Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 травня 2021 р. Справа№200/4675/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області про визнання неправомірними дії, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул.Поштова, 5), в якому просить:
- визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо відмови у призначені ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №383 від 14.12.2020 в частині відмови у зарахуванні періодів роботи до пільгового стажу;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області призначити таку пенсію, зарахувавши до пільгового стажу роботи з 12 серпня 1985 року по 31 липня 1988 року, 01 серпня 1993 року по 01 березня 1995 року та періоди роботи з 06 березня 1995 року по 26 грудня 2006 року до страхового стажу;
- звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць;
- зобов'язати управління подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до управління із заявою про призначення пенсії згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак рішенням №383 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії. Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки достатньою підставою для призначання пільгової пенсії є записи у його трудовій книжці, відповідні посвідчення та довідки.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача повністю заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що в трудовій книжці в записі №6 відрізняється дата наказу про звільнення від дати звільнення (переводу на інше підприємство), а саме, дата наказу про звільнення - 02.08.1993, а в графі №2 вказано - 31.07.1988. Дані записи трудової книжки не підтверджуються ані довідками про стаж, ані пільговими довідками. Тому даний стаж неможливо зарахувати до страхового та пільгового стажу роботи. Згідно записів №7 і №8 трудової книжки, ОСОБА_1 працював у Донецькому філіалі Державного підприємства обслуговування повітряного руху на посаді диспетчера з 01.08.1993 по 01.03.1995. Але вказаний період роботи не підтверджується пільговою довідкою підприємства. Таким чином, неможливо вказаний період роботи зарахувати до пільгового стажу роботи. У зв'язку з цим вищевказані період роботи не можуть бути зараховані до пільгового стажу.
Ухвалою суду від 26.04.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт НОМЕР_1 .
14.12.2020 до управління звернувся ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 згідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (із змінами).
Позивачем були надані наступні документи: заява про призначення пенсії №11458 від 14.12.2020; сканкопія паспорту серії НОМЕР_1 від 16.04.1998; сканкопія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; сканкопія трудової книжки від 18.08.1985 НОМЕР_2 ; сканкопія диплому від 20.06.1985. НОМЕР_4; сканкопія військового квитку від 10.12.1985 НОМЕР_5; сканкопія довідки про взяття на облік ВПО від 14.12.2020 №1426-5000329730.
Рішенням від 14.12.2020 №383 Управлінням пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком №1, згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (із змінами). Зазначено, що згідно трудової книжки записи 2 - 6 ОСОБА_1 працював з 12.08.1985 по 31.07.1988 в Донецькому Об'єднаному авіаотряді диспетчером. В трудовій книжці в запису №6, відрізняється дата наказу про звільнення від дати звільнення (переводу на інше підприємство), а саме дата наказу про звільнення - 02.08.1993, а в графі №2 вказано - 31.07.1988. Дані записи трудової книжки не підтверджуються ані довідками про стаж, ані пільговими довідками. Тому даний стаж не можливо зарахувати до страхового та пільгового стажу роботи. Згідно записів №7 і №8 трудової книжки, ОСОБА_1 працював у Донецькому філіалі Державного підприємства обслуговування повітряного руху на посаді диспетчера з 01.08.1993 по 01.03.1995. Але вказаний період роботи не підтверджується пільговою довідкою підприємства. Таким чином, неможливо вказаний період роботи зарахувати до пільгового стажу роботи. Запис №9 трудової книжки з 06.03.1995 у ТОВ «Радіан ЛТД» неможливо зарахувати до страхового стажу, так як відсутня дата звільнення або переводу на інше місце роботи. Крім того, запис не завірено печаткою та підписом відповідальної особи.
Не погодившись з висновком відповідача щодо відсутності підстав для призначення пенсії позивачу, останній звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.
Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до ч.1 ст.2 ст.114 Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до п. а ч.1 ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до п. б ч.1 ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Згідно зі ст. 101 Закону України Про пенсійне забезпечення органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі також Постанова № 637), у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Як вбачається зі змісту спірного рішення період роботи ОСОБА_1 з 01.08.1993 по 01.03.1995 не зарахований до пільгового стажу роботи, оскільки не підтверджується пільговою довідкою підприємства.
Стосовно наведеного, суд зазначає наступне.
Щодо вказаного період роботи трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить наступні записи:
№7 - 01.08.1993 - прийнятий за переведенням з Донецького АП на посаду диспетчера у Донецькому філіалі Державного підприємства обслуговування повітряного руху;
№8 - 01.03.1995 - звільнений за власним бажанням.
Враховуючи, що в трудовій книжці позивача наявні записи щодо спірного періоду роботи, посилання відповідача у рішенні №383 на відсутність пільгової довідки підприємства є необґрунтованими та судом не приймаються.
Щодо незарахування періодів роботи позивача до пільгового та страхового стажу, оскільки записи в його трудовій книжці виконані з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року, із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року № 412), (надалі - Інструкція №162) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року № 412, не застосовується.
Відповідно до п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за №58 (далі-Інструкції №58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Відповідач не зарахував до страхового та пільгового стажу період роботи позивача з 12.08.1985 по 31.07.1988 в Донецькому Об'єднаному авіаотряді диспетчером, оскільки в трудовій книжці в запису №6 відрізняється дата наказу про звільнення від дати звільнення (переводу на інше підприємство).
Суд критично оцінює таку підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів, оскільки, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачає настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.
Крім того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Крім того, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці щодо дати її заповнення.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, суд приходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового та пільгового стажу період роботи позивача з 12.08.1985 по 31.07.1988 в Донецькому Об'єднаному авіаотряді диспетчером, оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про період роботи.
Крім того, відповідачем зазначено, що запис №9 трудової книжки з 06.03.1995 у ТОВ «Радіан ЛТД» неможливо зарахувати до страхового стажу, так як відсутня дата звільнення або переводу на інше місце роботи.
За результатом розгляду матеріалів справи судом встановлено, що між записами №9-10, трудової книжки позивача серії, про прийняття на роботу або перейменування підприємства, відсутні записи про звільнення.
Однак, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, позивач не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Адже, невиконання підприємством вимог пункту 2.4 Інструкції № 58 не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача з момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при призначенні позивачу пенсії за віком.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи, а тому порушені права позивача підлягають відновленню судом.
Отже, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача з урахуванням частини 2 стаття 9 КАС України буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №383 від 14.12.2020, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 14.12.2020 №11485 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (частина 4 статті 245 КАС України).
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Щодо вимоги позивача про визнання неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо відмови у призначені ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку суду, бездіяльність відповідача сама по собі прав позивача не порушувала, оскільки знайшла своє вираження у відповідному рішенні відповідача від 14.12.2020 №383, скасування якого буде належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Стосовно вимоги позивача про звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки позивачу пенсія ще не призначена та відповідно пенсійні виплати не нараховані, суд позбавлений можливості допустити негайне виконання рішення.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб. За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини з статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 454 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Поштова, буд.5, код ЄДРПОУ 23346787) про визнання неправомірними дії, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №383 від 14.12.2020.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14.12.2020 №11485 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (частина 4 статті 245 КАС України).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 грн.
Повне судове рішення складено 26.05.2021.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Т.В.Загацька