"22" серпня 2006 р.
Справа № 10/284/04-НР
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Разюк Г.П.,
суддів: Петрова М.С.,
Колоколова С.І.
при секретарі судового засідання Павловій Н.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача - Бойка Д.Д. за довіреністю №118/102 від 30.05.06р.
від відповідача -Іноземцева Є.С. за довіреністю № 04/24 від 05.01.06р.,
Байди В.В. за довіреністю № 04/56 від 18.06.06р.,
від третьої особи ВО «Зоря» - Курбанової Л.Ф. за довіреністю № 34/9038 від 14.09.06
розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» /далі по тексту -ДК «Газ України»/, м.Київ
на рішення господарського суду Миколаївської області від 24-25.10.2005 року
по справі № 10/284/04-НР
за позовом скаржника
до Відкритого акціонерного товариства /далі-ВАТ/ «Миколаївгаз», м.Миколаїв
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: Закритого акціонерного товариства «Н. Ітера» та ВО «Зоря»
про повернення безпідставно спожитого природного газу на суму 6 798 260,45 грн.
У серпні 2004р. ДК «Газ України» звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ВАТ «Миколаївгаз» про повернення безпідставно спожитого газу або стягнення його вартості у сумі 6 798 260,45 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.09.2004р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р. в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2005р. задоволено касаційну скаргу ДК «Газ України» НАК “Нафтогаз України», скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 21.09.2004 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р., а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Заявою позивача від 21.09.2005р. були змінені предмет та підстави позову, вимагаючи стягнення тієї ж суми, як заборгованості за спожитий у 2000р. газ. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24-25.10.2005 р. по справі (суддя Гриньова Т.В.) в задоволенні позову ДК «Газ України» відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що акти подачі-приймання природного газу не встановлюють зобов'язання відповідача щодо оплати вартості природного газу. Крім цього, суд дійшов висновку про те, що позивач пред'являє позов з посиланнями на Закон, який втратив чинність.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ДК «Газ України» звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому скаржник посилається на те, що судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального (ст.ст. 161, 162, 165 ЦК УРСР, ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України) та процесуального права (ст. 43 ГПК України), а також з неповним з'ясуванням обставин справи.
В відзиві на апеляційну скаргу ВАТ «Миколаївгаз» просить рішення суду від 24-25 жовтня 2005 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.02.2006р. до участі у справі залучено ВО «Зоря» та ЗАТ «Н.Ітера» в якості 3-х осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.10.2006р. апеляційну скаргу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» залишено без розгляду з посиланням на п.5 ч.1 ст. 81 ГПК України.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2006р. вищевказану ухвалу від 07.10.2006р. справі № 10/284/04-НР скасовано, а справу передано до Одеського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного перегляду.
В судовому засіданні сторони підтримали свої вимоги, а представник ВО «Зоря»заявила, що підприємство дотримується нейтральної позиції щодо спору сторін.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку та заслухавши представників позивача та відповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству та матеріалам справи виходячи з наступного.
У 2000 році між ДК Торговий дім «Газ України», правонаступником якої відповідно до п.4.1 Статуту /а.с.25-29/ є ДК «Газ України» та ВАТ «Миколаївгаз» було підписано 12 актів подачі-приймання природного газу на комерційні витрати, згідно яких позивач передав, а відповідач прийняв та реалізував для комерційних втрат природний газ у загальному обсязі 49 546 560 куб. м. вартістю 8 301 818, 40 грн..
Відповідно до зазначених актів подачі-приймання та посилаючись на часткову сплату вартості газу у сумі 1 503 557,95 грн., ДП “Газ України» звернулася до суду із позовом про стягнення з ВАТ “Миколаївгаз» заборгованості в сумі 6 798 260,45 грн., що виникла з угоди сторін.
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.
Відповідно до ст.4 ЦК УРСР, що діяв в 2000р., цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Статтею 41 цього Кодексу встановлено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).
Виходячи з наведених статей ЦК УРСР, судова колегія не приймає доводи апеляційної скарги про те, що акти прийому-передачі природного газу за своєю правовою природою являються договором на постачання природного газу, оскільки в останніх визначено всі основні умови, характерні для договору поставки, а саме об'єм природного газу, вартість вказаного об'єму, період, протягом якого були отримані вказані об'єми. Господарський суд дійшов вірного висновку про те, що в цих актах зафіксовані не суттєві умови договору, а юридичні факти, що не можуть породжувати цивільні права та обов'язки для іншої сторони, а саме обов'язок щодо оплати вказаної в цих актах вартості природного газу.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач був не лише отримувачем, а і споживачем газу, про передачу якого складалися акти.
Твердження скаржника щодо наявності договірних відносин між ДП “Газ України» та ВАТ «Миколаївгаз» спростовується наявним в матеріалах справи договором доручення, укладеним 17.05.2000 р. між відповідачем та ЗАТ «Н.Ітера», відповідно до якого ВАТ «Миколаївгаз» здійснював лише транспортування природного газу від газорозподільної станції магістрального трубопроводу по системі газопроводів до абонентів /а. с. 149-151/.
Як вбачається з Розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 07.05.2000 р.№343-Р закупівля і реалізація природного газу у 2000 році здійснювалася іншим підприємством, а саме-ВО «Зоря».
Таким чином, місцевий господарський суд цілком правомірно прийшов до висновку про відсутність у ВАТ «Миколаївгаз» зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості природного газу на підставі вищезазначених актів подачі-приймання газу.
За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Миколаївської області.
Згідно із ст.49 ГПК України витрати скаржника по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -
Постановила:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 24-25.10.2005р. по справі № 10/284/04-НР залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної компанії «Нафтогаз України» - без задоволення.
Постанова в порядку ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя Г.П. Разюк
Суддя М.С.Петров
Суддя С.І. Колоколов