11 травня 2021 року м. Львів справа № 380/7982/20
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного науково-виробничого підприємства «Диполь-Центр» до Енергетичної митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, -
Позивач - Приватне науково-виробниче підприємство «Диполь-Центр» (Позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Енергетичної митниці Держмитслужби (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Енергетичної митниці Держмитслужби № UA 903000/2020/000009/1 від 27.08.2020 року;
- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 903080/2020/00025;
- стягнути з Енергетичної митниці Держмитслужби на користь Приватного науково-виробничого підприємства «Диполь-Центр» судові витрати.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05 травня 2020 року між Приватним науково-виробничим підприємством «Диполь-Центр» та Zhejiang Fotech International Co., Ltd (Китай) був укладений контракт №1 на поставку товару.
Згідно специфікації № 1 від 05.05.2020 року до контракту № 1 від 05.05.2020 року визначено, що поставці підлягає наступний товар: Холодоагент (Хладон) R-600a по ціні 11,20 дол. США за одиницю товару та Холодоагент (Хладон) R-600a по ціні 1,48 дол. США за одиницю товару. Загальна вартість товару, що постачається згідно специфікації становить 32960,00 дол. США.
В цей же день постачальником був складений попередній рахунок до Контракту від 05.05.2020 року та комерційний рахунок до Контракту № 1 від 05.05.2020 року суму 32 960,00 дол. США.
На виконання вказаного контракту позивачем до митного оформлення подано митні декларації з документами на підтвердження митної вартості придбаних товарів. Позивач зазначає, що статтями 51, 52, 53, 54 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Позивач вважає, що метод визначення митної вартості за ціною договору є пріоритетним, а тому, контролюючи правильність визначення декларантом митної вартості товарів, відповідач зобов'язаний здійснити всі передбачені законом заходи для застосування основного методу. За наявності сумнівів щодо повноти відомостей та документів, що подані декларантом для підтвердження митної вартості, митний орган має витребувати необхідні додаткові документи та вжити інші заходи для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Приватне науково-виробниче підприємство «Диполь-Центр» стверджує, що для підтвердження заявленої митної вартості товару ним надано митному органу всі необхідні документи, передбачені ст. 53 Митного кодексу України, а саме ті, які ідентифікують оцінюваний товар та містять достовірні дані, що підлягають обчисленню, підтверджують ціну товарів, яка підлягає сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджують митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ст. 58 Митного кодексу України, а тому відповідачем безпідставно не застосовано митну вартість, заявлену декларантом.
На думку позивача, митний орган має право відійти від наведених законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ні документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган мас обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Енергетичною митницею Держмитслужби прийнято оскаржувані рішення, відповідно до яких митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ст. ст. 52, 53 Митного кодексу України та застосовано резервний метод визначення митної вартості товару.
Позивач не погоджується з такими рішеннями відповідача, вважає безпідставно скоригованою митну вартість товарів, оскільки наданих відповідачу документів було достатньо для підтвердження достовірності заявленої митної вартості товарів за основним методом. При цьому посилання митниці на листування позивача з виробником щодо узгодження ціни продукції не є доказом, який свідчить про розбіжності, наявні ознаки підробки, тощо.
Стосовно порівняння відповідачем митної вартості з зазначеної у митній декларації позивача з іншими митними деклараціями, де була зазначена більша митна вартість, то позивач звертає увагу суду, що це не може бути безумовною причиною для коригування митної вартість позивача у бік її збільшення. Твердженням цьому є численні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
02.02.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. В той же час, спірне рішення не містить конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви у відповідача, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів.
Саме тому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості та, як наслідок, визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що декларантом обрано основний метод визначення митої вартості товару - за ціною товару щодо товарів, які імпортуються. Відповідно до ч. 4 ст. 58 Митного кодексу України під митною вартістю товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту розуміється ціна, що була сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну. Перевіркою поданих документів було встановлено наявність розбіжностей, які не давали змогу встановити реальну митну вартість товару за ціною договору.
Відповідно до ст. 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість може бути визнана, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається (в тому числі цінові доповнення); рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); копію митної декларації країни відправлення; інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.»
Також у відповідності до повідомлення зв'язку зі виявленими розбіжностями у документах, поданих позивачем згідно з вимогами частини другої статті 53 Митного кодексу України (ціна товару в інвойсі складає 11,20 дол. США, в той час як в листі відправника товару ціна зазначена на рівні 13,50 дол. США, для підтвердження заявленої митної вартості товару митницею зазначено що необхідно надати додаткові документи, а саме: страхові документи, а також документи, що містять відомості про страхування; виписку з бухгалтерської документації (банківські платіжні документи, що підтверджують товару); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.
Відповідач стверджує, що позивач не спростував наданими документами сумніви стосовно заявленої митної вартості товару.
Тому, згідно частини 5 ст. 55, частини 4 ст. 57 Митного кодексу України у порядку проведення консультації митницею проінформовано що, у зв'язку тим, що надані документи містять розбіжності, а також те, що декларантом не подані додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, митна вартість товару може бути визначена за резервним методом на підставі цінової інформації митних органів Держмитслужби.
Також відповідач зазначає, що за результатами митного огляду та документів наданих позивачем встановлено, що в специфікації (доповнення до договору) під графою «пакування» міститься лише 8150 балонів, однак не встановлено наявності коробок, в які упаковані великі і малі балони. Також звернув увагу на ту обставину, що наявні часові невідповідності щодо реальності укладення специфікації.
11.02.2021 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому додатково зазначив, що специфікація укладена «заднім числом» з маніпулятивною метою щодо визначення митної вартості, що свідчить про те, що на момент її укладення відомостей про вагу брутто ще не існувало. В свою чергу згідно з ціновою інформацією, ціни на такий товар за липень 2020 року були більшими ніж в травні 2020 року.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що рішення митного органу є правомірними, відповідають вимогам законодавства та правовим позиціям Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, а тому просить відмовити в задоволенні позову. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 02 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 20 жовтня 2020 року задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відео конференції в приміщенні суду.
Ухвалою суду, яка занесена в протокол судового засідання 02.02.2021 року було продовжено підготовче судове засідання на 30 днів на підставі ч. 4 ст. 173 КАС України.
Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду, яка занесена в протокол судового засідання 02.03.2021 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із запровадженням на території України карантину з метою не поширення COVID-19 відповідно до розпорядження Львівського окружного адміністративного суду №12-р від 18 березня 2021 року.
13 квітня 2021 року представником позивача подано клопотання про розгляд даної справи в порядку письмового провадження. 27 квітня 2021 року представником відповідача подано клопотання про розгляд справи за відсутності Енергетичної митниці Держмитслужби.
Відповідно до статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
05 травня 2020 року між Приватним науково-виробничим підприємством Диполь-Центр та Zhejiang Fotech International Co., Ltd (Китай) був укладений контракт №1 на поставку товару (а.с.23-25, т.1)
Згідно п.1.1 Контракту, Продавець продав, а Покупець придбав на умовах СІФ Чорноморськ, Україна (Інкотермс 2010), Товар виробництва Китайської Народної Республіки в асортименті, що вказані в Додатках специфікаціях та рахунках - інвойсах, що є невід'ємними Додатками до даного Контракту.
Згідно п. 4.1. Контракту, ціна переданого Товару обчислюється Сторонами в доларах США та визначається в специфікаціях, що є невід'ємними Додатками до даного Контракту.
Згідно п. 4.3. Контракту, оплата вартості Товару, згідно домовленості Сторін, здійснюється за наступною умовою: 100% оплата після розмитнення протягом 180 календарних днів.
Згідно п. 4.4. Контракту, загальна сума даного контракту становить суму всіх специфікацій, що є невід'ємними Додатками до даного Контракту.
Згідно специфікації № 1 від 05.05.2020 року до контракту № 1 від 05.05.2020 року поставці підлягає наступний товар: Холодоагент(Хладон) R-600a по ціні 11,20 дол. США за одиницю товару та Холодоагент(Хладон) R-600a по ціні 1,48 дол. США за одиницю товару. Загальна вартість товару, що постачається згідно специфікації становить 32 960,00 дол. США.
Попереднім розрахунком від 05.05.2020 року до Контракту від 05.05.2020 року та комерційним рахунком до Контракту № 1 від 05.05.2020 року визначено суму 32 960,00 дол. США.
25.08.2020 року ПНВП «Диполь-Центр» для митного оформлення було подано митну декларацію №UA903080/2020/004717.
