вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" травня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2936/20
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Атрибут”
до Копилівської сільської ради
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Макарівська селищна рада
простягнення 33 116,45 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Атрибут” звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Копилівської сільської ради про стягнення 33 116,45 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов'язання щодо виконання умов договору купівлі-продажу № ДГ 07/05-4 від 12.02.2020 в частині оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем було подану зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача 33 116,45 грн. основного боргу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.10.2020 було відкрито провадження у справі № 911/2936/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.10.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08033, Київська обл., Макарівський р-н, с. Копилів, вул. Жовтнева, буд. 57.
Зазначене поштове відправлення було вручено адресату 27.10.2020, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення поштового конверту, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.10.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Одночасно, господарський суд, оцінюючи зміст позовної заяви, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на докази, які було подано позивачем в обґрунтування своїх вимог, суд дійшов висновку щодо доцільності постановлення ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. При цьому, суд виходив із наступного.
Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6 § 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Ческьої Республіки).
Суд завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Рішення Європейського суду з прав людини у справах Ейрі проти Ірландії та Станєв проти Болгарії. Ця гарантія є одним з основних принципів будь- якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Претто та інші проти Італії).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Клінік дез Акація та інші проти Франції вказано, що сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, а також наявних доказів по справі, суд зазначив, що з огляду на правила вирішення спору у порядку спрощеного позовного провадження, повне та всебічне з'ясування всіх обставин справи та справедливе вирішення спору не вбачається за можливе без проведення підготовчого провадження.
Таким чином, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, суд дійшов висновку щодо необхідності призначення справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атрибут» до Копилівської сільської ради про стягнення 33 116,45 грн. до розгляду за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії відкриття провадження.
Згідно з приписами ст. 181 Господарського процесуального кодексу України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 28.12.2020 судом було ухвалено здійснювати розгляд справи №911/2936/20 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання у справі №911/2936/20 на 21.01.2020 о 15:30.
В судове засідання 21.01.2021 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав.
Ухвалою суду від 21.01.2021, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 18.02.2021.
З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного судового засідання, судом складено та направлено на поштову адресу останнього ухвалу-повідомлення від 22.01.2021.
12.02.2021 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів у справі.
В судове засідання 18.02.2021 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав.
18.02.2021 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та про призначення справи № 911/2936/20 до судового розгляду по суті на 24.03.2021.
23.03.2021 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
24.03.2021, у зв'язку із перебуванням судді Сокуренко Л.В. у відпустці, судове засідання, призначене на 24.03.2021 не відбулось.
При цьому, враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 23.03.2021 по 02.04.2021 включно знаходилась у відпустці, тому судове засідання було призначено суддею після виходу на роботу.
Ухвалою суду від 06.04.2021 судом було призначено судове засідання у справі на 21.04.2021.
20.04.2021 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи без його участі.
20.04.2021 від позивача на поштову адресу суду надійшло клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи без його участі.
21.04.2021 в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні судом вирішено за необхідне залучити до участі у в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Макарівську селищну раду.
21.04.2021 судом оголошено ухвалу про залучення третьої особи та про відкладення судового засідання на 13.05.2021 та запропоновано 3-ій особі надати пояснення по справі.
26.04.2021 від третьої особи до суду надійшло клопотання про залучення її до участі у справі.
12.05.2021 від третьої особи надійшло клопотання про надання додаткового строку для надання письмових пояснень та про відкладення розгляду справи.
13.05.2021 в судове засідання представник позивача не з'явився, проте повідомив суд про причини неявки та про розгляд без його участі, клопотанням, поданим раніше, позовні вимоги підтримав і просив розглядати справу без його присутності.
В свою чергу, представник відповідача, в жодне судове засідання не з'явився, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву в строки, встановлені судом не скористався.
Представник третьої особи також в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду від 21.04.2021 не виконав, проте у клопотанні поданому раніше, просив суд відкласти розгляд справи.
Одночасно, суд, розглянувши зазначене клопотання, відмовляє в його задоволенні, з огляду на те, що доказів, на його обґрунтування третьою особою не подано, а, в свою чергу, строки, встановлені ГПК України, на розгляд справи вже закінчилися.
Наразі, з приводу неявки відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України,м у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем державної реєстрації відповідача є: 08033, Київська обл., Макарівський р-н, с. Копилів, вул. Жовтнева, буд. 57.
З урахуванням вимог господарського процесуального законодавства України, судова кореспонденція по справі (ухвала про відкриття провадження, ухвали про повідомлення) направлялись судом за вказаною адресою відповідача.
