Постанова від 19.04.2021 по справі 42/109

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2021 р. Справа№ 42/109

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Разіної Т.І.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 19.04.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконіеренції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 03.02.2021

за скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

заінтересована особа Державне агентство резерву України

у справі №42/109 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Державного агентства резерву України

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про повернення матеріальних цінностей державного матеріального резерву та стягнення неустойки у розмірі 956 124, 21 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2005 у справі № 42/109 позов задоволено частково, зобов'язано Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву 1500 тон мазуту М-40 вартістю 828000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2005, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 17.11.2005, рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2005 у справі № 42/109 змінено, позов задоволено повністю. Зобов'язано Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву 1500 тон мазуту М-40 вартістю 828000,00 грн та стягнуто з відповідача на користь позивача 828000,00 грн штрафу, 128124,21 грн пені, 1700,00 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

08.06.2005 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2005 у справі № 42/109 , зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.20005, видано відповідні накази.

26.05.2005 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання зазначених наказів суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 замінено стягувача Державний комітет з державного матеріального резерву його правонаступником Державним агентством резерву України.

У січні 2021 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та зобов'язання вчинити дії. Заявник просить визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Києві Саванчука Костянтина Петровича у виконавчому провадженні №56292350 та зобов'язання старшого державного виконавця Саванчука К.П. усунути порушення шляхом винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №56292350 на підставі пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Скаржник зазначав, що він є боржником у виконавчому провадженні № 56292350, відкритому Шевченківським районним відділом Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві за наказом Господарського суду міста Києва № 42/109 від 8 червня 2005 року, яким зобов'язано Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву 1500 тонн мазуту М-40 вартістю 828000 грн.

02.12.2020 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до державного виконавця із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі, однак в супереч вимог частини 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець Савчук Костянтин Петрович, склавши акт про відсутність у боржника визначеного наказом суду майна, не повернув виконавчий документ стягувачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 у справі №42/109 у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Києва на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нове рішення, яким задовольнити скаргу відповідача на дії державного виконавця.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права (стаття 77 ГПК України) та з неправильним застосуванням норм матеріального права (пункт 6 частини 1, частина 2 статті37, частина 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №42/109 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів Скрипки І.М., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 у справі №42/109 залишено без руху.

Надано Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали.

19.03.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду на виконання вимог ухвали суду від 09.03.2021 заявником усунуто недоліки апеляційної скарги та подано докази сплати судового збору в сумі 2 270, 00 грн.: платіжне доручення №0000015856 від 16.03.2021.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1152/21 від 23.03.2021 у зв'язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючим суддею, на лікарняному, відповідно до підпункту 2.3.25 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу у справі №42/109 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2021 справу №42/109 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Тищенко А.І., судді Разіна Т.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2021 поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пропущений строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 у справі №42/109; справу №42/109 призначено до розгляду на 19.04.2021.

В судове засідання 19.04.2021 старший виконавець Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саванчук К.П. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов'язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності державного виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи, відзивів на апеляційну скаргу надано не було, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженої ухвали, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Шевченківському районному відділі Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться наказ Господарського суду міста Києва № 42/109 від 8 червня 2005 року, яким зобов'язано Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву 1500 тонн мазуту М-40 вартістю 828000 грн.

02.12.2020 боржник - АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до державного виконавця із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.

15 січня 2019 року державним виконавцем Савчуком К.П. складено акт, яким зафіксовано відсутність 1500 тонн мазуту М-40 за адресою м. Київ, вул. Б. Хмельницького 6, де розташована належна боржнику адміністративна будівля.

При цьому, скаржник зазначає, що державний виконавець всупереч вимог частини 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", склавши акт про відсутність у боржника визначеного наказом суду майна, не повернув виконавчий документ стягувачу без виконання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зазначеної скарги, з огляду на таке.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Положеннями статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частина 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту частини першої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Як зазначалось вище, 15 січня 2019 року державним виконавцем Савчуком К.П. складено акт, яким зафіксовано відсутність 1500 тонн мазуту М-40 за адресою м. Київ, вул. Б. Хмельницького 6, де розташована належна боржнику адміністративна будівля.

Водночас, згідно з актом державним виконавцем не вирішувалося питання про можливість перебування такого майна в іншому місці, враховуючи його специфіку та можливість зберігання виключно на паливних складах. Тому поданий акт сам по собі не є доказом відсутності у боржника присудженого до передачі майна.

Отже, встановлені пунктом 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для повернення виконавчого документа стягувачу відсутні. За таких обставин бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука Костянтина Петровича є недоведеною.

Крім того, згідно з абз. 7 статті 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Виходячи зі змісту указаних положень чинного законодавства вирішення питання доцільності закладення матеріальних цінностей до державного резерву відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України.

Крім того, сам боржник також не позбавлений можливості придбати аналогічну кількість товару, оскільки вищенаведена формула передбачає спрямування відшкодованих коштів на закладення в державний резерв відповідної кількості матеріальних цінностей. При цьому, доказів неможливості придбання боржником необхідної кількості товару для передачі його у державний резерв всупереч вимог статті 74 ГПК України не надано.

Враховуючи наведене вище, доводи скаржника є необґрунтованими, а, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки судом не встановлено підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятої ухвали наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в оскаржуваній ухвалі висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 у справі №42/109 обґрунтована, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а, отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 у справі №42/109 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 у справі №42/109 залишити без змін.

Матеріали справи № 42/109 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 24.05.2021.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Т.І. Разіна

І.М. Скрипка