м. Вінниця
27 травня 2021 р. Справа № 120/2306/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що у вересні 2020 року вона та її неповнолітня дитина звернулась до відповідача із заявою про отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, посилаючись у заяві на постанову Великої Палати Верховного суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17. Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, листом від 26.09.2020 відмовив у видачі паспорта у формі книжечки у зв'язку з відсутністю рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Вважаючи, що такі дії відповідача порушують законні права позивача як громадянина України та вважаючи це втручанням держави в особисте життя, законний представник в інтересах неповнолітнього позивача звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 24.03.2021 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 05.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження справі вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
06.05.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач наголошує, що позивач звернувся з неповним переліком документів, який передбачений р. 6 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 року № 456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.6.2019 року за № 620/33591. Таким чином, позивачем не дотримано порядку звернення для отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року. Також відповідач акцентує увагу на тому, що відповідь територіального підрозділу не є рішенням суб'єкта владних повноважень відповідно до КАС України, а тому не може бути визнана протиправною.
14.05.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, спростовуючи аргументи наведені у відзиві, просила задовольнити заявлений позов.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 .
22.09.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до Калинівського РВ УДМС України у Вінницькій області із письмовою заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, зразка 1994 року, у зв'язку з досягненням 16-річного віку ОСОБА_2 , а також з причин наявності релігійних переконань.
Листом від 26.09.2020 за № 0521-194/0521.1-20 Калинівський РВ УДМС України у Вінницькій області відмовив у видачі ОСОБА_2 такого паспорта, посилаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 за № 398 "Про внесення змін до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 за № 302" передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджено наказом МВС від 06.06.2019 за № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591. Таким чином, відповідач зазначив, що за відсутності судового рішення у нього відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Наведене стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів неповнолітнього сина - ОСОБА_2 .
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
За приписами ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Вказані конституційні норми, зокрема, означають, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01.01.2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII.
З 01.11.2016 року - запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до п. 3 Постанови № 302 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.01.2016 року припиняється.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990 року).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Разом з тим, суд робить висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Крім того, суд звертає увагу, що Постановою КМУ №398 від 3.04.2019 року внесено зміни до пункту 3 Постанови КМУ від 25.03.2015 року №302, відповідно до яких Державна міграційна служба України здійснює оформлення та видачу паспорту громадянина України зразка 1994 року в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 червня 2019 року №456.
Відповідно до п.1 Розділу ІІІ Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: заяву; рішення суду; свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Відповідач в своїй відповіді на заяву позивачів посилається на зазначений Тимчасовий порядок та вказує, що без відповідного рішення суду, паспорт у формі книжечки не може бути оформлений та виданий.
При цьому, відповідачем не обґрунтовано підстав для відмови у видачі неповнолітньому паспорту зразка 1994 року, не зазначено, які документи не подані, а тому відмова у оформленні паспорту у формі книжечки є протиправною.
Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку №456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Пунктом 3 Тимчасового порядку № 456 встановлено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України: 1) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто; 2) особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники).
Разом із тим, частиною 2 статті 21 Закону № 5492-VI чітко встановлено, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядком №302 також визначено, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт (пункт 3).
Таким чином, положення Тимчасового порядку №456 щодо оформлення та видачу паспорта громадянина України особам, що досягли 16-річного віку, не відповідають ані Закону №5492-VI, ані Порядку №302, тому в силу частини 3 статті 7 КАС України, яка передбачає, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України, суд не застосовує положення Тимчасового порядку № 456 щодо оформлення паспорту зразка 1994 року особам тільки після досягнення 16-річного віку.
Крім того, в контексті правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), щодо наявності у громадянина України права на отримання паспорту у формі книжечки суд вказує, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, має право на отримання паспорту громадянина України зразка 1994 року.
Щодо позовних вимог стосовно порядку/способу ведення відповідачами паспортного обліку без використання цифрового ідентифікатора особи або автоматизованої обробки її персональних даних, а також щодо організації роботи з видачі паспортів громадянина України, то такі задоволенню не підлягають, оскільки оформлення паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт, не передбачає внесення персональних даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Висновки суду, зроблені у цій справі, відповідають правовій позиції, що викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року в зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17).
Відповідно до вказаного рішення Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 ознаками типової справи, в якій може бути ухвалено рішення зразкової справи, є такі:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Предмет і підстава позову у даній справі ідентичні предмету і підставі у зразковій справі №Пз/9901/2/18 (806/3265/17), а відтак дана справа є типовою.
У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 зазначено, що Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Відносно доводів відповідача про те, що звернення позивача до територіального органу державної міграційної служби відбулось з неповним переліком документів, то такі судом не беруться до уваги, оскільки визначальною та єдиною підставою для відмови у видачі паспорта у формі книжечки згідно наданої відповіді від 26.09.2020 була відсутність рішення суду, а не недотримання порядку звернення особи для отримання паспорта громадянина України згідно Розділу 3 Тимчасового порядку № 456. Крім того, за наявності відповідного рішення суду позивач вправі звернутися до відповідача із відповідною заявою та пакетом документів, необхідним для отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Тимчасового порядку № 456.
В цьому контексті суд також зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Відтак, з огляду на встановлені обставини позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача, що полягали у відмові в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як наслідок, з метою ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_2 слід також задовольнити позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням ним 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 4, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 37836770) в особі територіального підрозділу Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. В. Нестерчука, 64, м. Калинівка, Вінницька область, 22400)
Суддя Комар Павло Анатолійович