Справа № 369/15924/20
Провадження №2/369/2015/21
21.05.2021 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
Головуючого судді Волчко А.Я.
при секретарі Миголь А.А.
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Чеховської Д.Р.,
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду №7 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Кузіної Ілони Петрівни у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення штрафних санкцій за договором, -
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення штрафних санкцій за договором.
Представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 через канцелярію суду було подано заяву про забезпечення позову за вх. №10770.
В своїй заяві представник позивача просила вжити заходи забезпечення позову, а саме: до набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі № 369/15924/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення штрафних санкцій за договором, накласти арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), в межах заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 146 800 грн. 50 коп. До набрання законної сили рішення суду в цивільній справі 369/15924/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення штрафних санкцій за договором, накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), що розміщені на рахунках у банках та інших фінансових установах, які будуть виявлені державним чи приватним виконавцем у ході виконавчого провадження з примусового виконання ухвали, в межах заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 146 800 грн. 50 коп.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Кузіна І.П. заяву про забезпечення позову підтримала.
Представник відповідача ОСОБА_4 заперечувала проти вказаної заяви, з підстав необґрунтованості.
Суд, вислухавши думку осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши заяву та додані до неї документи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно із ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, виходячи з правової природи забезпечення позову, під останнім слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача та спрямованих проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати, знецінити або вчинити інші дії, що можуть призвести в майбутньому до певних складнощів при виконанні рішення суду.
Разом з тим, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до п.2 ч.1ст.150 ЦПК України позов забезпечується, в тому числі, шляхом забороною вчиняти певні дії.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Також суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, а також є необхідними і для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів та безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див. рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Також, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи неповинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Проте, виклавши заяву про забезпечення позову, представником позивача не мотивовано її належними та достатніми доказами. Зокрема, заява не містить достатнього обґрунтування доводів очевидності небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, не наведено причин неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у справі, будь-яких фактичних даних, які б свідчили про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову в даному випадку може ускладнити виконання рішення суду чи призвести до необхідності додавати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Крім того, заявником не зазначено інформацію про банківські установи, в яких відкриті рахунки відповідачів; марку, реєстраційний номер автомобіля або іншого рухомого майна та за ким воно зареєстровано; не зазначено, яке саме нерухоме майно належить відповідачу, його місце розташування, можливу вартість рухомого та нерухомого майна, що позбавляє суд можливості вирішити питання про співмірність заявлених позивачем вимог вартості майна, на яке позивач просить накласти арешт.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки представником позивача не надано доказів в обґрунтування співмірності виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Крім того, як вбачається з заяви, позивач просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, однак будь-які дані про наявне майно у відповідача відсутні.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, суд вважає, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 149-151,153 ЦПК України,-
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Кузіної Ілони Петрівни у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення штрафних санкцій за договором- відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня винесення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя: А.Я. Волчко