ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" травня 2021 р. справа № 300/1642/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
Представник ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з обчислення та виплати ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника без врахування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а, постанови Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а, постанови Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, які набрали законної сили;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 23.04.2020 в розмірі 50% пенсії, яку отримував померлий годувальник на час настання смерті, з урахуванням постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а, постанови Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а. та постанови Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, які набрали законної сили, та виплатити недоотримані ОСОБА_1 суми пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 до 23.04.2020 перебувала на обліку в Калуському управлінні Пенсійного фонду як одержувач пенсії за віком, а з 23.04.2020 - як одержувач пенсії у зв'язку з втратою годувальника. ІНФОРМАЦІЯ_1 після тривалої хвороби помер її чоловік - ОСОБА_2 , який перебував на обліку в Калуському відділі ПФУ як одержувач пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2. На час смерті ОСОБА_2 отримував пенсію, виходячи із страхового стажу тривалістю 47 років 11 місяців 21 день (період з 02.03.1984 по 31.08.2001 було враховано в 1.5-кратному обчисленні як стаж роботи, зароблений в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та в районах Крайньої Півночі, згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а та постанови Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а, які набрали законної сили) та заробітної плати за період з 01.11.1989 по 31.10.1994 згідно довідок, виданих ООО «Лукойл-Западная Сибирь» ТПП «Когалымнефтегаз» від 18.08.2004 за №10-514 та №10-651 від 17.10.2005, індивідуальний коефіцієнт заробітку за якими для обчислення пенсії становив 9,55688 (згідно постанови Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, яка набрала законної сили, суми заробітку за період з 01.12.1992 по 31.07.1994 враховано без обмеження заробітку у 5.6 разів розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум). Представник позивача зазначає, що станом на квітень 2020 (час смерті ОСОБА_2 ) розмір його пенсійної виплати становив 17 665,37 грн., однак така пенсія виплачувалась ОСОБА_2 на той час у розмірі 16 380,00 грн., так як була обмежена 10 (десятьма) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. Оскільки на час смерті чоловіка - 14.04.2020 р„ ОСОБА_1 була зареєстрована з ним за однією адресою, вела з ним спільне господарство та перебувала на повному його утриманні, тому 23.04.2020 ОСОБА_1 звернулася з заявою про переведення на пенсію в зв'язку з втратою годувальника до Калуського відділу обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області. Наприкінці жовтня 2020 року позивачем отримано листа із ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 22.10.2020 за №3346-3186/В-03/8-0900/20, в якому відповідач повідомив, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 обчислена із заробітної плати, яка взята за період з 01.11.1989 по 31.10.1994 згідно довідки, виданої ТПП «Когалымнефтегаз» №10-651 від 17.10.2005, індивідуальний коефіцієнт заробітку за якими для обчислення пенсії - 3,33630, страховий стаж - 39 років 2 місяці. В листі також відповідач відмітив, що у нього відсутні підстави для застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника постанов суду у справах №345/2566/14-а, №345/2843/15-а, №345/2278/17 у зв'язку із тим, що вони містили зобов'язання щодо обчислення розміру пенсії померлого чоловіка - ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 . Такі дії відповідача представник позивача вважає протиправними.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.05.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 30.04.2021 за №0900-0803-7/15684, згідно якого представник пенсійного органу просить відмовити у задоволенні позову та вказує, що з 23.04.2020 ОСОБА_1 призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, обчислену за нормами Закону України «Про загальноооов'язкове державне пенсійне страхування». Пенсія у зв'язку з втратою годувальника обчислена із заробітної плати 14 694,23 грн. (індивідуальний коефіцієнт заробітної плати - 3,33630, страховий стаж 39 років 2 місяці), яка взята за період з 01.11.1989 по 31.10.1994 відповідно до довідки від 17.10.2005 за №10-651, виданої ТПП «Когалимнефтегаз», яка була видана померлому годувальнику. З 01.12.2020 розмір пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника складає 3 318,02 грн., а саме: 6 388,37 три. - розмір пенсії за віком померлого годувальника; 247,66 грн. - доплата за стаж роботи (14 років); 3 318,02 грн. Розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника (6 636,03 грн. х 50 %). При цьому, відповідач відмічає, що нормами пенсійного законодавства не передбачено призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника із розміру, визначеного на виконання рішень суду, оскільки такі рішення стосувались безпосередньо ОСОБА_2 , і жодним чином, не можуть бути враховані ОСОБА_1 при призначенні їй пенсії по втраті годувальника. Як наслідок, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення (а.с. 44-51).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 до 23.04.2020 перебувала на обліку в Калуському управлінні Пенсійного фонду як одержувач пенсії за віком.
Згідно копії свідоцтва про одруження, наявної в матеріалах справи, ОСОБА_1 була одружена з ОСОБА_2 (а.с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 14.04.2020 (а.с. 9).
Згідно довідки Пійлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 24.04.2020 за №258, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька с. Довге-Калуське проживала разом із чоловіком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До дня смерті вони проживали разом та ОСОБА_1 перебувала на утриманні чоловіка ОСОБА_2 (а.с. ).
При цьому, до моменту смерті ОСОБА_2 перебував на обліку в Калуському відділі ПФУ як одержувач пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 та отримував пенсію, виходячи із страхового стажу тривалістю 47 років 11 місяців 23 дні (період з 02.03.1984 по 31.08.2001 було враховано в 1.5-кратному обчисленні як стаж роботи, зароблений в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та в районах Крайньої Півночі, згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а та постанови Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а, які набрали законної сили) та заробітної плати за період з 01.11.1989 по 31.10.1994 згідно довідок, виданих ООО «Лукойл-Западная Сибирь» ТПП «Когалымнефтегаз» від 18.08.2004 за №10-514 та №10-651 від 17.10.2005 (а.с. 15, зв. ст. а.с. 15), індивідуальний коефіцієнт заробітку за якими для обчислення пенсії становив 9,55688 (згідно постанови Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, яка набрала законної сили, суми заробітку за період з 01.12.1992 по 31.07.1994 враховано без обмеження заробітку у 5.6 разів розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум (а.с. 16-22, 28-30).
Так, станом на квітень 2020 (час смерті ОСОБА_2 ) розмір його пенсійної виплати становив 17 665,37 грн., однак така пенсія виплачувалась ОСОБА_2 у розмірі 16 380,00 грн., так як була обмежена 10 (десятьма) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
23.04.2020 ОСОБА_1 звернулася до Калуського відділу обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про переведення на пенсію в зв'язку з втратою годувальника (а.с. 8).
02.10.2020 ОСОБА_1 подала до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області заяву про отримання інформації про призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника (а.с. 23).
Відповідач листом від 22.10.2020 за №3346-3186/В-03/8-0900/20 повідомив позивача, що з 23.04.2020 їй призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, яка обчислена із заробітної плати, що взята за період з 01.11.1989 по 31.10.1994 згідно довідки, виданої ТПП «Когалымнефтегаз» за №10-651 від 17.10.2005, індивідуальний коефіцієнт заробітку за якими для обчислення пенсії - 3,33630, страховий стаж - 39 років 2 місяці. Відповідач відмітив також, що у нього відсутні підстави для застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника постанов суду у справах №345/2566/14-а, №345/2843/15-а, №345/2278/17 у зв'язку із тим, що вони містили зобов'язання щодо обчислення розміру пенсії померлого чоловіка - ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 (а.с. 24).
Вважаючи такі дії пенсійного органу протиправними, представник ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058-IV)
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно частини 1 статті 10 даного Закону, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013 по 21.02.2014 за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Відповідно до приписів пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV, непрацездатними членами сім'ї вважаються, серед іншого, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Частиною 3 статті 36 Закону №1058-IV визначено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Як передбачає частина 1 статті 37 вказаного Закону, пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї призначається в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
За змістом абзацу 1 частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, пенсія у звязку з втратою годувальника призначається із заробітку годувальника чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті.
Виходячи з послідовного аналізу наведених правових норм, слід зазначити, що призначення особі пенсії по втраті годувальника можливе за одночасної наявності двох таких умов у їх сукупності - непрацездатність цієї особи (наявність інвалідності або досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону) та перебування на утриманні померлого годувальника (перебування на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування). При цьому, обидві ці умови мають існувати саме на момент смерті годувальника.
Отже, непрацездатний член сім'ї померлого годувальника, для якого його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, та який й сам одержує пенсію, має право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, подавши при цьому відповідну заяву, документи про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших додаткових документів.
При цьому, суд погоджується із представником позивача, що отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника безпосередньо залежить від виду та розміру пенсійного забезпечення, що отримувала померла особа. Визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника проводиться в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті, тобто від розміру пенсії, яку отримувала померла особа (годувальник) за життя - з фактичного її розміру.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідала вищевказаним умовам та відповідачем не ставиться зазначене під сумнів, що підтверджується фактом призначення ОСОБА_1 з 23.04.2020 (дати подання позивачем заяви) пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Вказане слідує із протоколу призначення пенсії на підставі рішення №926200155446 та розрахунками пенсії (а.с. 25-27).
Однак, як слідує із матеріалів справи, відповідачем при призначенні з 23.04.2020 ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника, протиправно не враховано розмір пенсії померлого годувальника ОСОБА_2 , який фактично останній отримував до часу смерті.
