19.05.2021 року м.Дніпро Справа № 904/9796/17
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),
суддів Коваль Л.А., Чередка А.Є.,
секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінярд» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 (суддя Владимиренко І.В., повне рішення складено 01.03.2021) у справі № 904/9796/17
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс», м. Дніпро
до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс», м. Дніпро
про визнання банкрутом, -
1. Короткий зміст позовної заяви і ухвали суду першої інстанції.
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області про визнання недійсними та застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочинів - договорів купівлі-продажу, укладених 10.03.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Дімакс» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінярд».
Позов мотивований тим, що спірні правочини укладені з порушенням положень статті 12 Закону України «Про іпотеку», оскільки внаслідок їх укладення відбулося відчуження майна (земельних ділянок), що знаходиться в іпотеці, без згоди іпотекодержателя.
Ліквідатор зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Дімакс» відчужені Товариству з обмеженою відповідальністю «Грінярд» земельні ділянки, знаходяться в іпотеці Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», без згоди іпотекодержателя, у зв'язку з чим порушені права забезпеченого кредитора у справі про банкрутство, що на думку ліквідатора є підставою для визнання оскаржених правочинів недійсними і застосування наслідків недійсності.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.02.2021 визнано недійсними наступні договори:
- договір від 10.03.2017 № 286 купівлі-продажу земельної ділянки 125, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0085, що розташована на масиві 9, на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договір від 10.03.2017 № 288 купівлі-продажу земельної ділянки 124 з кадастровим номером 5121085200:01:001:0084, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договір від 10.03.2017 № 289 купівлі-продажу земельної ділянки 108, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0871, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договір від 10.03.2017 № 287 купівлі-продажу земельної ділянки 137, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0097, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договір від 10.03.2017 № 285 купівлі-продажу земельної ділянки 123, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0083, що розташована на масиві 9, на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірні правочини вчинено з порушенням діючого законодавства, оскільки відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку».
Місцевий господарський суд зазначив, що правонаступник Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», яке є іпотекодержателем вищезазначених земельних ділянок, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассісто» не може реалізувати право забезпеченого кредитора у справі № 904/9796/17 на реалізацію предмета іпотеки, оскільки предмет іпотеки протиправно відчужено іншій особі.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінярд» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 у справі № 904/9796/17 скасувати і направити справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду.
Скаржник вважає, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок вчинені без порушень Закону України «Про іпотеку», оскільки на момент їх укладення припинено зобов'язання забезпечене заставою, внаслідок чого право застави (іпотека) також є припиненим.
На думку скаржника основне зобов'язання, на виконання якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімакс» передало відчужене за спірними договорами майно в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк», є припиненим через ліквідацію боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд полімер груп», у зв'язку з чим державний реєстратор правомірно скасував запис про обтяження предмету іпотеки, тому на момент укладення спірних правочинів, предмет договорів не перебував в іпотеці.
3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассісто» заперечило її доводи, просило залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассісто» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк») зазначає, що у зв'язку зі скасуванням судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису до реєстру, виключеного на підставі скасованого в подальшому судового рішення.
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс» - арбітражний керуючий Штельманчук Михайло Сергійович заперечує її доводи, просив залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін.
Арбітражний керуючий вважає, що правочини щодо продажу банкрутом майна, переданого в іпотеку банку, вчинено з порушенням Закону України «Про іпотеку», у зв'язку з чим є недійсним в силу закону.
Арбітражний керуючий звертає увагу, що внесення до Державного реєстру записів щодо припинення іпотеки через припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням, є безпідставним, оскільки ухвалу місцевого господарського суду про припинення юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням скасовано, тому зазначений судовий акт не маю юридичних наслідків.
4. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінярд» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 у справі № 904/9796/17.
