Справа № 211/6607/20
Провадження № 2/211/835/21
іменем України
18 травня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Сарат Н.О.
секретаря Зоріної С.М.
за участі позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника третьої особи Таборовець Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Довгинцівського районного суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року цивільна справа була прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
Позивач у своєму позові посилався на те, що позивач ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить позивачеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.1998 року посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Глущенком O.A. та зареєстрованим у реєстрі за № 900. який зареєстровано в КП ДОР « Криворізьке БТІ» у книзі № ЗП стор. 90 запис 970 відповідно до діючих на час придбання квартири норм щодо реєстрації нерухомого майна. У зазначеній квартирі зареєстровано місце проживання племінниці дружини позивача, відповідача по справі ОСОБА_2 . Реєстрація місця проживання була необхідна відповідачці для отримання нею посвідки на постійне проживання в Україні після її переїзду із Російської Федерації. У 2008 році ОСОБА_2 без пояснення причин залишила місце проживання, забрала особисті речі і виїхата з квартири. З того часу у квартирі відповідач не проживає, оскільки мешкає за зазначеною вище адресою АДРЕСА_2 . Оскільки позивач має тривалі розлади здоров'я, є інвалідом III групи у зв'язку із онкологічним захворюванням, що потребує значних коштів на лікування, то має намір продати належну йому квартиру, але наявність у ній зареєстрованого мешканця обмежує його право розпорядитись належним позивачеві майном, призводить до невиправданих витрат з його утримання. Хоча місце перебування відповідача позивачеві відоме і зв'язок із нею не втрачено, у квартирі вона не проживає з 2008 року, будь-яких особистих речей та майна у належній позивачеві квартирі вона не має. Сплату комунальних платежів відповідач не здійснює, будь- яких робіт з утримання квартири ніколи проводила. Самостійного зняття із реєстраційного обліку у 2008 році відповідач не здійснила. На неодноразові прохання знятись з реєстраційного обліку відповідає немотивованою відмовою. Обставини відсутності відповідачки за місцем реєстрації підтверджуються актом мешканців будинку АДРЕСА_3 . Дії відповідача порушують законні права та інтереси позивача. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав позивача, оскільки відповідач не є членом його сім'ї.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 наполягав на задоволенні позову та надав пояснення відповідно змісту позовних вимог, що він прописав родичку своєї дружини, особисто йому вона стороння людина, тому нехай вона розбирається зі своєї тіткою, а позивач ніякого відношення до неї не має. У відповідачки є де жити у її чоловіка в Лозуватці є будинок. З дружиною позивач у шлюбі, а дружина брала опіку над відповідачкою.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову та пояснила, що вона не має іншого житла, вона проживала в Росії з бабусею та дідусем, коли бабуся в Росії померла, а дідусь захворів і йому потрібен був догляд, тітка дружина позивача забрала відповідачку з дідусем з Росії до України, тітка продала квартиру дідуся і бабусі в Росії, вона оформила над відповідачкою опікунство коли їй було 16 років. Наразі у відповідачки двоє дітей, син також зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 та вона не має іншого житла де проживати та зареєструватися. Будинок у Лозуватці, який є у її чоловіка не придатний для проживання, там тільки одні стіни та на нього не оформлені документи.
Згідно відзиву наданого відповідачем вбачається, що її не проживання в квартирі за місцем реєстрації з 2008 року є вимушеною мірою, так як до неї неприязно ставляться та позивач чинить їй перешкоди у проживанні за місцем реєстрації. Іншого місця куди можна було б зареєструватися з дітьми відповідач не має.
Представник третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог так як в квартирі за адресою АДРЕСА_4 , разом з відповідачкою зареєстровані її малолітні діти та іншої адреси куди їм можливо зареєструватися немає.
Вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає за наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить позивачеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.1998 року посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Глущенком O.A. та зареєстрованим у реєстрі за № 900. який зареєстровано в КП ДОР « Криворізьке БТІ» у книзі № ЗП стор. 90 запис 970 відповідно до діючих на час придбання квартири норм щодо реєстрації нерухомого майна. (а. с. 8-9).
У зазначеній квартирі АДРЕСА_1 зареєстроване, зі згоди позивача, місце проживання племінниці дружини позивача, відповідача по справі ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ( а.с. 207, 208, 216-220).
Відповідачка в квартирі позивача не проживає з 2008 року, обставини відсутності відповідачки за місцем реєстрації підтверджуються актом мешканців будинку АДРЕСА_3 . ( а. с. 10).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. Втрату права користування житлом можуть обумовити лише такі дії членів сім'ї власника житла, які пов'язані зі зловживанням ними своїми правами або з невиконанням покладених на них обов'язків і безпосередньо порушують при цьому права та законні інтереси інших осіб.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.04.2020 року по справі № 761/20452/17.
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).
Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Статтею 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Отже, відповідачка ОСОБА_2 є племінницею дружини позивача, перебувала під опікою тітки з 16 років, та зі згоди позивача, була зареєстрована в квартирі позивача, а потім зі згоди позивача зареєструвала в його квартирі й свого малолітнього сина ОСОБА_4 2013 року народження. На разі відповідачка має двох малолітніх дітей. В квартирі позивача відповідачка не проживає з 2008 року, що підтверджується актом про не проживання, але в судовому засіданні встановлено, що іншої адреси куди відповідачка може зареєструватися та зареєструвати своїх малолітніх дітей немає, позивачем не доведено наявність у відповідачки іншого житла, куди вона може зареєструватися з дітьми. Тому, з максимально можливим урахуванням інтересів малолітньої дитини ОСОБА_4 , суд вважає, що правові підстави для визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням його матері - відсутні. Сторони не надали суду докази щодо забезпечення малодітної дитини іншим житлом для реєстрації, а тому право на користування житлом не може бути порушене, дитина не може залишитися без місця реєстрації.
Позиція суду узгоджується з позицією ВС, викладеною у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18.
Таким чином, дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що правові підстави для задоволення позову - відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому за рахунок відповідача не компенсуються.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 405 ЦК України, ч. 6 ст. 141, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24.05.2021 року.
Суддя: Н. О. Сарат