Так, пенсія у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 з 23.04.2020 обчислена із заробітної плати, що взята за період з 01.11.1989 по 31.10.1994 згідно довідки, виданої ТПП «Когалымнефтегаз» за №10-651 від 17.10.2005, індивідуальний коефіцієнт заробітку за якими для обчислення пенсії - 3,33630, страховий стаж - 39 років 2 місяці та без врахування постанов судів у справах №345/2566/14-а, №345/2843/15-а, №345/2278/17.
Разом із тим, суд встановив, що на час смерті ОСОБА_2 отримував пенсію, виходячи із страхового стажу тривалістю 47 років 11 місяців 21 день (період з 02.03.1984 по 31.08.2001 було враховано в 1.5-кратному обчисленні як стаж роботи, зароблений в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та в районах Крайньої Півночі, згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а та постанови Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а, які набрали законної сили) та заробітної плати за період з 01.11.1989 по 31.10.1994 згідно довідок, виданих ООО «Лукойл-Западная Сибирь» ТПП «Когалымнефтегаз» від 18.08.2004 за №10-514 та №10-651 від 17.10.2005, індивідуальний коефіцієнт заробітку за якими для обчислення пенсії становив 9,55688 (згідно постанови Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, яка набрала законної сили, суми заробітку за період з 01.12.1992 по 31.07.1994 враховано без обмеження заробітку у 5.6 разів розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум).
Тобто, на момент смерті ОСОБА_2 , йому призначена та виплачувалась пенсія за віком з урахуванням вказаних судових рішень, що відповідачем не заперечується, а тому виплата пенсії позивачу у зв'язку з втратою годувальника повинна проводитись у відповідному відсотковому співвідношенні до пенсії, яку отримував померлий годувальник саме на час настання смерті, в тому числі з урахуванням вказаних судових рішень.
З цього приводу суд вказує на безпідставність доводів відповідача стосовно того, що нормами пенсійного законодавства не передбачено призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника із розміру, визначеного на виконання рішень суду, оскільки, як уже зазначалось судом, отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника безпосередньо залежить від виду та розміру пенсійного забезпечення, що отримувала померла особа. (незалежно від того, чи таке пенсійне забезпечення призначено добровільно пенсійним органом чи на виконання рішення суду).
Крім того, як слідує зі змісту постанов Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а, Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а та Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, які набрали законної сили, суди дійшли висновку про протиправність та неправомірність дій пенсійного органу щодо відмови відповідача в перерахунку пенсії з врахуванням пільгового стажу, щодо не зарахування відповідного стажу та неврахування сум заробітку за певний період.
Таким чином, суд зауважує, що померлий ОСОБА_2 не несе відповідальності за порядок виплати і розрахунку його пенсії (тобто із врахуванням вказаних судових рішень). Вказане свідчить тільки про попередні протиправні дії пенсійного органу, які були оскаржені ОСОБА_2 та судом було відновлене його порушене право на соціальний захист, що включає право на гідне пенсійне забезпечення.
З урахуванням викладеного, суд констатує на протиправності дій відповідача з обчислення та виплати ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника без врахування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а, постанови Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а, постанови Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, оскільки дані судові рішення визначали розмір пенсії годувальника позивача і були чинними на момент його смерті та не мають безпосереднього відношення до обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За таких обставин, суд вважає поданий позивачем адміністративний позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. При цьому, оскільки пенсія на момент смерті годувальнику ОСОБА_2 була призначена та виплачувалась на підставі поданих ним документів, зокрема і згідно вищевказаних судових рішень, то належним способом захисту порушених прав позивача є перерахунок призначеної пенсії позивача у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії, яку отримував померлий годувальник на час настання смерті, в тому числі з урахуванням постанов Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а, Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а та Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зауважує, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, представником позивача доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи,суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з цим позовом, то, з огляду на положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що подання позову в спірних правовідносинах, з огляду на протиправність дій відповідача щодо невірного обчислення та виплати ОСОБА_1 пенсії, не обмежено строками давності.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1973527459.1 від 13.01.2021 (а.с. 1).
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частинами 4 та 5 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.
Так, судом встановлено, що в матеріалах справи міститься тільки ордер №100272 від 09.03.2021 (а.с. 31) та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 32).
Жодних інших доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу матеріали справи не містять. Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не долучено жодного фінансового документа, тобто документа, що свідчить про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформленого у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касовий чек).
Крім цього, суд звертає увагу, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, вона є справою незначної складності, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, беручи до уваги вищевикладене, а також не підтвердження жодними доказами фактичне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) з обчислення та виплати ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника без врахування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а, постанови Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а, постанови Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, які набрали законної сили.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 23.04.2020 в розмірі 50% пенсії, яку отримував померлий годувальник на час настання смерті, з урахуванням постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №345/2566/14-а, постанови Калуського міськрайонного суду від 31.07.2015 у справі №345/2843/15-а. та постанови Калуського міськрайонного суду від 03.11.2017 у справі №345/2278/17, які набрали законної сили, та виплатити недоотримані ОСОБА_1 суми пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) сплачений нею судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.