Справа № 537/5387/19 Номер провадження 11-кп/814/348/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 травня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019170110001427, за апеляційною скаргою прокурора Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2020 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчука, Полтавської області, українця, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, з вищою освітою, працюючого на посаді лікаря анестезіолога КНМП Кременчуцька міська лікарня «Правобережна», є інвалідом ІІІ групи, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України та виправдано.
Прийнято від законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_11 - ОСОБА_12 відмову від позову про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, та закрито провадження по справі в частині цивільного позову.
Прийнято від законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_13 - ОСОБА_14 відмову від позову про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, та закрито провадження по справі в частині цивільного позову.
Згідно з вироком суду, відповідно до змісту обвинувального акту, ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що 02.08.2019 близько 15:30 ОСОБА_8 , перебуваючи біля другого під'їзду будинку АДРЕСА_2 помітив двох раніше незнайомих малолітніх дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , які гуляли поряд. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне розбещення малолітніх дітей, з метою задоволення статевої пристрасті, розуміючи по фізіологічному, фізичному розвитку та зовнішньому вигляду ОСОБА_11 та ОСОБА_13 про малолітній вік осіб, присів на лавочку біля вказаного під'їзду, приспустив шорти та оголив свої статеві органи, демонструючи їх малолітнім.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 було кваліфіковано за ч. 2 ст. 156 КК України як умисні дії, що виразилися у вчиненні розпусних дій щодо малолітніх осіб.
На обґрунтування прийнятого рішення щодо визнання ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України та виправдання, суд вказав, що доказів вчинення ОСОБА_15 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, стороною обвинувачення не здобуто та суду не надано, а надані докази не підтверджують вчинення останнім умисних розпусних дій щодо малолітніх осіб з метою задоволення статевої пристрасті останнього.
Суд послався на те, що наявні в матеріалах кримінального провадження висновки судово-психологічних експертиз, на які сторона обвинувачення посилається як на доказ вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення, доводять лише той факт, що малолітні потерпілі бачили статевий орган обвинуваченого.
Разом із цим, наданий доказ сторони обвинувачення жодним чином не доводить того факту, що обвинувачений умисно оголив свій статевий орган саме з метою демонстрації останнього дітям і з підстав задоволення своєї статевої пристрасті.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Прокурор в поданій апеляційній скарзі просить вирок скасувати у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Зауважує, що суд першої інстанції хибно сприйняв показання свідка ОСОБА_16 , та не дав їм належної оцінки. Так прокурор вказує, що після спілкування з ОСОБА_8 діти відразу, через дуже короткий проміжок часу підійшли до свідка, та детально розповіли про те, що з ними відбувалося та що невідомий чоловік показував їм статевий орган та торкався його.
Посилається на те, що судом при постановленні вироку взято до уваги лише заключні частини судово-психологічних експертиз, які долучені до матеріалів кримінального провадження, однак не досліджено дослідницьку частину висновків, в якій докладно описані проведені під час судової експертизи дослідження, зроблені у їх результаті висновки щодо досліджених обставин, явищ і процесів та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені судом, що дають інформацію про обставини у справі і мають істотне значення.
На переконання прокурора на окрему увагу заслуговують дані щодо обставин події, про які розповідають малолітні ОСОБА_11 та ОСОБА_13 під час проведення експертного дослідження, оскільки фактично ці дані лягли в основу висновків експертизи. Судом також не надана належна оцінка даним доказам, а їх дослідження проведено вибірково.
При цьому судом не вірно трактовано склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, оскільки в даному випадку дійсно мав місце факт оголення обвинуваченим ОСОБА_8 статевих органів перед малолітніми дітьми (на момент вчинення розпусних дій потерпілим було по 8 років).
Зауважує, що кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України передбачена за вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, а законодавцем не визначена обов'язковість для настання кримінальної відповідальності мети вчинення розпусних дій, та в даному випадку оголення статевих органів, вже фактично є фізичним розбещенням малолітніх осіб.
Також посилається на те, що сторона обвинувачення під час судового розгляду неодноразово заявляла клопотання про допит в судовому засіданні законних представників потерпілих, однак судом постійно відмовлялося в задоволенні заявлених клопотань, посилаючись на те, що дані особи не є свідками (очевидцями) події кримінального правопорушення і суттєвих показів не дадуть.
Крім того, під час судового засідання законні представники малолітніх потерпілих категорично заперечували про виклик до зали суду і допит неповнолітніх потерпілих.
Тому, на думку прокурора, відмова суду у задоволенні клопотання про допит в судовому засіданні законних представників неповнолітніх потерпілих, вплинула на повноту судового розгляду та мала істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
Посилається на відсутність в матеріалах судового розгляду кримінального провадження фіксації судового засідання від 08.10.2020, під час якого досліджували письмові докази сторони обвинувачення та надавалися покази законними представники малолітніх потерпілих щодо заявлених ними цивільних позовів. Під час вказаного судового засідання судом стороні обвинувачення відмовлено в задоволенні клопотання про допит законних представників малолітніх потерпілих.
Також зазначає, що судом першої інстанції під час постановлення вироку не прийнято рішення щодо вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні, які вилучені під час проведення обшуку від 10.08.2020 за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 за результатами якого виявлено та вилучено футболку помаранчевого кольору з написом «Укртатнафта», сумку-барсетку чорного кольору, шорти синього кольору, шорти синього кольору з написом «Адідас», целофановий пакет чорного кольору з полоскою, господарську сумку.
Судом під час постановлення вироку неправильно зазначено та не відповідає запису в копії свідоцтва про народження прізвище ОСОБА_13 .
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції прокурор підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав у ній наведених.
Малолітні потерпілі та їхні законні представники не з'явилися до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги, при цьому останні звернулися із заявами про розгляд скарги у їхню відсутність. Представники малолітніх потерпілих категорично заперечували про виклик до суду їхніх дітей - потерпілих по справі ОСОБА_11 та ОСОБА_13 .
Обвинувачений та його захисник заперечували проти доводів апеляційної скарги прокурора та просили вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 у повній мірі дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства та дійшов обґрунтованого висновку про те, що доказів вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України стороною обвинувачення не здобуто та суду не надано, а надані докази не підтверджують вчинення останнім умисних розпусних дій щодо малолітніх осіб з метою задоволення статевої пристрасті останнього.
Прокурор у поданій ним апеляційній скарзі вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неповнотою судового розгляду. З наведених підстав вважає вирок суду незаконним та просить його скасувати з ухваленням нового обвинувального вироку, в якому визнати винуватим ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та призначити йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 156 КК України у виді реального строку покарання 5 років позбавлення волі та не призначати додаткове покарання. На підтвердження своїх доводів зазначає про неналежну оцінку судом показань свідка ОСОБА_16 та неврахування дослідницької частини судово-психологічних експертиз малолітніх потерпілих, в яких відображені показання малолітніх потерпілих про обставини справи. Також вказує на неправильну трактовку судом складу кримінального правопорушення через відсутність у кримінальному законі вимоги про необхідність досягнення мети розбещення для настання кримінальної відповідальності.
Перевіривши належним чином доводи прокурора, дослідивши висновки судово-психіатричних експертиз щодо малолітніх у повному обсязі, колегія судів не знайшла підстав для задоволення вимог прокурора з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 №7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» передбачає, що конституційне положення про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (ч.1 ст.62 Конституції України), покладає на суди всю повноту відповідальності за правильне вирішення кожної справи.
Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини, ст. 62 Конституції України і норм КПК України кожна людина має право на справедливий розгляд справи, ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню поки не буде визнаний винним у законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведено.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 №5 «Про виконання судами України законодавства і Постанови Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справи і постановлення вироку» всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 156 КК України кримінальна відповідальність наступає за вчинення розпусних дій щодо малолітніх осіб.
Із об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 156 КК України, виражається у вчиненні різноманітних розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх потерпілих. Розпусні дії можуть бути фізичними або інтелектуальними; для наявності складу даного кримінального правопорушення вони повинні вчинятися у присутності потерпілого і за сприйняття ним розпусних дій.
До фізичних розпусних дій належать непристойні доторкання до статевих органів, які викликають статеві збудження, навчання статевим збоченням, оголення статевих органів винної чи потерпілої особи, імітація статевого акту, схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, вчинення статевих зносин, акту онанізму у присутності дитини тощо.
Із наданих до суду першої інстанції доказів, жоден не доводив факт умисного оголення ОСОБА_8 свого статевого органу перед малолітніми потерпілими.
Допитана судом свідок ОСОБА_16 самого факту оголення обвинуваченим статевого органу не бачила, а отже не була прямим очевидцем вчиненого злочину. Показання про обставини надала зі слів свого малолітнього сина ОСОБА_11 , а тому суд першої інстанції правильно не визнав її показання як беззаперечний доказ тих обставин, які покладені в основу обвинувачення.
Судом апеляційної інстанції за клопотанням прокурора були повністю досліджені висновки судово-психологічних експертиз №15/14.1/135 від 11.11.2019, №15/14.1/136 від 25.11.2019, №15/14.1/137 від 09.12.2019 відповідно до мотивувальної частини яких експертом зазначені показання малолітніх потерпілих, наданих ними слідчому під час досудового розслідування.
Як вбачається з висновку експерта, останнім досліджувалися питання щодо індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей, мотивотвірних чинників психологічного життя і поведінки, емоційних реакцій та станів малолітніх потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 .
Експерт не досліджував самі обставини події, детальність та правильність їх відображення ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , не співставляв показання малолітніх потерпілих на предмет їх відповідності один одному, детально їх не опитував про обставини. Натомість із зафіксованих експертом пояснень потерпілих, ними побіжно згадано про подію, а саме те, що вони разом гуляли та побачили дядька, який сказав їм сісти на лавку та сів сам, а потім показав свій статевий орган. При цьому у потерпілих не було з'ясовано, чи було це зроблено умисно з боку обвинуваченого, чи можливо мимоволі, чи приспускав він шорти в момент коли оголяв статевий орган, як про це зазначено у обвинувальному акті, що саме говорив їм.
Більш детальні показання потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 відображені у мотивувальних частинах вказаних висновків експертизи та є переписаними експертом показаннями, наданими малолітніми потерпілими слідчому під час досудового слідства.
Апеляційні вимоги прокурора зводяться до того, що суд не врахував вказані показання, надані малолітніми потерпілими слідчому та експерту, що суперечить вимогам ст. 23 КПК України, відповідно до якої суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Окрім того, ухвалення судом обвинувального вироку без допиту малолітніх потерпілих, фактично позбавило б обвинуваченого право поставити їм запитання, а отже порушило б його право на захист.
Колегія суддів вважає, що доводи прокурора про безпідставне незадоволення його клопотання про допит законних представників малолітніх потерпілих, а у зв'язку з цим і неповноту судового слідства, що об'єктивно вплинуло на висновки суду першої інстанції - є неспроможними.
Так, в суді апеляційної інстанції прокурором також було заявлено аналогічне клопотання з тих підстав, що у законних представників малолітніх потерпілих необхідно з'ясувати психологічний портрет їхніх дітей. Колегія суддів вважає таке клопотання безпідставним, оскільки у справі наявні чотири висновки судово-психологічних експертиз, які надають об'єктивні висновки про особливості психологічного розвитку, світосприйняття та розкривають інші аспекти психологічного портрету малолітніх потерпілих на з'ясуванні якого наполягав прокурор.
Щодо доводів прокурора про відсутність повної фіксації судового зсідання від 08.10.2020, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 27 КПК України під час судового розгляду та у випадках, передбачених цим Кодексом, під час досудового розслідування забезпечується повне фіксування судового засідання та процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції було вивчено технічний запис судового засідання у даному кримінальному провадженні від 08.10.2020 та дійсно встановлено відсутність відеозапису, при цьому звукозапис був збережений. В подальшому судом першої інстанції весь процес судового слідства, який відбувався 08.10.2020 був повторений у наступному судовому засіданні, а тому немає підстави стверджувати, що у матеріалах провадженні відсутня частина запису судового слідства.
Щодо не вирішення судом першої інстанції питання про речові докази та неправильне відображення прізвища потерпілої ОСОБА_13 , то колегія суддів вважає такі порушення не істотними, оскільки механізм їх вирішення урегульований нормами КПК України. Питання щодо речових доказів може бути вирішено відповідно до вимог ст. 537, 539 КПК України, а допущена помилка у прізвищі учасника судового розгляду, може бути усунута шляхом виправлення описки відповідно до порядку, вказаному у ст. 379 КПК України.
Таким чином, об'єктивних даних, які б вказували на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неповноту судового розгляду, в ході апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції - не здобуто. Місцевий суд дослідив надані стороною обвинувачення письмові докази, а саме: протокол огляду місця події від 02.08.2019 та фото таблицю до нього; протокол обшуку квартири АДРЕСА_3 , відповідно до якого ОСОБА_8 добровільно видав працівникам поліції футболку помаранчевого кольору з написом «Укрататнафта», двоє шортів синього кольору, одні з них з написом « ОСОБА_17 », сумку чорного кольору; протоколи пред'явлення речей для впізнання від 25.08.2019 із малолітніми потерпілими ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , свідком ОСОБА_16 , які серед наданих їм для впізнання речей впізнали ті, які були вилучені під час обшуку у ОСОБА_8 ; протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 08.08.2019, проведеного із малолітніми потерпілими ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , свідком ОСОБА_16 ; висновки судово-психологічних експертиз №15/14.1/134 від 28.10.2019, №15/14.1/135 від 11.11.2019, №15/14.1/136 від 25.11.2019, №15/14.1/137 від 09.12.2019; свідоцтва про народження малолітніх потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , а також допитав свідка ОСОБА_16 .
