Справа № 495/7905/20
Номер провадження 2/495/629/2021
28 квітня 2021 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Боярського О.О.,
за участі секретаря судових засідань Рачицької І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права на спадщину за законом, -
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.
30.12.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської, у якому просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку № НОМЕР_1 в масиві № НОМЕР_2 (кадастровий номер 5120881800:01:002:0071), загальною площею 4,14 га., яка розташовані на території Володимирівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІІ-ОД №030045 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 01 серпня 2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла моя рідна тітка позивачки - ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть НОМЕР_3 від 11 серпня 2020 року, актовий запис №876.
За життя спадкодавцем було складено заповіт зареєстрований 28.11.2000 року в Володимирівській сільській раді за №311, відповідно до якого, померла заповідала позивачці належне їй право на земельну частку (пай) в землях КСП «Правда» відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ОД №0118162.
На підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області №117/2003 від 04.02.2003р. на заміну сертифікату НОМЕР_4 ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 4,14 га. серія ІІІ-ОД №030045 від 01 серпня 2003 року.
Листом приватного нотаріуса Андрєєвої Т.М. від 09 листопада 2020 року №205/01-16, повідомлено ОСОБА_1 про неможливість оформлення спадкових прав через те, що предметом спадкування був сертифікат на право на земельну частку (пай), а ще за життя спадкодавець отримала замість нього державний акт на земельну ділянку та рекомендовано звернутись до суду за визнанням за права власності на спадкове майно в судовому порядку.
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 05.01.2021 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
26.02.2021 року позивачка до канцелярії суду подала уточнену позовну заяву.
Ухвалою суду від 29.03.2021 року за клопотанням позивачки були витребувані докази, а саме копія спадкової справи до майна ОСОБА_2
14.04.2021 року до канцелярії суду надійшла відповідь завідувача Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори, згідно якої спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не заводилась.
Ухвалою суду від 29.03.2021 року за клопотанням позивачки були витребувані докази, а саме копія спадкової справи до майна ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 12.04.2021 року закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду по суті на 28.04.2021 року.
У судове засідання 28.04.2021 року сторони не з'явились.
Позивачка подала до канцелярії суду заяву з проханням судове засідання провести без її участі, вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник Володимирівської сільської ради у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином. Відзив відповідачем надано не було.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, враховуючи відсутність відзиву відповідача в порядку статті 280 ЦПК ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, що не з'явився, в порядку заочного розгляду справи.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
З'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_2 , що підтверджується наступними документами:
- свідоцтвом про народження позивачки, серії НОМЕР_5 , виданим 12 червня 1970 року, актовий запис 27;
- свідоцтвом про одруження батьків позивачки, серії НОМЕР_6 , відповідно до якого мати позивачки ОСОБА_3 після шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 »;
- свідоцтвом про одруження позивачки, відповідно до якого позивачка ОСОБА_6 змінила після шлюбу прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_4 »
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_3 від 11 серпня 2020 року, актовий запис №876.
Після смерті тітки відкрилась спадщина зокрема на земельну ділянку № НОМЕР_1 в масиві № НОМЕР_2 (кадастровий номер 5120881800:01:002:0071), загальною площею 4,14 га., яка розташовані на території Володимирівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІІ-ОД №030045 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 01 серпня 2003 року.
За життя спадкодавцем було складено заповіт зареєстрований 28.11.2000 року в Володимирівській сільській раді за №311, відповідно до якого, померла заповідала позивачці належне їй право на земельну частку (пай) в землях КСП «Правда» відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ОД №0118162.
На підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області №117/2003 від 04.02.2003р. на заміну сертифікату НОМЕР_4 ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 4,14 га. серія ІІІ-ОД №030045 від 01 серпня 2003 року.
Листом приватного нотаріуса Андрєєвої Т.М. від 09 листопада 2020 року №205/01-16, повідомлено ОСОБА_1 про неможливість оформлення спадкових прав через те, що предметом спадкування був сертифікат на право на земельну частку (пай), а ще за життя спадкоавець отримала замість нього державний акт на земельну ділянку та рекомендовано звернутись до суду за визнанням за права власності на спадкове майно в судовому порядку.
Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або законом.
Відповідно до ст.ст.1220, 1221,1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 1265 ЦК України, у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України та ч. 2 ст. 1 Земельного Кодексу України, право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.
За змістом ст. 1296 ЦК України, оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину.
Згідно пункту 10 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», та відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Захист прав власності громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини 3 статті 152 ЗК України.
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення, що передбачено частиною 1 статті 1225 ЦК України.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
28 травня 2020 року Верховний Суд України в своїй постанові по справі № 910/7164/19 виклав наступну правову позицію з приводу захисту цивільних прав.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Судом установлено, що, згідно заповіту, зареєстрованого від 28.11.2000 року померла ОСОБА_7 заповіла позивачці належне їй право на земельну частку (пай) в землях КСП «Правда» відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ОД №0118162, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину, оскільки предметом спадкування був сертифікат на право на земельну частку (пай), а ще за життя спадкодавець отримала замість нього державний акт на земельну ділянку, при цьому позивачка є племінницею ОСОБА_7 , тобто є спадкоємцем п'ятої черги за законом, окрім позивачки, інших спадкоємців, які подали до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 немає, у зв'язку з чим суд вважає, що позивачем обрано належний спосіб захисту свого права та підстав для відмови у позові не має.
Висновки за результатами розгляду справи
Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки спадкодавець ОСОБА_7 була рідною тіткою позивачки, тобто остання є спадкоємцем п'ятої черги за законом, за життя спадкодавець отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, у зв'язку з чим суд вважає, що права ОСОБА_1 , підлягають захисту шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 49, 200, 206, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права на спадщину за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку № НОМЕР_1 в масиві № НОМЕР_2 (кадастровий номер 5120881800:01:002:0071), загальною площею 4,14 га., яка розташовані на території Володимирівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІІ-ОД №030045 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 01 серпня 2003 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.О. Боярський