Разом з митною декларацією позивачем для оформлення товару надано: пакувальний лист б/н від 02.07.2020 року, рахунок-проформа FOT20200505 від 05.05.2020 року, рахунок-фактура (інвойс) №00020114 від 02.07.2020 року, домашня транспортна накладна 5360 від 20.08.2020 року, коносамент № MEDUSY048093 від 05.07.2020 року, сертифікат про походження товару 20С3307А1530/00107 від 06.07.2020 року, страховий поліс AHAZ0512422000001659N від 05.07.2020 року, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) 1 від 05.05.2020 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 1 від 05.05.2020 р., договір про надання послуг митного брокера 42Г/18 від 30.05.2018 року, інші некласифіковані документи: Certificate of analysis б/н від 22.08.2019 року, Лист ДПМЕ № 5993 794-94-57-01 від 19.07.2017 року, копія митної декларації країни відправлення 223120200001782502 від 03.07.2020 року.
У зв'язку із встановленням розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, 27.08.2020 року митницею направлено електронне повідомлення декларанту із зазначенням про наявність у поданих до митного оформлення документах розбіжностей та про необхідність надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості (а.с.30, т.1), в якому зазначено: у зв'язку із виявленими розбіжностями у документах, поданих Вами згідно з вимогами частини другої статті 53 Митного кодексу України (ціна товару в інвойсі складає 11,20 дол. США, в той час як в листі відправника товару ціна зазначена на рівні 13,50 дол. США, а в документах Price Quotation від 26.08.2020 вказана ціна товару на рівні 12 дол. США), для підтвердження заявленої митної вартості товару(відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України) Вам необхідно надати додаткові документи, а саме: 1) страхові документи, а також документи, що містять відомості про страхування; 2) виписку бухгалтерської документації (банківські платіжні документи, що підтверджують оплату повару); 3) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 4) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Позивачем 27.08.2020 року додатково подано наступні документи: скріншот переписки між продавцем та покупцем з пропозиціями цін; скрін сайтів інших продавців з зазначенням цінових пропозицій в діапазоні 10-15 дол. США/балон 6,5 кг; цінову пропозицію станом на 26.08.2020 року на рівні 12 дол. США/балон 6,5 кг; інші пояснення факторів, що мають суттєвий вплив на формування ціни. Також позивачем надано пояснення, що страховий поліс AHAZ0512422000001659N від 05.07.2020 року подано під кодом 3530 разом з МД та зазначено, що оскільки на умовах поставки страхування вантажу здійснюється відправником, подання документів про сплату за оформлення страхового полісу являється неможливим. Додатково позивач зазначив, що п. 4.3. контракту №1 від 05.05.2020 року передбачено 100% оплату на протязі 180 днів після оформлення товару у вільний обіг, відповідно надання платіжних документів, що підтверджують сплату не являється можливим. Постачальники оновлюють вартість товару щотижня і щовівторка розсилають своїм контрагентам пропозиції з ціною, тому вони не надають прайс-листів, як таких. Надати висновок експерта не являється можливим. Інших додаткових документів надати немає можливості.
Відповідачем 27.08.2020 прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA 903000/2020/000009/1 у якому, крім іншого, зазначено, що у зв'язку із виявленими розбіжностями у документах, заявлена декларантом митна вартість товару не може бути визнано, оскільки надані до митного оформлення документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості та відомостей щодо ціни товару, що була фактично сплачена. Відповідно до ч. 3 ст. 58 застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МК України. У відповідності до вимог частини 5 ст. 55, частини 4 ст. 57 МК України проведена процедура консультації між митним органом та декларантом з метою обміну наявної у кожного з них інформацією та обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі. Результати проведеної консультації наведено у електронному повідомленні, направленого декларанту.
Митна вартість товару № 1 Холодоагент (Хладон) R-600a являє собою газоподібну окрему органічну сполуку визначеного хімічного складу - ізобутан С4Н10 з вмістом інших домішок, за хімічною структурою відноситься до насичених ациклічних аліфатичних вуглеводів CAS 75-28-5 в балонах по 6,5 кг. Визначена за резервним методом на підставі цінової інформації Держмитслужби на рівні 2,69 дол. США за 1 кг (митна декларація від 14.05.2020 № UA903210/2020/006980).