Всі направлені ухвали суду були отримані відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі відповідач міг дізнатись на офіційному сайті Господарського суду Київської області у мережі Інтернет.
Отже, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка позивача, відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 13.05.2021.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 13.05.2021 судом підписаено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
12.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Атрибут” (далі - продавець, позивач) та Копилівською сільською радою (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № ДГ07/05-4 (далі - договір). Пунктом 1.1 зазначеного договору сторони узгодили, що продавець зобов'язується поставити згідно заявки «Покупця» щебінь для благоустрою території кладовища в с.Копилів Макарівського району по цінам, вказаним в документах на відпуск товару, які є невід'ємною частиною цього договору, а останній, приймати та своєчасно оплачувати поставлений товар на умовах даного Договору.
Пунктом 2.3 договору вказано, що приймання - передача товару здійснюється згідно накладної, на основі пред'явленої «покупцем» довіреності.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму у розмірі 33 116,45 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-00000239 від 12.02.2020 на суму 33 116,45 грн., копія якої долучена позивачем до матеріалів справи.
Пунктами 3.1-3.2 та п. 3.5 договору визначено, що покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару. Розрахунок проводиться шляхом перерахування суми вартості партії товару в безготівковому порядку в гривнях на банківський рахунок продавця. Сума даного договору становить 33 116,45 грн.
Одночасно, в матеріалах справи відсутні докази здійснення оплати відповідачем поставленого товару.
Згідно з п. 6.1 договору, даний договір набуває чинності з моменту підписання та діє до виконання сторонами зобов'язань за цим договором, але не пізніше, ніж 31.12.2020 р.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір купівлі-продажу № ДГ07/05-4 від 12.02.2020, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору, поставлено відповідачу товар на загальну суму 33 116,45 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-00000239 від 12.02.2020 на суму 33 116,45 грн., копія якої долучена позивачем до матеріалів справи. Зазначена накладна з боку відповідача підписана та скріплена печаткою товариства без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Наразі, судом встановлено, що сторонами не визначено в умовах укладеного договору строк здійснення оплати.
Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Судом встановлено, що позивачем складено та вручено нарочно відповідачу претензію від 04.09.2020 про сплату існуючої заборгованості у сумі 33 116,45 грн. на протязі 5 робочих днів. Одночасно, вручення зазначеної претензії відповідачу підтверджується листом вих. № 191 від 02.02.2021 за підписом селищного голови Макарівської селищної ради, який наявний у матеріалах справи.
Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, є таким, що настав.
Судом встановлено, що відповідачем поставлений товар у сумі 33 116,45 грн. за договором та видатковою накладною № РН-00000239 від 12.02.2020 не оплачено. Протилежного не доведено, доказів оплати суду не подано.
При цьому, в матеріалах справи наявний акт перевірки розрахунків станом на 01.06.2020, відповідно до якого, відповідачем визнано заборгованість перед позивачем у сумі 33 116,45 грн. Зазначений акт з боку відповідача підписаний та скріплений печаткою підприємства без жодних зауважень та заперечень.
Наразі, господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у поставі ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 33 116,45 грн.
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 102,00 грн.
З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.
Наразі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 4 000,00 грн.
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу до матеріалів справи надано копії:
- договору про надання правової (правничої) допомоги № 02/10 від 02.10.2020;
- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 22.12.2010 № 4380/410;
- акту приймання-передачі наданих послуг№ 01/20від 05.10.2020;
- банківської виписки.
Та оригінал ордеру серія АІ № 1059570 від 05.10.2020.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу
Згідно зі ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат представник відповідача не заявляв.
З огляду на викладене та враховуючи повне задоволення позову, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката у сумі 4 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Копилівської сільської ради (місцезнаходження: 08033, Київська обл., Макарівський р-н, с. Копилів, вул. Жовтнева, буд. 57; код ЄДРПОУ 04362314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Атрибут” (місцезнаходження: 08033, Київська обл., Макарівський р-н, с. Копилів, вул. Жовтнева, буд. 78; адреса для листування: 08001, Київська обл., Макарівський р-н, смт. Макарів, вул. Шляхетська, буд. 1, оф. 1; код ЄДРПОУ 31648478) 33116,45 грн. основного боргу, 4 000,00 грн. адвокатських витрат та 2 102,00 грн. судового збору.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено та підписано 25.05.2021.
Суддя Л.В. Сокуренко