ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" травня 2021 р. справа № 300/1050/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними щодо не зарахування до страхового стажу при призначенні 21.06.2017 року пенсії за віком періоду роботи з 18.06.1991 по 12.10.1995 в малому підприємстві «Дельта» та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії із врахуванням вказаного стажу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період роботи позивача з 18.06.1991 по 12.10.1995 в малому підприємстві «Дельта», оскільки вказаний період підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, яка відповідно до вимог чинного законодавства є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а дата звільнення відрізняється у зв'язку з допущено помилкою при заповненні трудової книжки, проте для підтвердження стажу відповідачу була надана довідка підприємства, що спростовує вказані сумніви. Зазначив, що абревіатура УССР на печатці підприємства не свідчить про її недійсність, а нормативно-правового акту, який би зобов'язував змінити печатку у 1995 році на нову печатку з найменуванням України, не було. Тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача на належний соціальний захист у зв'язку з чим просив зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу вказаний період роботи і зробити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням вказаного стажу.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 24.03.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказала, що загальний стаж роботи позивача складає 31 рік 0 місяців 15 днів. Зазначила, що період роботи з 18.06.1991 по 12.10.1995 в малому підприємстві «Дельта» позивачу не зараховано, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення з роботи не завірений печаткою, відрізняються дата звільнення з посади, а саме звільнення відбулося 10.12.1995 року, а наказ про звільнення виданий 12.10.1995 року. Вказала, що довідка, яка надана на підтвердження записів у трудовій книжці завірена печаткою із абревіатурою УРСР, що викликає сумніви. Щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 9000 грн. заперечила та зазначила, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження оплати таких витрат, а самі витрати є неспівмірними із складністю справи. Просила у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує з 21.06.2017 року пенсію за віком.
08.02.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування всього трудового стажу до його пенсії.
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.02.2021 року №0900-0202-8/5960 період роботи з 18.06.1991 по 12.10.1995 в малому підприємстві «Дельта» позивачу не зараховано, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення з роботи не завірено відтиском печатки, відрізняється дата звільнення з посади - звільнення відбулося 10.12.1995 року, наказ про звільнення виданий 12.10.1995 року, а довідка, яка надана на підтвердження записів у трудовій книжці завірена печаткою із абревіатурою УРСР. Також зазначено про те, що МП «Дельта» як платник страхових внесків за період з 01.01.1992 по 31.12.1995 на обліку не перебував.
Не погоджуючись з вказаною відмовою позивач звернувся з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
За приписами статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажуна підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно з п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Так, відповідно до записів у трудовій книжці від 03.03.1975 року ОСОБА_1 , 18.06.1991 року, на підставі наказу №3 від 18.06.1991 року, прийнятий на посаду головного бухгалтера МП «Дельта».
Відповідно до наказу від 12.10.1995 року №9 позивача 10.12.1995 року звільнено з посади директора МП «Дельта». Відтиск печатки МП «Дельта» у трудовій книжці відсутній.
Суд зазначає, що вказані записи виконані без перекреслень, дати наказів про зарахування та звільнення позивача з роботи не містить ніяких виправлень, хоча і містять розбіжності.
Судом встановлено, що відповідно до наданих в позовній заяві пояснень позивача, його звільнення з підприємства відбулося 12.10.1995 року, а при заповненні трудової книжки було допущено помилку, а саме замість дати звільнення - 12.10.1995 року зазначено 10.12.1995 року.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано пенсійному органу та до суду довідку Малого підприємства «Дельта» №11 від 12.12.1995 року про те, що ОСОБА_1 , дійсно працював в МП «Дельта» на посадах головного бухгалтера та директора з 19.06.1991року по 12.10.1995 року. Дана довідка скріплена підписом та печаткою підприємства з абревіатурою «УССР».
Щодо посилання відповідача на те, що відтиск печатки у довідці №11 від 12.12.1995 року викликає сумніви, оскільки початок видачі нових печаток з найменуванням України почався з жовтня 1993 року, після затвердження наказу МВС України від 18.10.1993 №643 Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, відтиск печатки малого підприємства «Дельта» у поданій позивачем довідці дійсно зразка Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Проте твердження відповідача про неможливість зарахування періоду роботи з 19.06.1991 року по 12.10.1995 року до страхового стажу у зв'язку з тим, що такий період засвідчено печаткою підприємства, що діяли в період УРСР, не ґрунтується на жодній нормі законодавства, оскільки положення постанови Президії Верховної Ради України від 11.05.1992 «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» №2318-ХІІ та Інструкція про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 18.10.1993 за №643, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.10.1993 за №164, не містить жодних вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок здійснення їх заміни.
Відповідачем також не наведено обґрунтувань, які дають суду підстави вважати, що в трудовій книжці позивача чи наданій довідці повинна стояти печатка саме зразка, передбаченого Інструкцією про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 №643.
Не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення СРСР, як суб'єкта міжнародного права.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №275/615/17.
На переконання суду, та обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, недійсними. На переконання суду відповідні записи у трудовій книжці позивача та подана ним довідка №11 від 12.12.1995 року є належними та допустимими доказами, що підтверджують його трудовий стаж.
Суд також зазначає, що відповідно до наданої копії трудової книжки, наступним записом після звільнення позивача 12.10.1995 року з Малого підприємства «Дельта», є його прийняття 04.01.1996 року на роботу в ТОВ «Прогрес» на посаду бухгалтера. Вказані записи про звільнення позивача та прийняття не містить виправлень чи неточностей та є послідовним.
З огляду на наведене, вказані відповідачем факти не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 , спірного періоду роботи з 19.06.1991 року по 12.10.1995 року.
Також безпідставним є твердження відповідача у відповіді пенсійного органу від 18.02.2021 року про те, що МП «Дельта» як платник страхових внесків за період з 01.01.1992 по 31.12.1995 на обліку не перебувало, оскільки жодних доказів на підтвердження відсутності сплати таких внесків підприємством чи вжиття відповідачем заходів, спрямованих на погашення заборгованості, відповідачем суду не надано.
Окрім цього у наданому відзиві на позовну заяву представником відповідача не зазначено про такі обставини.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії.
Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи викладене бездіяльність відповідача щодо зарахування 21.06.2017 року ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 18.06.1991 по 12.10.1995 в малому підприємстві «Дельта» є протиправною, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області слід зобов'язати зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 18.06.1991 року по 12.10.1995 року в малому підприємстві «Дельта» та здійснити з 21.06.2017 року перерахунок та виплату пенсії за віком із врахування вказаного стажу.
Також позивач в позовній заяві просив суд звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Однак суд звертає увагу на те, що вирішення питання щодо допущення до негайного виконання рішення суду є процесуальним питанням, пов'язаним з виконанням судових рішень, передбаченим розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць - виконуються негайно.
Згідно з частиною 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення.
Водночас умовою допущення рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за місяць відповідно до вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України є визначення конкретної суми, яка підлягає сплаті. Проте відповідно до предмету позову та змісту позовних вимог, судом не вирішувалося питання щодо визначення сум пенсійних виплат та не присуджувалися позивачу грошові кошти.
З огляду на вказане, суд вважає, що нема підстав для звернення до негайного виконання рішення суду в цій справі.
У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином на користь ОСОБА_1 рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 908 грн., судового збору, сплаченого відповідно до квитанції №Х60В-5501-1ЕК8-867Е від 16.03.2021року.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так в матеріалах даної адміністративної справи відсутні будь-які документально підтверджені витрати щодо оплати позивачем послуг адвоката, договір про надання такої допомоги чи акт виконаних робіт, у зв'язку з чим підстави для відшкодування таких витрат відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зарахування 21.06.2017 року ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 18.06.1991 по 12.10.1995 в малому підприємстві «Дельта».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 18.06.1991 року по 12.10.1995 року в малому підприємстві «Дельта» та здійснити з 21.06.2017 року перерахунок та виплату пенсії за віком із врахування вказаного стажу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 908(дев'ятост вісім) грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.