Митна вартість товару № 2 Холодоагент (Хладон) R-600a являє собою газоподібну окрему органічну сполуку визначеного хімічного складу - ізобутан С4Н10 з вмістом інших домішок, за хімічною структурою відноситься до насичених ациклічних аліфатичних вуглеводів CAS 75-28-5 в балонах по 0,42 кг, визначена за резервнім методом на підставі цінової формації Держмитслужби на рівні 4,90 дол. США за 1 кг (митна декларація від 14.08.2020 № А807200/2020/012402) (а.с. 32 т.1).
Також Енергетичною митницею Держмитслужби було прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації № UA 903080/2020/00025 (а.с. 33 т.1).
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з оскаржуваними рішеннями Енергетичної митниці Держмитслужби, оскільки такі не відповідають положенням МК України.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Митний Кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Відповідно до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведений в ч. 2 ст. 53 МК України. Такими документами є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Тобто митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Наведені приписи законодавства з питань митної справи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Отже, відсутність в рішеннях про коригування митної вартості товарів посилання на належні та допустимі докази того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Право митного органу на витребування у декларанта додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) наявність розбіжностей у документах; 2) наявність ознак підробки документів; 3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Судом встановлено, що при поданні до митного оформлення декларацій позивачем додавались наступні документи: пакувальний лист б/н від 02.07.2020 року, рахунок-проформа FOT20200505 від 05.05.2020 року, рахунок-фактура (інвойс) №00020114 від 02.07.2020 року, домашня транспортна накладна 5360 від 20.08.2020 року, коносамент № MEDUSY048093 від 05.07.2020 року, сертифікат про походження товару 20С3307А1530/00107 від 06.07.2020 року, страховий поліс AHAZ0512422000001659N від 05.07.2020 року, додаток №1 до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 05.05.2020 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 1 від 05.05.2020 р., договір про надання послуг митного брокера 42Г/18 від 30.05.2018 року, інші некласифіковані документи: Certificate of analysis б/н від 22.08.2019 року, Лист ДПМЕ № 5993 794-94-57-01 від 19.07.2017 року, копія митної декларації країни відправлення 223120200001782502 від 03.07.2020 року.
Задекларована митна вартість визначалась декларантом на підставі положень контракту купівлі-продажу № 1 від 05.05.2020 р. та Додатках специфікаціях та рахунках - інвойсах, що є невід'ємними Додатками до даного Контракту. Також вартість товару відображена у митній декларації країни відправлення, що долучалась при поданні митної декларації №UA903080/2020/004717.
Як слідує із умов контракту № 1 від 05.05.2020 р. та наданих до митного оформлення інвойсу та специфікації, встановлено умови поставки відповідно до умов міжнародної торгівлі INCOTERMS 2010. Згідно п. 4.1. Контракту, ціна переданого Товару обчислюється Сторонами в доларах США та визначається в специфікаціях, що є невід'ємними Додатками до даного Контракту. Згідно п. 4.4. Контракту, загальна сума даного контракту становить суму всіх специфікацій, що є невід'ємними Додатками до даного Контракту.
Згідно специфікації № 1 від 05.05.2020 року до контракту № 1 від 05.05.2020 року поставці підлягає наступний товар: Холодоагент(Хладон) R-600a по ціні 11,20 дол. США за одиницю товару та Холодоагент(Хладон) R-600a по ціні 1,48 дол. США за одиницю товару. Загальна вартість товару, що постачається згідно специфікації становить 32 960,00 дол. США.
Вказані документи не містять жодних розбіжностей щодо кількості, найменування, якості та ціни задекларованих товарів.
Окрім того на підтвердження задекларованої митної вартості декларант надав попередній розрахунок від 05.05.2020 року до Контракту від 05.05.2020 року та комерційний рахунок до Контракту № 1 від 05.05.2020 року визначено суму 32 960,00 дол. США.
На момент митного оформлення ввезеного на митну територію України позивачем товару оплата за нього проведена не була, платіжні доручення про оплату товару митниці не подавались.
В оскаржуваному рішенні відповідач, як на підставу для витребування додаткових документів, вказує, зокрема, на те, що ціна товару в інвойсі складає 11,20 дол. США, в той час як в листі відправника товару ціна зазначена на рівні 13,50 дол. США, а в документах Price Quotation від 26.08.2020 вказана ціна товару на рівні 12 дол. США, а тому є необхідність витребувати докази оплати за такий товар.
З цього приводу суд зазначає, що згідно з п. 4.3. Контракту №1 від 05.05.2020 року, оплата вартості Товару, згідно домовленості Сторін, здійснюється за наступною умовою: 100% оплата після розмитнення протягом 180 календарних днів.
За положеннями ст. 53 МК України банківські платіжні документи можуть підтверджувати митну вартість товарів лише в тому випадку, якщо на момент митного оформлення товару декларантом оплачено рахунок за такий товар. При цьому, відсутність в поданих декларантом документах відомостей щодо термінів оплати, не підтверджує неможливість визнання задекларованої митної вартості за ціною договору, та не може бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості. Дана обставина сама по собі не є доказом, що обґрунтовує митну вартість товару. Тобто, строк оплати за товар не впливає на визначення митної вартості товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №803/46/16.
Щодо вимоги митного органу для підтвердження заявленої митної вартості товару надати страхові документи, а також документи, що містять відомості про страхування та каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару та висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями суд зазначає, що відповідачем жодним чином не обґрунтовано необхідність витребування наведених додаткових документів.
Адже наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм МК України сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять збіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують здекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Матеріалами справи підтверджено, що страховий поліс AHAZ0512422000001659N від 05.07.2020 року, сертифікат про походження товару 20С3307А1530/00107 від 06.07.2020 року, додаток №1 до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 05.05.2020 року подано позивачем разом з МД №UA903080/2020/004717.
Також суд враховує, що позивачем 27.08.2020 року додатково подано наступні документи: скріншот переписки між продавцем та покупцем з пропозиціями цін; скрін сайтів інших продавців з зазначенням цінових пропозицій в діапазоні 10-15 дол. США/балон 6,5 кг; цінову пропозицію станом на 26.08.2020 року на рівні 12 дол. США/балон 6,5 кг; інші пояснення факторів, що мають суттєвий вплив на формування ціни.
Відтак, надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, судом встановлено, що позивачем при здійсненні митного оформлення товару, а також на вимогу митного органу на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту подано повний пакет документів відповідно до переліку, визначеного у частині другій статті 53 Митного кодексу України. На підставі цих документів митний орган мав змогу в повній мірі здійснити перевірку правильності визначення декларантом митної вартості товару, жодних недоліків модо числового визначення заявленої митної вартості товару чи розрахунку митної вартості останні не містили.
Доводи відповідача, що за результатами митного огляду та документів наданих позивачем встановлено, що в специфікації (доповнення до договору) під графою «пакування» міститься лише 8150 балонів, однак не встановлено наявності коробок, в які упаковані великі і малі балони, а також наявні часові невідповідності щодо реальності укладення специфікації, суд не враховує відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, адже наведені обставини суб'єктом владних повноважень не були підставою для прийняття спірних рішень.
Щодо визначення відповідачем митної вартості задекларованих позивачем товарів за резервним методом, суд зазначає.
Згідно з ч. 1ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 ст.54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до ч. 2 цієї статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Згідно з ч.8 ст. 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до 4-5 ст. 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені статтею 53 МК України. Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч. 4-5 статті 58 МК України.
Судом також встановлено, що джерелом для прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості слугували декларації від 14.05.2020 № UA903210/2020/006980, від 14.08.2020 № А807200/2020/012402 (а.с. 220, 223 т.1).
Суд зазначає, як слідує зі змісту Правил заповнення рішень про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 р. №598 посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Обов'язковість чіткого визначення вказаної вище інформації, як обов'язкових реквізитів будь-якого рішення про коригування заявленої митної вартості товарів підтримується і судовою практикою, зокрема відповідна правова позиція викладена в постанова Верховного суду в складі Касаційного адміністративного суду від 14.08.2018 р. у справі №821/1617/17.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості зазначено лише номер та дату митних декларацій, які стали джерелом інформації для коригування митної вартості. Такий підхід для формування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості прямо суперечать наведеним вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для її скасування. Вказана позиція також підтверджується правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладеної в постанові від 21.12.2018 р. у справі №815/1670/17.
Також суд враховує правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 812/2336/14, у якій зазначено: «разом із тим підставою для коригування відповідачем митної вартості товару слугувала інформація з електронної бази даних Єдиної Автоматизованої інформаційної системи ДФС України щодо митного оформлення ідентичних товарів з вищим рівнем митної вартості. Однак формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товарів від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості».
