28 квітня 2021 рокум. Ужгород№ 260/406/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання - Попович М.М.
за участю:
позивач: не з'явився,
представник відповідача: Гончарук А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати підпункт 5.3 пункту 5 рішення Ужгородської міської ради L сесії VII скликання від 23 липня 2020 року №2069.
2. Зобов'язати Ужгородську міську раду повторно розглянути документи стосовно надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої поряд з АДРЕСА_1 з урахуванням правової позиції суду, що буде викладена у мотивувальній частині рішення, а також, у разі якщо обрана та висвітлена, у доданих ОСОБА_1 до клопотання (заяви) від 17.04.2020 року графічних матеріалів, земельна ділянка на момент повторного розгляду зайнята (передана у власність чи користування, або ж надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою щодо її (ділянки) відведення врахувати такий факт та до моменту розгляду зазначених документів, забезпечити можливість надання ОСОБА_1 додаткових графічних матеріалів на яких зазначено нове бажане місце розташування земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Ужгородської міської ради із клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з АДРЕСА_1 . Рішенням Ужгородської міської ради L сесії VII скликання №2069 від 23 липня 2020 року «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» позивачу п.5.3 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку з мораторієм на виділення вільних земельних ділянок для індивідуальної житлової забудови. Таку відмову позивач вважає протиправною, а тому звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Представником Ужгородської міської ради 01 березня 2021 року подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що відповідно до пункту 1 Рішенням Ужгородської міської ради від 23 грудня 2015 року № 71 «Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді» введено тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста Ужгорода. Пунктом 2 даного рішення встановлено, що пункт 1 цього рішення не поширюється на наступне: - відведення та передачу у власність земельних ділянок для учасників бойових дій та ОСВБ і ЖБК; - звернення громадян, по яким раніше надано дозволи на підготовку проектів землеустрою; - підготовка земельних ділянок на земельні торги (аукціон) та відведення, реєстрація комунальної власності; та ін. Враховуючи те, що рішення Ужгородської міської ради 23 грудня 2015 року № 71 «Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді» є чинним, відмова позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є правомірною. Одночасно, вважає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень.
17 березня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій зазначає, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки), відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається. Просить відхилити заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.
23 березня 2021 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Відповідач наполягає на тому, що дії Ужгородської міської ради, як органу місцевого самоврядування, щодо відмови ОСОБА_1 у відведенні у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території міської ради відповідали чинному законодавству України та були здійснені виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте в матеріалах справи міститься клопотання від такого про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить такі задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечила з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 17 квітня 2020 року позивач звернувся до Ужгородської міської ради з клопотанням (заявою) про надання йому безоплатно у власність земельну ділянку, із земель комунальної власності, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1 га, розташовану поряд з вулицями Гвардійською та Єньківською у місті Ужгороді.
До зазначеної заяви позивачем було додано: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Згідно із пунктом 5 підпунктом 5.3 рішення Ужгородської міської ради L сесії VII скликання від 23 липня 2020 року за № 2069 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» Ужгородська міська рада вирішила відмовити у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до діючого рішення міської ради щодо мораторію на виділення вільних земельних ділянок для індивідуальної житлової забудови.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 частина 2 Конституції України).
Таке право реалізується громадянами та юридичними особами та державою на правових титулах володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
Відповідно до положень статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до статті 10 частини 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 26 частини 1 пункту 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно із статтею 24 частиною 3 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
У відповідності до статті 42 частини 4 пункту 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова підписує рішення ради та її виконавчого комітету.
Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, у тому числі перелік повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі - Земельний кодекс України, ЗК України).
Відповідно до статті 81 частини 1 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно зі статтею 116 частиною 1 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Статтею 116 частиною 2 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (стаття 116 частина 3 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 116 частини 4 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено у статті 118 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до статті 118 частини 6 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу.
Згідно із статтею 118 частиною 7 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Дана норма кореспондується зі змістом статті 123 частини 3 абзацу 1 Земельного кодексу України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.
Підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17 та від 24 квітня 2018 року № 814/1961/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 803/1244/16.
Суд зазначає, що обґрунтовуючи відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у рішенні від 23.07.2020 року, відповідач покликається на те, що таке прийняте на підставі висновку управління правового забезпечення - відповідно до п. 1 рішення міської ради від 23.12.2015 р. № 71 «Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді» введена тимчасова заборона (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста Ужгорода.
Виходячи з аналізу зазначених норм, суд приходить до висновку, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Проте, наведені відповідачем підстави відмови у рішенні L сесії Ужгородської міської ради VII скликання 23.07.2020 року № 2069 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, оскільки перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України, чітко передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно позиції Верховного суду у справах № 21-358а13, № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.
Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підстав відмови, які передбачені статтею 118 частиною 7 ЗК України, відповідачем в оскаржуваному рішення не наведено.
Суд зазначає, що вказана відмова невмотивована та не містить посилання на норми законодавства, що свідчить про формальний розгляд заяви позивача.
Таким чином, позовну вимогу про визнання протиправним та скасування підпункт 5.3 пункту 5 рішення Ужгородської міської ради L сесії VII скликання від 23.07.2020 року № 2069 належить задовольнити.
Суд звертає увагу на особливу важливість принципу «належного урядування», який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», п. 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», п. 51, від 15.09.2009).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Рисовський проти України» (Заява N 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення).
При цьому, відповідно до вимог статті 254 частини 4 КАС України, суд зобов'язує відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Ужгородську міську раду повторно розглянути подане позивачем 17.04.2020 року клопотання (заяву) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з АДРЕСА_1 з врахуванням правової позиції суду викладеної у мотивувальній частині рішення суду.
Разом з тим, звернувшись до адміністративного суду з даним позовом позивач просить у разі, якщо обрана та висвітлена, у доданих ОСОБА_1 до клопотання (заяви) від 17.04.2020 року графічних матеріалів, земельна ділянка на момент повторного розгляду зайнята (передана у власність чи користування, або ж надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою щодо її (ділянки) відведення, врахувати такий факт та до моменту розгляду зазначених документів, забезпечити можливість надання ОСОБА_1 додаткових графічних матеріалів на яких зазначено нове бажане місце розташування земельної ділянки. Щодо такої вимоги суд зазначає наступне.
Право на захист це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст.55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Отже, така вимога, на думку суду, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує.
За правилами, встановленими статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 139 частини 1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Ужгородської міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 139, 242-246 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати підпункт 5.3 пункту 5 рішення Ужгородської міської ради L сесії VII скликання від 23 липня 2020 року за № 2069 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з
АДРЕСА_1 . Зобов'язати Ужгородську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану поряд з АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
4. Стягнути з Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 33868924) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір по справі у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) грн.
5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
У зв'язку з перебуванням головуючої судді Калинич Я.М. у щорічній основній відпустці з 05 травня 2021 року по 21 травня 2021 року, повний текст рішення виготовлений та підписаний 24 травня 2021 року.
СуддяЯ. М. Калинич