В судовому засіданні 12.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
5. Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2019 у справі № 904/9796/17 затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс». Крім іншого, визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної М.А. у сумі 3524,00 грн (1 черга задоволення). Окремо внесені до реєстру вимог кредиторів вимоги Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної М.А. на суму 178099848,00 грн за кредитним договором № 135/К-мв від 22.08.2006. Окремо внесені до реєстру вимог кредиторів відомості щодо предмету іпотеки за договором іпотеки № 4 від 19.01.2009 з урахуванням внесених договором № 5 від 22.07.2013 змін на суму 72870840,00 гри, а саме:
- земельна ділянка 125, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0085, що розташована на масиві 9, на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- земельна ділянка 124 з кадастровим номером 5121085200:01:001:0084, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- земельна ділянка 108 , з кадастровим номером 5121085200:01:001:0871, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- земельної ділянки 137, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0097, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- земельна ділянка 123 , з кадастровим номером 5121085200:01:001:0083, що розташована на масиві 9, на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області.
Місцевий господарський суд встановив, що між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Донецьк» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд полімер груп» 22.08.2006 укладено кредитний договір № 135/К-мв, за умовами якого банк надав товариству кредит в сумі 2200000,00 доларів США.
В забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором № 135/К-мв від 22.08.2006 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімакс», (іпотекодавець) за договором № 4 від 19.01.2009, передало банку п'ять вищенаведених земельних ділянок.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 у справі № 904/5093/16 затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора і ліквідовано Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд полімер груп».
Відповідно до інформаційних від 20.09.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінярд».
Згідно з інформаційною довідкою від 20.09.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімакс» відчужило Товариству з обмеженою відповідальністю «Грінярд» предмет іпотеки за наступними договорами:
- договір від 10.03.2017 № 286 купівлі-продажу земельної ділянки 125, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0085, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договір від 10.03.2017 № 288 купівлі-продажу земельної ділянки 124 з кадастровим номером 5121085200:01:001:0084, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договір від 10.03.2017 № 289 купівлі-продажу земельної ділянки 108, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0871, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договір від 10.03.2017 № 287 купівлі-продажу земельної ділянки 137, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0097, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договір від 10.03.2017 № 285 купівлі-продажу земельної ділянки 123, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0083, що розташована на масиві 9, на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 у справі № 904/5093/16 справу направлено до місцевого господарського суду для подальшого розгляду на стадії ліквідаційної процедури.
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс» звернувся до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсними зазначених договорів купівлі-продажу і застосування наслідків недійсності правочинів.
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Предметом позову у даній справі є повернення в ліквідаційну масу майна, відчуженого боржником за нікчемним правочином.
Встановивши порушення вимог законодавства під час відчуження майна банкрута, місцевий господарський суд дійшов висновку про визнання оскаржуваних правочинів недійсними.
Місцевий господарський суд встановив, що уклавши оскаржені правочини, боржник як іпотекодавець відчужив передане в іпотеку майно без згоди іпотекодержателя, тому в силу положень статті 12 Закону України «Про іпотеку» такий правочин є недійсним.
Господарським судом встановлено, що в забезпечення основного зобов'язання за кредитним договором № 135/К-мв від 22.08.2006 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімакс» відповідно до умов договору № 4 від 19.01.2009 передало Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк» в іпотеку п'ять земельних ділянок.
Боржником за основним зобов'язанням є Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд полімер груп».
Скаржник не погоджується, що придбане ним за спірними договорами майно на момент вчинення правочинів знаходилось в іпотеці банку, що виключає обов'язок іпотекодателя отримувати від іпотекодержателя згоду на продаж переданого в іпотеку майна.
Скаржник зазначає, що іпотека спірних земельних ділянок припинилася внаслідок припинення основного зобов'язання, що в свою чергу відбулося в результаті ліквідації юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням.
Відповідно до норм статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 цього Закону).
Однією з підстав припинення іпотеки стаття 17 Закону України «Про іпотеку», яка кореспондується з положеннями пункту 1 частини першої статті 593 Цивільного кодексу України, визначає припинення основного зобов'язання.
Положеннями статті 609 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншим нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 у справі № 904/5093/16 ліквідовано Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд полімер груп», яке є боржником за зобов'язанням, забезпеченим іпотекою, предметом якої є п'ять земельних ділянок, відчужених боржником у справі № 904/9796/17 за спірними правочинами.