Оцінюючи оскаржуване рішення № UA 903000/2020/000009/1 від 27.08.2020 року у сукупності з іншими обставинами справи, суд приходить переконання, що загальні посилання на норми МК України, зроблені без конкретизації підстав щодо причин незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, не можуть вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.
Щодо доводів відповідача, що визначення митної вартості з використанням резервного методу має відповідати принципам та положенням статті VII ГАТТ «Оцінка товару для митних цілей» та Угоди про застосування статті VII ГАТТ, суд зазначає, що у п. 43 митної декларації, за якою прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, декларантом було визначено митну вартість за основним методом (Код MBB1), що виключає необхідність застосування наведених положень про порядок визначення вартості за резервним методом.
Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу.
В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано наведені приписи ч.2 ст.2 КАС України, а тому оскаржувані Рішення про коригування митної вартості товарів Енергетичної митниці Держмитслужби № UA 903000/2020/000009/1 від 27.08.2020 року та Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Енергетичної митниці Держмитслужби № UA 903080/2020/00025 (дата не вказана) є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги слід задоволити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до платіжного доручення №341 від 15 вересня 2020 року, позивачем сплачено 4204,00 грн. судового збору. Отже, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Енергетичної митниці Держмитслужби на користь Приватного науково-виробничого підприємства «Диполь-Центр» слід 4204,00 грн. сплаченого судового збору.
Також, суд враховує, що згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.(ч.9 ст.139 КАС України).
Положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем до матеріалів справи долучено ордер на надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої допомоги №09-09-20 від 09 вересня 2020 року, акт наданих послуг №18/09/20 від 18 вересня 2020 року, копію квитанції № 340 від 10.18.2020 року про сплату правової допомоги в сумі 14000,00 грн. (а.с. 34-38 т.1).
Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги №09-09-20 від 09 вересня 2020 року, Адвокат надає правову допомогу Клієнту (ПНВП «Диполь-Центр») з приводу представництва та захисту його інтересів в органах державної влади, місцевого самоврядування, судах загальної юрисдикції та спеціалізованих усіх інстанцій, торгово-промисловій палаті України, органах нотаріату у справі про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови.
Вартість наданої правової допомоги за цим Договором становить 14000,00 гривень.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 у справі № 810/2816/18.
Отже, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.
Суд враховує, що визначені в акті наданих послуг №18/09/20 від 18 вересня 2020 року такі види послуг, наданих адвокатом, як усних та письмових консультацій (1 000 грн.), підготовка письмових доказів (додатків до позовної заяви) (1 000 грн.) охоплюються фактично однією послугою адвоката підготовка позовної заяви.
Так, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, тому, із урахуванням предмету спору та обставин у даній адміністративній справі, невеликим обсягом досліджуваних доказів, суд вважає, що визначений в акті наданих послуг №18/09/20 від 18 вересня 2020 року до договору про надання правової допомоги від 29 травня 2019 року розмір послуги за підготовку позовної заяви 5 000 грн. є явно завищеним та необґрунтованим.
Щодо участі адвоката у судових засіданнях (7000 грн.) суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що представник позивача взяв участь у судових засіданнях 01.12.2020 року, 12.01.2021 і (яке було відкладено у зв'язку із неможливістю проведення відео конференції), 02.02.2021 року та 02.03.2021 року.
За таких обставин, на думку суду, на користь позивача належить присудити судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн., який є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, відтак такі належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов Приватного науково-виробничого підприємства «Диполь-Центр» (вул. Зелена, 153-А, м. Львів, 79035) до Енергетичної митниці Держмитслужби (вул. Світлицького, 28А, м. Київ, 04215) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації - задоволити повністю.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів Енергетичної митниці Держмитслужби № UA 903000/2020/000009/1 від 27.08.2020 року.
Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Енергетичної митниці Держмитслужби № UA 903080/2020/00025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Енергетичної митниці Держмитслужби (вул. Світлицького, 28-А, м. Київ, 04215, ЄДРПОУ 43334913) на користь Приватного науково-виробничого підприємства «Диполь-Центр» (вул. Зелена, буд. 153-А, м. Львів, 79035, ЄДРПОУ 30337281) 4204,00 грн. сплаченого судового збору та 7000,00 грн. витрат на правову допомогу.
В задоволенні стягнення решти витрат в розмірі 7000,00 грн. на правову допомогу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повне рішення складено 21.05.2021 року.
Суддя Клименко О.М.