та адвокатом Станіславською Інною Володимирівною укладено договір про надання професійної правничої допомоги №35/21-а.
За змістом пункту 2.1. вказаного договору, адвокат на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов'язання з надання наступної правової допомоги:
- надавати усні та письмові консультації з питань захисту прав та інтересів клієнта на стадії досудової підготовки та судового розгляду справи щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії;
- представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в судах всіх рівнів пов'язаних з розглядом даного кримінального провадження, а також в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в усіх правоохоронних органах з питань захисту прав та інтересів клієнта.
Згідно з пунктом 1 додатку №1 до договору №35/21-а про надання професійної правничої допомоги від 19.02.2021 року, винагорода за надання правової допомоги згідно договору від 19.02.2021 року складає 8000 грн.
Як вбачається із квитанції до прибуткового касового ордера №35/21-а від 19.02.2021 року позивачем сплачена сума гонорару адвокату в розмірі 8000 грн.
Із детального опису робіт (наданих послуг) за договором № 35/21-а про надання професійної правничої допомоги від 19.02.2021 року вбачається, що адвокатом надано позивачеві такі юридичні послуги:
- попереднє вивчення матеріалів; формування правової позиції; консультування; вивчення наданих клієнтом документів; укладення договору про надання правничої допомоги, додатку до договору та оформлення фінансових документів (4 год.) - вартість 2000 грн.;
- підготовка заяви від імені позивача щодо досудового врегулювання спору (1 год.) - 500 грн.;
- підготовка та направлення адвокатського запиту щодо витребування документів для подання до суду позовної заяви (1 год.) - 1000 грн.;
- підготовка та подання до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання бездіяльності неправомірної та зобов'язання вчинити дії (4 год.) - вартість 2000 грн.;
- підготовка та подання відповіді на відзив на адміністративний позов про визнання бездіяльності неправомірної та зобов'язання вчинити дії (4 год.) - вартість 2000 грн.
Загальна вартість роботи становить 8000 грн.
Відповідач у відзиві заперечує щодо стягнення такої суми витрат та зазначає, що за змістом Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 року, прибутковий касовий ордер має право виписувати виключно особа , яка отримала готівку за наслідком касової операції, тобто під час отримання готівки через касу такої особи з відображенням такої операції у відповідних книгах обліку.
Суд критично ставиться до таких аргументів відповідача та звертає увагу, що відповідно до положень ст. 14 ПК адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон № 5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон № 265/95-ВР, Положення № 13 та Положення № 148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.
Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Також суд зазначає, що статтею 134 КАС не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного суду у складі колегіїї суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2020 у справі №727/4597/19.
А тому, на переконання суду, вказані витрати є підтвердженими, співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору питання про розподіл судового збору у справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.04.2014 року до 14.07.2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.04.2014 року до 14.07.2017 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 8000 грн. (вісім тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу з рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано суддею: 26.05.2021
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 )
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна