Справа № 276/585/18
Провадження по справі №2/276/180/21
17 травня 2021 року смт. Хорошів
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Збаражського А.М.,
за участю секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -
Позивач АТ КБ «Приватбанк», який є правонаступником ПАТ КБ «Приват Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому зазначило наступне.
Відповідач, ОСОБА_1 відповідно до договору від 01.09.2010 року отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.05.2018 року має заборгованість у сумі 110051,40 грн., що складається із: 7743,01 грн. - заборгованість за кредитом; 96191,66 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 400 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5216,73 грн. - штраф (процентна складова).
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 01.09.2010 року у розмірі 110051,40 грн. та судові витрати в сумі 1762 грн.
Заочним рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 06.12.2018 року, позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 110051 (сто десять тисяч п'ятдесят одна) грн. 40 коп. та судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.
14.01.2019 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд заочного рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 06.12.2018 року.
07.02.2019 року від представника позивача до суду надійшов відзив на заяву про перегляд заочного рішення у якому представник заперечує проти задоволення заяви.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 18.02.2019 року ОСОБА_2 , заочне рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 06.12.2018 року скасовано, справу призначено до розгляду.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 17.08.2020 року, справу після повторного автоматизованого розподілу прийнято до провадження судді Збаражського А.М., визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.
11.12.2020 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Касянчук С.В. до суду подано клопотання про поновлення строку для подання відзиву та відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що у позовній заяві вказані розбіжності, зокрема у даті укладення договору та номері рахунку. Також, позивачем не вказано щодо строку дії картки, правові підстави для нарахування відсотків після закінчення строку дії картки. Відповідача не проінформували про умови кредитування за кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про приєднання. Крім того, зазначає, що з виписки по картковому рахунку вбачається, що кредитний ліміт неодноразово було збільшено позивачем в односторонньому порядку з 500 грн. до 8000 грн., та в подальшому позивач автоматично 30 або 31 числа кожного місяця знімав відсотки за користування кредитом. З вказаної виписки також вбачається, що останній рух коштів по картковому рахунку відбувся 30.12.2014 року, позивач списав відсотки за використання кредитною лінією, після чого жодних дій по картковому рахунку не відбувалося з волі відповідача. Тому, з 30.12.2014 року почався відлік 3-річного строку позовної давності. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, 11.12.2020 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Касянчук С.В. до суду подано клопотання про застосування строку позовної давності, в якому він зазначив, що перший черговий платіж, який було прострочено відповідачем датований 30.12.2014 року, строк позовної давності сплив через три роки - 30.12.2017 року, а позов було подано до суду в червні 2018 року, тобто зі спливом строку позовної давності. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді від 16.01.2021 року клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на позовну заяву.
05.01.2021 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій вони просять позовні вимоги задовольнити та на підтвердження того, що відповідачем отримана перевипущена кредитна карта зі строком дії до останнього дня 09.2020 року та випискою по картрахунку, є підтвердженням того, що ОСОБА_1 було видано платіжну картку та відкрито картковий рахунок, на який встановлено кредитний ліміт та відповідно до виписку по рахунку вбачається, що відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримувала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Також посилаються на те, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки звернувся з позовом до відповідача 07.06.2018 року, а строк перевипущеної картки ОСОБА_1 до останнього дня 09.2020 року.
12.01.2021 року від представника позивача до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якому представник позивача бажає зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № б/н від 01.09.2010 року 164,97 грн. (164,97 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625), а також понесені судові витрати.
Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового засідання був повідомлений завчасно та встановленим законом порядку, причини неявки суду не повідомив. Заяви про відкладення судового засідання до суду не надходило.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Касянчук С.В. у судове засідання не з'явились про дату, час та місце судового засідання були повідомлені завчасно та встановленим законом порядку.
Згідно частини 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, дослідивши докази у справі, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 01.09.2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем, ОСОБА_1 , укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого, відповідач отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку з яким ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася з умовами та правилами надання банківських послуг щодо кредитування ПриватБанком, яка містить власноручний підпис відповідача (а.сп.4).
Відповідач ОСОБА_1 отримала платіжну картку «Універсальна» - 01.09.2009 року, що стверджується її підписом на заяві (а.сп.5).
Станом на 31.05.2018 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором - 110051,40 грн., що складається із: 7743,01 грн. - заборгованість за кредитом; 96191,66 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 400 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5216,73 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до розрахунку заборгованості, за договором № б/н від 01.09.2010 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 30.11.2019, наданий представником позивача, останній платіж відповідачем був здійснений 20.10.2015 року на суму 500,00 грн., що згідно виписки по картці/рахунку (а.сп.68) - автоматичне погашення заборгованості з карти.
Суд, звертає увагу, що згідно виписки по картці/рахунку НОМЕР_1 , наданої відповідачем (а.сп.71) та виписки по рахунку за період з 14.11.2010 по 14.12.2020 наданої представником позивача, останній платіж ОСОБА_1 був здійснений 26.11.2014 року, на суму 0,62 грн.
Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка ратифікована Україною і є частиною її національного законодавства, гарантує кожній людині право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача, представник відповідача та відповідач вказував на те, що сплив строк позовної давності.
Слід зазначити, що Верховний Суд своєю Постановою від 16.01.2018 року в справі № 279/11064/15ц погодився з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. В постанові ВС зазначив, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за кредитом, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Відповідно до п.31 Постанови Пленуму ВСС України № 5 від 30.03.2012 року, враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтями 257-258 ЦК України, встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а щодо окремих видів вимог, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Перебіг позовної давності щодо вимог кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 зазначено, що відповідно до статті 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Аналогічна позиція Верховного Суду України викладена у Постановах від 19.03.2014 року у справі № 6-20цс14; від 18.06.2014 року у справі № 6-61цс14; від 03.06.2015 року у справі № 6-31цс15.
Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Матеріали справи не містять підтверджень, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, що може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З врахуванням наведеного, відповідно до статті 257 ЦК України, судом застосовується загальна позовна давність, яка складає три роки.
Судом встановлено, що згідно виписки по карті НОМЕР_2 , за період з 14.11.2020 по 14.12.2020, наданої банком, остання операція відповідачем по вказаній картці була здійснена саме 26.11.2014 року, переказ коштів між рахунками за договором SAMDN55**6718, на суму 0,62 грн.
Відповідач заявою просить застосувати строк позовної давності.
Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі.
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року (справа 200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 в 2018 році.
Таким чином, визначений статтею 257 ЦК України, трирічний строк позовної давності за вимогами, що випливають з умов договору від 01.09.2010 року закінчився.
Згідно статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Перебіг позовної давності, відповідно до статті 264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.
Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, перерив або про наявність підстав для поновлення строку позовної давності, клопотань щодо поновлення строку звернення до суду позивач суду не заявляв.
Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Така ж позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Крім того, вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його участю чи дорученням уповноваженою на це особою.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь - які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 08 листопада 2017 року у справі №6-2891цс16.
Автоматичне погашення простроченої заборгованості не вважається визнанням боргу та підставою для переривання перебігу позовної давності, оскільки не являється результатом вольових дій боржника, воно свідчить про час, коли кредитодавець дізнався про порушення умов договору позичальником.
Банківська платіжна картка діє в межах визначеного нею терміну. За таким договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту і кінцевий термін повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК), а не закінченням терміну дії договору.
На підставі оцінки усіх доказів у їх сукупності, зокрема, анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, довідки про умови кредитування, виписки по банківському рахунку, та розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку про те, що банк в даному випадку підтвердив своє порушене право вимагати погашення виниклої заборгованості, проте в межах визначених у умовах кредитування.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Доводи представника позивача про те, позивачем що був здійснений перевипуск карти, які в подальшому були отримані відповідачем ОСОБА_1 , на думку суду не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Так, представником позивача до суду надана довідка від 14.12.2020 року № 30.1.0.0/2-20180607/0179 в якій зазначені номера карток з терміном дії останньої: № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , остання з них мала термін дії до вересня 2020 року.
Однак відповідач заперечує, що після 2014 року взагалі використовувала кредитні кошти.
При цьому, автоматичне неодноразове продовження дії картки, на яке посилався позивач обґрунтовуючи підстави позову, не змінює терміну виконання кредитного зобов'язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-127цс14.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 01.09.2010 року, заявлені з пропуском строку позовної давності.
Щодо наявності правових підстав для задоволення заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01.09.2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Тобто, після закінчення строку виконання основного зобов'язання припинилося право кредитора нараховувати будь-які платежі.
Таким чином, право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, комісію, пеню та штрафи припинилося зі спливом строку кредитування - 26.11.2017 року, що відповідає строку дії кредитної картки, а тому позивач не мав права здійснювати зазначені нарахування, крім того вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач не заявляв.
Тому, правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за відстоками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, відсутні.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості слід відмовити у повному обсязі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача, відповідно до статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 253, 256, 257, 258, 261, 267, 526, 530 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-79, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ЄДРПОУ: 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_5 .
Повтний текст рішення складено 24.05.2021 року
Суддя А.М. Збаражський