Враховуючи встановлений положеннями частини четвертої статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на момент укладення спірних правочинів) час набрання законної сили ухвалами у справі про банкрутство з моменту їх прийняття, скаржник, з урахуванням положень статті 609 Цивільного кодексу України, посилається на припинення зобов'язання боржника за договором № 135/К-мв від 22.08.2006 і, як наслідок, похідного зобов'язання - договору іпотеки № 4 від 19.01.2009.
Апеляційний господарський суд не погоджується з такими доводами скаржника з огляду на наступне.
У постанові 19.06.2019 за результатами перегляду справи № 643/17966/14-ц Велика Палата Верховного суду зазначила, що скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Місцевим господарським судом встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 у справі № 904/5093/16, якою Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд полімер груп» ліквідовано.
За таких умов, скасування незаконного судового рішення про ліквідацію боржника за основним зобов'язанням, внаслідок чого скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо іпотеки за договором № 4 від 19.01.2009, дія іпотеки підлягає поновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду.
Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Зазначений висновок узгоджується з положеннями статті 204 Цивільного кодексу України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі якщо презумпцію правомірності не спростовано, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд доходить висновку, що правочини з укладення спірних договорів у проміжок часу між постановленням місцевим господарським судом ухвали про ліквідацію боржника за основним зобов'язанням та прийняттям апеляційним господарським судом постанови про скасування цієї ухвали, вчинені з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», оскільки здійснені без згоди іпотекодержателя.
Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку стосовно того, що оскаржувані договори купівлі-продажу від 10.03.2017 п'яти земельних ділянок є недійсними в силу закону, однак неправильно застосував норми матеріального права, визнаючи дані договори недійсними, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом цієї норми з урахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, якими визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.
Відповідно до положень частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.
Такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, такий спосіб захисту як встановлення нікчемності правочину.
Згідно з частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.
Таким чином суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах; якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Враховуючи вищевикладене, неналежним є застосування таких способів захисту прав та інтересів як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину, оскільки за змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Аналогічну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд доходить висновку, що позов у даній справі в частині визнання недійсними договорів від 10.03.2017 купівлі-продажу п'яти земельних ділянок підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а згідно з частиною п'ятою цієї статті правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Апеляційний господарський суд зазначає, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і разом з вимогою про повернення одержаного за таким правочином майна в натурі або про відшкодування його вартості.
Предметом позову у даній справі є матеріально правова вимога про визнання спірних правочинів недійсними і застосування наслідків недійсності.
Водночас вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину місцевим господарським судом не розглянута. При цьому апеляційної скарги стосовно не вирішення судом першої інстанції всіх позовних вимог, до апеляційної інстанції не подано.
Апеляційний суд розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, не надає оцінку вказаному питанню.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що наявні передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення у відповідній частині.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімакс».
Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінярд» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 у справі № 904/9796/17 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 у справі № 904/9796/17 в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок скасувати і ухвалити нове.
Відмовити у задоволенні позову в частині визнання недійсними договорів від 10.03.2017, а саме:
- договору від 10.03.2017 № 286 купівлі-продажу земельної ділянки 125, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0085, що розташована на масиві 9, на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договору від 10.03.2017 № 288 купівлі-продажу земельної ділянки 124 з кадастровим номером 5121085200:01:001:0084, що розташована на масиві 9, на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договору від 10.03.2017 № 289 купівлі-продажу земельної ділянки 108, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0871, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договору від 10.03.2017 № 287 купівлі-продажу земельної ділянки 137, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0097, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області;
- договору від 10.03.2017 № 285 купівлі-продажу земельної ділянки 123, з кадастровим номером 5121085200:01:001:0083, що розташована на масиві 9 , на території Усатівської сільської ради, Біляївського району, Одеської області.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс» (вул. Ударників, 27 м. Дніпро) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінярд» (вул. Предславинська, 34 м. Київ) витрати на сплату судового збору за пред'явлення апеляційної скарги у сумі 5763,00 грн (п'ять тисяч сімсот шістдесят три гривні 50 копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 25.05.2021
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко