30 квітня 2021 року № 320/14176/20
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г. розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить суд стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні 30.11.2017, за період з 01.12.2017 по день фактичного повного розрахунку, якщо розрахунок не буде проведено до розгляду справи - по день ухвалення рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2020 по справі № 320/5108/19 відповідача було зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (заробітну плату) за період з 07.07.2017 по 26.06.2019 в розмірі 345463,20 грн. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів, тобто до видачі для отримання 340281,25 грн. Відповідач до цього часу не провів остаточний розрахунок за рішенням суду по виплаті неоспореної суми заробітної плати 340281,25 грн., що включає період з 07.07.2017 по 30.11.2017. Таким чином відповідачем не здійснено фактичний розрахунок невиплаченої частини заробітної плати 1628,14 грн. за рішенням суду до цього часу. У зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Київського кружного адміністративного суду від 11.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 28.01.2021.
Судове засідання 28.01.2021 відкладено у зв'язку з поданим клопотанням відповідача та наступне судове засідання призначено на 09.03.2021.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву в якому останній зазначив, що в січні 2020 року на виконання рішення суду, в частині негайного його виконання, Головним управлінням ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14874,11 грн. та після утримання обов'язкових податків та зборів виплачено в сумі 14651, 00 грн. шляхом зарахування коштів на особистий картковий рахунок, відкритий в AT КБ «Приватбанк». Після чого залишок середньої заробітної плати за період з 07.07.2017 по 26.06.2019 ОСОБА_1 був нарахований в сумі 330 589,09 грн. та після утримання обов'язкових податків та зборів виплачений 25.06.2020 в сумі 126 606, 31 грн. на підставі платіжного доручення від 13.07.2020 № 20-7827 шляхом зарахування коштів на картковий рахунок, відкритий в AT КБ «Приватбанк», за наданими ним реквізитами. Таким чином ОСОБА_1 були виплачені всі суми, належні йому при кожному його звільненні зі служби, в тому числі станом на 30.11.2017.
Позивачем надано до суду відповідь на відзив в якій останній зазначив, що відповідач повідомив письмово листом від 28.01.2021 № 229/109/29/1-2021 про те, що відповідачем виконано рішення суду №320/5108/19 в повному обсязі, надав копії платіжних доручень № 7314 від 24.06.2020 та № 7827 від 13.07.2020 та зазначив, щодо розбіжностей сум надходжень позивачу коштів та коштів виплачених відповідачем за червень та липень 2020 рекомендував звернутися до банківської установи. Позивач звернувся до установи банку АТ КБ «Приватбанк» по питанню ненадходження коштів на підставі платіжних доручень № 731 від 24.06.2020 та № 7827 від 13.07.2020. Після роз'яснення було встановлено, що відповідачем через установу банку АТ КБ «Приватбанк» на підставі платіжного доручення № 7314 від 24.06.2020 було перераховано кошти 126606,31 грн., з яких 633,00 грн. було утримано в рахунок комісії оплати послуг банку, а 125973,28 грн. виплачено позивачу; за платіжним дорученням № 7827 від 13.07.2020 перераховано кошти 199023,90 грн., з яких 995,12 грн. було утримано в рахунок комісії оплати послуг банку, а 198028,80 грн. виплачено позивачу.
Позивач 09.03.2021 подав до суду клопотання в якому просив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження, без його участі.
Представник відповідача 05.03.2021 подав до суду клопотання в якому просив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
У зв'язку з поданими клопотанням учасників справи та на підставі ст.194, 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
ОСОБА_1 з жовтня 2006 року перебував на службі в органах внутрішніх справ.
Наказом Головного управління Національної поліції України в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с на підставі пункту 9 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-УІІІ позивача прийнято на службу до поліції.
З 15.04.2016 позивач проходив службу на посаді начальника сектора реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
Головним управлінням Національної поліції в Київській області 30.11.2017 було видано наказ № 730 о/с від 30.11.2017 про звільнення позивача зі служби в поліції. Вважаючи даний наказ незаконним позивач звернувся за захистом до суду.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області № 290 о/с від 27.06.2019 позивача було поновлено на службі в поліції у зв'язку з визнанням незаконним наказу про звільнення 30.11.2017.
Так, при звільненні 30.11.2017 відповідач не розрахувався по виплаті грошового забезпечення за період з 07 липня 2017 по 30.11.2017, не було здійснено повного розрахунку всіх належних при звільненні сум в день звільнення 30.11.2017.
Після звільнення позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про проведення розрахунку, проте йому було відмовлено, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2020 по справі № 320/5108/19 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати, яку позивач мав отримувати на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, на яку його було поновлено з 20.06.2017 наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 27.06.2019 №290 о/с, за період з 07 липня 2017 року по 26 червня 2019 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул. Володимирська, 15) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середню заробітну плату за період з 07 липня 2017 року по 26 червня 2019 року в розмірі 345463,20 грн. (триста сорок п'ять тисяч чотириста шістдесят три грн. 20 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків і зборів. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14874,11 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири грн. 11 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Так, на виконання рішення суду відповідачем 29.01.2020 перераховано кошти 14 651,00 грн. на особистий картковий рахунок позивача: 125 973,28 грн. - отримано 26.06.2020; 198 028,83 грн. - отримано 17.07.2020. На підтвердження чого позивачем надана довідка АТКБ «Приватбанк» від 22.12.2020 з якої вбачається, що у січні 2020 - 29 188,60 грн., з них 14651,00 грн. за рішенням суду та 14 537,60 грн. зарплата за січень 2020; у червні 2020 - 125 973,28 грн. за рішенням суду; у липні - 198 028,83 грн. за рішенням суду. Залишок суми для повного розрахунку по виплаті грошового забезпечення за рішенням суду за період з 07.07.2017 по 26.06.2019 складає 1628,14 грн. ( 340 281, 25 - (14 651,00 + 125 973,28 + 198 028,83 ) = 1628, 14).
Позивач стверджує, що відповідачем не здійснено фактичний розрахунок невиплаченої частини заробітної плати 1628,14 грн. за рішенням суду до цього часу.
Разом з тим, судом встановлено, що в січні 2020 року на виконання рішення суду, в частині негайного його виконання, Головним управлінням ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14874,11 грн. та після утримання обов'язкових податків та зборів виплачено в сумі 14651, 00 грн. шляхом зарахування коштів на особистий картковий рахунок, відкритий в AT КБ «Приватбанк».
Після чого залишок середньої заробітної плати за період з 07.07.2017 по 26.06.2019 ОСОБА_1 був нарахований в сумі 330 589,09 грн. та після утримання обов'язкових податків та зборів виплачений 25.06.2020 в сумі 126 606, 31 грн. на підставі платіжного доручення від 24.06.2020 №20-7314 та 14.07.2020 в сумі 199023,95 грн. на підставі платіжного доручення від 13.07.2020 № 20-7827 шляхом зарахування коштів на картковий рахунок, відкритий в AT КБ «Приватбанк», за наданими позивачем реквізитами.
Листом від 28.01.2021 № 229/109/29/1-2021 ГУ НП в Київській області повідомило позивача, що відповідачем виконано рішення суду №320/5108/19 в повному обсязі, надав копії платіжних доручень № 7314 від 24.06.2020 та № 7827 від 13.07.2020 та рекомендовано щодо розбіжностей сум надходжень позивачу коштів та коштів виплачених відповідачем за червень та липень 2020 звернутися до банківської установи.
Позивач звернувся до установи банку АТ К «Приватбанк» по питанню ненадходження коштів на підставі платіжних доручень № 731 від 24.06.2020 та № 7827 від 13.07.2020. Після роз'яснення було встановлено, що відповідачем через установу банку АТ КБ «Приватбанк» на підставі платіжного доручення № 7314 від 24.06.2020 було перераховано кошти 126 606,31 грн., з яких 633,0 грн. було утримано в рахунок комісії оплати послуг банку, а 125 973,28 грн. виплачено позивачу; за платіжним дорученням № 7827 від 13.07.2020 перераховано кошти 199 023,9 грн., з яких 995,12 грн. було утримано в рахунок комісії оплати послуг банку, а 198 028,8 грн. виплачено позивачу.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що всі суми, належні до сплати працівникові, тобто нараховані працівникові на час звільнення, мають бути виплачені у день його звільнення.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Як свідчать матеріали справи, відповідач в січні 2020 року на виконання рішення суду, в частині негайного його виконання, ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14874,11 грн. та після утримання обов'язкових податків та зборів виплачено в сумі 14651, 00 грн. шляхом зарахування коштів на особистий картковий рахунок, відкритий в AT КБ «Приватбанк».
В подальшому залишок середньої заробітної плати за період з 07.07.2017 по 26.06.2019 ОСОБА_1 був нарахований в сумі 330 589,09 грн. та після утримання обов'язкових податків та зборів виплачений 25.06.2020 в сумі 126 606, 31 грн. на підставі платіжного доручення від 24.06.2020 №20-7314 та 14.07.2020 в сумі 199023,95 грн. на підставі платіжного доручення від 13.07.2020 № 20-7827 шляхом зарахування коштів на картковий рахунок, відкритий в AT КБ «Приватбанк», за наданими позивачем реквизитами.
Таким чином загальну суму середньої заробітної плати в розмірі 330589,09 грн. було перераховано відповідачем, шляхом зарахування коштів на особистий картковий рахунок, відкритий в AT КБ «Приватбанк» позивача згідно платіжних доручень від 24.06.2020 №20-7314 та від 13.07.2020 № 20-7827.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що реквізити на які відповідачу необхідно було здійснити нарахування надано позивачем особисто.
Суд зазначає, що у відповідача немає обов'язку при здійсненні нарахування коштів на виконання рішення суду, враховувати комісію на утримання в рахунок оплати послуг банку.
Також позивачем не було запропоновано відповідачу інший спосіб розрахунку з останнім.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем було виконано рішення Київського окружного адміністративного суду №320/5108/19 від 06.01.2020 в частині нарахування та виплат в повному обсязі.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лиска І.Г.