Вказані докази доводять той факт, що обвинувачений ОСОБА_8 дійсно 02.08.2019 близько 15.30 перебував біля другого під'їзду будинку АДРЕСА_2 , поряд з ним протягом короткого проміжку часу знаходилися двоє малолітніх дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_13 та діти бачили статевий орган обвинуваченого. Проте, чи діяв ОСОБА_8 умисно з метою розбестити малолітніх, а саме: чи приспускав шорти та чи оголяв свій статевий орган і чи торкався його, при цьому наказуючи дітям присісти на лавку, як про це зазначено у обвинуваченні, - стороною обвинувачення доказів не надано.
Доводи сторони обвинувачення про неправильність вказівки суду у вироку про недоведеність умислу обвинуваченого на вчинення злочину через не встановлення його мети, оскільки законодавцем не вказано на обов'язкове встановлення мети вчинення злочину - є неспроможними.
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156 КК України характеризується прямим умислом.
Мета злочину - це певне уявлення особи про бажаний наслідок його суспільно небезпечного діяння. Змістом мети є бажання особи досягти таким шляхом визначеного і бажаного для неї наслідку. Мета тісно пов'язана з мотивом вчинення злочину. Потреба особи є початковим етапом в будь-якій свідомій психічній діяльності, зокрема злочинній. Вони не тільки спонукають особу до вчинення умисного злочину, а й обумовлюють, викликають у її свідомості бажання досягти таким шляхом певного наслідку (задовольнити свою потребу чи інтерес). Тобто діяти цілеспрямовано. Тому в усіх злочинах, вчинених з прямим умислом, необхідно шляхом ретельного аналізу обставин справи визначити, які суспільно-небезпечні наслідки передбачав винний і якої конкретної мети бажав досягнути вчиненням злочину.
Враховуючи наведене, твердження суду першої інстанції про не доведення стороною обвинувачення мети вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, а саме: демонстрації свого оголеного статевого органу для задоволення своєї статевої пристрасті, тобто фізичного розбещення малолітніх, на думку колегії судді є правильним, таким, що узгоджується із вимогами кримінального закону.
Неодноразові, у визначений процесуальним законом спосіб, спроби викликати до суду першої та апеляційної інстанції малолітніх потерпілих та їхніх законних представників, за заявою яких було порушено кримінальне провадження, виявилися марними, підстави неявки до суду останніми були висловлені у направлених на адресу суду заявах.
Колегія суддів не вважає клопотання прокурора про необхідність замінити законних представників малолітніх потерпілих на представника органу опіки і піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району з підстав, визначених положеннями ч.4 ст. 44 та ч. 3 ст. 488 КПК України таким, що підлягає до задовольння.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 488 КПК України визначено, що у виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника у виконання окремих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у судовому провадженні і залучити замість нього іншого законного представника. Такі ж підстави та порядок визначено для заміни законного представника малолітнього потерпілого.
Це може мати місце, якщо участь законного представника малолітнього може завдати шкоди інтересам саме малолітнього, тобто законний представник є співучасником у вчиненні злочину, підбурювачем, таким, що не доніс про злочин, обвинуваченим, потерпілим, якщо в його присутності малолітній потерпілий не може давати правдиві показання.
Водночас, підставою для заміни законних представників прокурор зазначає необхідність відновлення порушених прав потерпілих, без розкриття змісту, які саме права потерпілих порушують їхні законні представники.
На переконання колегії суддів, метою даного клопотання є змусити малолітніх потерпілих прибути до суду для допиту, про що заперечують їхні батьки з огляду на стан дітей та вплив на них подій, пов'язаних із проведенням досудового слідства, необхідності надавати показання, проходити експертизи, брати участь у слідчих діях, про що вони повідомляли суди першої та апеляційної інстанції у своїх неодноразових зверненнях.
Таким чином, прокурором не наведено у клопотанні обставин та не надано до суду апеляційної інстанції доказів того, що участь законних представників завдає шкоди саме законним інтересам малолітніх потерпілих.
Зважаючи на викладене, апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2020 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3